Так, в них повні!!! А вони дальше ревуть. Чим більше в яслах, тим голосніше. А що їм залишається, ясла всеодно наповнять.
Ти любиш волів, бо ти їх вибрав, ростиш, годуєш, вкладаєш усю працю. Усі сінокоси до їхніх голів, ротів….
Ми – носій влади, народ. Чому ж таке важке усвідомлення дійсності, цим закарбованим серцем народу? Де воно, усвідомлення реальності слів основного Закону України?
Мовчимо, коли ревучи, хтось користується низьким рівнем свідомості. А вона і політична, економічна, та частіше – національна.
В 40-их не мовчали, а вміли повстати. Навіть розуміючи, що жорстоко відповідатимуть.
Бачимо, що сьогодні можуть притягнути до кримінальної відповідальності
внуків, чи правнуків тих, хто був розстріляний, закатований у тюрмах та концтаборах за прояв зневаги до символу тоталітарної епохи, злочинця під псевдонімом Ленін. В той час інші - вже сивочолі «освободітєлі» під його пам’ятник на «дежурку» ходять Бо так хочуть зберегти ті залишки карельського кварциту.

Роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли як ясла повні?» мав ще й інший авторський заголовок — «Пропаща сила». Саме до нас, народу-носія влади намагаються підтасувати другу назву. На етапі «намагання» так і залишаться. Ми так просто не дамось, чуєте!? Це ж довели не тільки в 40-их .

І на сам кінець, поділюсь висловом одного із філософів:
«Тогочасне суспільство — це світ догори ногами, де ні на що не здатні правлять здібними, розпутно вчать, чеснотам чесних, а злочинці судять невинних...». Саме так буває, друзі, якщо позволити комусь за нас думати .

Я дуже хотіла написати про актуальне.


Наталка Улинець, «Національний вибір»,липень №9