Людина створена для щастя… Це незаперечна істина. Щастя – це стан людської душі, коли хочеться жити і жити, злетіти в небо, сміятися і радіти, дарувати свою радість усім, хто поряд.
Але, на жаль, щасливою вічно людина бути не може. Адже життя – не суцільна біла смуга. Бувають і сумні моменти, моменти відчаю, моменти зневіри, моменти, коли все навколо – таке звичне, таке буденне – враз змінюється, ніби підлаштовується під тебе й також стає похмурим, випромінює смуток. Будинок чи квартира перетворюється на клітку, стає в’язницею для тебе, і, щоб хоча б трішечки розвіятись, відволіктись, ти виходиш на вулицю, вирушаєш на прогулянку. Але і тут так само пусто, як і в твоїй душі: сірі будинки – величезні купи бетону та заліза – здаються живими похмурими тілами, зажуреними, неприязними; вітрини магазинів, що зазвичай радують око, виблискуючи усіма можливими барвами веселки, тепер лише бездушно блимають; небо здається нещирим, замкненим від тебе на тисячі замків і таким далеким й нереальним; хмари ж, навпаки, великі, сірі, вони ніби ось-ось поряд – торкаються тебе, чіпляються за твоє серце, лягають великим непосильним тягарем на твою душу. І все таке сіре й похмуре, сумне й невеселе… І в цьому сірому світі живуть такі ж сірі люди. Ти бачиш їх, дивишся на них, спостерігаєш за ними; вони, як безліч мурашок, бездумно рухаються у просторі: у кожного свої турботи, свої власні проблеми, труднощі, кожен живе своїм життям. І ти - одна із цих мурашок, йдеш вулицями міста, споглядаючи увесь цей сумний пейзаж.
Та ось, ти бачиш людину, звичайну на перший погляд, але в ній відчувається щось таке близьке, таке знайоме і рідне твоєму серцю. Ви не бачилися раніше ніколи, але на мить здалося, що ви знаєте один одного цілу вічність. Ця таємнича людина посміхнулася тобі, а її очі, щирі та лагідні, дали надію, подарували віру в те, що завтра прийде новий день, і все зміниться на краще. І ти стоїш посеред вулиць рідного міста, на душі так само холодно, але щось змінилося навколо: небо стало світлим та прозорим, сонце більше не здається зрадливим, а навпаки – випромінює ласку і тепло, дерева простягають до тебе свої віти, а вітер легенько дихає в обличчя… У тебе з’явилася надія, надія на те, що завтра все зміниться на краще.