Боже, дай мені сил не думати про нього хоча би коли я пишу, коли намагаюсь полинути в книжку чи насититися поезією або перемкнутись на випадкову інформацію.. Господи, дай мені вбачати у ньому натхнення, а не тягар, розкриття - а не скоєння душевного злочину, краплини амброзії серед пустелі людської одинокості - а не муки моєї стерплої совісті.

І коли я не вмію керувати своїм серцем, Господи, дай мені хоча би нести йому любов і тепло, а не біль і зраду, дай мені тішити його ніжністю і не знати небезпеки, дай обіймати його душу і нести свою душу на алтар його щастя й спокою… Благаю тебе, мій Боже, про ворота блаженства і дитячої наївної невинності замість по-дорослому заплутаних проблем, молю Тебе про Шлях серця замість болю душі і блукання серед чагарів людської заздрості, шепчу Господи до тебе денно і нощно: благаю, благаю, благаю – тільки НЕ ДАЙ мені завдати йому болю, він такий відкритий і дитинний, його серце таке м`яке і довірливе –що Господи, головне не дай… я старатимусь сама – але поруч з ним боюсь не стане сил доказати «я зроблю тебе нещасним», я оберігатиму його від самої себе як океан оберігає свою найдорожчу мушлю, я вкрию його своєю душею і митиму його ноги своєю щирістю.

Але Господи, зроби мені подарунок будь ласкавий – щоби я могла робити то на відстані , може і з іншого міста – аби не кривдити дорогих мені, аби не ранити люблячих мене, аби не… такий болючий цей список, Господи, що не сила договорити – тому просто благаю Тебе – дай ніжити його своєю душею на відстані, щоби не думати як спинитись після першого поцілунку, щоби не чекати його голосу у слухавці, щоби не знати як-то воно гуляти з ним заруку, щоби не впасти разом з ним дуже сильно – і не забити наші дитячі душі…

Господи, бережи нас, як ягнят, що відбились від твоєї отари, – бо ми у цей час оголеної вразливості найчуйніші і найближчі до Тебе. І дай, Господи, нам сил молитися, коли хочеться плакати, і плакати, коли впадаєм у сумнів і відчай – щоби не консервувати у собі біль, щоби не випускати злість на час нашої зустрічи, щоби не тремтіти з чекання наслідків і не жадати розчарувань для закінчення трепету.

Боже, ну чому я не можу любити всіх як люблю Тебе, чому у людську любов завжди втручається тіло і б`є по найболючиших місцях наших стосунків? Чому не досить просто казати «Добрий ранок» і «Добраніч», як я говорю світові і сонцеві, чому не можна просто Просто ПРОСТО і без рамок – піти душами у сад і не повернутися у світ користі і заздрощів, почуття влади і власності.

І як пояснити іншим, що серцю не кажеш, куди виливати тепло. Тільки Ти знаєш, мій Боже, що як я люблю інших – то в цьому я люблю Тебе, тільки Ти можеш тішитися від моєї любови до чоловіків і їхніх облич та голосів… а тепер такі часи настали, що все рідше є чиїм голосом захоплюватися і чиїми очима марити, і чиїм серцем дивитись на світ.

Може я розчарована, Господи, і шукаю хто би мене любив задля самої любови, хто би мене підняв з колін просто взявши за руку чи сказавши моєму серцю що воно прекрасніше без криги, чи просто зазирнув мені у вічі і бачив мою душу.

Але я рада – що серце живе, що душа співає пісні Ніни Сімон, що тіло хоче обіймати – а дух хоче дарити любов. Це мій оазис, Господи, серед пустельних островів спекотного людського роздратування і невдоволення. І навчи мене, Господи , ростити в цьому оазисі чисту амброзію нашої любові .

літо-2007

Читати чуже - і мучитись душею, виношуючи своє....
Я думаю про тебе - а ти далекий і ледве знаний, знаний по-новому.
Просити тебе писати ЩЕ, просити переписувати і розтлумачувати, молити тебе не ховатися і не гинути у юрбі нам- НЕ-подібних, не зтератися з обличчя світу, не самознищуватись разом із моїм живим надбанням - моїм відчуттям.
А ти ходиш і просиш частинку літератури поставити замість профілактики у денному стаціонарі, прополіскувати твою біографію, не гаяти себе на іншого чоловіка і не наважуватися бути такою як Я - не по-українськи італійкою у свої 20.
Ти настільки поетично німий - в тебе Є серце - а вони сміються, бо не розуміють.
І мене не розуміють. Я так скучила за порозумінням: дурію, бо не знаходжу і вже не чекаю. Я ледве вже пам`ятаю, якою я була ще пару тижнів тому, тому, тому....
Тому я просто є - ЯКАСЬ. Виріши це за мене, благаю, допиши, винайди, пригрій мене НОВУ.
Скажи, чому, чому вони лякаються мене, вважають холодною і чужою? Бо я не хочу чекати, хочу однієї хвилі зразу, сили по-чоловічому справжньої і не хочу терпіти нюнь? Бо я така я к а є : апріорно уподібнена чи то до амазонки, чи до ідіотки. А щодо плоті – її-то можна стерпіти, перечекати, видати миттєве розпорядження-не-звертати-уваги.
Але оголити її разом із душею, збудити в тобі вогонь який жив там ще до народження - а ти забув про нього (про Неї – Вічність) - а ти забув...
Не забувай, Майстре, бо я - твоя Майстриня пробуджувати душі від колишнього, від сну про не-завтра... я така ж омана, як і ти, мій Чоловіче...
А ти смієшся, мовляв, баби, щось собі нафантазують, мелодраматізм, б..., чи що...
А ти ще раз позіхни - дикий і втомлений - а я ще раз з тобою пограюся і розраджу...
«Баби» - а ти без неї не можеш.
«Баби» - а ми занадто дорослі вже, щоб забути ту дитину у душі, яка то хоче до мамці на руці, то щоб її любили зовсім не по-дитячому, охоплюючи від жаги руками і вичерпуючи всі сили, ніби тільки для Нього отілеснені...
Ти...
Цікаво, скільки я буду отак одна подумки шепотітися з твоїм альтер-его?Який ти там, в моїх хибних уявленнях. А я тут, у своїй містичній дійсності. Згой мою душу, облиш своє минуле для розмови за кавою - і я запрошу тебе у Львів- неМОЄ місто, і я втілю для тебе задум віднайти в собі Марго, і я спокушу тебе на кохання-глясе, коли змерзла твоя душа протистоїть моєму бурхливому життю. І хай ніхто не повірить, що кралі бувають одинокі. Зате ніколи - безвинні, згодна з поетом.
А ти, ти... Навіщо Ти? Чому Ти? Де Ти?
Приходь.

(Літо - 2007)