Привіт, таке далеке і майже недосяжне місто моєї мрії! Величний та старовинний, Львове, це ТОБІ шлю вітання із самого серця України – Черкащини, із містечка Сміла, що збудоване на родючій, Богом даній землі поблизу річки Тясмин. І якщо Черкащина, край незкоренності козацького духу та звитяги, край народження та юних літ Шевченка, край славетних підприємців-цукрозаводчиків, – то є серце України, чим же тоді ти, величний Львове, являєшся для нашої Батьківщини? Ти не що інакше, як її душа! Не більше, не менше, а сама українська душа! У тобі поєдналися і одвічне шалене прагнення до свободи, і звичайне людське бажання мати право на самовизначення, і боротьба, й історична пам'ять минулих поколінь, і смуток від незробленого, і розчарування від сьогодення…
Я захоплююся тобою, Львове! Ти – прекрасний, ти – величний, ти – вічний! Як же то гарно, цікаво і незабутньо прогулюватися твоїми вулицями! Старовинні будівлі, химерні форми, різноманітні архітектурні стилі… Здається, що, ні, я не представниця «технізовано-замашинізованого» ХХІ століття, я – молода панянка із епохи Середньовіччя!
Вулиці Львова… Тихі, спокійні, чисті… А в людях, що зустрічаються на них криється щось таке особливе, притаманне виключно лише жителям цього міста… Якась аристократична стриманість, виваженість, проникливий погляд, що так вдало і гармонійно поєднується із щирою посмішкою.
Львове, миленький, ну невже в тебе не знайдеться місця для мене, бодай найменшого місця для тої, яка готова багато чим пожертвувати, аби лише стати твоєю частинкою, твоїм невід’ємним шматочком?!! Я захоплююся тобою! Я люблю тебе! А звідкіля взялася та любов і чому вона така безмежна і незнищенна?.. Не знаю. І, певне, саме тому гадаю, що вона справжня та щира.
Львове, схиляю голову перед твоїм величним історичним минулим. Я безмежно щаслива, бо ти Є. Я щиро вдячна за те, що ти став моєю мрією! До зустрічі, місто моєї мрії! Ми ще обов’язково зустрінемося!


9 липня 2009 року