Читати чуже - і мучитись душею, виношуючи своє....
Я думаю про тебе - а ти далекий і ледве знаний, знаний по-новому.
Просити тебе писати ЩЕ, просити переписувати і розтлумачувати, молити тебе не ховатися і не гинути у юрбі нам- НЕ-подібних, не зтератися з обличчя світу, не самознищуватись разом із моїм живим надбанням - моїм відчуттям.
А ти ходиш і просиш частинку літератури поставити замість профілактики у денному стаціонарі, прополіскувати твою біографію, не гаяти себе на іншого чоловіка і не наважуватися бути такою як Я - не по-українськи італійкою у свої 20.
Ти настільки поетично німий - в тебе Є серце - а вони сміються, бо не розуміють.
І мене не розуміють. Я так скучила за порозумінням: дурію, бо не знаходжу і вже не чекаю. Я ледве вже пам`ятаю, якою я була ще пару тижнів тому, тому, тому....
Тому я просто є - ЯКАСЬ. Виріши це за мене, благаю, допиши, винайди, пригрій мене НОВУ.
Скажи, чому, чому вони лякаються мене, вважають холодною і чужою? Бо я не хочу чекати, хочу однієї хвилі зразу, сили по-чоловічому справжньої і не хочу терпіти нюнь? Бо я така я к а є : апріорно уподібнена чи то до амазонки, чи до ідіотки. А щодо плоті – її-то можна стерпіти, перечекати, видати миттєве розпорядження-не-звертати-уваги.
Але оголити її разом із душею, збудити в тобі вогонь який жив там ще до народження - а ти забув про нього (про Неї – Вічність) - а ти забув...
Не забувай, Майстре, бо я - твоя Майстриня пробуджувати душі від колишнього, від сну про не-завтра... я така ж омана, як і ти, мій Чоловіче...
А ти смієшся, мовляв, баби, щось собі нафантазують, мелодраматізм, б..., чи що...
А ти ще раз позіхни - дикий і втомлений - а я ще раз з тобою пограюся і розраджу...
«Баби» - а ти без неї не можеш.
«Баби» - а ми занадто дорослі вже, щоб забути ту дитину у душі, яка то хоче до мамці на руці, то щоб її любили зовсім не по-дитячому, охоплюючи від жаги руками і вичерпуючи всі сили, ніби тільки для Нього отілеснені...
Ти...
Цікаво, скільки я буду отак одна подумки шепотітися з твоїм альтер-его?Який ти там, в моїх хибних уявленнях. А я тут, у своїй містичній дійсності. Згой мою душу, облиш своє минуле для розмови за кавою - і я запрошу тебе у Львів- неМОЄ місто, і я втілю для тебе задум віднайти в собі Марго, і я спокушу тебе на кохання-глясе, коли змерзла твоя душа протистоїть моєму бурхливому життю. І хай ніхто не повірить, що кралі бувають одинокі. Зате ніколи - безвинні, згодна з поетом.
А ти, ти... Навіщо Ти? Чому Ти? Де Ти?
Приходь.

(Літо - 2007)