Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.06
00:04
ти прийшов до лікаря,
він тебе оглянув
запитав як завжди
чому не прийшов раніше
виписав якісь пігулки
по дві штуки під час їжі
тричі на день
одужуйте
він тебе оглянув
запитав як завжди
чому не прийшов раніше
виписав якісь пігулки
по дві штуки під час їжі
тричі на день
одужуйте
2026.09.05
22:42
Непідписаний щоденник загубився в школі.
Ніч лежав у коридорі на підлозі голій.
Мав, сердешний, сподівання на власника Вову,
що той знайде і закине до портфеля знову.
Та не сталось, як гадалось, бо якісь дівчата
підняли його з підлоги і мерщій гортат
Ніч лежав у коридорі на підлозі голій.
Мав, сердешний, сподівання на власника Вову,
що той знайде і закине до портфеля знову.
Та не сталось, як гадалось, бо якісь дівчата
підняли його з підлоги і мерщій гортат
2026.09.05
21:03
Цей сум, в очах
Тьми сміх, о так
В її очах
Почати щоби
У бездиханну ніч відчуй
Найлегший поцілунок уст
На самоті
Тьми сміх, о так
В її очах
Почати щоби
У бездиханну ніч відчуй
Найлегший поцілунок уст
На самоті
2026.09.05
18:40
Чи Південний Буг, чи Джаггер,
Чи палаццо Ручеллаї
Вздовж рамен часу відваги,
У полоні дармограю…
Бубонці біжать по колу,
Серце пнеться до яруги,
Там, де духи волошкові
Краще, ніж прудкі папуги!
Чи палаццо Ручеллаї
Вздовж рамен часу відваги,
У полоні дармограю…
Бубонці біжать по колу,
Серце пнеться до яруги,
Там, де духи волошкові
Краще, ніж прудкі папуги!
2026.09.05
13:20
був ліс
несправжній але ліс
були дерева кущі
непролазні хащі
дикий виноград плющ
була вереснева шипшина
були птахи зайці
несправжній але ліс
були дерева кущі
непролазні хащі
дикий виноград плющ
була вереснева шипшина
були птахи зайці
2026.09.05
13:05
Спресований час у секунди, години.
Спресований дух у фортеці хвилини
Чекає надійної, світлої днини,
Аби проспівати пісні горобини.
Спресована вічність у долі секунди.
Її затискають в майстерні чи кузні.
Ми підемо точним протореним курсом.
Спресований дух у фортеці хвилини
Чекає надійної, світлої днини,
Аби проспівати пісні горобини.
Спресована вічність у долі секунди.
Її затискають в майстерні чи кузні.
Ми підемо точним протореним курсом.
2026.09.05
11:29
Ти знаєш, любий, ще живу,
якщо це можна так назвати.
Кошу жагучу кропиву
і вимітаю горе з хати.
Я ще тримаюся за тих,
хто заховав у душу втрати.
Ще є кому подать води
якщо це можна так назвати.
Кошу жагучу кропиву
і вимітаю горе з хати.
Я ще тримаюся за тих,
хто заховав у душу втрати.
Ще є кому подать води
2026.09.05
11:05
«ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ: Гнів Везувію»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Пліній Молодший – свідок катастрофи, що втілює пам'ять історії.
Марк – гордий римський патрицій, засліплений власним багатством.
Юлія – йог
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Пліній Молодший – свідок катастрофи, що втілює пам'ять історії.
Марк – гордий римський патрицій, засліплений власним багатством.
Юлія – йог
2026.09.05
07:16
І спалахи, і гуркоти,
І гар їдкий пожеж,
А ти, життям затурканий,
Утомлено живеш.
Вздовж згарищ, межи вирвами,
Повз ці й оті пости, -
Продовжуєш настирливо
То їхати, то йти.
І гар їдкий пожеж,
А ти, життям затурканий,
Утомлено живеш.
Вздовж згарищ, межи вирвами,
Повз ці й оті пости, -
Продовжуєш настирливо
То їхати, то йти.
2026.09.05
04:24
Осене! До тебе простягну
Те, що написали руки втомлені.
Я почув незайману весну
У голосовому повідомленні.
Це - відлуння молодих років,
Де бажанням пахли трави скошені.
Та чому за стіл я раптом сів
Те, що написали руки втомлені.
Я почув незайману весну
У голосовому повідомленні.
Це - відлуння молодих років,
Де бажанням пахли трави скошені.
Та чому за стіл я раптом сів
2026.09.05
04:23
У нашій країні вбивають за мову,
У нашій країні вбивають за правду.
А світ крізь картинно опущені брови
Цінує прибутки, біткоїни, нафту.
Завжди так було - не змінилось нічого.
Нависла кривавих сторіч веремія.
Не любо своє, бо в холопів чужого
У нашій країні вбивають за правду.
А світ крізь картинно опущені брови
Цінує прибутки, біткоїни, нафту.
Завжди так було - не змінилось нічого.
Нависла кривавих сторіч веремія.
Не любо своє, бо в холопів чужого
2026.09.04
22:44
птахи літали із криками
риби плавали мовчки
якого кричати рибі-от
для чого навіщо тощо
під водотовщею кригою
у будь-який час дня і ночі
сам би любив плисти рибою
де-небудь незаморочливо
риби плавали мовчки
якого кричати рибі-от
для чого навіщо тощо
під водотовщею кригою
у будь-який час дня і ночі
сам би любив плисти рибою
де-небудь незаморочливо
2026.09.04
21:47
Не помічаєш.
Повз проходиш знову.
Моя душа зривається услід,
в осінню, теплу, золоту обнову,
та раптом розбивається об лід.
І що тобі, скажи, до мого болю?
Чуже навік скалічене крило.
Повз проходиш знову.
Моя душа зривається услід,
в осінню, теплу, золоту обнову,
та раптом розбивається об лід.
І що тобі, скажи, до мого болю?
Чуже навік скалічене крило.
2026.09.04
21:24
Розгрішую усіх, хто нагрішив мені.
Скасовую чужі, свої борги вертаю.
Наснилося – ключі од раю маю,
Та ті ключі щодалі заховаю...
...Які ж бо заміцні закови ці земні.
Скасовую чужі, свої борги вертаю.
Наснилося – ключі од раю маю,
Та ті ключі щодалі заховаю...
...Які ж бо заміцні закови ці земні.
2026.09.04
18:44
поет має звичку
писати вірші
літо має звичку
пролітати непомітно
ось вчора ще був останній дзвоник
і ми ласували черешнями
а сьогодні вже причетні святкують
день шуфутінського
писати вірші
літо має звичку
пролітати непомітно
ось вчора ще був останній дзвоник
і ми ласували черешнями
а сьогодні вже причетні святкують
день шуфутінського
2026.09.04
17:40
Запливає сонце-коло
в ранішні майстерні,
де малюються святково
небеса пастельні.
Зеленіють аж за обрій
трави мерехтливі.
Цвіркуни бриньчать хоробрі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в ранішні майстерні,
де малюються святково
небеса пастельні.
Зеленіють аж за обрій
трави мерехтливі.
Цвіркуни бриньчать хоробрі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Гундарів (1955) /
Проза
Інтерв‘ю
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Інтерв‘ю
-Доброго вечора, шановні радіослухачі!
В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!»
Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур.
Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній квартирі аж на 24-ому поверсі, п‘ємо азербайджанський чай і спілкуємося з гостинним господарем.
Наш співрозмовник - колишній вчитель малювання у молодших класах, а віднині письменник Іван Кочур.
Пане Іване, я знаю, що на днях вам виповнилося 92 роки. Отже, щиро вітаю вас!
-Дякую.
-Скажіть, будь ласка, хто підказав вам ідею взяти участь у конкурсі?
-Мій онук Роман. Він взяв шефство наді мною після смерті бабусі, моєї дружини.
Щотижня після уроків приносить продукти, прибирає, розповідає що робиться у світі…
-А це на стіні його картина?
-Ні, це робота моєї дочки Оленки, вона викладає в академії Бойчука. Викладає це м‘яко сказано! Вона там буквально днює і ночує. Особливо після того, як уламки ракети влучили у навчальний корпус. Довелося своїми руками виносити з-під завалів унікальні ікони, старовинні гравюри…
-Виходить, у вас у сім‘ї всі художники?
-Майже. Покійна дружина Софія все життя працювала вихователькою у дитячому садку. Хоча в принципі вона була також художником, адже вчила малюків малювати, водила їх у музеї, взагалі вчила іх бачити красу всюди навколо себе… Якраз після її уроків і Ромчик подався до художньої школи. Софія нас так і називала: «Мій Монпарнас»!
-Отже, пане Іване, саме онук вирішив, так би мовити, запросити вас ще на один творчий шлях - письменницький?
-Так, саме онук. Якось Ромчик приходить і каже: діду, ти у нас філософ, ось я тобі видрукував умови літературного конкурсу, напиши оповідання, а я відправлю його електронною поштою куди треба!
-І…
-І почалися творчі муки… Все життя пройшло перед очима. Народився - війна! Помирати збираюся - знову війна! Щодня молюся за нашу стражденну Україну, за наших хлопчиків і дівчат, які захищать нас! Навіть дав собі слово: не помирати доти, поки останній ворожий чобіт не залише моєї землі!.. Але почав писати, а нічого не виходить! Зрештою, ніколи й не задумувався над метою свого життя - просто жив. Любив одну-єдину жінку - свою дружину Софію. Разом виростили чудову дочку Оленку. Ось зараз завжди поруч Ромчик…
-Та все ж написали і перемогли!
-Знаєте, коли перебрав у голові все це: посадити дерево, збудовати дім, виростити дітей, залишити нащадкам картини чи принаймні добру пам’ять про себе тощо, - зрозумів, що це вже було-було…
Тоді наче почув уночі голос своєї Софії, яка надиктовує мені всього-на всього чотири слова. Потім те саме знову, і знову… Я схопився з ліжка, увімкнув світло і записав ці слова у блокноті. Уранці перечитав, і стало соромно - хіба це оповідання? Увечері показую Ромчику, а той прямо у захваті: дідуню, ти у нас другий Хем, ось побачиш, перемога буде наша!
-Так, пане Іване, перемога справді ваша. І навіть грошова допомога! Якщо не секрет, на що збираєтеся її витратити?
-А ми з Ромчиком уже визначилися: половина - нашим Збройним Силам, половина - на ремонт квартири. Треба ж оновити апартаменти класика європейської літератури! (Посміхається). Може, ще щось напишу…
-На жаль, час нашої передачі добігає кінця. Пане Іване, щиро дякую за цікаву розмову, бажаю вам доброго здоров‘я і, звісна річ, натхнення!
Наостанок, хочу прочитати нашим радіослухачам текст переможного оповідання: «Мета мого життя - жити». Саме так, адже «жити» вбирає в себе все: любити, народжувати, ростити, будувати, творити, захищати, пам‘ятати, вірити…
Нагадаю, з вами був постійний ведучий передачі «Особистість - поруч!» Мирослав Пишний.
На все добре!
2025 рік
В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!»
Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур.
Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній квартирі аж на 24-ому поверсі, п‘ємо азербайджанський чай і спілкуємося з гостинним господарем.
Наш співрозмовник - колишній вчитель малювання у молодших класах, а віднині письменник Іван Кочур.
Пане Іване, я знаю, що на днях вам виповнилося 92 роки. Отже, щиро вітаю вас!
-Дякую.
-Скажіть, будь ласка, хто підказав вам ідею взяти участь у конкурсі?
-Мій онук Роман. Він взяв шефство наді мною після смерті бабусі, моєї дружини.
Щотижня після уроків приносить продукти, прибирає, розповідає що робиться у світі…
-А це на стіні його картина?
-Ні, це робота моєї дочки Оленки, вона викладає в академії Бойчука. Викладає це м‘яко сказано! Вона там буквально днює і ночує. Особливо після того, як уламки ракети влучили у навчальний корпус. Довелося своїми руками виносити з-під завалів унікальні ікони, старовинні гравюри…
-Виходить, у вас у сім‘ї всі художники?
-Майже. Покійна дружина Софія все життя працювала вихователькою у дитячому садку. Хоча в принципі вона була також художником, адже вчила малюків малювати, водила їх у музеї, взагалі вчила іх бачити красу всюди навколо себе… Якраз після її уроків і Ромчик подався до художньої школи. Софія нас так і називала: «Мій Монпарнас»!
-Отже, пане Іване, саме онук вирішив, так би мовити, запросити вас ще на один творчий шлях - письменницький?
-Так, саме онук. Якось Ромчик приходить і каже: діду, ти у нас філософ, ось я тобі видрукував умови літературного конкурсу, напиши оповідання, а я відправлю його електронною поштою куди треба!
-І…
-І почалися творчі муки… Все життя пройшло перед очима. Народився - війна! Помирати збираюся - знову війна! Щодня молюся за нашу стражденну Україну, за наших хлопчиків і дівчат, які захищать нас! Навіть дав собі слово: не помирати доти, поки останній ворожий чобіт не залише моєї землі!.. Але почав писати, а нічого не виходить! Зрештою, ніколи й не задумувався над метою свого життя - просто жив. Любив одну-єдину жінку - свою дружину Софію. Разом виростили чудову дочку Оленку. Ось зараз завжди поруч Ромчик…
-Та все ж написали і перемогли!
-Знаєте, коли перебрав у голові все це: посадити дерево, збудовати дім, виростити дітей, залишити нащадкам картини чи принаймні добру пам’ять про себе тощо, - зрозумів, що це вже було-було…
Тоді наче почув уночі голос своєї Софії, яка надиктовує мені всього-на всього чотири слова. Потім те саме знову, і знову… Я схопився з ліжка, увімкнув світло і записав ці слова у блокноті. Уранці перечитав, і стало соромно - хіба це оповідання? Увечері показую Ромчику, а той прямо у захваті: дідуню, ти у нас другий Хем, ось побачиш, перемога буде наша!
-Так, пане Іване, перемога справді ваша. І навіть грошова допомога! Якщо не секрет, на що збираєтеся її витратити?
-А ми з Ромчиком уже визначилися: половина - нашим Збройним Силам, половина - на ремонт квартири. Треба ж оновити апартаменти класика європейської літератури! (Посміхається). Може, ще щось напишу…
-На жаль, час нашої передачі добігає кінця. Пане Іване, щиро дякую за цікаву розмову, бажаю вам доброго здоров‘я і, звісна річ, натхнення!
Наостанок, хочу прочитати нашим радіослухачам текст переможного оповідання: «Мета мого життя - жити». Саме так, адже «жити» вбирає в себе все: любити, народжувати, ростити, будувати, творити, захищати, пам‘ятати, вірити…
Нагадаю, з вами був постійний ведучий передачі «Особистість - поруч!» Мирослав Пишний.
На все добре!
2025 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
