На столі туманиться ароматна кава… Швиденько, в чотири руки, робимо бутерброди, з яких моя маленька племінниця вправно тягає сир…
- Можливо, краще в мікрохвильовій підігріти? - запитує мене сестра.
- Звичайно, так смачніше, - відказую я.

Налаштували розігрів на півтори хвилини. Сестра пішла виймати бутерброди. Відкрила дверці мікрохвильової, - зойкнула і відсахнулась.
- Ти не повіриш! Там, там…!!!
- Що, все згоріло? Розплавилося?
- Ні…, ні, там метелик … і він махає крильцями!!!

Я навшпиньки підійшла до пічки, відкрила дверці, - дійсно там сидів метелик, але уже із згорнутими крильцями.

Невже живий, після такого підігріву, - прошептала я і взяла пензлик та торкнулася до нього, і він полетів по кухні, увесь чорний, але живий…
Ми кілька хвилин намагалися випустити його у відчинене вікно, і, нарешті, він неохоче скорився і майнув в осінній дощовий ранок із мікрохвильової печі…

Надіюся, що він живучий…

Жовтень 2012 року

Знову ти? Чого тобі? Будеш надокучати своїми монотонними розмовами по-душах? Залиш мою душу в спокої! Мені з тобою добре?! Облиш… Буває, інколи хочеться побути наодинці, але твоя присутність мені нестерпна.
Не торкайся моєї душі! Чуєш! Дотик обпікає холодом…
Не називай мене подругою! Так, ми знайомі з тобою стільки, скільки я себе пам’ятаю. Але раніше ти була іншою, мені навіть було приємно блукати з тобою порожніми вуличками нашого невеличкого міста… Ти завжди одягалася в легенький смуток, твої розмови не містили ноток безнадії, навпаки, їх терпкувато-солодкуватий тон мав приємний присмак.
Ти переїхала до мене в той час, коли я намагалася зібрати уламки свого серця. Ти виголошувала довгі монологи… Я слухала… Щоб справити на мене враження, ти зуміла в часових просторах Всесвіту віднайшла плівку із усіма подробицями пережитих мною почуттів та щоденно, напротязі довгих років прокручувала її персонально для мене. Ти часто будила мене серед ночі, щоб поговорити. А я до самого ранку переконувала тебе в твоїй неправоті…
Кажеш, що не така ти вже й погана?... Нагадуєш, як ми разом їздили до Львова на Форум видавців, відвідували театри, картинну галерею, каталися трамваями, заходили у під’їзди старих будинків, щоб відчути дух старовини… Так, звісно, пам’ятаю. Адже тільки там я могла спекатись тебе. Ти зникала раптово. Потім, у кафе, з’являлася знову, одіта в легенький осінній смуток, диктувала мені вірші... Ти як і я обожнюєш Осінь.
Та куди б я не пішла, - ти поруч. Навіть у великих, багатолюдних містах мені не вдається від тебе утекти. Я все життя шукала однодумців, споріднені душі, а натомість отримала тебе.
Кажеш, що тобі не можна лишатись на одинці із собою? Самота з Самотою… Це надто жорстоко?!
Пропонуєш на прощання випити бокал вина? І ти підеш?! І як надовго? Твої обіцянки солодкі… Я і так усе життя п’ю з тобою на брудершафт…
Що? Кажеш, що ти уже кілька днів не можеш до мене достукатись, що я змінила замок у дверях? Та ні, це ти загубила ключі…

Хоча, зміни, звичайно, є. Гаразд, розповім.

Кілька днів тому я зустріла Щастя. Воно мені посміхнулося і подарувало зустріч з людиною, яка уміє бачити мою душу. І, уявляєш, я відчула, що наші душі споріднені!
Агов! Ти мене не слухаєш…

P.S.: А Самотність, тим часом, поспіхом пакувала свою затерту валізу оберемками важких спогадів, смутку, болі, порожнечі… і зникла у просторах. У просторах уже не моєї Самотності.

/вересень 2010 року/

Терміново!!!
Розшукується щастя! Хто знайде, приносьте!

Яка винагорода? Обіцяю поділитися… Чим? Як чим? Щастям! Ну, звичайно, в подвійному розмірі.

Ой, здається, щойно промайнуло!!! Я вловила його в погляді закоханої пари! Воно було таким справжнім та безмежним, що і я його відчула, хоча воно мене не стосувалося.

Яке воно, Щастя? Та, напевно у кожного своє…

Як вимірюється? Та, по-різному: миттєвостями, моментами, частинками, хвилинами, навіть роками…

Де його шукати? Воно повсюди. Лише потрібно розгледіти. Досить часто ми його не помічаємо, просто проходимо повз.
Я зустрічала його осінньої погожої днини в залитому сонцем парку, я знаходила його в погляді таких рідних закоханих очей, я відчувала його займаючись малярством, читала у продиктованих моєю Музою віршованих рядках, воно часто сидить поруч за нашим родинним столом та надає теплоти нашим нехитрим розмовам, воно ходить за мною на зустрічі з друзями, воно ховається в кутиках уст усміхненої малечі, воно пахне першим поцілунком та подарованими квітами, ароматною кавою та бабусиними пиріжками…

Як його придбати? Воно не продається. Його можна лише вловити, відчути, принести, подарувати, а також побажати.
Щастя може принести гроші, а от гроші щастя? Не знаю…
Хочеться вірити, що існує така закономірність: чим більше щастя ти приносиш іншим, тим більше отримуєш взамін…

Я була щасливою, коли писала ці рядки. А Щастя стояло поруч та мені всміхалося…


серпень 2010 року