Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.15
11:44
Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
2026.02.15
10:46
Доброго вечора, шановні радіослухачі!
В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!»
Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур.
Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній ква
2026.02.14
19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2026.02.14
15:38
Здетонірував неспокій…
Глянув, поруч холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Глянув, поруч холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
2026.02.14
11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
2026.02.14
11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
2026.02.14
11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
2026.02.14
10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
2026.02.14
07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
2026.02.13
22:12
Хто ще про людей цих напише?
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
2026.02.13
20:45
Не слухай інших - слухай тупіт степу
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
2026.02.13
18:42
Кілька місяців. Кілька життів
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.
Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.
Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,
2026.02.13
16:55
як тихо
я сплю
сонце ляга
на ріллю
небо
пошите з калюж
стежкою в’ється
я сплю
сонце ляга
на ріллю
небо
пошите з калюж
стежкою в’ється
2026.02.13
14:57
Столиця України знову під шквалом ракетних ударів.
Тисячі киян у п‘ятнадцятиградусні морози лишилися без тепла, без електрики, без води.
У ХХI столітті варварськими методами чиниться справжній геноцид проти мирних людей - стариків, дітей, вагітних жінок
Тисячі киян у п‘ятнадцятиградусні морози лишилися без тепла, без електрики, без води.
У ХХI столітті варварськими методами чиниться справжній геноцид проти мирних людей - стариків, дітей, вагітних жінок
2026.02.13
10:25
Протокол 01/02.2026 від тринадцятого лютого поточного року.
Місце проведення — Головний офіс
Спостерігається масив образів, в якому сакральні, космічні та наукові поняття не стільки логічно з’єднуються, як взаємно змішуються і розчиняються. "Миро" я
2026.02.13
10:21
Я бачу в полоні минулих років
Своїх сьогоденних знайомих.
Вони подолали великий розрив
Епох і часів невідомих.
Ну звідки вони там узятись могли
У зовсім далекій епосі?
Знамена і гасла стоїчно несли,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Своїх сьогоденних знайомих.
Вони подолали великий розрив
Епох і часів невідомих.
Ну звідки вони там узятись могли
У зовсім далекій епосі?
Знамена і гасла стоїчно несли,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Гундарів (1955) /
Проза
Інтерв‘ю
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Інтерв‘ю
-Доброго вечора, шановні радіослухачі!
В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!»
Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур.
Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній квартирі аж на 24-ому поверсі, п‘ємо азербайджанський чай і спілкуємося з гостинним господарем.
Наш співрозмовник - колишній вчитель малювання у молодших класах, а віднині письменник Іван Кочур.
Пане Іване, я знаю, що на днях вам виповнилося 92 роки. Отже, щиро вітаю вас!
-Дякую.
-Скажіть, будь ласка, хто підказав вам ідею взяти участь у конкурсі?
-Мій онук Роман. Він взяв шефство наді мною після смерті бабусі, моєї дружини.
Щотижня після уроків приносить продукти, прибирає, розповідає що робиться у світі…
-А це на стіні його картина?
-Ні, це робота моєї дочки Оленки, вона викладає в академії Бойчука. Викладає це м‘яко сказано! Вона там буквально днює і ночує. Особливо після того, як уламки ракети влучили у навчальний корпус. Довелося своїми руками виносити з-під завалів унікальні ікони, старовинні гравюри…
-Виходить, у вас у сім‘ї всі художники?
-Майже. Покійна дружина Софія все життя працювала вихователькою у дитячому садку. Хоча в принципі вона була також художником, адже вчила малюків малювати, водила їх у музеї, взагалі вчила іх бачити красу всюди навколо себе… Якраз після її уроків і Ромчик подався до художньої школи. Софія нас так і називала: «Мій Монпарнас»!
-Отже, пане Іване, саме онук вирішив, так би мовити, запросити вас ще на один творчий шлях - письменницький?
-Так, саме онук. Якось Ромчик приходить і каже: діду, ти у нас філософ, ось я тобі видрукував умови літературного конкурсу, напиши оповідання, а я відправлю його електронною поштою куди треба!
-І…
-І почалися творчі муки… Все життя пройшло перед очима. Народився - війна! Помирати збираюся - знову війна! Щодня молюся за нашу стражденну Україну, за наших хлопчиків і дівчат, які захищать нас! Навіть дав собі слово: не помирати доти, поки останній ворожий чобіт не залише моєї землі!.. Але почав писати, а нічого не виходить! Зрештою, ніколи й не задумувався над метою свого життя - просто жив. Любив одну-єдину жінку - свою дружину Софію. Разом виростили чудову дочку Оленку. Ось зараз завжди поруч Ромчик…
-Та все ж написали і перемогли!
-Знаєте, коли перебрав у голові все це: посадити дерево, збудовати дім, виростити дітей, залишити нащадкам картини чи принаймні добру пам’ять про себе тощо, - зрозумів, що це вже було-було…
Тоді наче почув уночі голос своєї Софії, яка надиктовує мені всього-на всього чотири слова. Потім те саме знову, і знову… Я схопився з ліжка, увімкнув світло і записав ці слова у блокноті. Уранці перечитав, і стало соромно - хіба це оповідання? Увечері показую Ромчику, а той прямо у захваті: дідуню, ти у нас другий Хем, ось побачиш, перемога буде наша!
-Так, пане Іване, перемога справді ваша. І навіть грошова допомога! Якщо не секрет, на що збираєтеся її витратити?
-А ми з Ромчиком уже визначилися: половина - нашим Збройним Силам, половина - на ремонт квартири. Треба ж оновити апартаменти класика європейської літератури! (Посміхається). Може, ще щось напишу…
-На жаль, час нашої передачі добігає кінця. Пане Іване, щиро дякую за цікаву розмову, бажаю вам доброго здоров‘я і, звісна річ, натхнення!
Наостанок, хочу прочитати нашим радіослухачам текст переможного оповідання: «Мета мого життя - жити». Саме так, адже «жити» вбирає в себе все: любити, народжувати, ростити, будувати, творити, захищати, пам‘ятати, вірити…
Нагадаю, з вами був постійний ведучий передачі «Особистість - поруч!» Мирослав Пишний.
На все добре!
2025 рік
В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!»
Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур.
Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній квартирі аж на 24-ому поверсі, п‘ємо азербайджанський чай і спілкуємося з гостинним господарем.
Наш співрозмовник - колишній вчитель малювання у молодших класах, а віднині письменник Іван Кочур.
Пане Іване, я знаю, що на днях вам виповнилося 92 роки. Отже, щиро вітаю вас!
-Дякую.
-Скажіть, будь ласка, хто підказав вам ідею взяти участь у конкурсі?
-Мій онук Роман. Він взяв шефство наді мною після смерті бабусі, моєї дружини.
Щотижня після уроків приносить продукти, прибирає, розповідає що робиться у світі…
-А це на стіні його картина?
-Ні, це робота моєї дочки Оленки, вона викладає в академії Бойчука. Викладає це м‘яко сказано! Вона там буквально днює і ночує. Особливо після того, як уламки ракети влучили у навчальний корпус. Довелося своїми руками виносити з-під завалів унікальні ікони, старовинні гравюри…
-Виходить, у вас у сім‘ї всі художники?
-Майже. Покійна дружина Софія все життя працювала вихователькою у дитячому садку. Хоча в принципі вона була також художником, адже вчила малюків малювати, водила їх у музеї, взагалі вчила іх бачити красу всюди навколо себе… Якраз після її уроків і Ромчик подався до художньої школи. Софія нас так і називала: «Мій Монпарнас»!
-Отже, пане Іване, саме онук вирішив, так би мовити, запросити вас ще на один творчий шлях - письменницький?
-Так, саме онук. Якось Ромчик приходить і каже: діду, ти у нас філософ, ось я тобі видрукував умови літературного конкурсу, напиши оповідання, а я відправлю його електронною поштою куди треба!
-І…
-І почалися творчі муки… Все життя пройшло перед очима. Народився - війна! Помирати збираюся - знову війна! Щодня молюся за нашу стражденну Україну, за наших хлопчиків і дівчат, які захищать нас! Навіть дав собі слово: не помирати доти, поки останній ворожий чобіт не залише моєї землі!.. Але почав писати, а нічого не виходить! Зрештою, ніколи й не задумувався над метою свого життя - просто жив. Любив одну-єдину жінку - свою дружину Софію. Разом виростили чудову дочку Оленку. Ось зараз завжди поруч Ромчик…
-Та все ж написали і перемогли!
-Знаєте, коли перебрав у голові все це: посадити дерево, збудовати дім, виростити дітей, залишити нащадкам картини чи принаймні добру пам’ять про себе тощо, - зрозумів, що це вже було-було…
Тоді наче почув уночі голос своєї Софії, яка надиктовує мені всього-на всього чотири слова. Потім те саме знову, і знову… Я схопився з ліжка, увімкнув світло і записав ці слова у блокноті. Уранці перечитав, і стало соромно - хіба це оповідання? Увечері показую Ромчику, а той прямо у захваті: дідуню, ти у нас другий Хем, ось побачиш, перемога буде наша!
-Так, пане Іване, перемога справді ваша. І навіть грошова допомога! Якщо не секрет, на що збираєтеся її витратити?
-А ми з Ромчиком уже визначилися: половина - нашим Збройним Силам, половина - на ремонт квартири. Треба ж оновити апартаменти класика європейської літератури! (Посміхається). Може, ще щось напишу…
-На жаль, час нашої передачі добігає кінця. Пане Іване, щиро дякую за цікаву розмову, бажаю вам доброго здоров‘я і, звісна річ, натхнення!
Наостанок, хочу прочитати нашим радіослухачам текст переможного оповідання: «Мета мого життя - жити». Саме так, адже «жити» вбирає в себе все: любити, народжувати, ростити, будувати, творити, захищати, пам‘ятати, вірити…
Нагадаю, з вами був постійний ведучий передачі «Особистість - поруч!» Мирослав Пишний.
На все добре!
2025 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
