Печаль та смуток огортають,
А серце так щемить від болю
І рветься наче птах до світла,
Чи поневолений на волю.
До тебе, серцем лину ,спокій!
Душа ж єспрагнена любові,
Потрапивши в тенета страху
Несила зняти вже окови.
А день чи тиждень, може місяць,
Життя минає день за днем,
А груди біль так обпікає,
І огорта таким вогнем,
Що сили покидають тіло
І пісня вже стає немила,
Життя ж втрачає сенс на мить,
І знову серце гомонить.
І знов там ожива надія,
Але чи здатне прорости
Зерно добра, зерно любові
У серці, де померла мрія.
Не залиши Ти, Боже мій,
Свого дарунку без підмоги,
Бо лише в Тобі правда є
Й до Тебе всі ведуть дороги!