Ще вчора хотіла бути твоїм вином - істиною,тому і правдою.
Правда завжди повинна цінитись…
Твій настрій теж має ціну…
Ні, не настрій, це - абсолютне бажання ставитись саме так.
І такий вибір повинен бути оцінений. І тільки мною, напевно. ..
Гірко!
Тоді як оцінити такий присмак?
Можна терпіти, але… навіщо? або прийняти просто!
Хочеться запити …але ,ж пройме усе тіло, розійдеться по крові…
Виплюнути?
Це ж як виплюнути правду!
Може «гіркотиння» якось само…з часом?
Підсолодити?
Але ,чи стане колись солодший полин?
Кажуть, що ні…
ВІН – це гіркий полин!
Полин - збудник апетиту!!!
Ціна апетиту виявилась високою!
Тому сьогодні вибираю вино!
2010р.

Так, в них повні!!! А вони дальше ревуть. Чим більше в яслах, тим голосніше. А що їм залишається, ясла всеодно наповнять.
Ти любиш волів, бо ти їх вибрав, ростиш, годуєш, вкладаєш усю працю. Усі сінокоси до їхніх голів, ротів….
Ми – носій влади, народ. Чому ж таке важке усвідомлення дійсності, цим закарбованим серцем народу? Де воно, усвідомлення реальності слів основного Закону України?
Мовчимо, коли ревучи, хтось користується низьким рівнем свідомості. А вона і політична, економічна, та частіше – національна.
В 40-их не мовчали, а вміли повстати. Навіть розуміючи, що жорстоко відповідатимуть.
Бачимо, що сьогодні можуть притягнути до кримінальної відповідальності
внуків, чи правнуків тих, хто був розстріляний, закатований у тюрмах та концтаборах за прояв зневаги до символу тоталітарної епохи, злочинця під псевдонімом Ленін. В той час інші - вже сивочолі «освободітєлі» під його пам’ятник на «дежурку» ходять Бо так хочуть зберегти ті залишки карельського кварциту.

Роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли як ясла повні?» мав ще й інший авторський заголовок — «Пропаща сила». Саме до нас, народу-носія влади намагаються підтасувати другу назву. На етапі «намагання» так і залишаться. Ми так просто не дамось, чуєте!? Це ж довели не тільки в 40-их .

І на сам кінець, поділюсь висловом одного із філософів:
«Тогочасне суспільство — це світ догори ногами, де ні на що не здатні правлять здібними, розпутно вчать, чеснотам чесних, а злочинці судять невинних...». Саме так буває, друзі, якщо позволити комусь за нас думати .

Я дуже хотіла написати про актуальне.


Наталка Улинець, «Національний вибір»,липень №9

Не криза, не фінансові проблеми всесвітнього масштабу, не інфляція, чи дефолт…Гірше? Напевно так, якщо все це, підсумовуючи, можна розцінювати, як тест на віру, моральну міць, мудрість людей…
Адже, коли думки навіюють невпевненість та відчай, медіа новини починаються із фрази «значних втрат принесло…», судові кабінети переповнені мільйонами, а вибори містичними результатами, абсурдні державні свята замасковані у шоколад, банки атаковані заявами та позовами, коли сіль купується десятками кілограмів…коли…коли…І, чи це рядків мені замало, чи спостережливості забагато? Адже, список предовгий, а колір його, нажаль, не світлого відтінку.
Та не це губить людей… А паніка та депресія, що породжує апатію, а та припиняє «боротьбу за краще».
Настав час, коли потрібно забути про слабкість, на чолі записати слово «можливо», а істерику вигнати бейсбольною битою в район дрімучих хащів, чи необжитих островів.
І так , зміни помітно в житті кожного. Та, чи помітили ми, що весна вже за крок? Що скоро час, який буде прокидати нас зранку теплим сонячним промінням. Пахуче цвітіння дерев відволіче від «тівішок» , а втрати, буде бажання міняти на здобутки. Пишу я ці слова тому, що зміни погодні пов’язую із зміною настрою, його, у свою чергу, із власними установками та рішеннями, а вони своє зроблять, інакше ж не буває.
Надіюсь, з весною не будемо мати часу готуватись до найгіршого, тим самим притягуючи його до себе. Довший день – більше часу для міркування. Колір моїх рядків в наступному номері буде відповідно по сезону – обіцяю!