Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Роман Кисельов (1976)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Було-минуло
    Вітер із поля: нікóли, нікóли...
    Прісний подзвін блідої істини.
  •   Так, як можеш (переклад з Константиноса Кавафіса, 1863-1933)
    Можливо, ти своє життя не зробиш таким, як хочеш.
    Старайся втім його плекати
  •   Jamaica (із циклу «Аптека для душі»)
    Там, де дні стабільні неначе труни,
    ще до музики вилетить крик із платівки.
  •   Серед ночі, переклад з Наполеона Лапатьйотиса (1888-1944)
    Зелений місяць у безодні плине.
    І все, нічого більше. Це єдине.
  •   На лижному підйомнику
    Це не від того, що в ручаї нічнім
    поганський місяць понасипав бурштину,
  •   Молитва
    Не в холодне пустинне ложе,
    де дні лікарняно-білі
  •   Ча-ча-ча
    Поїду надовго, поїду далеко,
    мені одчáю не позичать.
  •   Осінь, Джим і Áнджей (з поеми «Аптека для душі»)
    По колу Дантовім (номер поїла ржа,
    і навіть якої книги – не зрозуміти)
  •   Дороги
    Чи йти до Тебе тихо і смиренно, і десь під спід
    сховати марень вишивку картату,
  •   Мовчання
    Услід за білістю дня,
    за отим, що сонце сказало,
  •   Sms
    Блудні вогники гаснуть у телефоні,
    перла слів, що жовкнуть просто в руках.
  •   Очі дівочі
    У тихі іскри вранішньої траси,
    де радості обíцянка жила,
  •   Чай
    В оселі примружено-абажурній,
    де видно трасу з погожих вікон,
  •   Снігова королева
    Цей світ без тебе, Гердо, не оживе:
    вона взяла його від мене і милостиво
  •   Сільські реколекції
    Соми мордаті ворушать вусами,
    плямисті щуки шугають стрілами,
  •   Львів, осінь і трошки алкоголю
    Яке байдуже й сонячне опівдні
    це давнє місто. Так я і хотів,

  • Огляди

    1. Було-минуло
      Вітер із поля: нікóли, нікóли...
      Прісний подзвін блідої істини.
      А погляд у пам’яті – чорні бджоли,
      Що довго-довго твоє серце їстимуть.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Так, як можеш (переклад з Константиноса Кавафіса, 1863-1933)
      Можливо, ти своє життя не зробиш таким, як хочеш.
      Старайся втім його плекати
      так, як можеш: не паплюж його
      численними зв’язками з різним людом,
      невгавними ділами й балачками.

      Так, не паплюж його, не смикай,
      не змінюй часто і не пхай на показ,
      у повсякденне глупство спілкування
      і товкотнечу, аж допоки
      не стане як та чужаниця осоружна.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Jamaica (із циклу «Аптека для душі»)
      Там, де дні стабільні неначе труни,
      ще до музики вилетить крик із платівки.
      Повен сивої мудрості голос юний
      лине у вирій, як гостропері ластівки,

      як надія, виснажена в чеканні,
      голосного SOS крапочкú останні,
      і ясного неба прощальна пайка –
      JAMA-А-А-А-ICA!!!!!!!!!!!!!!

      ***
      Сивий вітер бавиться в осокорі,
      і з оцих дворів путівцем зміїним
      вислизає в даль, де (memento mori!)
      тільки білих ферм осяйні руїни

      і легкі наркотики дум і генів –
      мовчазних посадок сухе паліччя,
      погляди суворих аборигенів,
      запечатані кам’яні обличчя

      і холодне світло, що плинно сіє
      білі обертони пустинних тембрів,
      сійся-родися, тиха анестезіє,
      по сумних конторах районних центрів,

      де надія зябрами б’є на денці,
      що нарешті гляне з-під рідних брів
      ніжною вологою акциденцій
      ноумен фіолетових вечорів…

      ***
      Так, лишилися тільки ясні слова,
      що лоскочуть розум крізь діри в часі.
      Ними хай і повниться голова:
      «дим», і «трава», і «світлий король Селассі»...

      І не відчай це. Обіцяв Христос,
      що не ступлять ноги мої в безодні:
      жмут мого волосся жертовних лоз
      візьме Він у дужі свої долоні.

      А закляклу душу солодкий дзвін
      понесе у море своє безкрає,
      я прозрію і зрозумію: Він
      Тут, за стіною нашою, підглядає.

      2009



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Серед ночі, переклад з Наполеона Лапатьйотиса (1888-1944)
      Зелений місяць у безодні плине.
      І все, нічого більше. Це єдине.

      Та часом голос десь у морі зрине
      І щезне в шумовинні. Це єдине.

      Із темряви гудок за вітром лине
      Від корабля на рейді. Це єдине.

      І нарікання, болісне, звірине.
      Одне, велике, давнє. Це єдине.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    5. На лижному підйомнику
      Це не від того, що в ручаї нічнім
      поганський місяць понасипав бурштину,
      і не тому, що ранку гарячий німб
      торкнув смереки і освятив долину,
      що в далі гори губляться голубі,
      а я лечу над ними у третім кріслі…
      Кохана, я лише завдяки тобі
      пасу в живому небі воскреслі іскри.

      ІІІ.2010



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Молитва
      Не в холодне пустинне ложе,
      де дні лікарняно-білі
      (не вводь мене у спокусу, Боже,
      не по моїй силі).

      Не в лабіринти нудьги й задухи,
      де квилять Твоє ймення
      у жовтому світлі, як сонні мухи,
      люті духи смирення.

      А в вечір срібний, де голос рідний,
      ніжність і трошки рому.
      Додому мене проведи, Боже.
      Додому.

      ІІ.2010



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Ча-ча-ча
      Поїду надовго, поїду далеко,
      мені одчáю не позичать.
      Покажи мені шлях, лелеко.
      (Правда, грошей не вистача.)

      Із дорогами буду радитись
      і речами – нехай навчать,
      де найти заповітну радість,
      із якої колись почав.

      Світе, не тіш мене сном і ладаном,
      не розчавлюй, а виручай,
      не дивись так убого й латано,
      не шепчи мені «вибачай…».

      Якось я у вагоні темному
      після чарки замовив чай,
      і так любо у сні недремному
      синій вітер мені звучав.

      Ніби ангел у сивім промені
      від початку не кидав чат,
      а довкола плямисті олені
      срібно дивляться і мовчать.

      І кохання – волога прана,
      а не чарів отруйний чад,
      ніби любить моя кохана,
      ніби я її не втрачав…

      Тільки казали люди певні,
      що пручайсь або не пручайсь –
      не вгамуються наші кревні –
      демон простір і демон час.

      Ваша правда, Іммануелю –
      навіть чай іще не прочах,
      а життя силікатним клеєм
      знову скліє в моїх очах.

      Гроші прúйдеться позичать.
      Покажи мені шлях, лелеко!
      Хай дірчáвіє ця печать –
      поїду надовго, поїду далеко!

      Сірий поїзд у пíтьмі мчав:
      ча-ча-ча…

      07.ХІ.2009



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Осінь, Джим і Áнджей (з поеми «Аптека для душі»)
      По колу Дантовім (номер поїла ржа,
      і навіть якої книги – не зрозуміти)
      ступають Джим і Анджей, і тихий жах
      за ними стежить через пожовклі віти.

      Від літа їхнього вже навіть снів нема,
      і каже Джим, що нікуди буде дітись,
      та вірить Анджей – буде ясна зима
      і полум’я, щоб зором у нього впитись.

      А холосте повітря понурих зим
      не перший рік панує у цій природі,
      тому, я думаю, не помилявся Джим,
      коли казав, що в літо вернутись годі.

      Лиш часом світлі марення наяву
      дарують іскри спогадів, присмак вражень
      (спасибі, друже Нетті, за цю траву) –
      тоді я думаю, що правий був Анджей.

      Та слава Богу – Він упокорить час.
      І зійде легкість під сонцем Його оранжевим.
      Він скаже: «Тішся, Джиме, не сперечайсь.
      Це і тебе стосується, любий Анджею».

      Х.2009



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    9. Дороги
      Чи йти до Тебе тихо і смиренно, і десь під спід
      сховати марень вишивку картату,
      дитячих мрій вабливу глушину.
      Як ті старі монахи, віри гідні,
      за хвірткою лишити власну волю
      і пожеґнати мерехткий облудний світ.
      Вітатися, обідати, радіти,
      хвалити будні і коритись долі,
      втішатися в покорі безгомінній
      і знати все ж, що це напівнічого не є ніщо.

      Чи пошукати хащ, де навіть досі ясніють дні
      в очах оленя сторожкого в гущавині.
      Любити крон ряхтливі амфілади,
      плекати перли в серці і складати
      у потаємну скриньку з кипарису,
      як ті шляхетні гностики старі.
      Іти в шорстких руїн прадавню тишу,
      пройти глибин зелені океани
      і розчинитись у воді і вітрі
      або… пристати в гавані малі,
      де грають вітражі, немов корали,
      і п’яні кришталеві кораблі.
      Іти наосліп, і шукати суті, і знайти
      оте, що світиться, як суть,
      і не забути, що це – не Ти.

      2008



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Мовчання
      Услід за білістю дня,
      за отим, що сонце сказало,
      як спинилось на білому камені муру,
      потонулого в бур’янах.

      Заспокоїтись і жити мовчки.
      У сухості літа дивитися,
      як повітря бринить.

      Непомітний рибалка край малого містечка,
      прозорі щілини в очеретах, срібна риба,
      солодка тиша боліт,
      у якій немає спасіння.

      Немає. Але в глибині живого
      давня обіцянка зазоріє:
      інші озера на небесах,
      червоні рибини в сонячних отворах.

      2006



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Sms
      Блудні вогники гаснуть у телефоні,
      перла слів, що жовкнуть просто в руках.
      Мертва вода торкає мої долоні,
      а жива лишається на щоках.

      Завтра потону у брудній безодні –
      не буває чистою пустота.
      Сині вогники гаснуть, і в унісон їм
      гаснуть вокзали, потяги і міста.

      Не врятують білі ковтки холодні.
      Є ще віра й молитва, вічно свята.
      Та чи зарадять перла твої сьогодні,
      отче Йоане святий Золоті Вуста?

      ІХ.2009




      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    3. Очі дівочі
      У тихі іскри вранішньої траси,
      де радості обíцянка жила,
      ти золотим дурманом пролилася
      і чорною отрутою ввійшла.

      І з того дня у кожнім краєвиді
      скасовує вмирущу благодать
      хронічний брак твоїх п’янких флюїдів,
      твоєї непричетності печать.

      Мене минули відблиски і тіні,
      що весняну тривогу стережуть,
      і, вже терпкі, плоди передосінні
      також минуть.

      Буває, що в душі суху криницю
      грайливо глянеш, кажучи мені:
      «Захочу – прочиню твою темницю,
      захочу – ні…».

      Люблю твоє волосся, очі, серце,
      яке мені на глум і кару створене.
      Ой, очі, очі, очі дівочі –
      пекло отворене.

      01.09.09



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    4. Чай
      В оселі примружено-абажурній,
      де видно трасу з погожих вікон,
      в халаті легкім і білизні ажурній
      ти питимеш чай зі своїм чоловіком.

      І раптом темрява клоччям синім
      просто в душу тобі війне –
      то я помчав на своїй машині.
      Пригадаєш тоді мене?

      Та нащо плекати біль до ранку,
      чекати поки пройде саме?
      Просто візьми й затули фіранку,
      скажи: Дме.

      08.09



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Снігова королева
      Цей світ без тебе, Гердо, не оживе:
      вона взяла його від мене і милостиво
      дала мені мереживо неживе –
      уяви спорожнілої сонне диво.

      Десь близько дні – живі, гомінкі, багаті…
      а я закутий в óбрази безгомінні:
      як сяє лід на шибках у порожній хаті,
      як мертве сонце пасеться в сухім камінні.

      IX.2008



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    6. Сільські реколекції
      Соми мордаті ворушать вусами,
      плямисті щуки шугають стрілами,
      я з ними – як з дорогими друзями,
      лиш льоду дзеркало нас розділює.

      Від річки вулиця плине гладко,
      я, може, тут і врятую душу,
      де на подвір’ї рум’яний дядько
      оббіловує свіжу тушу.

      Які кришталеві у кризі віти,
      яке гаряче в теляти черево.
      Я хочу розтанути в цьому світі,
      що себе вміщує і вичерпує.

      Я свято триматимусь аналогій
      із риб’ячим оком, тілом і остями:
      у мене так само кров волога,
      плоть рожева і білі кості.

      Мріями тішитимусь холодними:
      та й не дивно – в дитячім віці
      мені здавалися преподобними
      робітники з червоними лицями.

      Горло чарка пече гаряча,
      пахнуть дрова і піч обвуглена.
      Думка буде проста й ледача,
      серце – чисте і заокруглене.

      Я занехаю тонкі матерії –
      байки ловців із тонкими сильцями:
      більше мудрости в зрізі дерева,
      що лине в простір річними кільцями.

      Підшукаю собі дружину,
      і пірнемо у дні прозорі,
      будуть у нас рожеві перини
      і подушки з ясними узорами…

      Тільки споминка промениста
      невблаганно іде назирці,
      і хитається віра чиста
      в рівновагу погідних лиць:

      в розвиднений день на околицю міста
      з очима вологими вийшли мисливці
      ловити червоних лисиць.

      01.2009



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    7. Львів, осінь і трошки алкоголю
      Яке байдуже й сонячне опівдні
      це давнє місто. Так я і хотів,
      смиренним бути, наче ґанки мідні,
      де жовтий плющ недавно шелестів:
      нехай отруйну спрагу почуттів
      заступлять барви осени погідні.

      У них розтануть незнайомці рідні,
      і зацвітуть у людній самоті
      Твої звабливі обіцянки срібні,
      такі ж нездíйснені, такі ж святі.
      Не маючи надії на меті
      вони тепер безжурно-самоцвітні.

      Їм горниці вготовані догідні
      в наполовину срібній голові,
      вони розсиплять спогади тендітні
      в укритій срібним порохом траві.
      І навіть сірі мури вікові
      стоять сліпою радістю вагітні.

      Освятять вечір у вологій пітьмі
      блідих костелів гори мовчазні,
      і коло них урочі, старожитні
      реклам тривожних матові вогні.
      Та вже несила вірити мені
      у ці живі прозріння заповітні.

      Старі відбитки радісного болю,
      ви знаєте, що знову зацвісти
      я вже ніяк себе не приневолю.
      Зі свого каземату самоти
      я можу вам у жертву принести
      лиш осінь, Львів і трошки алкоголю.

      2008, пізня осінь



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": 5.5