Привіт, таке далеке і майже недосяжне місто моєї мрії! Величний та старовинний, Львове, це ТОБІ шлю вітання із самого серця України – Черкащини, із містечка Сміла, що збудоване на родючій, Богом даній землі поблизу річки Тясмин. І якщо Черкащина, край незкоренності козацького духу та звитяги, край народження та юних літ Шевченка, край славетних підприємців-цукрозаводчиків, – то є серце України, чим же тоді ти, величний Львове, являєшся для нашої Батьківщини? Ти не що інакше, як її душа! Не більше, не менше, а сама українська душа! У тобі поєдналися і одвічне шалене прагнення до свободи, і звичайне людське бажання мати право на самовизначення, і боротьба, й історична пам'ять минулих поколінь, і смуток від незробленого, і розчарування від сьогодення…
Я захоплююся тобою, Львове! Ти – прекрасний, ти – величний, ти – вічний! Як же то гарно, цікаво і незабутньо прогулюватися твоїми вулицями! Старовинні будівлі, химерні форми, різноманітні архітектурні стилі… Здається, що, ні, я не представниця «технізовано-замашинізованого» ХХІ століття, я – молода панянка із епохи Середньовіччя!
Вулиці Львова… Тихі, спокійні, чисті… А в людях, що зустрічаються на них криється щось таке особливе, притаманне виключно лише жителям цього міста… Якась аристократична стриманість, виваженість, проникливий погляд, що так вдало і гармонійно поєднується із щирою посмішкою.
Львове, миленький, ну невже в тебе не знайдеться місця для мене, бодай найменшого місця для тої, яка готова багато чим пожертвувати, аби лише стати твоєю частинкою, твоїм невід’ємним шматочком?!! Я захоплююся тобою! Я люблю тебе! А звідкіля взялася та любов і чому вона така безмежна і незнищенна?.. Не знаю. І, певне, саме тому гадаю, що вона справжня та щира.
Львове, схиляю голову перед твоїм величним історичним минулим. Я безмежно щаслива, бо ти Є. Я щиро вдячна за те, що ти став моєю мрією! До зустрічі, місто моєї мрії! Ми ще обов’язково зустрінемося!


9 липня 2009 року

Людина створена для щастя… Це незаперечна істина. Щастя – це стан людської душі, коли хочеться жити і жити, злетіти в небо, сміятися і радіти, дарувати свою радість усім, хто поряд.
Але, на жаль, щасливою вічно людина бути не може. Адже життя – не суцільна біла смуга. Бувають і сумні моменти, моменти відчаю, моменти зневіри, моменти, коли все навколо – таке звичне, таке буденне – враз змінюється, ніби підлаштовується під тебе й також стає похмурим, випромінює смуток. Будинок чи квартира перетворюється на клітку, стає в’язницею для тебе, і, щоб хоча б трішечки розвіятись, відволіктись, ти виходиш на вулицю, вирушаєш на прогулянку. Але і тут так само пусто, як і в твоїй душі: сірі будинки – величезні купи бетону та заліза – здаються живими похмурими тілами, зажуреними, неприязними; вітрини магазинів, що зазвичай радують око, виблискуючи усіма можливими барвами веселки, тепер лише бездушно блимають; небо здається нещирим, замкненим від тебе на тисячі замків і таким далеким й нереальним; хмари ж, навпаки, великі, сірі, вони ніби ось-ось поряд – торкаються тебе, чіпляються за твоє серце, лягають великим непосильним тягарем на твою душу. І все таке сіре й похмуре, сумне й невеселе… І в цьому сірому світі живуть такі ж сірі люди. Ти бачиш їх, дивишся на них, спостерігаєш за ними; вони, як безліч мурашок, бездумно рухаються у просторі: у кожного свої турботи, свої власні проблеми, труднощі, кожен живе своїм життям. І ти - одна із цих мурашок, йдеш вулицями міста, споглядаючи увесь цей сумний пейзаж.
Та ось, ти бачиш людину, звичайну на перший погляд, але в ній відчувається щось таке близьке, таке знайоме і рідне твоєму серцю. Ви не бачилися раніше ніколи, але на мить здалося, що ви знаєте один одного цілу вічність. Ця таємнича людина посміхнулася тобі, а її очі, щирі та лагідні, дали надію, подарували віру в те, що завтра прийде новий день, і все зміниться на краще. І ти стоїш посеред вулиць рідного міста, на душі так само холодно, але щось змінилося навколо: небо стало світлим та прозорим, сонце більше не здається зрадливим, а навпаки – випромінює ласку і тепло, дерева простягають до тебе свої віти, а вітер легенько дихає в обличчя… У тебе з’явилася надія, надія на те, що завтра все зміниться на краще.