Чув ти,друже,у наш край
Завітає Миколай?
Прийде він у темну нічку,
Як лише закриєш вічка,
Під подушку покладе
Подарунки і піде.
Десь високо там у небі
Чує хтось твої потреби,
За цілий рік добрих вчинків,
Матимеш ти мандаринки,
І цукерки,і пакунки,
І на вікнах візерунки.
Чи був чемним ти весь час?
Миколай спішить до нас!

Різдво оце якесь воно сумне,
Хоч ми і Господа прихід вітаєм,
За стіл сідаємо святковий -
Та побратимів ми не забуваєм.
Як же святкується тобі,
Мій брате, там удалечі від дому?
Чи є із ким свій розпач розділити
І прихилитись до плеча є кому …
Молитву змовлю тиху я за тебе,
За тисячі таких як ти, за долю України
Дай,Боже, щоб наступним вже Різдвом
Втішався в колі друзів ти й родини!!!

Січень 2015 року

В дитинство повернутись захотілось
і,привідкривши двері у минуле,
у переддень святого Миколая,
затамувавши подих, зазирнула.
Зими холодний сніжний подих,
танок сніжинок за вікном,
маленька дівчинка русява
молитву мовить перед образком.
А серце сповнене надії,
вона цей день весь рік чекала:
сумлінно вчилась і молилась,
батькам у всьому помагала.
І ось у ліжечко лягла,
вмостилась на подушечці зручненько,
укрити ненька підійшла,
й поцілувала донечку маленьку.
І сон наснився дівчинці в ту ніч,
чарівний віз з дарунками із неба,
на ньому їде святий Миколай
і діткам роздає те,що їм треба.
А зранку, під подушку зазирнула
і радості її не було меж,
як Миколай розвозив подарунки,
русяву дівчинку згадав він теж.
Давно вже виросло оте дівча,
своїх дітей уже навчає:
«Молитись треба й поважати
отця святого Миколая».

До незалежності ішли діди,і прадіди батьків,
бо волелюбний нарід ми - нащадки славних козаків;
плекали мир наші батьки і ми його учились цінувати,
дорогу у щасливе майбуття самі собі хотіли обирати.

І знову плакала Земля,не від татарської навали,
і не від Гітлера чуми,не від червоної арави,
але ж від "братньої" руки "добропорядного" сусіда,
і знову сльози матерів,і вдовин крик звучить зусіда.

О,Боже,сльози обітри з облич засмучених,змарнілих,
і мир на землю поверни,де завжди так ним дорожили,
нехай нащадки козаків бороняться в бою завзято,
усі ми браття-українці,не треба більш "братів" шукати.

До незалежності ішли діди,і прадіди батьків,
бо волелюбний нарід ми - нащадки славних козаків;
плекали мир наші батьки і ми його учились цінувати,
дорогу у щасливе майбуття самі собі хотіли обирати.

І знову плакала Земля,не від татарської навали,
і не від Гітлера чуми,не від червоної арави,
але ж від "братньої" руки "добропорядного" сусіда,
і знову сльози матерів,і вдовин крик звучить зусіда.

О,Боже,сльози обітри з облич засмучених,змарнілих,
і мир на землю поверни,де завжди так ним дорожили,
нехай нащадки козаків бороняться в бою завзято,
усі ми браття-українці,не треба більш "братів" шукати.

Україно,рідна мати,
Ти, колиско, серцю мила
Ти плекала нас ланами,
Сонцем лагідним ростила.
Ти голубила вітрами,
Соловейком щебетала,
І кущем калини ніжно
До серденька пригортала.
А тепер ридаєш гірко
І кривавими сльозами
Укриваєшся,землице,
За своїми ти синами.
І не втямиш як то може
В мирний та буденний час
Знести руку брат на брата,
Далі що чекає нас?
Та любов твоя свята
поєднає Захід з Сходом,
Центр і Південь, і тоді
Об’єднаємось народом.
І над світом пронесеться
України слава й сила…
Дбаймо ж браття про Вкраїну,
Бо вона у нас єдина!

14.12.13р.

Краплинка роси - пожива для квітки,
весь світ зігріває промінчик тепла, -
усе на світі має свій початок,
все починається із джерела.

"Джерело" наче човен в бурхливому морі,
що пливе серед хвиль сподівань і надій,
"Джерело" - це рука твого вірного друга,
це молитви до Бога усіх матерів.

Іскра маленька багаття розпалить,
море глибоке наповнить ріка,-
усе на світі має свій початок,
все починається із джерела.

вересень,2013 року

Ви діти сонця - особливі діти,
без вас цей світ був би сумний,
ви тут,щоб нам молитись й зрозуміти,
у чому сенс життя і задум Божий.

Коли вже відстріляли всі Амури,
Коли розтанув лід у спраглім серці,
Весни тепло невпинно огортає,
Душа ж радіє сонцю і сміється.

Струмки дзюркочуть, миючи доріжки,
Із снігом сходить зимова печаль,
Пташки виспівують, насвистує і вітер,
З дерев знімаючи сонливості вуаль.

Життя навкруг вирує і рутинить,
Неначе рій емоцій, почуттів
Після зимівлі вирвався на волю
І невгамовно в нього залетів.

Весняно пахне у повітрі,
Зі сну прокинулась земля,
Весна несе всім із собою
Кохання щастя і добра.

Останній день зими 2013 року

Йорданська водиця хай вас окропить всіх,
в оселі хай лунає лише веселий сміх;
Нехай Господь з небес високих
здоров'ям й щастям вас благословляє
добробут й злагода хай запанують в домі
на весь ваш вік! Христос рождається!

січень 2013року

В нашу світлицю в цей тихий вечір
входить коляда;
свічку запалить, Бога прославить
із Різдвом вона.

Хай оце Дитятко Боже
кожному із нас поможе
у Різдвяну нічку гожу
віднайти дорогу Божу!

Світло ялинки,тепло родини,
на столі кутя;
Різдво стрічаймо і хай лунає
всюди коляда!

Хай оце Дитятко Боже
кожному із нас поможе
у Різдвяну нічку гожу
віднайти дорогу Божу!

січень 2013року

Від Луганська до Дніпра
й до Карпатських гір
породила Україна
справжніх козаків.

Об’єднав нас браття футбол
в ворота історії заб’ємо ми гол;
хай же всюди пісня луна,
слався братерством Вкраїнська земля!

Митник вчитель чи шахтар,
продавець чи лор –
їх об'єднує одна
думка про футбол.

Об’єднав нас браття футбол
в ворота історії заб’ємо ми гол;
хай же всюди пісня луна,
слався братерством Вкраїнська земля!

До нас гості завітали
з далеких країв.
Їм покажем міць й гостинність
справжніх козаків.

Об’єднав нас браття футбол
в ворота історії заб’ємо ми гол;
хай же всюди пісня луна,
слався братерством Вкраїнська земля!

(доповнене)
Нехай в кожній господі
під вікном цвіте калина,
хай буде чутна всюди
мова солов'їна,
хай образ прикрашає вишиванка
і хліб духмяний спіє до сніданку!
Нехай живе у серці українськім
вкраїнське слово,українська пісня!
Хай гості з миром в край наш завітають
Їх тут зустрінуть й щиро привітають!
Хай про братерство наше знає цілий світ,
Про звичаї і про козацький рід;
Хай Україна наша процвітає,
а Господь рясно всіх благословляє!

Живи сьогодні, як у день останній,
відкинувши про майбуття турботи,
звільнивши серце від рутини
щоденних клопотів й скорботи.

Живи сьогодні, як у день останній,
даруючи усім навкруг надію;
будь вдячним ти за кожну мить життя,
душа нехай у Господі радіє.

Живи сьогодні, як у день останній,
любов'ю світ зміни, почавши з себе;
своєму ближньому роби лише добро,
щоб з вдячністю він згадував про тебе.

По совісті чини завжди
чи бідний ти, чи чоловік поставний;
знайдеш – не тішся, втратиш – не сумуй,
живи сьогодні, як у день останній.

Щодня,немов ходжу по колу,
під легкий присмак Coca-Col(и)
переглядаю передачі і новини,
та всьому вірю,що там скажуть,
я із наївністю дитини.
Чи то від бульбашок з води,
а чи від “ правди” у ефірі,
боліти стала голова,
щоночі сняться сни жахливі.
“Останній рік”,”Армагедон”-
нам пророкує плем’я Майя;
2012-ий – Кінець ?!
Усьому,що беріг, любив я …
Та годі нісенітниць та новин!!!
Які жахають і життя блокують.
Ніхто не знає дня, ані хвилини,
а лжепророки з нас глузують.
Життя триватиме іще сто літ,
а може й тисячу для Бога вгодних;
крім телевізора багато є занять,
корисних для душі та й нервів – жодних!

Ти – не Ромео,
на Джульєтту я не схожа,
у Тебе досвід,
біль утрати в мене…
Чому ж так важко
іноді мені ?
Чому ж так спрагло
хочеться до тебе ?
Невже кохання мить прийшла ;
невже з’явилась у серцях надія ?
“ Любов чи марево ? ” –
над нами нависа ,
а так хотілось , щоб
здійснилась мрія.
Одна на двох
ця мрія є у нас ;
за руку ніжно
ти мене тримаєш.
Ти, не Ромео,Друже,
а проте й я – не Джульєтта,
Ти це також знаєш.
Лютий, 2012

Вона слова леліяла у серці,
вона зростала їх,немов дитя,
ними раділа і журилась,
вони й були її життя.

У тих словах і Україна мила,
у них кохання і важка журба
і сни чарівні,мрії й сподівання,
у тих словах була уся вона.

Згадаймо, друзі, ми усі сьогодні
віршем і піснею із уст дитини
життя і творчість Лесі Українки -
доньки великої для неньки України.

2011 рік

Нехай в кожній господі
під вікном цвіте калина,
хай буде чутна всюди
мова солов'їна,
хай образ прикрашає вишиванка
і хліб духмяний спіє до сніданку!
Нехай живе у серці українськім
вкраїнське слово,українська пісня!
Хай Україна наша процвітає,
а Господь рясно всіх благословляє!

2011 рік

Що мені плач і стогін - Світло поряд;
для мене біль життя - це вже не горе...
Ким був - у те вже не поверну,
у бік з дороги я не зверну.

Лишаю все - що мав й чого не мав,
весь світ із хитрісттю його й лукавством,
вертаюсь я до Батька назавжди
у дім Його, що зветься Царством.

Не плачте зливами рясними
і не кричіть весняним громом!
Це ви в житті як на чужині,
а я уже іду додому.

Пусть наша жизнь течением своим
нас разнесла по разным берегам,
Но повстречаясь по иронии судьбы,
свою мечту в обиду я не дам.
Лелеять буду счастье наше я,
тебя любя, тобою буду жить
тебе свои и ласку и тепло,
свое дыханье буду я дарить.
Хочу в твоих объятьях утонуть,
коснутса нежно твоих сладких губ,
испить любовь твою, Мой Милый,
из твоих чувственных и сильных рук.
Мне важно знать,що я тобой любима,
Що для тебя дороже всех на свете,
що будем счастливы мы вместе,
а с нами счастливы и наши дети.

У вирі свят, буднів, подій
Під шквал аплодисментів
Приймаєш публіку в свій зал
Без жодних аргументів.
Старий дідусю, добрий ЦИРК,
Як люблять тебе діти,
Ідуть в твої обійми щирі,
Сміятись щоб й радіти.
Актори вмілі, милий клоун,
Гімнасти та жанглери,
А ще потішні й симпатичні
Тварини-гастролери,-
Усі вони можуть підняти
Настрій на цілу днину,
Ну а вже спогадів на рік,
Й не на одну хвилину.
Несеш ти в своїх стінах радість,
І хто ж цього не знає,
Хто був у цирку хоча б раз
Про нього пам’ятає!

Як подивлюсь у сірі очі
Там таємничості вогні,
Мені дарують погляд щирий
Глибінь свою, немов у сні.
Люблю цю ніжність у очах,
Люблю цей погляд милий,
Люблю ці очі ніжно-сірі,
Що мене полонили.

Дзвінок останній продзвенить
І привітає нас востаннє.
Прощай же , Школо, Вчителі!
Прощайте , Дні мого навчання!
Ми виросли і не для нас
За партами сидіти в школі,
Але чудові дні навчання
Ми не забудем вже ніколи.
І рідну школу й вчителів
Згадаємо ми ще не раз,
І ще не раз пролине спогад
про наш одинадцятий клас.
Тому у цей святковий день,
від серця щирого й душі
Прийміть від нас подяку щиру,
Ви, наші любі Вчителі!
Сьогодні відчинились двері
Нам самостійного життя.
Благословляй же рідна Школо,
Нас у щасливе майбуття!

Десять років минуло як мить,
Не забути нам їх ніколи.
Пам’ятаємо завше той день
Як уперше прийшли ми до школи.
Продзвенів для нас перший дзвінок,
Мама завела нас в клас;
Ніжно й лагідно так привіталася
Вчителька наша до нас.
Вчителько моя, скільки добрих слів,
Ти подарувала мені у житті!
Вчителько, за твою ніжність і тепло
Я сьогодні в пояс кланяюсь тобі.
Десять років була ти з нами,
Наше горе і радість ділила,
Нарікання й образи наші,
Ти терпляче, як мати зносила.
Ти привила любов в наше серце,
Віру в нас ти завжди берегла.
Ти бажала великого щастя,
Щастя , долі й людського добра.
Вчителько моя, скільки добрих слів,
Ти подарувала мені у житті!
Вчителько, за твою ніжність і тепло
Я сьогодні в пояс кланяюсь тобі

Різдвяний вечір мерехтить вогнями,
Чарує таємничістю й піснями,
Дарує спогади про тих,
Хто цю мить розділяє з нами.
Хай світло Божого Різдва
Несе тепло у щире серце,
Нехай лунає коляда
І сміх хай у оселі ллється!
Нехай сповняються усі
найзаповітніші бажання,
У хаті мешкають завжди
Добробут, Злагода й Кохання!

Зимова казка розчиняє
дверцята мрій в Новому році,
Хурделеця сніжком мете,
Барви вогнів на кожнім кроці.
Красуня пишна серед зали,
У запал тостів й святкування,
Радість несе у кожну хату,
А з нею щастя і кохання.
Нехай поряд з шампанським ллється
І щирий сміх в кожній оселі,
Нехай всі люди завжди будуть
Добрі,щасливі і веселі!
Нехай усі дарунки долі
До вас приходять крок за кроком!
Від серця щирого вітаю
Усіх вас друзі : “З Новим роком!”

2010

Людей на світі крутиться багато,
вони до мене добрі і лихі,
та серед них ніколи не стрічала
такого щиросердного як ти!
Усмішкою утому відвертаєш,
плекаєш мою віру у життя,
з тобою легко й затишно, мій Милий,
нема тепер в минуле вороття...
Думки про тебе я щодня лелію,
у серці помістила образ твій,
в кохання вічне - лебедине вірю,
мов є життя із заповітних мрій!

Тебе люблю, похилена Калино,
Під тягарем плодів своїх Ти похилилась,
Але ніколи Ти не шкодувала
За те, що в Тебе донька народилась!

Люблю Тебе, моя Лебідко,
За те, що крильми розганяла хмари,
Що з твої легкої руки
Моє життя пройде не марно!

За те люблю, весняне Сонце,
Що посмішкою завше сяєш,
Що ласкою й теплом завжди
Ти всіх навколо зігріваєш!

Люблю Тебе, Матусенько рідненька,
Бо ти калиною, лебідкою і сонцем
Завжди поспієш на підмогу
Як лиш біда постукає в віконце!

Нехай Тебе Господь благословляє
На многії і благії літа,
За те, що Ти любов усім даруєш,
І будиш до життя, немов весна!

На тебе я чекала все життя
Хотілось так тебе зустріти,
Орган душі моєї заспівав
І зацвіли у серці квіти.
У храм кохання ти повів мене,
Просили ласки в Долі і любові.
Все було в райдужному сні
І ніжні руки й очі волошкові.
А я все спала і не в змозі
Від тебе погляд відвести
Всім серцем наче чарувалась,
Так гарно грав орган душі.
І лиш прокинулась –завмерло
Маленьке серденько у грудях.
Я вірю скоро наяву, а не у сні
Разом ми будем.

(2009р.)

Печаль та смуток огортають,
А серце так щемить від болю
І рветься наче птах до світла,
Чи поневолений на волю.
До тебе, серцем лину ,спокій!
Душа ж єспрагнена любові,
Потрапивши в тенета страху
Несила зняти вже окови.
А день чи тиждень, може місяць,
Життя минає день за днем,
А груди біль так обпікає,
І огорта таким вогнем,
Що сили покидають тіло
І пісня вже стає немила,
Життя ж втрачає сенс на мить,
І знову серце гомонить.
І знов там ожива надія,
Але чи здатне прорости
Зерно добра, зерно любові
У серці, де померла мрія.
Не залиши Ти, Боже мій,
Свого дарунку без підмоги,
Бо лише в Тобі правда є
Й до Тебе всі ведуть дороги!

О, Ангеле з одним крилом,
до тебе думкою я лину,
з тобою пошепки спілкуюсь,
радію в радісну хвилину!
Пораду корисну даєш
мені у труднощах і болю,
в житті незламний мужньо йдеш
і чиниш лише Божу волю.
Мій Ангеле, у кожному любов
живе й окрилює, підносить аж до раю,
десь є ще хтось, також з одним крилом
йому твого крила не вистачає.
І може дати так Господь колись,
що стрінуться обидва ,обіймуться
і стануть мов єдиний птах,
і в височінь з любов'ю підіймуться.

Якось ніяково мені за те,
що я живу, а інші..
Хтось заглядає у вікно,
немаючи і хліба крихти.
Так хочеться усе змінити,
не сиротіли щоби діти,
ще при живих своїх батьках,
щоб було кому їх зігріти.
Чому життя таке ласкаве одним,
для інших - є жорстоким?
Чому не всі його смакують,
а лиш по смерті мають спокій?
А може ми - і є життям!
Воно є в нас,
тече по нашим жилам..
То може змінимо його?
Хоча б своє -
це кожному по силам.
Хтось руку з хлібом
витягне в вікно,
хтось сироту зігріє,
приголубить.
Усе ми зможемо,
коли разом,
покажемо як ближнього
ми любим!

Люблю й любитиму завжди,
Тебе,мій легінь синьоокий,
Нехай хоч в снах приходиш ,ти,
Тривожачи вночі мій спокій.
Нехай хоч що кажу я вдень,
Що не люблю, що не пробачу,
Та іншим все стає тоді,
Коли тебе у сні я бачу.
Не треба звиклих гарних фраз,
Вони – пусті, в них нотки фальші,
І не потрібні обіцянки
Про спільний побут на подальше...
Потрібна лиш та синь очей,
Дотик руки, твій ніжний поцілунок -
Все те, що втрачено колись,
Що доля вже не дасть в дарунок.
І я люблю вже мабуть не тебе,
Лише твій образ , легінь синьоокий,
Нехай хоч в снах приходиш, ти,
Тривожачи вночі мій спокій.

Біла голівонька до сонечка
так ніжно повертає,
пелюсточки тремтять на вітрі
і бджілоньку вітають,
стебельце лагідно гойднулось,
роси напилась вранці
маленька квіточка - ромашка,
що виросла на грядці.
(для найменьших читачів)

Щодня він прокидався і радів,
Що має найгарнішу в світі маму,
Яка, немов та пташка тріпотить,
Щоб загоїти всі дитячі рани.

Радів бабусиним рукам,
Які тепло і впевненість давали,
Радів і друзям, і знайомим,
Які угості часом завітали.

Радів хвилинам спілкування,
Перебуванню в “ Джерелі ”
І серце зігрівали очі
Завжди привітні, добрі й милі.

Від радості й любові до життя
Притуплювався біль й печалі,
Тож ту любов велику до життя
Ми збережем в своїх серцях й надалі.

Життя вирує навкруги,
Життя прекрасне й незбагненне
Несе і радісні хвилини,
а іноді й важкі проблеми.

Ми всі крокуємо пліч-о-пліч
І поруч обірвалося життя,
Яке у наше тісно так вплелося,
Що втрата непоправна і важка.

Та все ж життя вирує навкруги
І бракне сили далі жити
Та разом все долати легше
І сумувати і радіти.

Тож йдемо далі всі пліч-о-пліч
Несемо щирі спогади в серцях
І пам’ять про маленького друга
Ми увіковічнимо в віках.

Нехай життя тече ріка,
до берегів суденця зносить,
хай зиму змінює весна,
а літо золотава осінь...
Я ж буду тихим джерельцем,
яке в ріку життя впадає,
і, розчиняючись у ній,
усе довкола напуває.

Тяжкі часи спіткали Україну,
Сім ворогів,немов тих сім мечів
Прошили серце рідної країни
Життя забрали в дочок і синів.
Та не зламати їм душі народу,
Не відібрати віру у Христа
Коли такі як Миколай Чарнецький
Із радістю несуть свого хреста.
О,любий отче,владико Миколаю,
Ти добрий приклад українцям всім,
Ти молитвами до Матінки Святої
Приносиш радість й щастя в кожен дім.
Дозволь Тебе нам щиро величати
І прославляти в Господі повік,
А тебе просим нас благословляти
В здоров*ї й радості прожити нам свій вік.
Ти упокоївся й став зіркою на небі,
За твої подвиги Господь нагородив-
Допомагаеш ти усім в потребі,
Коли б і хто Тебе не попросив.
Світися,Славна Зірко України!
Молись за нашу Церкву і нарід
І будь від злого Ти нам охорона-
застерігай нас від гріхів і бід.

У кожного в житті своя дорога,
наповнена і радістю й сльозами,
і добре,коли поряд вірні друзі,
що сльози ті розділять разом з нами.
Ні слава,ні багатство не замінять
поради друга й мужнього плеча;
з тобою посміється і поплаче,
за честь твою стоїть він докінця.

Нехай уста радіють слову «дружба»,
нехай в серцях палахкотить вогонь;
і ти життя проживши,не забудеш
вірного товариша свого.

Життя спливе,залишиться лиш смуток
за юності безжурними роками,
а серце буде завжди зігрівати
та дружба,що вирує поміж нами.
Ціна є у коштовностей висока,
але не вистачить її сплатити
тому,хто втратив свою дружбу,
щоб знов її до серця запросити.

Так часто у житті буває,
де згубиш, де знайдеш, хто знає?
A якже хочеться поваги,тепла і ніжності -
відваги додали би вони в житті,
без них так важко,а в душі -
одвічна боротьба...
Любові!,- наче спраглому води
тобі потрібно і мені.
Та різні у житті дороги собі обрали і,
коли б могли ми тільки уявити,
якби інакше могли б жити,
мабуть щасливими б були...

На городі соняшник
Соняшно зацвів-
Розпрямив голівоньку,
Рученьки розвів.
Милувався сонечком,
Дощик зустрічав
І смачним насіннячком
Діток пригощав.
Посміхайся ж друже наш
Нам через віконечко,
Мила наша квіточка-
Друге наше сонечко.

Я-маленька господинька,
Мамі помагаю:
Мию посуд свій ляльковий,
Іграшки складаю.
Зранку маму я вітаю,
На нічку цілую,
А цілий день ігри граю-
Зовсім не сумую.
Люблю їсти я цукерки,
Як вільна хвилинка,
От така у мами я-
Мала господинька.

За водою спливають літа,
А у серці кохання бринить,
І колоситься, наче жита,
І листками дерев шелестить.
А у серці панує Весна,
І вирує струмочками мрій,
І проміннями сонце торка
чарівливих і бажаних снів.
Наче марево, щастя спливає,
Осінь сивий клубочок несе,
але серця вона не торкає,
їй-бо,серця Весна не дає.

Ти - все, що в мене є в житті,
Моя опора і моя розрада.
Для Тебе серце б'ється кожен день,
Ти в ньому є і цьому дуже рада.

Ти в смутку витреш сльози із очей,
Протягнеш руку у важку хвилину,
Усмішку щиру, Ти візьмеш собі
Й розділиш,Ти зі мною гарну днину.

Ніколи,Ти не зрадиш, не покинеш,
Завжди мене провадиш по житті,
Про мене кожен день з любов'ю дбаєш,
у розпач впасти не даєш мені.

З Тобою хочу бути я завжди,
Для Тебе своє серце я відкрила.
О, Господи, до Тебе полечу,
Лише пошли мені любові крила.

Цей гамір рідний і такий живий,
мов соловейка спів у гаї,
під нього зранку прокидаюсь,
із ним щоночі засинаю.

Без нього дім цей - пустка,
життя без нього - не життя,
дитячий гамірливий сміх - це пісня,
що лине у щасливе майбуття.

Цей гамір рідний і такий живий,
він звеселяє світ навколо,
і додає життєвих сил,
усіх гуртує в дружнє коло.

Нехай лунає сміх цей звідусіль
і там, де так з надією його чекають!
Бо діти - наше щастя й втіха,
вони батьківське серце звеселяють!

Проходять дні, минає час,
за днями день - життя спливає...
А я, неначе й не живу,
спокою у душі шукаю.
Але ж вона все тріпотить,
немов пожовклий лист від вітру,
плекає мрії й сподівання,
леліє у майбутнє віру.
А серце стомлене щемить
від болю втрат і нелюбові,
воно колись також кохало,
купалось в променях любові.
Пройшов той час,залишився лиш слід
і укривають серце спогади - примари,
життя вирує і проходить повз,
я ж на його узбіччі і без пари.
Чому завжди я згадую ту мить,
коли могло все статися інакше?
Ти знов приходиш в мої сни
і кажеш : " я люблю..." - спитатись: " нащо? "
Мені вже байдуже до моїх снів,
до того, що із нами стало,
лише б до серця знов прийшла весна
й кохання в ньому знов завирувало!

Любове моя, де ти є?
Як довго я тебе чекаю.
Твою присутність десь у світі
Своїм єством я відчуваю.

Тобою я щодня живу,
І сплю я снами лиш про тебе,
З тобою на молитву йду
І просинаюсь я для тебе.

Самотність подругою стала,
Розрадницею - тиша ночі.
Та далі так мені не сила,
Без тебе жити я не хочу.

Прийди до мене днем новим,
Пташиним співом,вітерцем весняним.
Постукай в серце і у ньому оселись
Назавжди, вірним й неземним коханням.