Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Сергій Руденко (1964)
Як останній жовтий лист
Падаю на брук...
Хто я? Хитрий юний лис,
Чи самотній крук?
Синє небо, чи земля
Спалена дотла?...
Вічне літо... На поля
Осінь не прийшла...




Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   У щастя немає меж?
    У щастя немає меж.
    І розмірів теж нема.
  •   Різдво в АТО.
    Непевний час... Ідуть у вічність друзі...
    А в муках в світ приходить Божий Син!
  •   Небесна сотня.
    Я розповім тобі, мій сину, про героїв наших днів,
    Які за волю віддавали душу й тіло,
  •   ***
    Кохання - це завжди сум
    Хоча і на серці свято!
  •   Драгдилер грудень.
    Драгдилер грудень вже фасує дози,
    І відкладає в хмари до пори.
  •   Все пам’ятає Городницький ліс.
    Поглянь , мій друже, це – твій рідний край!
    Тут все до болю близьке і знайоме.
  •   Журавлина журба.
    В журавлиній Журавлівці зажурились журавлі
    Журавлиною журливою журбою.
  •   Курчиця.
    Жовтий листок, ніби в вальсі, закрутиться
    І упаде в лісове джерело…
  •   Фестиваль "Мі-сі-соль"
    Між потоків машин, у шалених містах
    Ми втрачаємо душу і тіло…
  •   Дев*ята школа.
    Був кожен з нас малим і кволим…
    Ми пам*ятаємо той час,
  •   Біда, та й годі!
    Протече крізь пальці літо,
    Мов ота вода…
  •   Сексуальний мань”як.
    Мерседес – то кльова "тачка",
    Це тобі не „Жигулі”...
  •   Птахи зими.
    В ситі вікна чужого світу
    Зазирають птахи зими.
  •   Олімпійське свято.

  •   Одесса.

    Под песню моря Чёрного
  •   Дві маленькі сірі мишки.
    Дві маленькі сірі мишки
    Уночі читали книжки.
  •   Сон.
    Прекрасний сон побачив я -
    Дитинство золоте...
  •   Колискова.
    За селом зелений гай
    Сонно затихає,
  •   Патрульний інспектор ДАІ.
    Пронизана рясно стрічками доріг
    Моя Україна, моя Україна…
  •   Моя улюблена команда.
    Знов стадіон скандує дружно,
    Піднявши в гору сотні рук.
  •   Ще в місті палять осінь.
    Ще в місті палять осінь, а за містом
    Вже йде зима… Холодним білим змістом
  •   Синичка.
    Сидить синичка на сухому гіллі.
    Теплом останнім тішиться маленька.
  •   Нас кожний день звільняє від ілюзій,
    Нас кожний день звільняє від ілюзій,
    І тверезіючи ми вловлюємо суть,
  •   Шматочок неба.
    Дивись, це - твій шматочок неба
    Тобі засяяв поміж хмар.
  •   Мой дом из чувств и снов...
    Мой дом из чувств и снов...
    Уйду туда, где нет страдания и боли.
  •   Не полишай мене, моє різдвяне небо!
    Не полишай мене, моє різдвяне небо,
    (Де срібний місяць, зірочки малі...)
  •   Різдвяне.
    Ти не ходи дорогами біди,
    (Вона тоді прийде, як буде треба)
  •   Хіба ж це мати научала сина...
    "Чи довго ще на сім світі
    Катам панувати??"
  •   О,Музонько, на хвилю.. залети..!
    Дружня пародія на прекрасні
    вірші Поета Мандрівного.
  •   Коли твоя безмежна самота (недосконала інструкція по сходженню на Голгофу)
    Коли твоя безмежна самота
    Клубком безвиході в твоєму горлі стане,
  •   Художник - подорожник.
    Мы с тобою, как жёлтые листья летим,
    С тёплым ветром попутным - куда захотим,
  •   Діліться радістю.
    Діліться радістю, бо смутку й так багато...
    Проблеми крають серце, мов ножі...
  •   Весела дівка – молода весна.
    Весела дівка – молода весна
    (У міру і розбещена й цнотлива),
  •   Лютий.
    Непевний час тріскучої спокути,
    Коли все вимерзає (навіть зло)…
  •   Січень.
    Дивні люди
    У цьому, такому холодному
  •   Скрипалик.
    В старому місті кафе і бари,
    Салони модні «Палє Рояль»…
  •   Мухи творчества.
    Мандряк бездомский забендюхал в трюльку,
    Закурломыдрал: « Аньте! Брабындыс!!!»
  •   Безмежно – нереальні діти неба.
    Гадаємо ми всі: що буде з нами…
    Яка там доля (як це там) «гряде»?
  •   ПАНІ ОСІНЬ

    Може щось на небі сталось, може доля... Я не знаю.
  •   Незграбне тіло з розбитим носом.
    Задивитися б угору і забутись,
    Так, щоб вічність непомітно пролетіла…
  •   Блюз доброй надежды.

    Давай всё бросим.Уедем. Улетим.
  •   Мухи творчості.

    Мандряк бездомський забендюхав в трюльку,
  •   Полинові роздуми.

    Байдужий до подій диспетчер – Осінь,
  •   ***
    Зелене літо, раптом, стало знову
    Сухим листком, що падає до ніг…
  •   Втома
    Втома
    жене до раю,
  •   Чорна кава.
    Я в порожньому кафе…
    У кишені – п*ять «зелених»
  •   Пісня про Київ.
    Моїм любим киянам - від щирого серця!
  •   Туманный вечер над водой...
    Туманный вечер над водой...
    Огни во тьме ещё не утонули...
  •   Байка про літака і мудака.
    Стоїть літак.
    Іде мудак.
  •   Песня про шиши.
    Приходили алкаши
    Принесли карандаши.
  •   ***
    Розтрушуючи пил старих альбомів,
    Я змішую буденне й неземне…
  •   Забута Весна.
    Забута, за буднями, спала Весна,
    Прокинулась, бачить: лишилась одна...
  •   Війна.
    Я знов один, і знову переправа
    Чиїсь гармати блискають в імлі,
  •   На ліжку вбогому вмирає хвора мати
    На ліжку вбогому вмирає хвора мати...
    Ні слова з вуст, лиш слізоньки з-під вій.
  •   Я душу серед поля покладу.
    Я душу серед поля покладу,
    (Нехай її брудну омиють роси),
  •   ***
    Кто сказал, что облака
    улетают безвозвратно?!
  •   Мэгги, милая Мегги.
    Мы разучились считать минуты,
    встречи, улыбки, дожди…
  •   И чувствовать, и верить, и любить
    И чувствовать, и верить, и любить
    Я научился, может быть, недавно,
  •   Маестро.
    Ще лічить такти кров у скронях,
    Це- дуже дивне відчуття,
  •   Ничто не вечно в этом вечном мире
    Ничто не вечно в этом вечном мире
    И, растворяясь в суетности дней,
  •   Листи з майбутнього.

    (Розставляючи крапки над «і».)
  •   Революційно – еволюційна містерія.
    Коли зайці, знедолені вовками,
    Повстануть на криваву боротьбу,
  •   ***
    Довірливим, маленьким кошеням
    Дитяча радість зазирає в душу,
  •   Хробаки.

    «Ой, ніхто мене не любить…
  •   Гончарі.
    Спочатку не було ніяких слів,
    Бо світ мовчав і поглядав здалека
  •   Конь в пальті.
    Колись, коли я був іще дитиною,
    Я посміхався щиро дітлахам…
  •   Солодкий і гіркий гречаний мед.
    Згадав дитинство, коли ми - «босота»,
    До пасіки навідались гуртом
  •   Безсонна ніч- моя недбала мати.
    Безсонна ніч- моя недбала мати,
    Знов потайки народжує мене,
  •   Лист другові.
    Сергієві Татчину, у відповідь на його "Листи другові" ... З вдячністю за дружбу і вірші.

  • Огляди

    1. У щастя немає меж?

      У щастя немає меж.
      І розмірів теж нема.
      Ти просто собі живеш -
      Кохана приходить сама.

      Не знав її вчора ти.
      Не думав, що поруч вона.
      І щастя тобі нести,
      І випить його до дна.

      Коли наяву й уві сні
      Ніщо не віщує біди, -
      Згадай, що кохав навесні -
      І була щасливою ти.

      Минуле у щастя лиш є.
      Майбутнє не світить йому.
      А сонечко зранку встає -
      Я милу кохаю й зову.

      Та сонце заходить колись.
      І щастя кінчається теж.
      Прийдешньому помолись.
      У нього немає меж.

      Анатолій ВЛАСЮК

      28 березня 2015 року



      У щастя немає меж.
      І розмірів теж нема.
      Ти просто собі живеш -
      Кохана приходить сама.

      Приносить мішок харчів
      Розводить в печі вогонь,
      І все, що ти так хотів -
      Лиш дотик її долонь!

      Вона – чистота і смак,
      Натертий до «скла» паркет,
      І відремонтований дах,
      І складений вмить сонет!

      Вона і пере, і жне,
      І садить в маю город!
      Вона обніме мене
      І поцілує в рот!

      І жити так я вже звик!
      Кохана приходить сама.
      Я ніби-то й чоловік,
      Та ніби й мене нема…

      Та сонце заходить колись.
      І щастя кінчається теж!
      Я мріяв, шо : «Єта жисть!»
      Не матиме – «етіх меж!»

      І раптом в одін із днєй,
      Вона не прийшла в житло!
      Хотів я піти за нєй,
      та сил уже не було!






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Різдво в АТО.
      Непевний час... Ідуть у вічність друзі...
      А в муках в світ приходить Божий Син!
      І світ заціпенів в страшній напрузі!
      Мені здається, що я сам! Один!!!

      Здається Зло ось-ось і переможе,
      І світ увесь до біса полетить...
      І в ту, останню мить, мов Слово Боже
      Лиш голос побратима: " Будем жить!"

      І озирнувшись мутними очима
      Я розумію, що таки не сам...
      Навколо в камуфляжах побратими:
      " Тримайся, брате, ше хильнем сто грам!"

      І мов Христу затисне пуповину,
      Спинивши кровотечу медсестра...
      Дивлюсь у небо... Ноші тиснуть в спину...
      Хвалити Бога, що навік не згинув!

      А наді мною, в небі України,
      Різдвяна зірка Щастя і Добра!



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Небесна сотня.
      Я розповім тобі, мій сину, про героїв наших днів,
      Які за волю віддавали душу й тіло,
      Коли здавалось, не Майдан, а білий світ увесь горів
      І зло до пекла повертатись не хотіло!
      Коли від вибухів здригалися і небо, і земля
      На барикади наші перла чорна лава,
      Захриплим голосом крізь вибухи ми чули звіддаля,
      Немов сам Бог кричав з небес: «Героям СЛАВА!»

      «Небесна сотня» йшла у небо,
      Нас виводячи з пітьми!
      І у димах Майдану бачили ми ніби,
      Щити на спинах тої сотні розгорталися крильми,
      І захисні шоломи сяяли мов німби!

      Я заспіваю тобі, сину, пісню нашої борні
      Її рядки мов коси злиплися від крові.
      Вона про те, як на Грушевського горіли у вогні
      Серця гарячі, переповнені любові!
      Вона про те, як сніг небесний до землі не долітав,
      Коли кипів у середмісті бій кривавий.
      І кожен з тих, хто там стояв, немов молитву промовляв,
      Слова прості, слова святі: «Героям Слава!»

      Запам’ятай навік, мій сину, ти про ці буремні дні,
      Коли повстали ми за правду і свободу!
      Коли лихі пани топили нас у крові і брехні,
      Але ніхто ще не здолав цього народу!
      Запам’ятай навік, мій сину, ти і внукам передай-
      Що ми святе на правду й волю маєм право!
      І як приступлять вороги, ти з побратимами вставай!
      За Україну! За народ! Героям СЛАВА!




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. ***
      Кохання - це завжди сум
      Хоча і на серці свято!
      Я рими свої несу
      Туди де вже й так багато
      Засалених слів і дум,
      Зуживаних кожним другим,
      А я наче вперше йду
      В твій світ, щоб не просто другом...
      А бути для тебе всім
      Що любиш ти в цьому світі...
      Вже бачу тебе крізь дим
      Ранковий... волошка в житі...
      Я в чисту іду росу
      Упевнено і затято,
      Щоб ти забувала сум
      І вірила в наше свято!

      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Драгдилер грудень.
      Драгдилер грудень вже фасує дози,
      І відкладає в хмари до пори.
      Вже майже «нуль» і голі верболози
      Ламають «гастролюючі» вітри.

      Тендітні вільхи туляться лякливо
      До берега байдужої ріки,
      Де алканавт-народ допивши пиво
      Порозбивав мордяки і пляшки.

      Осінній плюмбум мчить між берегами,
      Нагадуючи всім, що все тече…
      На нім червоно- жовті орігамі
      Вербові, і кленові… Ще і ще…

      Колись тут гарно сонечко світило
      І гріло душу, й відганяло жах…
      Та грудень прийде й зробить чорне діло,
      Розгорне «білий» щедро по світах!

      І там, серед безкрайнього морозу,
      Вдихаючи грудневі білі сни,
      Як нарик кінчений загнусь від «передозу»,
      Чи в безнадійнім стані коматозу
      Заціпенію я аж до весни!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Все пам’ятає Городницький ліс.
      Поглянь , мій друже, це – твій рідний край!
      Тут все до болю близьке і знайоме.
      Тут найсмачніший в світі коровай -
      Мов тепле сонце батьківського дому.
      Тут літні зорі дивляться з гори
      В прозору воду чистої криниці.
      Ти чуєш, друже? Це заговорив
      До тебе ліс навколо Городниці.

      Все пам’ятає Городницький ліс
      І просить нас, щоб ми не забували
      Одвічну пісню сосен і беріз,
      Яку вони назустріч всім вітрам співали.
      Все пам’ятає Городницький ліс
      Хвилини щастя і хвилини болю!
      Все пам’ятає Городницький ліс
      І проростає в небеса любов’ю!

      Ти бачиш, друже, як летять роки?
      І нас кидають у далекі далі…
      Де ми з тобою, друже – «чужаки»
      В сумних обіймах вічної печалі!
      І у тривожних снах на чужині,
      Від сліз до болю мружимо зіниці,
      Коли вертаємося тихо уві сні
      В знайомий ліс навколо Городниці.

      Все пам’ятає Городницький ліс
      І просить нас, щоб ми не забували
      Одвічну пісню сосен і беріз,
      Яку вони назустріч всім вітрам співали.
      Все пам’ятає Городницький ліс
      Хвилини щастя і хвилини болю!
      Все пам’ятає Городницький ліс
      І проростає в небеса любов’ю!

      Повір, мій друже, ще настане час,
      Коли і в нашому краю заграє свято!
      Щоб щастя знов вернулося до нас
      Зробити треба зовсім не багато!
      Ще в наших душах є добро святе,
      Як щире сяйво ранньої зірниці!
      Воно любов’ю в небо проросте,
      Як проростає ліс навколо Городниці.

      Все пам’ятає Городницький ліс
      І просить нас, щоб ми не забували
      Одвічну пісню сосен і беріз,
      Яку вони назустріч всім вітрам співали.
      Все пам’ятає Городницький ліс
      Хвилини щастя і хвилини болю!
      Все пам’ятає Городницький ліс
      І проростає в небеса любов’ю!
      2013



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Журавлина журба.
      В журавлиній Журавлівці зажурились журавлі
      Журавлиною журливою журбою.
      Бо вже скоро журав-линути на інший край землі
      Щоб не стрітися з холодною зимою.

      І журилась Журавлівка журавлям журливим вслід.
      І неначе чули клини журавлині:
      «Хот ж вас там, мої журавлики, боронитиме від бід?
      Хто ж журитиметься з вами на чужИні?»

      І зажурені журливо журавлинії поля
      Умивалися небесними сльозами.
      І журлива Журавлівка, ніби чула звіддаля:
      «Ми вернемось! Тільки Ви чекайте, МАМО!»



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Курчиця.
      Жовтий листок, ніби в вальсі, закрутиться
      І упаде в лісове джерело…
      Диво, з казковою назвою Курчиця-
      Тихе поліське село.

      Там, понад Случчю – рікою осінньою,
      В золото вбрана й проста,
      Ходить водою небесною синьою
      Осінь - як Мати свята.

      В тісних містах моє серденько мучиться
      І восени знову манить туди,
      Де я почую над греблею в Курчиці
      Пісню живої води.

      Там, понад Случчю – рікою осінньою,
      В золото вбрана й проста,
      Ходить водою небесною синьою
      Осінь - як Мати свята.

      Все, що не збудеться – скоро забудеться
      В день, коли знову приїду сюди…
      Диво, з казковою назвою, Курчиця
      В серці лишу назавжди!

      Там, понад Случчю – рікою осінньою,
      В золото вбрана й проста,
      Ходить водою небесною синьою
      Осінь - як Мати свята.


      Цю пісню я присвячую селу Курчиця, Новоград-Волинського району, Житомирської області, та його жителям - працьовитим і щирим людям!
      2011




      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Фестиваль "Мі-сі-соль"
      Між потоків машин, у шалених містах
      Ми втрачаємо душу і тіло…
      А душа, вона (все-ж таки) – зоряний птах
      І давно полетіти хотіла
      У житомирський ліс, де чекають її
      Може грішні, а може й святі...
      Іще вчора – чужі, а сьогодні- свої
      Срібні струни, серця золоті.

      Фестиваль «Мі-сі–соль» знов запрошує нас
      Із теплом в кожній ноті, і в слові…
      Фестиваль «Мі-сі-соль» через простір і час
      Сяє світлом добра і любові!

      Хай всього раз на рік зустрічаємось ми,
      Але душі зв’язку не втрачають…
      І піснями серця навіть серед зими
      Друзі друзям завжди зігрівають!
      І співатимуть краще ніж всі солов'ї,
      Чи у цім, чи у іншім житті,
      Іще вчора – чужі, а сьогодні – свої
      Срібні струни , серця золоті.

      Фестиваль «Мі-сі–соль» знов запрошує нас
      Із теплом в кожній ноті, і в слові…
      Фестиваль «Мі-сі-соль» через простір і час
      Сяє світлом добра і любові!


      Дні короткі, мов постріл і ночі - як мить,
      І в очах – перші краплі прощання,
      І під декою зліва сутужно щемить,
      І ти віриш, що це-не востаннє…
      І нехай, повертаючись в рідні краї
      Повезеш ти слова ці прості…
      Милі серцю і близькі, й назавжди свої
      Срібні струни, серця золоті.

      Фестиваль «Мі-сі–соль» знов чекатиме нас
      Із теплом в кожній ноті, і в слові…
      Фестиваль «Мі-сі-соль» через простір і час
      Сяє світлом добра і любові!




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Дев*ята школа.
      Був кожен з нас малим і кволим…
      Ми пам*ятаємо той час,
      Коли найкраща в світі школа
      Уперше зустрічала нас.
      Найкраща в світі – Дев*ята школа-
      Уперше зустрічала нас.

      Не завжди вчитись ми хотіли,
      Та вам спасибі, вчителі,
      Що головного нас навчили -
      Людьми лишатись на землі.
      Ви головного нас навчили -
      Людьми лишатись на землі.

      В шкільному парку (там, де тополі,)
      Дитинство наше відгуло,
      Коли в найкращій світі школі
      Кохання перше нас знайшло.
      В твоєму парку, Дев*ята школо,
      Кохання перше нас знайшло.

      А час, немов шалений вітер,
      Що листя кидає до ніг,
      Розвіяв нас усіх по світу,
      Як білий пух тополь твоїх.
      Розвіяв нас усіх по світу,
      Як білий пух тополь твоїх.

      Хай не вернути нам ніколи
      Дитинства безтурботний час,
      Але найкраща в світі школа
      Завжди чекає в гості нас.
      Найкраща в світі - Дев*ята школа,
      Як мама в гості кличе нас.

      Хай не одне мине століття,
      На всі часи, на всі світи -
      Дев*ята школа – найкраща в світі -
      Ти в нашім серці назавжди.
      Дев*ята школа – найкраща в світі -
      Ти в нашім серці назавжди.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Біда, та й годі!
      Протече крізь пальці літо,
      Мов ота вода…
      І піде гуляти світом
      Осінь молода...

      Здасть кленові «бакси» драні
      В золотий запас,
      Щоб купити в мене дані
      Про всіх нас.

      Я ж не зможу заступити
      За межу
      І нічого їй лукавій
      Не скажу.

      Буду грати з нею в «жмурки»,
      «Пудрити мозги»…
      Буду «корчити придурка",
      «Ржати»: "Ги-ги-ги!»

      А вона (дурна, як курка)
      «Гнутиме» своє…
      Скаже з приводу «придурка»,
      Що такий я й є!

      Свисне Жовтня з Листопадом
      (Мать їх не туди!)
      І потягнуть мене садом
      В страшні холоди,

      В крижані зими палати,
      В білі сни,
      Щоб морозом катувати
      До весни.

      І ніхто із тих, кого я
      Осені не «здав»
      Навіть імені мого і
      Не згадав…

      Лиш Весна мене почує
      Серед тяжких дум…
      Пожаліє й ампутує
      Біль і сум.




      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Сексуальний мань”як.
      Мерседес – то кльова "тачка",
      Це тобі не „Жигулі”...
      Треба мати „баксів” пачку
      І не думать за рублі.
      Був початок як у п”єсі:
      (Всьо то стало саме так).
      Приїздив на „Мерседесі”
      Сексуальний мань”як.

      Жахи- мраки їхали мань”яки,
      Їхали мань”яки наганяли страх.
      Жахи- мраки їхали мань”яки,
      Їхали ман”яки на крутих "тачках".

      А нелегка далі й далі
      Мань”яка того несла...
      Здибав він красуню Галю
      Із найближчого села.
      Він крутив її як лялю
      (Він на ці діла мастак),
      Довго мучив бідну Галю
      Сексуальний мань”як.

      Жахи- мраки їхали мань”яки,
      Їхали мань”яки наганяли страх.
      Жахи- мраки їхали мань”яки,
      Їхали ман”яки на крутих "тачках".

      Потім він не міг піднятись,
      Відірватись від землі.
      Впала „штука”, серце грюка,
      А на руках мозолі...
      Тільки Галя не здавалась:
      Трясла його так-і-так...
      В „Мерседесі” ледве дихав
      Сексуальний мань”як.

      Жахи- мраки їхали мань”яки,
      Їхали мань”яки наганяли страх.
      Жахи- мраки їхали мань”яки,
      Їхали ман”яки на крутих "тачках".

      Був на фірмі президентом
      (Гроші в банку, чорний фрак...)
      Став дешевим імпотентом
      Сексуальний мань”як.
      Україна- це не Лондон,
      Не Париж, не Амстердам.
      У нас тут нічого робити
      Закордонним мань”якам.
      Бо у нас і Президент, і депутати, і Те.Де…
      Всіх вони їб.ть як хочуть,
      Бо ніхто ЇХ не ї.е! ***Приспів виконується на мотив «Ой ти, Галю…»



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Птахи зими.
      В ситі вікна чужого світу
      Зазирають птахи зими.
      І в очах їх минуле літо
      Вже давно загубили ми.

      Де ти, друже мій? Чуєш? Знову
      В лоні вічності спить зима.
      Хто співає їй колискову
      Там, де нас вже давно нема?

      Хто ж птахам розповість про літо
      Коли прийдуть часи весни?
      Щоб вони рознесли по світу
      Неземні кольорові сни.

      Хто, скажи, як не ми зуміє
      Відвернути нас од гріхів?
      Хто посеред зими зігріє
      Зголоднілі серця птахів?

      Де ти, друже мій? Зірка рання
      Впала пилом з моїх долонь…
      І збирають птахи останні
      Крихти пам*яті з підвіконь.



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    14. Олімпійське свято.


      Олімпійський вогонь знову світом широким іде
      Припиняючи війни, усіх закликає до миру.
      Він у кожному серці куточок любові знайде,
      Щоб на кожнім обличчі засяяла посмішка щира!

      Приспів:
      Гаряче серце - душа крилата,
      Олімпіади веселі дні
      Дарують знову спортивне свято,
      Яскраве свято тобі й мені!

      Біль поразок і радість нестримна твоїх перемог
      Будуть міцно тримати трибуни в постійній напрузі.
      Адже ти для них зірка, кумир, ну і трішечки Бог,
      А для тебе вони – найщиріші і віддані друзі!

      Приспів:
      Гаряче серце - душа крилата,
      Олімпіади веселі дні
      Дарують знову спортивне свято,
      Яскраве свято тобі й мені!

      Олімпійський вогонь знову світом широким іде
      І несе нам тепло, щоб за буднями не забували
      Імена олімпійців їх зоряний час і той день,
      Коли наші спортсмени виходили на п*єдестали.

      Приспів:
      Гаряче серце - душа крилата,
      Олімпіади веселі дні
      Дарують знову спортивне свято,
      Яскраве свято тобі й мені!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Одесса.

      Под песню моря Чёрного
      широкого, просторного
      Блеснёт рассвет
      над ласковой волной,
      Где новая и прежняя,
      приветливая, нежная,
      Как будто с пирса
      снова машет мне рукой.

      Как королева старая мудра
      Прекрасная , как юная принцесса-
      Одесса- наша мама и сестра,
      И женщина любимая - Одесса.

      Она дарила радости,
      Она прощала шалости,
      Но с оговоркой: больше не зови!
      Здесь дни летели быстрые
      здесь песни пели чистые
      И все они конечно
      только о любви.

      Как королева старая мудра
      Прекрасная , как юная принцесса-
      Одесса- наша мама и сестра,
      И женщина любимая - Одесса.

      И тёплым летним вечером
      она подарит встречи нам
      Прогулки под луной
      В руке – рука…
      Она о нас всё знает…
      в её объятьях тают
      И сердце лётчика,
      и сердце моряка.

      Как королева старая мудра
      Прекрасная , как юная принцесса-
      Одесса- наша мама и сестра,
      И женщина любимая - Одесса.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Дві маленькі сірі мишки.
      Дві маленькі сірі мишки
      Уночі читали книжки.
      Все хотіли прочитати,
      Щоб розумнішими стати,

      Та не видно уночі
      Ні картинок, ні сторінок…
      Прикро мишкам – хоч кричи.

      Запищали сірі мишки:
      « Як же нам читати книжки?»,
      І сказала мишкам киця,
      Що дрімала на полиці:

      « Спати треба уночі.
      Дітки всі вже сплять у ліжках.
      Тихо, мишки, не пищіть».

      Але мишки не вгавали
      Все пищали і пищали,
      І сказала киця враз:
      «Ах ви сірі! Ось я вас!

      Ну – мо в нірку й швидко спати!
      І щоб тихо там сиділи!
      Завтра будете читати».




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Сон.
      Прекрасний сон побачив я -
      Дитинство золоте...
      Раділа матінка моя
      (У неї син росте!)

      Таким, як діти всі я ріс,
      А мамі - кращий всіх...
      Найкращі руки, очі, ніс,
      Найкращий в світі сміх...

      Прощались витівки мені,
      Коли я пустував,
      А мама плакала вві сні...
      Я чув, але ще спав...

      Прокинувсь... Мами вже нема!
      Я вибіг на поріг:
      " Матусю! Матінко! Ма - ма-а-а!
      О як я не вберіг?"

      Прекрасний сон побачив я -
      Дитинство золоте...
      Раділа матінка моя
      (У неї син росте!)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    18. Колискова.
      За селом зелений гай
      Сонно затихає,
      Темна ніч за небокрай
      Сонечко ховає.

      Припиняють шепіт свій
      Колоски у полі
      І туманів сивий рій
      Простелився долі.

      Стих в саду пташиний спів
      Аж до сходу сонця,
      Котик – мурчик засопів
      Тихо, край віконця.

      Спи і ти, моє маля,
      Спи, моє серденько…
      Засинає вся земля…
      Спи, вже ніч близенько.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Патрульний інспектор ДАІ.
      Пронизана рясно стрічками доріг
      Моя Україна, моя Україна…
      Тут все, що народ мій віками беріг
      І доля єдина, і воля єдина…
      І там, де гуркочуть машини швидкі,
      Немов літаки, що готові до зльоту,
      Знаходять собі не слабкі козаки,
      До біса невдячну , нелегку роботу.

      Ні ночі, ні дні не рахує свої…
      І в холод зимовий, і в спеку
      Надійно патрульний інспектор ДАІ
      Твою захищає безпеку!
      Твою захищає безпеку
      Патрульний інспектор ДАІ.

      І ти нарікань не почуєш від них –
      (Єднає козацька робота і дружба)!
      Колонки статистики цифр сухих…
      І фраза коротка: «Така наша служба!»
      А скільки життів врятували вони?!
      Мабуть точна цифра відома лиш Богу!
      І, щоб не з*являлось статистик сумних,
      Пильнують порядок солдати дороги!

      Ні ночі, ні дні не рахує свої…
      І в холод зимовий, і в спеку
      Надійно патрульний інспектор ДАІ
      Твою захищає безпеку!
      Твою захищає безпеку
      Патрульний інспектор ДАІ.

      Пронизана рясно стрічками доріг
      Моя Україна, моя Україна…
      Тут все, що народ мій віками беріг,
      Тут вірна дорога від батька – до сина!
      Хай будуть щасливі дороги твої,
      Хай тебе біда назавжди забуває!
      Та не забувай, що інспектор ДАІ,
      І в свято безпеку твою захищає!

      Ні ночі, ні дні не рахує свої…
      І в холод зимовий, і в спеку
      Надійно патрульний інспектор ДАІ
      Твою захищає безпеку!
      Твою захищає безпеку
      Патрульний інспектор ДАІ.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Моя улюблена команда.
      Знов стадіон скандує дружно,
      Піднявши в гору сотні рук.
      І тут знайоме слово «дружба»
      Нам – зовсім не порожній звук.
      Великим і малим талантам
      Ми привілеїв не даєм,
      Бо разом ми – одна команда,
      Велика, зоряна команда,
      Моя улюблена команда
      Єдина, як життя моє!

      Медалі будуть і рекорди,
      І ми, за покликом душі,
      Підемо впевнено і гордо
      До не покорених вершин.

      Гаряча кров в юнацьких венах
      І ветеранів сивина…
      На кращих світових аренах
      Дзвеніли наші імена!
      І юніорам тут, і грандам –
      Усім достойне місце є,
      Бо разом ми – одна команда,
      Велика, зоряна команда,
      Моя улюблена команда
      Єдина, як життя моє!

      Медалі будуть і рекорди,
      І ми, за покликом душі,
      Підемо впевнено і гордо
      До не покорених вершин.

      І буде зроблено немало,
      (До перемоги довгий шлях).
      Наш прапор знов над п’єдесталом
      І сльози радості в очах!
      Блищить Фортуна діамантом,
      Шалено серце в груди б’є,
      Бо разом ми – одна команда,
      Велика, зоряна команда,
      Моя улюблена команда
      Єдина, як життя моє!

      Медалі будуть і рекорди,
      І ми, за покликом душі,
      Підемо впевнено і гордо
      До не покорених вершин.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Ще в місті палять осінь.
      Ще в місті палять осінь, а за містом
      Вже йде зима… Холодним білим змістом
      Заповнює осиротілий світ,
      В якому я, у однині з собою,
      Самотність перемелюю з журбою
      На грубих жорнах посивілих літ.
      І спогади, мов борошно крізь сито,
      Всі до останнього, підуть зимі, як мито
      За ту веселу посмішку твою,
      За подих, погляд, чи єдине слово,
      Яке ніхто, ніяк, ніколи знову,
      Хай навіть у казковому краю,
      За всі скарби не зможе повторити!
      Бо серце, ще не стомлене любити,
      В уламках криги бачить тепле літо,
      І відчуває знов любов твою.




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Синичка.
      Сидить синичка на сухому гіллі.
      Теплом останнім тішиться маленька.
      З зимою осінь дограє весілля
      І, ледь помітний, вітерець легенько
      Несе мої думки назад у літо,
      І в ту весну... Туди, де бравим кроком,
      Я - молодий гульвіса швендяв світом
      І гордо відчував себе пророком!
      І в час, коли я йшов до п*єдесталу,
      Вона ховалась в листячко зелене,
      І для мого Всевишнього ставала
      Синичка ця милішою за мене.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Нас кожний день звільняє від ілюзій,
      Нас кожний день звільняє від ілюзій,
      І тверезіючи ми вловлюємо суть,
      Коли такі, здавалось, вірні друзі,
      Зустрівши погляд очі відведуть.

      І ми навік прощаємося з ними…
      (Вони живі, та тільки не для нас).
      Нам вже не йти дорогами одними,
      Які ми разом міряли не раз.

      І, як усі, блукаючи цим світом,
      Як тільки можу, друзів бережу,
      Нікого намагаюсь не судити,
      Й лиш про одне Всевишнього прошу,

      Лиш про одне молю, мій Боже милий,
      Бо нам усім один суддя – це Ти!
      Дай так прожити, щоб ми не хотіли,
      Зустрівши погляд, очі відвести!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    24. Шматочок неба.
      Дивись, це - твій шматочок неба
      Тобі засяяв поміж хмар.
      Це лиш тобі і лиш для тебе
      Відкрили світ незнаних чар.

      Зумій побачити, почути
      Все, що призначено тобі...
      Вузли своїх думок розплутай,
      Не загубися у юрбі,

      Яка снує безладним роєм
      З матою, але без МЕТИ...
      Зумій упоратись з собою
      І за юрбою не піти.

      Призупинись. Поглянь у небо
      І ти побачиш поміж хмар:
      Це лиш тобі і лиш для тебе
      Відкрили світ незнаних чар.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Мой дом из чувств и снов...
      Мой дом из чувств и снов...
      Уйду туда, где нет страдания и боли.
      Уйду без слов... Слова - вода,
      А нужно воздуха и воли.
      Два неподрезаных крыла
      Помогут мне...Я всё узнаю:
      Любовь, ты есть. Ты не была:
      Любовь не умирает.
      Не улетают облака,
      Они вернутся, только чище.
      Вернутся! Жду их, а пока...
      Пока меня печали ищут.
      Как волки бродят по земле...
      Им не найти меня, я знаю.
      Они - в холодной серой мгле,
      Я - в чистых облаках летаю.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Не полишай мене, моє різдвяне небо!
      Не полишай мене, моє різдвяне небо,
      (Де срібний місяць, зірочки малі...)
      Бо, як мені самотньому без тебе
      Лишатись тут, на стомленій землі?

      Навіщо навесні струмками грати,
      Дзвеніти в лузі співом солов*я...
      І як, скажи, знедолених втішати,
      Коли залишусь сам невтішний я???

      Бо все життя мене вела до тебе
      Дитяча віра в зоряні світи...
      Не полишай мене, моє різдвяне небо,
      В святкову ніч зорю надії засвіти!




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Різдвяне.

      Ти не ходи дорогами біди,
      (Вона тоді прийде, як буде треба)
      Живи від коляди - до - коляди,
      З надією дивись в різдвяне небо...
      І сам побачиш, коли згасне день,
      Як в тій пітьмі од-краю -і- до-краю,
      Під звуки тихих, радісних пісень,
      Над темним світом зірка запалає.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    28. Хіба ж це мати научала сина...


      "Чи довго ще на сім світі
      Катам панувати??"
      Т.Г.Шевченко

      Хіба ж це мати научала сина,
      Щоб на чужому горі наживався?
      Чому ж і досі стогне Україна
      Від тих, хто гербом влади увінчався?

      Чи може то безбатченки лихії,
      Що увірвались до скарбниць народу,
      Й розпроають Вітчизну, як повію,
      Щоби вгребти собі винагороду?

      А може орди ханські повернулись
      Й від того наша Ненька стогне й плаче?
      Щож ви, сини, чи мертвим сном поснули,
      Чи стліла у серцях козацька вдача?

      Німий народе мій, мовчиш ти і понині
      І дивишся, як ситії пани
      Гребуть твоє добро по Україні,
      А тебе хочуть взути в постоли.

      Нагаєм знов на панщину погнати,
      А волю справжню втерти в мозолі,
      І доти, доки будеш ти мовчати,
      Ти скніти будеш на своїй землі.

      На Батьківщині жити, як в засланні,
      Убого заздрячи життю чужих світів.
      Мовчати й на глухім своїм мовчанні
      Ростити знову й знов собі катів.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    29. О,Музонько, на хвилю.. залети..!
      Дружня пародія на прекрасні
      вірші Поета Мандрівного.

      Крізь нескінченні зоряні світи,
      Поет благав її : «Кохана! Мила!
      О,Музонько, на хвилю.. залети..!»
      Переконав!
      (На двійню « залетіла»)!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Коли твоя безмежна самота (недосконала інструкція по сходженню на Голгофу)
      Коли твоя безмежна самота
      Клубком безвиході в твоєму горлі стане,
      Ти пригадай розп*ятого Христа
      І на собі відчуй болючі рани.
      Пройди ці, до Голгофи, кілька миль…
      (Невже заради цього варто жити?!)
      Стерпіти все: образи, зраду, біль…
      І лиш ЛЮБОВ у серці залишити.
      Така нелегка доля у богів –
      Всі муки найнестерпніші стерпіти,
      Щоб світ, який тебе розп*яти хтів,
      Лиш після смерті став тебе любити.
      І хай на хрест веде безжальний слід,
      І ти не знаєш, що там буде далі…
      До серця притули жорстокий світ,
      І вибач світові за всі свої печалі.
      А втім… Якщо у тебе вибір є-
      Подумай, перш ніж йти у цю дорогу.
      Чи - жити, як усі життя своє,
      Чи – жертвувати всім, щоб стати богом.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Художник - подорожник.
      Мы с тобою, как жёлтые листья летим,
      С тёплым ветром попутным - куда захотим,
      Широко открывая завесы ресниц,
      Чтобы не "проморгать" этот мир... без границ.

      Мы с тобою над городом сонным ночным,
      В тёмном небе, как белые тучи парим,
      А на серой земле кто-то падает ниц,
      Забывая, что есть этот мир... без границ.


      Мы с тобою забытые песни поём...
      Рука - об-руку,рядом и вместе, вдвоём,
      Чтоб не видеть угрюмых, задумчивых лиц,
      Чтоб ловить "журавлей" и "синиц"... без границ.

      Знакомый мой - художник...
      Художник - подорожник...
      Рисует всё, что нужно нам,
      в небесах, хоть он и не Бог...
      Знакомый мой - художник...
      Художник - подорожник...
      Он - вовсе не заложник...
      Он - просто одинок...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Діліться радістю.
      Діліться радістю, бо смутку й так багато...
      Проблеми крають серце, мов ножі...
      І в світі справжнього не буде свята,
      Якщо воно не визріє в душі.

      Вона ж, така заплутана й самотня,
      Весь час шукає щось в самій собі,
      А навкруги лиш холод і безодня,
      Ну як тут їй не бути у журбі?!

      В недосконалостях занедбаного тіла
      Душа, мов пташка серцем в груди б*є,
      Щоб вирватись у світ, де так хотіла
      Роздати людям всім тепло своє...

      А людям – що?! У них – свої печалі,
      Своя душа… («Своє» - таки болить…)
      Невже, ОТАК між нами буде й далі???
      І все життя до біса полетить?!

      Ні!!! Як би тяжко не було нам, брате,
      І скільки б не траплялось нам «лайна» -
      Ділімось радістю, бо смутку й так багато…
      Життя – коротке, а душа – одна!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.38

    33. Весела дівка – молода весна.

      Весела дівка – молода весна
      (У міру і розбещена й цнотлива),
      Фліртує з вітром, ходить по ланах
      І сміхом «заливається» звабливим…

      Заслухається співами птахів…
      У чистих водах вмиє ноги білі,
      І тисячами теплих промінців
      Зігріє, рік воскреслих, тихі хвилі.

      І ні на мить не спиниться вона,
      Бо переповнює кохання душу й тіло…
      Блукає світом молода весна,
      Шукає скрізь того, кого хотіла…

      Спить у садку самотній юний бог,
      Обсипаний вишневим білим цвітом…
      Весна таки наробить «помилок»,
      Щоб мудрій осені було за чим жаліти.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Лютий.
      Непевний час тріскучої спокути,
      Коли все вимерзає (навіть зло)…
      І глибини того морозу не збагнути,
      Ні тим, хто називає його «лютим»,
      А ні йому самому, бо не чути
      Ні почуттів, ні звуків – все пройшло
      Той абсолютний нуль байдужих літер…
      Усе спинилось… Мінус – на межі…
      І тільки крига і шалений вітер
      По всьому світу кулями сніжить…




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.38

    35. Січень.
      Дивні люди
      У цьому, такому холодному
      Січні…
      Обрікають на смерть
      Свої минулорічні жалі,
      І втішають святами
      Надії незбутньо – космічні,
      І обдурюють себе так само,
      Як ті , їхні «предки» правічні,
      Що, невідома – скільки надій повбивали
      На вічній землі…




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    36. Скрипалик.

      В старому місті кафе і бари,
      Салони модні «Палє Рояль»…
      Із капелюхом на тротуарі,
      Ще зовсім юний, стоїть скрипаль.

      А в ресторанах ревуть оркестри…
      Фальшиві ноти і крик юрби,
      А серед площі малий маестро
      В полоні радості і журби.

      Невідомі ноти – музика любові,
      Зіграна з душею, просто так, «на слух»…
      І кидають франти долари і франки
      У старий потертий чорний капелюх.

      Дарує струнам ці світлі чари
      Безкрайнє небо і вся земля…
      І скрипки голос летить за хмари
      На крилах юності скрипаля.

      Невідомі ноти – музика любові,
      Зіграна з душею, просто так, «на слух»…
      І кидають франти долари і франки
      У старий потертий чорний капелюх.

      Звуки теплим літом полетять по світу,
      З-під смичка тонкОго в крихітній руці…
      А скрипалик грає і не помічає,
      Як розносить вітер кольорові папірці.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    1. Мухи творчества.


      Мандряк бездомский забендюхал в трюльку,
      Закурломыдрал: « Аньте! Брабындыс!!!»
      Кардикли грухали иё: « Ужурла – с грульку!».
      Ворбасы керились ирком в аптикудриз.
      Барзеба тудрая отжубила краволы
      От парандо, от вёрлых забалюх,
      От жмужных гроиков, продрюманых и вдолых,
      До ужужурланых кардяков… Без прикола!
      Бундюкать на окне проклятых мух!

      (Перевод. Склюзивно для "ондо линде":-)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Безмежно – нереальні діти неба.

      Гадаємо ми всі: що буде з нами…
      Яка там доля (як це там) «гряде»?
      І між двома безмежними світами,
      За кроком – крок, до вічності бредем.

      І живемо, як до початку світу…
      Наївні діти щастя і тривог…
      І мріємо, що вічним буде літо…
      І в мріях тих живе наш вічний Бог.

      Мабуть по – іншому не буде… Та й не треба,
      Бо сенс не характерний взагалі
      Безмежно – нереальним дітям неба,
      Які лишають серце на Землі.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    3. ПАНІ ОСІНЬ


      Може щось на небі сталось, може доля... Я не знаю.
      На зупинці ви чекали на останнього трамвая.
      Незнайомка таємнича, з тих, загублених світів...
      Може я, а може вітер тихо вам прошепотів:


      “Пані Осінь, пані Осінь
      Нам прощатись ще не час.
      Пані Осінь, пані Осінь,
      Листя крутить жовтий вальс.
      Пані Осінь, пані Осінь...
      Досить смутку і жалю!
      Я люблю вас, пані Осінь,
      Я люблю вас, я люблю...

      Колисав жовтневий вечір на Дніпрі холодну воду.
      Ваші руки, ваші плечі осявала дивна врода...
      І осіння ніч казкова поманила в забуття...
      Ніби знову, ніби знову почалось моє життя.

      Пані Осінь, пані Осінь
      Нам прощатись ще не час.
      Пані Осінь, пані Осінь,
      Листя крутить жовтий вальс.
      Пані Осінь, пані Осінь...
      Досить смутку і жалю!
      Я люблю вас, пані Осінь,
      Я люблю вас, я люблю...

      Ви стояли і мовчали на межі нової ночі,
      Посміхались загадково і дивились просто в очі...
      Дивний погляд, зорі ранні, листя жовтого печаль...
      І без нас трамвай останній від”їжджав у тиху даль...

      Пані Осінь, пані Осінь
      Нам прощатись ще не час.
      Пані Осінь, пані Осінь,
      Листя крутить жовтий вальс.
      Пані Осінь, пані Осінь...
      Досить смутку і жалю!
      Я люблю вас, пані Осінь,
      Я люблю вас, я люблю...




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Незграбне тіло з розбитим носом.
      Задивитися б угору і забутись,
      Так, щоб вічність непомітно пролетіла…
      Відокремитись, від тіла відштовхнутись
      І гайда туди, куди хотіло тіло.

      Полетіти в синє небо , розігнати
      Запізнілих мрій своїх пташині зграї,
      Понад містом рідним стрімко покружляти,
      Смачно плюнути донизу… Мо* згадають?!

      «Забуритись на моря» по самі вінця,
      «Відтягнутись»! Так, як роблять «білі» люди.
      Задрімати, головою на колінцях
      Тої «кралі», яка носить пишні груди.

      А на вечір, в ресторані погуляти,
      Розкидать «бабло», кричати: «Їжте, тварі!»,
      Музикантів, як братів розцілувати
      І за пісню їм полишити «Феррарі».

      А на ранок вже нічого не хотіти,
      Наплювати і на гроші, і на славу,
      І до Генпрокуратури полетіти,
      І на всіх «козлів» одну завести справу…

      Щось надовго відірвався я від тіла,
      Мабуть думає воно: де мене носить…
      От незграба! (Моє тіло полетіло
      До асфальту і собі розбило носа).

      Це, напевно, попередження від Бога,
      Щоб так високо свій ніс не задирало,
      І дивилося б уважніше під ноги,
      І душі, щоб до пори не відпускало.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Блюз доброй надежды.

      Давай всё бросим.Уедем. Улетим.
      Ведь завтра осень, а мы просто не хотим,
      Чтоб было холодно и сыро...
      И дожди...
      Пусть будет солнце с этим миром.
      Осень, подожди!

      Давай забудем про печаль!
      Давай смотреть всё время в даль!
      За горизонты, за моря!
      Давай поднимем якоря.
      Давай наполним свежим ветром паруса
      И уплывём куда-нибудь за небеса.


      Пускай причалы ждут зимнюю пургу.
      Нас укачало здесь, на этом берегу.
      Волна тебе и мне расскажет
      Где теплей...
      Уже готовы экипажи
      Наших кораблей.

      Давай забудем про печаль!
      Давай смотреть всё время в даль!
      За горизонты, за моря!
      Давай поднимем якоря.
      Давай наполним свежим ветром паруса
      И уплывём куда-нибудь за небеса.
      Давай всё бросим. Уедем. Уплывем
      За эту осень, где мы песен не поём.
      Пускай нам только снится небо и моря,
      Давай перевернём страницы
      Прожитые зря.
      Давай забудем про печаль!
      Давай смотреть всё время в даль!
      За горизонты, за моря!
      Давай поднимем якоря.
      Давай наполним свежим ветром паруса
      И уплывём куда-нибудь за небеса.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    6. Мухи творчості.

      Мандряк бездомський забендюхав в трюльку,
      Закурломидрив: « Аньте! Брабиндис!!!»
      Кардиклі грухали іє : « Ужурла – з грульку!».
      Ворбаси керились ірком в аптикудриз.
      Барзеба тудрая віджубила краволи
      Від парандо, від вйорлих забалюх,
      Від жмужних гроїків, продрюманих і вдолих,
      До ужужурланих кардяків…
      Без приколу!
      Бундюкать на вікні триклятих мух!




      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 0

    7. Полинові роздуми.

      Байдужий до подій диспетчер – Осінь,
      Дає «добро» на зліт…
      Останній клин
      Злітає в небо…
      Тільки я, ще й досі,
      Стою біля дороги…
      Я – полин.

      Всім полинам – гірка одвічна доля:
      Стояти з краю
      примарних доріг,
      Які ведуть до
      примарної волі
      Усіх, хто мав її,
      та не беріг.

      Мабуть такі закони у дороги…
      Такий життя
      неписаний "устав",
      Щоб той, хто стомиться
      об неї «бити ноги»,
      Звернувши з шляху,
      полином ставав…

      Щоб хтось, із безтурботних подорожніх,
      Отримавши усе,
      чого хотів,
      Посеред днів своїх,
      солодко – не тривожних,
      Згадав про смак
      гіркий чужих життів.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 0

    8. ***
      Зелене літо, раптом, стало знову
      Сухим листком, що падає до ніг…
      І сірі хмари вже готують змову
      Супроти всіх, хто літа не вберіг…

      Лісами йде стара, марудна осінь…
      Збирає в кошик душі, мов гриби…
      Димить багаттями, щоб заховати просинь,
      Іще не вкриту хмарами журби.

      Щоб не побачив я, як в небі лине
      Клин вічних дисидентів – журавлів…
      Щоб грішну землю часом не покинув
      І, вслід за ними, в небо не злетів.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    9. Втома
      Втома
      жене до раю,
      Тиснуть
      на душу дні…
      Де тут гріхи відпускають,
      Стомленому мені?

      Звісно –
      хотів би жити,
      Так, щоби
      все – «the best»…
      Тільки, на кого б «згрузити»
      Камінь, чи може хрест?..

      Друзям?
      Я не бажаю!
      Людям?
      Їм точно – ні!
      Брату? Та я ж не Каїн…
      Камінь і хрест – мені!

      Знов
      сповідаюся літу…
      Літу?
      Кому ж іще?!
      І, єпитимія світу,
      З неба – мені, дощем.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    10. Чорна кава.
      Я в порожньому кафе…
      У кишені – п*ять «зелених»
      І блондинка «під шафе»
      Звабно зиркає на мене,

      А мені вже все одно:
      Сльози, сміх, дешева слава…
      Я дивлюсь, дивлюсь на дно,
      А на дні лиш чорна кава.

      Чорна кава, чорна кава
      Ти - моя сумна забава...
      Чорна кава, жовті дні...
      І моя печаль на дні.

      Тут колись сиділи вдвох…
      За вікном сміялось літо…
      Мабуть, знає тільки Бог,
      Де блукаєш ти по світу…

      Сірий, мокрий листопад
      Там, за вікнами кафе,
      Тут – лиш кави аромат…
      І блондинка «під шафе»…

      Чорна кава, чорна кава
      Ти - моя сумна забава...
      Чорна кава, жовті дні...
      І моя печаль на дні.

      Боже! Як я ще не вмер –
      Так давно тебе чекаю…
      Де блукаєш ти тепер
      Мабуть, навіть Бог не знає…

      Що ж, я плакати не буду…
      Я кохав тебе одну…
      Плюну…блін…про все забуду…
      І блондинці підморгну.

      Чорна кава, чорна кава
      Ти - моя сумна забава...
      Чорна кава, жовті дні...
      І моя печаль на дні.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    11. Пісня про Київ.

      Моїм любим киянам - від щирого серця!

      Над могутнім Дніпром вечори незабутні,
      Наче стигле зерно в чистім небі зірки...
      Поєднало собою минуле й майбутнє
      Стольне місто моє на віки, на віки.

      Місто кохане , Києве мій,
      Ти нас усіх , нас усіх зрозумій…
      В світі тривог і бажань, і надій
      Ти лиш один вічний, Києве мій.

      Нам дорога життя різні міряє долі
      І по різному ходимо ми по землі,
      Та до тебе несемо і радості й болі,
      І горнемось до тебе, як діти малі.

      Місто кохане , Києве мій,
      Ти нас усіх , нас усіх зрозумій…
      В світі тривог і бажань, і надій
      Ти лиш один вічний, Києве мій.

      Над могутнім Дніпром новий ранок розквітне
      І свою круговерть новий день заведе,
      І мені, як завжди, усміхнеться привітно
      Рідне місто моє древнє і молоде.

      Місто кохане , Києве мій,
      Ти нас усіх , нас усіх зрозумій…
      В світі тривог і бажань, і надій
      Ти лиш один вічний, Києве мій.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Туманный вечер над водой...
      Туманный вечер над водой...
      Огни во тьме ещё не утонули...
      Судьба моя ещё горит звездой
      На тихих небесах июля.

      И волны нежные уносит вдаль река,
      Играя отраженным лунным светом.
      Звезда моя близка и далека
      В последний раз, быть может,
      Мне сверкнула летом.

      И мысли мои тонут, как в бреду,
      В вечернем воздухе хмельном и воспалённом...
      Уйти не страшно, больно, что уйду
      Непонятым и непрощённым.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Байка про літака і мудака.
      Стоїть літак.
      Іде мудак.
      І мимо не пройде ніяк,
      Бо мрія є у мудака:
      Хоч невеличкого шматка
      Урвати з того літака.

      І куций розум мудака
      Ще розуміє: з літака
      Не можна уривать шматка...
      Та що робить- свербить рука
      І тягнеться за тим шматком
      Рука...Разом із мудаком.

      Урвав -таки шматка мудак...
      У небо полетів літак...
      Радів мудак тому шматку...
      Заглох двигун у літаку...

      Тепер, в квартирі мудака
      Висить шматок від літака
      І кожен день тому шматкові
      Радіють діти мудакові,
      І горді мріють мудачки,
      Що й їх чекають літачки.

      Мораль:
      Чим більше мудаків-
      тим менше в світі літаків.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.38

    14. Песня про шиши.
      Приходили алкаши
      Принесли карандаши.
      -Ты,-говорят-нам песню напиши
      Для души.
      Заплатили мне гроши
      (Всё-же лучше чем шиши)
      Вот теперь сижу в тиши
      Пишу вирши.

      В голове засели вши.
      На ушах пучёк лапши
      Про засилье анаши,
      Да про беляши,
      Но пристали алкаши:
      -Ты затылок почеши
      И нам песню напиши
      Для души!

      Говорили торгаши:
      -Эй, поэт, давай пиши!
      Хочешь видеть барыши-
      Попаши!
      Только - сколько ни паши
      В холодильнике шиши...
      Превратились гуляши в кукиши.

      Говорили алкаши:
      -У турецкого паши
      Жёны оч-чень хороши,
      Что там не пиши!
      А у нас, как дервиши-
      (Ты хоч кол на них теши)
      Загрызут тебя, как вши
      За гроши.

      Все кричат:" Давай круши!"
      Разбежались латыши,
      Ингуши и чуваши
      (ты их не ишши)...
      Позади -гора лапши,
      Впереди- одни шиши...
      В общем так, робяты,
      Вёслы суши!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. ***
      Розтрушуючи пил старих альбомів,
      Я змішую буденне й неземне…
      Чужі світи, таких близьких геномів,
      Які давно полишили мене…
      Лиш спогади – єдиний шлях до Раю…
      Чи не до Раю? Хочеш – вибирай…
      А пожовтіла пам*ять серце крає,
      І розум розтривожений питає:
      « Ти сам хоч знаєш, де він є – твій Рай?»

      Сиджу один… між пеклом і між раєм,
      Гортаючи загублені світи…
      Шукаю щось… мабуть… Себе шукаю,
      Бо вже і сам напевно не згадаю
      Хто «Я» - чи «Я», чи «Ти».



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    16. Забута Весна.
      Забута, за буднями, спала Весна,
      Прокинулась, бачить: лишилась одна...
      Тихесенько встала, купалася в росах,
      В косу заплітала розплетені коси...
      Сиділа, чекала, а я все не йшов...
      Подумала: мабуть, він іншу знайшов...
      Стелились туманом травневі гаї,
      Співали одвічні пісні солов”ї,
      І згадував я, в свою осінь сумну,
      Забуту (за буднями) милу Весну.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Війна.
      Я знов один, і знову переправа
      Чиїсь гармати блискають в імлі,
      І вже тепер хто прАвий, хто не прАвий
      Мабуть ніхто не знає на землі.

      Іде війна… Хтось марить, хтось співає,
      Хтось доїдає цвілі сухарі,
      Чиясь ракета знову відлітає,
      І як завжди, чомусь на Броварі.

      І на новеньких, недешевих «танках»
      Танцюють хвойди (шкіра і кістки)…
      Летить «бабло» і тоне в забаганках…
      «Бабла немеряно! Гуляйте, мужики!!!»

      Убогий шик. Вчорашні голодранці
      Рвуть від життя усе, що попаде
      І знову, й знов танцюють дикі танці
      Й горланять так, що увесь світ гуде.

      А по тилах затуркані мільйони
      Збирають крихти з барського стола,
      І кожен день самотньо дзвонять дзвони
      За тими, кого доля обійшла.

      День догорає… Стомлена заграва
      За обрієм вмирає задарма…
      Я знов один і знову переправа…
      Іде війна, якій кінця нема.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    18. На ліжку вбогому вмирає хвора мати
      На ліжку вбогому вмирає хвора мати...
      Ні слова з вуст, лиш слізоньки з-під вій.
      Та замість того, щоб води подати,
      Кричать скажені діти славу їй.

      Знов:"Слава!", знову:"Хай живе!",
      Знов крикуни з високим чином
      Кричать: "Свобода! Всі вперед!", але
      Це - ще не Україна.

      Митці співають оди їй
      Бездумно, безупинно.
      А я сказати хочу:"Стій!
      Це - ще не Україна".

      Забувши міру (як завжди),
      Всі славим Батьківщину.
      Спинись, народе мій, зажди,
      Це - ще не Україна.

      Поглянь на руки матерів,
      Що весь вік гнули спини,
      Поглянь на сивину батьків,
      Оце, брат, Україна.

      На землю згублену поглянь,
      Вона ж бо лиш єдина
      Пізнала стільки зневірянь...
      Оце, брат, Україна.

      Устань, Тарасе, подивись,
      Ти вірним оком сина.
      Ти це хтів бачити колись?
      Чи це твоя Вкраїна,

      Де брат на брата гострить ніж,
      Щоб зверху сів вражина?
      Чогож, Тарасе, ти мовчиш,
      Чи це твоя Вкраїна?

      Народе, брате, не згаси
      Вогонь душі єдиний!
      Старенькій неньці віднеси
      І, впавши на коліна,

      Моли пробачення, проси
      Щоби простила сина.
      Бо це, брат, Україна...
      Бо це, брат, Україна!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Я душу серед поля покладу.
      Я душу серед поля покладу,
      (Нехай її брудну омиють роси),
      А сам піду, в далекий край піду,
      Як наймит стомлений і босий.

      Зіб”ю в дорозі ноги до крові...
      (В чужім краю ніхто не приголубить)...
      Які ще муки видумать нові
      Тому, хто сам себе не любить?

      Весь час питать: навіщо я живу?
      А може просто- плюнути і жити?!
      Упасти в свіжоскошену траву,
      Чи птахою у небеса злетіти...

      Не в чужині, а тут, не на біду,
      На радість всім, хто в серці зла не носить,
      Я душу серед поля покладу
      (Нехай її брудну омиють роси).



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    20. ***
      Кто сказал, что облака
      улетают безвозвратно?!
      Смотрим мы издалека
      и не всё для нас понятно.
      Мы, как дети, наши сны
      Будто лёгкие одежды...
      Нам дыхание весны
      Дарит новые надежды.
      И весной забудем мы
      Как зима метелью вьюжит,
      Среди шумной кутерьмы
      Снова танец нас закружит,
      И в движениях простых,
      Еле-еле уловимо,
      То-ли нота, то-ли стих,
      То-ли вздох летящий мимо,
      Яркой вспышкою в душе
      Чей-то светлый взгляд напомнит...
      Не забудется уже, не покинет,
      Всё исполнит...
      До последнего витка,
      Не считая мили, годы...
      Кто сказал, что облака
      Лишь явление природы?!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    21. Мэгги, милая Мегги.
      Мы разучились считать минуты,
      встречи, улыбки, дожди…
      Проку, теперь говорить кому-то:
      только меня дождись?!
      В ежесекундном, безудержном беге
      кружится голова…
      Мэгги,
      милая Мэгги,
      как ты была права…

      Прячу за деланною улыбкой
      слабость свою и страх.
      Робкой мечтою, надеждой зыбкой
      твой огонёк в глазах,
      Тлеет фальшивый намёк на неги,
      тлеет едва-е2…
      Мэгги,
      милая Мэгги,
      как ты была права…

      Так незаметно уходит вечер,
      в небо пустой зимы…
      Новыми ранами раны лечим
      в душах избитых мы.
      Рваные ритмы чужого «рэгги»
      и ни о чём слова…
      Мэгги,
      милая Мэгги,
      как ты была права…

      Дверцу машины закрыв небрежно
      и растворившись, прочь
      Тихо ушла моя грешная нежность-
      ночи святая дочь.
      День... Равнодушно морские бреги
      встретят начало дня…
      Мэгги,
      милая Мэгги,
      не забывай меня…




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. И чувствовать, и верить, и любить
      И чувствовать, и верить, и любить
      Я научился, может быть, недавно,
      А может и давно… Всё может быть…
      Тем – всё равно, а этим и подавно.

      У них своя нелёгкая стезя,
      У них свои потрёпанные крылья...
      Границы между можно и нельзя
      Давно затёрты почерневшей былью.

      И всё - же, среди дрязг и суеты
      Надеюсь, что грехи все искуплю я…
      Ведь где-то там по свету ходишь ты,
      По мне, неузнанному, каждый день тоскуя.




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.17 | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Маестро.
      Ще лічить такти кров у скронях,
      Це- дуже дивне відчуття,
      Коли читаєш по долонях
      Непевну музику життя.

      Печалі й радості оркестри
      Зібрались вже в твоїм краю...
      Ти знаєш правду, ти - Маестро...
      Зіграй же музику свою!

      Настала мить! Ти бачиш ноти
      На тонких лініях небес.
      Вони тобі розкажуть хто ти
      І звідки , і коли воскрес.

      Забудь про все! Забудь про себе!
      Нехай життя- це тільки мить...
      Твоя рука злітає в небо
      І дивна музика звучить.

      Не зупиняйся! Далі! Далі!
      Від небуття - до небуття
      Оркестри радості й печалі
      Ведуть симфонію життя.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Ничто не вечно в этом вечном мире
      Ничто не вечно в этом вечном мире
      И, растворяясь в суетности дней,
      Уже не слышишь муз, играющих на лире
      Души твоей.
      И голос сердца уже слышен еле-еле,
      Лишь голос разума холодного звучит...
      В несовершенном и невечном, слабом теле,
      До срока вечность тихая молчит,
      Её ты носишь в своём сердце бренном
      Путями полными шипов и роз,
      Покуда, в озарении мгновенном,
      В твоём сознаньи не всплывёт вопрос:
      "Что там, во мне? Я раб или владыка?
      Огонь и свет, а может холод, тьма?"
      Вселенную сознанья мыслей диких
      Нельзя изведать, не сойдя с ума.
      Измерить бездну? Чем? Быть может криком?
      Ударом пульса? Взглядом мутных глаз?
      Или, явившимся из мрака ликом,
      Сверкнувшим и исчезнувшим тотчас?

      Что было истиной, вдруг станет странным эхом,
      Пройдя непознанные дали вещих снов
      И всё великое воспримется со смехом
      Другими безднами других умов.
      Какую песню грянет хор забвенья,
      Где главным инструментом Пустота?
      Что прозвучит? Смирение? Прозренье?
      Уродство, или красота?
      Родит ли разум новые химеры
      Или безумие сомкнёт уста?
      Безверие, или желанье веры
      Коснётся кистью чистого листа?
      И из глубин опять повеет хладом
      И чёрной вечностью затеряных светил,
      Что обвивает тело скользким гадом,
      Которого никто не укротил.
      В одно сольются Время и Пространство,
      Взорвётся мир и возродится вновь,
      Непостоянным станет Постоянство,
      Душа и Разум создадут Любовь,
      А ИСТИНА вновь станет эхом странным
      И отзвучав оставит только страх,
      И вспыхнет образом незванным и нежданным...
      В других столетиях, в других умах.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Листи з майбутнього.

      (Розставляючи крапки над «і».)

      Із майбутнього листи – папірці,
      Чисті аркуші в тремтячій руці
      Пожалілись: збились на манівці…
      А були «орли», тепер – горобці…

      А були герої, браві бійці –
      Вірні друзі, парубки – молодці…
      А приходять зараз зовсім не ці,
      Бо минулі, справжні хлопці – мерці…

      Вічна пам*ять їм – сльоза на щоці,
      Помагає поглядати в приціл,
      Й чітко знати, хто «вовки» - хто «зайці»,
      І навести вірну зброю на ціль.

      Що ж тепер?.. Тепер бездарні митці
      Приміряють штучні з терна вінці,
      (Рабська посмішка на ситім лиці),
      Й на голгофи штучні сходять в кінці.

      Але блискають з-за хмар промінці…
      Значить – зкурвились не всі посланці…
      І тримаю я в тремтячій руці
      Із майбутнього листи – папірці.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    26. Революційно – еволюційна містерія.
      Коли зайці, знедолені вовками,
      Повстануть на криваву боротьбу,
      Тоді і я знайду поміж рядками
      Свою, давно загублену журбу.

      Я розгорну її на вітрі , мов знамено
      І прокричу у гурт розгніваних зайців:
      « Гайда вперед! Не брати полонених!
      Порвемо в дрантя цих гнобителів – катів!!!».

      І «ломанемось» ми болотами й лісами,
      Усе змітаючи на вірному шляху.
      І об*єднаємося з усіма зайцями,
      І виб*ємо з вовків усю пиху.

      Коли зрівняємо з землею їхнє лігво,
      Здійсниться мрія, яку мріяли давно.
      Тоді свої клинки вкладемо в піхва
      І заспіваєм, що ж нам саме «всёравно».


      Смеркався ранок, на горі свистіли раки,
      Телята мовчки доїдали вовчий хвіст,
      А на верблюда дико гавкали собаки,
      Бо він назад крізь голку клятий ліз.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. ***
      Довірливим, маленьким кошеням
      Дитяча радість зазирає в душу,
      А я втрачаю лік безликим дням
      І кожен день, чомусь, старіти мушу.

      І суєтою невблаганні дні,
      Як бур"яном колючим проростають...
      Приходить сон і тільки уві сні,
      Я подумки, ще іноді літаю.

      Стомились крила, тіло і душа,
      Але в очах вогонь іще жевріе
      І серце просить:"Ти не полишай,
      Не полишай, не полишай надію".

      І я втрачаю лік безликим дням,
      І кожен день, чомусь, старіти мушу,
      Та знову й знов, маленьким кошеням,
      Дитяча радість зазирає в душу.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.08 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    28. Хробаки.

      «Ой, ніхто мене не любить…
      …наїмся хробачків!»
      Народна муд[ду]рість.

      Ото і світу - що по наших норах…
      Ми бережем його, щоб враз не щез…
      Чи «на морях» живемо, чи у горах,
      Ми – хробаки (чи « з крилами», чи без)…
      Всі риємо неорані городи,
      Щоб «гумус» з часом не закам*янів,
      І марево солодкої свободи
      Живе у норах наших слів і снів.
      А на поверхні – будяки і квіти,
      Корінням пробираються в наш світ…
      І кому з них померти, кому жити
      Рішаємо лиш ми… і сотні літ
      Свою, хробацьку, робимо роботу:
      Гризем коріння, пушимо грунти,
      І плодимось… до крику і до поту…
      І це життя своє, як довгу ноту,
      Аж до фіналу мусимо тягти…

      Так буде вічно, але я не плачу…
      Все ж не в гімні живемо, а в ріллі…
      - Привіт!
      - Привіт…
      - Ну, як живеш, хробаче?
      - Та-а… так, як всі… звикаю до землі.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Гончарі.
      Спочатку не було ніяких слів,
      Бо світ мовчав і поглядав здалека
      На те, як Головний із гончарів
      Ліпив якусь планету замість глека.

      (В такій роботі вічність наче мить).
      Стомився Він, приліг перепочити,
      А час, тим часом, знай собі летить,
      Летить і не збивається з орбіти.

      А недоліплена планета вже живе
      Своїм життям хаОсним і сумлінним,
      Щодня видумуючи щось нове
      Таке ж хаОсне, суєтне й невпинне.

      Але не сплять гончарики малі
      І крутять круги босими ногами,
      Неначе вісь прадавньої Землі,
      Щоб не спинилась десь поміж світами.

      І ліплять глеки, кринки, тарілки-
      Нехитрий скарб селянського достатку,
      І наших душ розбитих черепки
      Складають в купку, нам усім на згадку.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Конь в пальті.
      Колись, коли я був іще дитиною,
      Я посміхався щиро дітлахам…
      Аж раптом – виріс… (Думав: став людиною)…
      Прийшов «у люди»… (Де там…) «падла», «хам»…

      А ще: «казьол», «придурок», «сволоч кончена»,
      «Ацтой», «дебіл», «тигляньнуцевабще»…
      А ще: «цебе», «трупарня азабочена»,
      І – «конь в пальті», і «алкашня в плаще»…

      А ще, я взнав, що нас («лахов») «нємєряно»,
      Багато нас, а ось вона – «адна»,
      І через те, що стільки нас - «патєряних»,
      Вона не має «жизьні ніхрена».

      - Музчина! Шо ви тут всьоврємя ходітє?!
      Вам сказано, шоб ви прішол «наднях»!
      Всєм нада! Шо-шо-шо??? Багато хочетє!
      У нас без вас работи… Проста – жах!

      І я поцокав стомлено підковами,
      Минаючи забрьохані авто…
      Пішов полями, травами шовковими…
      Рвонув галопом… І згубив пальто.





      Коментарі (28)
      Народний рейтинг: 5.88 | Рейтинг "Майстерень": 5.83

    31. Солодкий і гіркий гречаний мед.
      Згадав дитинство, коли ми - «босота»,
      До пасіки навідались гуртом
      І пригощав нас дядько медом в сотах,
      А ми «гигикали» від щастя повним ротом
      Закушуючи свіжим огірком.

      А за садком цвіло гречане поле
      І, наче вулик, бджолами гуло…
      (Де вештався ти сорок літ, соколе???)
      Здається мить минула…Доле, доле…
      Де те дитинство?! Де ті бджоли?! Де село?!

      Я в сотий раз кажу собі: «Віднині
      Почну нове життя!»… Та все одно
      За звичкою вклоняюся рутині,
      В грязюці борсаюся, як сусідські свині
      І бісер засіваю у багно.

      А замість «медовухи» – терпке зілля,
      «Шмурдяк» і каламуть – дурман-трава
      І кожен день новий – нове весілля,
      І душі, задурманені похміллям…
      А, так потрібна світла голова!..

      Щоби себе спитати: де ти, хто ти?
      Хоч раз вернутись до того села
      І, плюнувши на суєтні турботи,
      Із висоти бджолиного польоту
      Побачити як гречка зацвіла.




      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    32. Безсонна ніч- моя недбала мати.
      Безсонна ніч- моя недбала мати,
      Знов потайки народжує мене,
      І, в закривавленім подолі, геть із хати
      Несе і думає, що все це їй мине,
      А я тягну до неба рученята
      І верещу, благаючи життя…
      Безсонна ніч – моя недбала мати,
      Собі не залишає вороття.

      Її сусіда – милосердний ранок,
      Візьме на виховання байстрюка,
      Щоб знов і знов виводити на ганок,
      Й, на заздрість мамі, рідним «звать синка».
      Я виросту і стану непутящим…
      (Спадковість – сильна річ, що не кажіть).
      І буду я питущим, і гулящим,
      І «папочку» поставлю «на ножі».

      Відсидівши свій клятий день довічний
      Вернусь до мами-ночі в рідний дім,
      Мене зустріне на порозі вечір-вітчим,
      Ми сядемо до столу разом з ним,
      Ніч - мама кинеться пробачення просити,
      І я пробачу, і читатиму вірші,
      І ми зарюмсані і п"яні будем пити
      За упокій ранкової душі.





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": 5.38

    33. Лист другові.
      Сергієві Татчину, у відповідь на його "Листи другові" ... З вдячністю за дружбу і вірші.


      Оце, пишу листа тобі, мій друже,
      Бо знаю, що й ти знаєш, що «не дуже»
      «Ідуть діла» на нашім білім світі,
      Бо в безтурботнім і веселім літі,
      Ще непомітно, тихо, крадькома,
      Крізь осінь пробирається зима…

      Жаль… Бо оця зима – пора таки сумна…
      Ото й біди було б… Коли б вона одна…

      Бо знову зло вдягається добром
      І пише вірші щербленим пером…
      Його слова заплутані і темні,
      Безглузді і бездушні, і даремні,
      Плетуть пастки, щоб наловити душ,
      Нестиглих, понівечених гріхами,
      Налитих люттю, напханих грошами
      По саме серце… Бо душа мала
      Ніяк не помічає того зла,
      Яке дає солодкі обіцянки –
      Яскраві витребеньки і цяцянки,
      Неначе з неба, сипле на живих:
      - Чого стоїш і думаєш? Лови!

      І поки забавляють всіх «цяцьками»
      Зло свою справу робить між людьми,
      І «зтравлює» на смерть братів – з – братами,
      Далеких – з – ближніми, батьків – з – дітьми.
      Допоки всіх не зводить до могили
      І там, біля останньої межі,
      Всі, як один, волають: « Боже милий!
      Врятуй нас грішників! Спаси! Допоможи!!!»
      А Бог мовчить – бо він мовчав одвіку…
      Його мовчанню вічність – не межа,
      Й лиш тОму, хто, хоч раз стулив повіки
      І глянув в себе – явиться душа…

      А вже про те, якою вона буде
      Хай кожен скаже справжньому собі,
      Бо душі – різні, отже й різні люди…
      ( Не складно й загубитись у юрбі.)
      Бо тут усім сліпим – одна дорога,
      А «зрячим» - очі , щоб узріти мить,
      Коли, закривши їх, почуєш Бога –
      Впізнаєш враз – і - враз повіриш в Нього…
      Він вічністю до тебе промовчить.

      Така от філософія, друзяко,
      «Прибилась» повечеряти в мій дім…
      Колись писали: « Слово – лож» … «однако»…
      Воно – всього лиш слово і …
      Бог з ним…

      Бо, до нестиглих душ недокричатись…
      Безглуздо в дурнів мудрості навчатись…
      Тепла просить у вічної зими,
      Розбивши лоб об лід – не будем ми…
      Ми будем всіх безпам*ятно любити
      І дивуватись кольорами світу,
      Щоб знову від зими, іти до літа,
      І жити так, як і потрібно ЖИТИ!




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25