Блукаючи у ночах навмання,
Втікаючи щосил від свого я,
Ти все ж відчуєш погляд на спині
І викрикнеш "Відстань!" в пітьму, мені.

Не підпускатимеш до себе -
Попутників тобі не треба.
Та не втікай, бо друг твій я,
Бо берегти - це місія моя.

Коли дійдеш до вістря забуття,
Звідкіль уже немає вороття,
І понад прірвою почуєш вітровій -
Це я кричу тобі щодуху: "Cтій!"

2023-08-22

непоспішною ходою
мандрівник по стежці брів,
пліч-о-пліч зі самотою,
в недосяжнім для вітрів
тихім затінку гаїв.

йшов нешвидко але сміло.
під ногами, крокам в такт,
листя в'яле шаруділо,
а відгомін тах в кущах,
між якими вився шлях.

на плечах рюкзак потертий,
у руці кривий ціпок,
погляд втомлений та впертий -
так ступав за кроком крок
по стежині крізь гайок.

на вбранні його старому
пил осів зі ста доріг -
весь здобуток, а натомість
він лишив відбитки ніг,
де маршрут його проліг.

я питаннями задався:
хто він? що в душі тремтить?
то ж коли із ним зрівнявся,
мовив: "зупинись на мить.
в край який твій шлях лежить?"

все принишкло. піший став,
не приховуючи втому,
хриплим голосом сказав
так, немов ударом грому:
"я нарешті йду додому"

2022-05-30

Горнятко чаю з молоком
Твої долоні розігріло.
Уже смеркає за вікном,
Дерева вкриті снігом білим.

Вмикає вечір ліхтарі.
В кімнаті тепло і спокійно.
Мороз і вітер надворі,
Та ми сховалися надійно.

Горнятко кави з коньяком,
Мою уяву розігріло,
Хай що би було за вікном,
Мене так манить твоє тіло.

2022-02-07

This cruel dawn of mourning for
Delightful dream that was discarded,
I cannot sleep, not anymore,
When sky is painted deeply scarlet.

I can’t give up, I still recall
Decisive choice that wasn’t chosen.
It’s not regret, it’s not at all,
It’s just because of sky explosion.

And still I have to ask myself
That simple question with no answer.
Will I decease inside my shell
Or will I fall like wire dancer.

2015-05-18

Озера гірські, що туманами вкриті,
Лиш заздрити можуть прозорій блакиті,
Експресії твоїх чарівних очей.
Напевне глибока є темінь ночей,
Космічна безодня, небесна криниця,
Але не темніша, ніж твої зіниці.

2012-09-29

Якщо уже останній день,
Якщо вже сонце не зійде,
Якщо назавжди світ стемнів,
Якщо не буде більше днів?

Чи був би вибір твій таким,
Чи зміг би ти змиритись з ним,
Якби спинився часу біг,
Чи вибір ти б змінити міг?

Якби не день, хоча би два,
Якби несказані слова
Промовити таки вдалось?
Якби не ти, а інший хтось?

2010-12-27

порожній берег,
майже день.
іду по гальці.
сніг іде.
замерзлі пальці
ховаю в рукавах
і мучить страх,
що хтось знайде.

іду додому.
минулого шматки
на березі пустому
знаходжу і втрачаю.
на обрис нечіткий
шпилів за небокраєм
з-під лоба поглядаю.

на рештках мертвого човна
зернистий сніг
не тане,
гойдає їх
хвиль музика сумна.
на мить неждано
запанувала тишина,
щоб диким
самотнім чайки криком
наповнитись сповна.

кричи, пташино,
як і я
кричу в годину
найбільш лихої скрути.
елегія твоя
буде почута.

2010-06-17

стіни прямокутні бачу,
білу стелю і людей,
що живуть, сміються, плачуть
в поглядах моїх очей.

чую я знайомі звуки:
ритм, і музику, і спів,
чую дзвін і чую гуркіт,
чую букви різних слів.

я живу, я бачу, чую,
скоро віку чверть мине.
і лише одне дивує –
не помітив світ мене.

за гратами небо і обрій далекий,
за гратами снігом покриті смереки,
за гратими трави, пожовклі і кволі,
за гратами пагорби, з осені голі,
весь світ мимоволі у клітці, в неволі,
лиш я на свободі лишився один
зі скреготом в ліжку іржавих пружин...

2009-10-12

I've drunk enough of tasteless wine
To feel myself more close to "fine".
But anyway, I'm feeling bad
Because of thoughts inside my head,
Because the day has gone. One more.
I don't know what I'm looking for
On empty windy autumn beach.
It's not enough to burn the bridge,
I have to run away from all,
From my achievements, from my fault,
From time, which passes slowly by,
From tasteless life, as cheap as wine.

2009-08-27

слова пусті - пусті слова,
бракує вчинків.
дерева - молоді дрова,
обігрівають нам будинки.

міняй стару пластинку
на нову, ді-ві-ді,
на новий рік ялинку
в саду зрубай пустім,

не залишай слідів.
майбутнє вже ось-ось...
буде колись - в біді
горілки нап'ємось.

бракує тут когось,
пусте - забудь,
пророцтво вже збулось,
їх завтра розіпнуть.

словам бракує сили -
даремно говорили.

2009-07-19

втрата ключа – несподівана втрата,
вийти не можна крізь замкнуті двері.
тільки подумати... тільки згадати
стан ейфорії, що вчора помер і
врешті закреслити все на папері.

лезом закреслити власне зап’ястя,
змучені шляхом розслабити ноги,
впасти безсило, чолом до порога
вдаритись глухо, для повного щастя.
завтра примчиться швидка допомога.

завтра настало. крізь товщу туману
сонця не видно і неба немає.
надто повільно, занадто неждано,
крапля за краплею, кров’ю із рани,
парою з рота, душа витікає.

шансів нема, пацієнт безнадійний.
розтин покаже, що серце розбите
навпіл, неначе із казки корито...
дозу йому амнезії подвійну,
цей безнадійний ще зможе любити.

2009-07-10

Мрак окутал мир большой,
Солнца нет над головой,
Больше некому сиять,
Это значит, что опять
Нужно спичку зажигать
И продолжить путь домой,
Где горит в окошке свет,
В дом родной, где мрака нет.
Пусть нелёгким будет путь,
Пусть обрушится на грудь
Ветер буйный, ну и пусть -
Дома буду я согрет...

2009-07-11

війна війною - будні сірі,
холодні прісні макарони.
замов собі по телефону
убивства в радіоефірі.

війна грошей, війна банкірів.
оренда танків - хіт сезону,
тепер, під наглядом закону,
в кишені інсталюють діри.

любіть і майте на меті
родзинку цю в своїм житті,
війну, яка стирає в прах,

яку оспівують в піснях,
але побійтесь, ви, святі,
війни у власних головах.

2009-07-09

Гроза.
  Вечірня пора.
Думки про вчорашню печаль -
Захоплива гра,
В якій перемоги, нажаль,
Таки не буде,
Бо вимкнули світло на зло,
Бо дощ
  іде,
Бо піт
  вкриває чоло.
Буде нічия,
Чи знову поразка й полон,
Жіноче ім'я
Вкраде рівновагу і сон.
Сьогодні вночі
Скінчиться тривала війна,
Сталеві мечі
Убитих потягнуть до дна.
Але не зважай -
Усе помирає. Отож,
Радій і стрибай,
Бо злива не вічна також.

2009-07-03

візьму своє лихо, піду в ліжко рано.
заховаюсь в себе, поки день настане.
ніч мине нешвидко, бо усе згадаю,
в серці буде гидко, в собі заблукаю.

але ранок прийде - я розплющу очі,
до вікна підійду й не побачу ночі.
в гаманець дірявий гроші всі положу,
в магазин загляну і куплю, що зможу.

день увесь блукатиму по вулицях кривих.
мир в душі шукатиму, щоб плач її затих.
вкотре зрозумію: спокій ще прийде
в час, коли цей день зникне, пропаде.

я піду додому, до свого віконця,
де стояти буду до заходу сонця.
а, коли в журбі зовсім день погасне,
все ж скажу собі, що життя прекрасне.

затримай подих. тишина
нехай обійме розум твій.
роби свій вибір, бо війна
чекає розвитку подій.

пожертвуй всім заради того,
щоб вірним бути псевдобогу.
віддай свою свідомість тим,
хто в очі нам пускає дим.

віддавши все, прийми поразку,
як личить вірному рабові.
скупай себе у власній крові,
йдучи за тим, хто носить маску.

...або борись завзято з цим,
не будь байдужим і сліпим,
зніми рожеві окуляри,
побач, як близько чорні хмари.

борись уміло, без вагань,
не згадуй, хто почав війну.
не час для марних сподівань,
коли останнє на кону.

2009-06-20

ваші душі – темні води
найбруднішої ріки.
ваші душі з-під прилавка
продають за копійки.
ваші душі не вартують
навіть згадки в цих рядках.
ваші душі позгорають
у вогненних язиках.

ви знущаєтесь із сиріт,
ви ґвалтуєте жінок,
ви обманюєте інших,
ви спускаєте курок.
так, ви людство, а не люди,
сіра маса, чорна гниль,
чутно сморід ваш нестерпний
за десятки, сотні миль.
не ссавці ви – паразити,
найбридкіша із хворіб.
вас давно пора спалити,
мов паршивий житній сніп.

світ тріщить по швах вже зараз,
все вмирає на очах.
ваші діти не побачать
світла сонця в небесах.
дні гріха практично збігли,
вам не вибратись із ям.
ви копали їх для себе,
в них судилось гнити вам.

2009-05-21

There is an island lost
Beyond the deepest seas,
There is a sunny coast,
There is a land of peace.

There is an island great
Beyond the hills so high.
You should not be afraid
Of absolute delight.

You looked for it so long,
You've lost the hope to find.
Now, if you hear my song,
Release your prisoned mind.

I know you're strong enough
To sail so far away.
Come on - the only craft
Is leaving right today.

There's no exit from
Narrow grave I call my room.
I was left alone in sorrow,
There's no day I call tomorrow.
Voice inside my brain
Whispers quietly: "You're insane"

якось сонце завітало
в край печалі і пітьми,
в край, де світла бракувало,
де між сірими людьми

жив художник і ночами
натюрморти малював
тільки сірими тонами,
адже інших він не знав...

сонце швидко розігнало
всю пітьму і всі печалі...
сірих фарб тепер замало
він творитиме надалі

повні барвами картини.
ти йому відкрило очі,
він ридає мов дитина –
він тепер не в’язень ночі.

в цьому світі я чужий,
тобто в ящику оцьому,
я лише один такий,
їду, стоячи, додому.
м’язи правої руки
заніміли дерев’яні.
зміст втрачаючи, думки
розчиняються в мовчанні.
ноги зовсім неохоче
ледь тримають ще мене.
сонні, геть байдужі очі
хочуть бачити одне
в цім трамваї непорожнім –
вільне крісло, або й два.
я б поспав, хоча й не можна,
я б полежав тут. слова
геніальні і не дуже
виринають із пітьми.
і навіщо, любий друже,
так багато пили ми?
голова важка – зі сталі,
втратили вже зміст думки.
тут, а може трохи далі
хтось та й вийде, все-таки.

якось пташечка кружляла
за зачиненим вікном
і зворушливо співала.
було це, мабуть, давно,
бо уже не пам'ятаю,
чом вікно не відчинив
дивній пташці, пташку з раю
чом в свій дім не запросив.
а тепер, коли так важко,
і коли душа болить,
не вернеться дивна пташка,
співом не розвеселить

аскетична недовіра
до бажань і почуттів,
безпорадність темно-сіра
десь в душі моїй на дні
б'ється в стінку розуміння
всіх сьогоднішніх подій,
розбиває мов камінням
несміливий розум мій.
як це зветься, я не знаю,
хай буде самообман,
я себе переконаю,
ніби це мій звичний стан.
те, що було тільки вчора
і не буде завтра вже,
депресивна й трохи хвора,
моя пам'ять береже.

сьогоднішній вечір забутим
ніколи не зможе вже бути,
це місячне світло у небі нічному,
це срібло туману і озеро в ньому,
оце мерехтіння далеких вогнів,
володарів вулиць у місті гріхів,
у місті, що манить до себе завжди.
цей вечір із пам’яті десь в нікуди
втекти не зуміє, бо я не дозволю,
бо вихід сьогодні знайшов я на волю.
і, навіть, якщо скористатися ним
мені не судилось, як іншим сліпим,
я буду радіти – існує ж бо вихід.
о, цокання стрілки секундної тихі,
о, гуркіт невпинний швидкого шосе,
вся Ваша упертість мені принесе
сьогодні вночі лиш глибокий
омріяний спокій.

Досі плаче сиротина
Понад хвилями Дніпра,
Не цвіте в степу калина,
Не минає зла пора.
І сміється ворог досі,
Вишкіривши два ікла.
Вкотре дітям твоїм в носі
Те, що матір знемогла.
Обманув усіх Художник -
Наша пісня ледь звучить,
Рівно як і Слово Боже.
Славі предків не ожить.

ваш поет заблукав
у буденності справ,
наче зігнутий цвях,
він намертво застряг.
не зберіг, загубив
свій душевний порив
і шукає дарма
між вогнями двома,
адже муза тепер
не виходить в етер,
не підказує рим
своїм співом м’яким,
обірвалась струна –
стихла навіть луна.
загубився поет
поміж дзвону монет,
потонув у вині,
в наркотичному сні,
у диму сигарет
тихо бродить поет.
він у пошуку знов
і біжить стрімголов
крізь папір на столі
аж до краю землі,
щоб вернути свою
найсвітлішу зорю,
свою музу, іскру,
щоби вірним перу
залишитись. вернись,
хай буде як колись,
бо здолати пітьму
не вдається йому
без своєї свічі,
що не гасне вночі.
повернись хоч на мить,
хай струна забринить.

зникають зорі в небесах,
зникають тіні на землі,
зникає ніч, зникає страх,
зникають радості й жалі.

до мене в гості день іде
і що несе мені, не знаю,
що я знайду, що день вкраде,
ніхто не знає. ніч зникає.

зникає ніби ненароком,
іде, як завжди, в забуття,
а я повільним тихим кроком
мандрую стежкою життя.

і знову я собі брешу,
даю нещиру обіцянку,
що біль позаду залишу,
що буду жити після ранку.

безглузді бажання, думки і слова,
заглушені звуки, важка голова,
невчасні події, обличчя людей,
складний лабіринт нелогічних ідей,
душевна тривога, огида і страх,
спустошення, війни, руїни і прах,
знайомі предмети і рідні місця,
непевність без краю, без меж, без кінця,
димок сигаретний, далекі зірки,
заплутані вулиці, дивні стежки,
міська суєта, хаотичність її,
холодне повітря і ... очі твої.

одинокий і забутий
пес в кутку лежить старий.
він помре, так має бути,
адже світ у нас такий.

непотрібний вже нікому,
безпорадний і сліпий
він не має більше дому.
в ріднім домі він чужий.

часу мало залишилось,
пес помре цієї ночі...
ось і серце зупинилось,
ось сліпі закрились очі.

нерідко людська сутність зла,
вона постійно просить бруду,
чорнішого, аніж смола,
страшнішого страшного суду.

живіт розпорений ножем,
калюжі крові, сморід калу.
ми все це жадібно жерем
і нам всього цього замало.

«офіціант! подай ще кави,
видовищ, зґвалтувань, смертей».
а що мораль? – дурні забави,
гальмо при пошуку ідей.

на все погодиться людина,
щоб світ духовний «збагатити»,
чи їсти печену свинину,
чи гній хлептати із корита.

не вмре поезія, яка
зійшла творінням з унітазу.
тому часом моя рука
в мистецтві втілює відразу.

смердюча шкарпетко,
брудна і нікчемна,
за що в тобі бачать
лиш сторону темну?
можливо за те,
що ти вірно служила.
встромляючи в тебе
сокири і вила,
навчаючи діток:
«брудної не руш!»,
невдячні оголюють
зло своїх душ.
та ти їх пробач,
пожалій, бо вони –
окрадені, рихлі,
діряві човни.
шкарпетонько мила,
чарівна,єдина,
не має законного
права людина
тебе і подібних
вважати брудними,
оскільки всі люди
самі є такими.

вип’ю я зелений чай,
скаже світ мені: «прощай».
я погляну у вікно,
знову біле там лайно
сірі вулиці вкриває.
треба ще горнятко чаю.
мозок мій напівпорожній,
шлунок, мабуть, теж не можна
геть наповненим назвати.
чаєм це не подолати,
треба випити вина,
відвернутись від вікна,
подивитись на підлогу,
на шкарпетки і на ноги,
на лакований паркет,
адже я тепер естет
після чаю і вина,
після ночі, після дня,
після всіх прожитих днів
на яву і уві сні.

о, боль! о, страх! о, наслажденье!
безумно падая в забвенье,
теряя взора остроту,
я предаю себя огню
бесплотной страсти, ночи, дню,
всей жизни павшей в пустоту.

зачем я здесь, никто не знает.
зачем мой ум во мгле блуждает?
неужто ищет свой приют?
о, блеск очей твоих прекрасных!
о, миг пугающий, ужасный!
твои глаза меня убьют.

да будет проклята мечта,
и то, про что твердят уста,
и всё, что я во сне узрел.
никто не ждёт в конце пути,
ведь в одиночестве уйти –
моё призванье, мой удел.

бред, безумство и маразм
заразили человека.
под прикрытьем умных фраз
мне твердили и не раз,
будто я слепой калека.

им не нужно ничего,
лишь сломать меня как ветку,
сделать частью зла сего
и безумства своего
прицепить во лбу мне метку.

им меня не оболгать,
я не так уж глуп и прост,
буду до конца стоять,
и не стану убегать,
от стыда прижав свой хвост.

нет, не я, а мир больной,
ведь не я со злости рушу
дом свой, стену за стеной,
это ТВОЙ предсмертный вой,
это ТЫ ведь продал душу.

в пітьмі я єдиний твій орієнтир,
єдиний твій шанс на спасіння в бою,
я біблія твоя, і я твій псалтир,
але не почую молитву твою,

бо сотні разів надавав допомогу
і жодного разу подяки не чув.
уже не підкажу тобі я дорогу,
тепер я навіки уже замовчу.

ти втратив свій розум, повагу до себе,
твоя бездіяльність причина всьому.
ти завжди втікав, хоч не було потреби,
власноруч для себе ти зводив тюрму.

скінчилась пора безтурботних забав,
ти можеш просити, молити, благати,
та надто вже пізно - ти душу продав,
й за це не отримав достатньої плати.

було б усе гаразд,
було б усе прекрасно,
якби принаймні раз
хоч щось відбулось вчасно.
але, в зв’язку із тим,
що ворог є між нами,
блокують нам, сліпим,
колеса палицями.
і зрушити хоча б
із місця – неможливо.
моральний дух ослаб,
уже ніяке диво
не зможе помогти
нам вибратись з болота.
спаливши всі мости,
якась лиха сволота
неждано відтяла
для відступу дорогу,
єдина в нас була
й віддала душу богу.
тепер ми всі помрем
із криками, в стражданні,
наш ворог нас зжере.
ця ніч для нас остання.

ніч, безсоння, тишина,
сіра стінка без вікна,
мов натягнута струна
влада моя над собою,
мертвий штиль над головою,
наче злий передвісник бою,
серця трепіт, біль душі –
вже практично на межі.

війна – заради миру,
заради майбуття,
вбивати – щоб не вмерти,
вбивати для життя.
жорстокість – задля щастя
і спокою думок,
для того, щоб зробити
найменше помилок.
така безглузда правда
безглуздого буття.
немає слів "кохання",
"любов" і "почуття",
одні лише інстинкти,
неначе в хижаків,
не жити - виживати,
вбивати ворогів.
тебе навчають з ясел
робити лиш одне,
боротися за щастя,
велике й неземне.
і ти ідеш до нього,
несеш свій хрест в руках.
тебе вже не хвилює,
що йдеш ти по кістках.

a day before i was afraid
of thoughts that lived inside my head,
of my unknown empty fate.
i was confused, i was upset.

without the sight, without the sign
i could not find the shortest way,
i could not find which way was mine.
the world around was darkly gray.

but now i trust myself with that,
my heart is cool, my mind is bright,
i know i’m not completely mad
and everything will be alright.

so, nevermind, ‘cause so are you,
who’s eyes are blue, who’s soul’s black,
‘cause when it’s time to say adieu,
you leave the reason to come back.

поглянь на себе. хто ти?
у світі ще не було
дивнішої істоти.
пристав до скроні дуло,
натисни на курок,
щоб з розуму прогнати
табун брудних думок.
вже скоро суд настане,
побачиш ти крізь грати
щось дике, щось багряне
в підсудного очах.
то ж будь із ним безжальним,
бо все, що було в снах,
чого боятись треба,
стає цілком реальним,
реальнішим від тебе.

продалася, курво? за безцінь віддалась.
і навіть в той вечір, коли роздягалась,
коли з незнайомцем укотре злягалась,
згадати про мене не мала бажання,
ти чхати хотіла на моє кохання,
на мою депресію, мої страждання,
тобі наплювати на ревнощі мої.
в твоєму кіно появились герої
із більш переконливим розміром зброї.
я знаю, ти курва дешева, одначе,
без твоїх обіймів душа моя плаче
і ніби холоне в ній дещо гаряче.

вечір, ніч, холодний ранок,
сірий день і знову ніч.
в’язень власних обіцянок,
ти, немов бездушна річ,
не живеш і не існуєш –
ти вичікуєш момент.
ти ламаєш, ти руйнуєш
на дрібні шматки, ущент.
ти забув, що ти – ЛЮДИНА,
що не маєш більше спроб.
пройде мить, пройде година,
рік, десяток років... стоп!
зупинись, подумай нащо
час повз тебе пролетів,
чи не було б значно краще
без твоїх брудних гріхів.

Втомився битись? Надоїло?
Ніхто віддячити не хоче
За мирний сон й спокійні ночі,
За те, що ти ось так уміло
Редути ворога розбив?
Ніхто тебе не величає
Борцем за ключ від брами раю?
Можливо, хибний твій мотив?
Тоді віддай без зайвих слів
Свої півшляху до мети,
Свій погляд "гордо" опусти,
Бо так твій ворог захотів.
Лякайся світла, бійся тіні,
Сховайся десь, помри як раб,
Бо гострий розум твій ослаб,
Бо він увесь зогнив від ліні.

вогонь, який колись горів,
який тебе колись зігрів,
тепер приречено згасає,
а музика лунає.
в нікуди день беззвучно йде,
проміння сонця золоте
ховається за небокраєм,
а музика лунає.
стікає кров’ю серце твоє
пробите вражою стрілою,
душа поранена ридає,
а музика лунає.
зникають барви, аромати,
хоч звик завжди перемагати,
ти помираєш, все вмирає,
а музика лунає.