Боже, дай мені сил не думати про нього хоча би коли я пишу, коли намагаюсь полинути в книжку чи насититися поезією або перемкнутись на випадкову інформацію.. Господи, дай мені вбачати у ньому натхнення, а не тягар, розкриття - а не скоєння душевного злочину, краплини амброзії серед пустелі людської одинокості - а не муки моєї стерплої совісті.

І коли я не вмію керувати своїм серцем, Господи, дай мені хоча би нести йому любов і тепло, а не біль і зраду, дай мені тішити його ніжністю і не знати небезпеки, дай обіймати його душу і нести свою душу на алтар його щастя й спокою… Благаю тебе, мій Боже, про ворота блаженства і дитячої наївної невинності замість по-дорослому заплутаних проблем, молю Тебе про Шлях серця замість болю душі і блукання серед чагарів людської заздрості, шепчу Господи до тебе денно і нощно: благаю, благаю, благаю – тільки НЕ ДАЙ мені завдати йому болю, він такий відкритий і дитинний, його серце таке м`яке і довірливе –що Господи, головне не дай… я старатимусь сама – але поруч з ним боюсь не стане сил доказати «я зроблю тебе нещасним», я оберігатиму його від самої себе як океан оберігає свою найдорожчу мушлю, я вкрию його своєю душею і митиму його ноги своєю щирістю.

Але Господи, зроби мені подарунок будь ласкавий – щоби я могла робити то на відстані , може і з іншого міста – аби не кривдити дорогих мені, аби не ранити люблячих мене, аби не… такий болючий цей список, Господи, що не сила договорити – тому просто благаю Тебе – дай ніжити його своєю душею на відстані, щоби не думати як спинитись після першого поцілунку, щоби не чекати його голосу у слухавці, щоби не знати як-то воно гуляти з ним заруку, щоби не впасти разом з ним дуже сильно – і не забити наші дитячі душі…

Господи, бережи нас, як ягнят, що відбились від твоєї отари, – бо ми у цей час оголеної вразливості найчуйніші і найближчі до Тебе. І дай, Господи, нам сил молитися, коли хочеться плакати, і плакати, коли впадаєм у сумнів і відчай – щоби не консервувати у собі біль, щоби не випускати злість на час нашої зустрічи, щоби не тремтіти з чекання наслідків і не жадати розчарувань для закінчення трепету.

Боже, ну чому я не можу любити всіх як люблю Тебе, чому у людську любов завжди втручається тіло і б`є по найболючиших місцях наших стосунків? Чому не досить просто казати «Добрий ранок» і «Добраніч», як я говорю світові і сонцеві, чому не можна просто Просто ПРОСТО і без рамок – піти душами у сад і не повернутися у світ користі і заздрощів, почуття влади і власності.

І як пояснити іншим, що серцю не кажеш, куди виливати тепло. Тільки Ти знаєш, мій Боже, що як я люблю інших – то в цьому я люблю Тебе, тільки Ти можеш тішитися від моєї любови до чоловіків і їхніх облич та голосів… а тепер такі часи настали, що все рідше є чиїм голосом захоплюватися і чиїми очима марити, і чиїм серцем дивитись на світ.

Може я розчарована, Господи, і шукаю хто би мене любив задля самої любови, хто би мене підняв з колін просто взявши за руку чи сказавши моєму серцю що воно прекрасніше без криги, чи просто зазирнув мені у вічі і бачив мою душу.

Але я рада – що серце живе, що душа співає пісні Ніни Сімон, що тіло хоче обіймати – а дух хоче дарити любов. Це мій оазис, Господи, серед пустельних островів спекотного людського роздратування і невдоволення. І навчи мене, Господи , ростити в цьому оазисі чисту амброзію нашої любові .

літо-2007