ранок
ще не день
що ранимий ритмами
потоками свідомості

не опалений
болем відстані
сталеним поглядом
не омитий
несталий
непристальний

не свідок Єгови
а його освітлення

не пищить
піщиною бурі у склянці
у плині подій розпливається

до весни
ще сім дюймів снігу
а дюймовочка
залишається доживати дні
з кротом

ще восени
її рятівницю підстеріг волохатий кіт
коли намотував собі на вус
мишині страхи
і пташині висоти

його шлунок
нашестя барабанного дробу
йому байдуже
що засихатиме на мордочці
молоко
чи кров
кожна подушечка на лапах
пестить крадькувату обережність
і приховує пронизливу кіхтлявість

він жадібно
роздирав
і поглинав
крилату мрію
похрускуючи ніжністю кісток
обезголовлюючи казку

небо не дивилося
псом
не дивувалося
а набивало щоки
хмарами
і видувало їх
мов мильні бульбашки
які лускали дощовими краплями

кап-кап
ще б пак

принцу буде байдуже
що не зустріне
саме таку половинку
а може четвертинку
чи якось так

кап-кап
ще б пак

хай
залишиться
сотворінням
видуманим
виплеканим
виплаканим
у крихтах світла
у маячні життя

кап-кап
ще б пак

котик ситий
дихайте миші
для вас
казочка триває

кап-кап
ще б пак

землянка крота
не палац на Криті

кап-кап
ще б пак

ранок
ще не день

4 Лютого, 2020

(Ukr.)
розлито вино
стигне кров не водиця
пошук істини

(Eng.)
the wine is spilled now
cooling down blood isn’t water
searching for the truth

трішки зусилля
і можна подолати
земне тяжіння
як це робить
крапля дощу
що повзе угору
по лобовому шклі авто
коли воно бореться з вітром
прорізаючи простір у невідоме

дрібка віри
і мрії могли би
розкоконитись
як це властиво метеликам
і світлим душам
що покидають знесилене тіло
забуваючи про земне
набуваючи стан невагомості

грудочка землі
рідної
і невагомим стає життя
коли ця грудочка у руці
а з грудей
виривається пташка сполоху
бо вухо
жадібно поглинає
приступи набату

крапля совісті
і все стає на свої місця
бо з таких краплин
вилитий Образ Божий
ними вмивається
і змивається біль
їми би напувати
необережність кроків

уява знаходить собі місце
у час мусонного сезону дощів совісті
це коли біда
вже не на порозі
а у хижі
це коли слів бракує
а стиснути кулак міцніше
не в змозі
і тишу ропинає
у воронячому дзьобі
відшліфоване віхами
глибоко-задушевне
кра

17 Вересня, 2019

у місті мурах
що часами лазять за плечима
і мурів
які поїдає графіті
збіговище мурахоїдів
і душелазів
смакує часом
висушує струм
в електромережах
п’є кров
пельками
і множиться
байтами
посилається
милом
зависає
серверами
і випраними у теревенях
новинами

метушня
нагадує хаос
вимальовує випадковість
приховує ознаки сенсу
навіює мімікрію

росте вічно-скло-бетонний
хмародеровий ліс
тицяє пентхаусами
у неба підошву
лоскоче нерви
суїцидальній публіці
приваблює збирачів чужого часу
і любителів потойбічних незайманок
укорочувачів віку
собі подібним
во ім’я чогось вищого
за темінь власних поглядів
і міркувань

мов краплини води
де-не-дешне сонце
зливається світлом
на перехрестях
висушує тінь
на пробкуватих підступах
до оголених осінню
скверів
і парків
утвоює острівки
для примружених
очей
протягування
рук
і воркування
очікуючи
милостиню
якомога світлішу

місто оживає
і помирає
щоденно
щонічно
у справах
у невдалих спробах
забутися
у полюванні
на меми
і теми для мемуарів
аби вибити
кусень хліба
аби не прогавити
місце під дахом

такі то вони
мурахи
допоки мури утримують тепло
їм є до чого повертатися
у що перетворювати
власні соки
і ділитися з ближніми
стусанами

а ким ти себе почуваєш
вбираючи синергію крикливих
урбаніки
і юрби
у місті мурах
і мурів

25 Жовтня, 2018

це бентежне пробудження будильника
посипало кулеметною чергою дзвінків
і надало поштовх мандрам присутності
з обійм ледве солодкого сну
у розбурханість темені
встановлення стін
появи контурів

воно подарувало
останні хвилини життя
птасі
яка билася за дверима
залишена безхатнім котом
як вдячність
за консервний рай
і шмату
постелену на сходах на горище

ще плани неполатані
щока непоголена
мешти неначищені
і кава непідбілена молоком
і Бог
ще не прокинувся у серці
пригрівся на золотому ланцюжку
повернутий до грудної клітки
розіп’ятим тілом

ми будемо радитись
чому радіти
а від чого відходити
чим дихати
окрім висновків
чим надихати
окрім крику душі
і тиші у телефонній комірці

ми шукатимемо
входи і виходи обставинам
аби ті складалися
глибокою вдячністю
за гостини світла у очах
ковток чистого повітря
незраду собі

кожен з нас
безмежність
одночасність
народження і смерті

17 Січня, 2018

не маю бажання
сіяти те
від чого втомлюся
жати

здається
що ви заблукали
у власному
я
перед тим
як запропонувати
оглянути печеру
де замешкали
дракони

і дарма
що вони дрімають
а під ними
покояться
брязкальця
і блискітки набутого шарму
недаремно
у них по дев’ять голів
не як життів у котів
вони не лякаются
згубити одну
бо на цьому ж місці
виростатиме дві
капуста
біля капусти
необачність
біля подейкуватості
однобокість
біля оприлюднення

ах яке ж
воно голосисте
і промовисте
те ваше
я
що простукує
кожну стінку
моїх судин
і хоче проявитися
дратливою світлиною
цирку на дроті
мильною бульбашкою опери
сковородою
у формі і змістовності
квадратy Мілевича

я на жаль
переріс його цікавість
передбачливістю
вмінням
не нехтувати завчасністю
бажанням
творити протяг
на душі

не пропоную
своїх печер
там повільнішало
відвидраконилось
дещо
а часами
сонце запускає туди
свої жальця
і запалює
всесвітній жаль

оголошую підозру
вашій впевненості
у моїй зацікавленості

звідкіля її приніс
вітер сподівання
чим вона живиться
що поїдає
чию п’є кров

зголошуюсь
бути майже собою
і заколисувати
ваше я
терпеливістю
усмішкою
без провітрювання зубів
і словесною еквілібристикою

виношую надію
на ваш попутний вітер
який розмине нас
залишаючи кожного
на своєму місці

13 Вересня, 2017

та
яка зневірилась
у твердий крок
у легкість дотику
і виваженість слова

обезкрилена

вона готується стати
опорою
самій собі
афішею
сильної духом
флешкою мрій
які мало не збулися
і розсипалися
поцілунками-намистинами
по закутках
її незвиклої до пустки
душі

а та пустка
у розмові
у течії подій
у виразі обличчя
мов затуплений анальгіном
біль
чи окрадений пострілом
спокій

а де той спокій
щоби за якусь волосину тримався
так собі
уламок розбитої шхуни
який ніяк не може
прибитися до берега
та й навіщо
вони
партнери з пусткою
у витонченому
до втрати свідомості
танго однобічної самоти

а ще
вона призвичаєна
до рутин і ритуалів
тому
обвішана ярликами
виношена мріями
виголює
аби не було соромно
оголити
висмикує
аби смакували
усміхається
аби замаскувати
непевність
і запалити вогники
у прерії очей

там колись
визріє дорога
і прикотиться щось схоже
на циганський табір
шалене
але рідне
непочате
але знайоме
до гусячої шкіри на тілі

і стане
крок
твердішим за розхитаність вагання
а дотик
метеликом
з неозорими крильми
та й слова
знатимуть своє місце
і міру
і швидше за все
рахуватимуть себе
зайвими

тоді вона
поділиться власним щастям
з Богом
і Його світом
зачерпне метелика крильми
життя таїну
яка руйнуватиме пустку
і приноситиме спокій
звеселяючи надію на прийдешнє
бо немає нічого більш величнішого
посеред людей
аніж сподіватися
у
вона готується стати
матір'ю

12 Вересня, 2017

(хокку)
сонячний зайчик
змія туману
любов і закоханість

з того часу як глибина твоїх очей
вибігла до мірки перекинутої чарки
і замулила погляд
викашлюючим нісенітниці
хмелем
нам не бракувало
її

тобі
більше не хотілося
комфорту
від поступу диванних подушок
мені
приналежності
до кола ввічливих віч-на-вічників

зникає важливість
податися
стрічкою у замовклий кулемет
надійними дверима
на марцепановий захід
здатністю безперешкодно дихати
продатися
за
чи купитися
на
золотом поблискуючі гори
срібло на власних скронях
мідний гріш
і виходити зі себе
разом з вихлюпами сміху
проникливістю емоцій
у міжтілесний простір
знеструмлюючи понервно
бажання оприлюднити
дикість ще не осілих думок
безперервність зближеня уст
одностайність бентежного бачення

і ось він
апокаліпсис міжсерцевого значення
зіткнення міжгендерних всесвітів
кремація цноти

уста до уст
клітка до клітки
пальці між пальці
прибій і відбій
з відлигами стогону

а ось і воно
розвіяння раювання
отримання земного тяжіння
непевне продовження роду
правдоподібне придбання нерухомості
посеред ласк і поривань
у одночасному міжбезхміллі

цікаво
навіщо існують
порожні пляшки
гортані у ранків
вулики справ
поза-обвито-тіле інше-душшя
у час
коли навіть охорона
з недовірливих янголів
солодко спить
на лушпинні
з охололого вже одягу

15 Березня, 2017

день відлітає
тане
мов хвиля камертону
тоне
у небокраї
такий
світлий і легкий
як душа нехрещеного немовляти
невідомо куди
та знаю
що назавжди

звідтіля
повертаються неприкаяні спогади
і все те
що не до кінця прокляте

недоношені вірші
які вирвались стрімголов
яких не обвуглює любов
так і не навчилися дихати світом
вони не вмиратимуть
як солдати
їм нема кого гріти

ні того
хто знайшов на іконку кута
і живе
відцвітає неначе
ні того
хто торує торою шлях
оминає хрести
дарує дотик Стіні Плачу
ні того
хто оминає Стіну і на устах
коронує Коран
та не бачить
інших доріг на вершину вершин
більшого болю в словах
не гріши
серця що зраду пробачить

день відлітає
мов куля сліпа
падаю гільзою
Бог підбирає

5 Лютого, 2017

коли так мало на сльози
Божого світла
увімкни
цю оголену місяцем тишу
до якої душа
ще незболена звикла
і купайся
кохайся
а сльози – пізніше
без прохання нахлинуть
запалять розлуку
так запалюють небо
стрімкі бликавиці
і не стане для серця
ні бою
ні стуку
тільки спогади грішні
з якими не спиться
тільки шлях
затуманений самообманом
далі крок
і не видно
куди світлу впасти
там трава не росте
що тебе одурманить
у терновий вінок
уплітаючи щастя
там вмирає надія –
народжує холод
від якого вода воскресає
в сніжинках
і життя вимальовує відчай
у колах
що розносяться вітром
шукають зупинки
та притулку не створено
в бідній уяві
сил багато розгублено
мало сказати
та антракт оголошено
в болю виставі
миті крила обрублено
в білій палаті

27 Січня, 2017

додивляюся розлогий сон
як старезного друга
у домі для немічних

зголюю обережно час
що наростав щетиною

впускаю у домівку
протяг
мов пса від морозу
рятуючи

вітер сонячний
сповзає шторами
наче відталою координатою вітрил
на шляху бригантини

слово народилося
аби колись померти
у вогні
у блідій фарбі
на пожовклій сторінці
віддаючи останній
спалах тепла

тиша
така ж недопустима
як і недоступна
душа миті
яку проґавила радість

я виховую у собі
птаха

крила мої
важкі як дійсність
міцні
мов ознаки життя

проби
розмаху
і помаху
одночасні виплески
сміху з плачем

смішно оплакувати
відірваність від світу

несу зварити те
що ніколи не стане
на ноги

злетить
шкарлупа
як штукатурка
а розріз
розмалюється
кольорами
прапору Ватикану

заварюю
пустелю
яка обезводнила
листя м’яти

додаю до горняти
працю
померлих бджіл

чайна ложечка
вирує у суміші
пустелі
з колишньою принадою цвіту

смакую торішнє літо
з неопіреною осінню

вікно
ненажерливе на образи

спостерігаю за течією
одягу і взуття
у якому пропливає
золото
і сміття
сенс
і порожнеча
світло
і багаж тіней

мої чорти
діляться кпинами
мов останніми крихтами хліба
мої янголи
набирають до рота води
і обливаються нею
бракує
і крихт
і води

шукаю совісті
аби мати себе
не лише для себе

гойдаюся
мов цей вірш
на волосинці
терпіння
і розумію
що пора
відірватися
мов атом від атома
не руйнуючи настрій
не викорінюючи зиму
довгу
як повернення Христа

15 Січня, 2014

***
страсті ісуса
хрестик поверх одягу
віра напоказ

***
чисте золото
хреста важка нагрудність
земна крутизна

***
задута свічка
виплеск світла на душі
живий метелик

***
списове вістря
легко умиті руки
однозначність дій

***
вага мовчання
загнаний кінь канону
революція

***
слів нетекучість
голодні русла думок
камінь на душі

***
сироти-гнізда
оберемок висоти
ожуравлення

***
облітання час
осінній вальс на стерні
приборкання днів

***
перший плач вдови
згублене пір’я птаха
понтони душі

***
півні на хорах
ніч бере рань за куму
хрестини сонця

31 Жовтня, 2013

Ранок – конар,
он видма деревіє у дереві і вередує. І вередам дивно
вередувати. Питав у дерев:
— Як я,
зір-окоріз,
у миті ітиму
на сон осан,
довго? Бог вод,
якір рік – я
тепер – репет,
сіл ліс,
рух хур,
лік кіл –
то рух у воді до вух, у рот,
де мед
юні і ню
є – і дух худіє,
є – і “тук” кутіє
є – і в тремі мертвіє
мед-едем

13 Березня, 2013

***
сходини серця
трухляві дошки сенсу
падати в любов

***
службо-божа кров
край насущного тіла
нести хрест легше

***
віршовий ставок
від поплавця кола слів
бавиться риба

***
пам’ять про діда
жне церковну прохолодь
в кадильній тиші

***
дурепа-куля
нагліє на очах смерть
проступає вітчизна

***
сонце заходить
розходжує світи зір
у терті земнім

***
зеленіє бог
схід молиться на захід
парадокс віри

***
життя сніжинки
стрімкий політ за вітром
рай у долоні

***
щока палає
підставлятиму другу
грійся мій друже

***
куций лист вітром
іди і не воруши
серце як зола

21 Лютого 2012

TRANSLATION/ПЕРЕКЛАД

***
INCEPTION

in the beginning there were wounds
and the sky poured out of them
lymph nodes appeared in the heavens
which tied together
all those
chaotically
wandering in the sky
chimerical orbs
(what’s their origin?..)
then the nodes kept expending
and growing heavy
like stones
and
as stones
crumbled down
creating something similar
to those (already tied) orbs
each named after a god
to become one
for they thought
that there is no one
in the heavens
(just having forgotten
about the wounds
of the Universe’s inception)

13 February 2012

TRANSLATION/ПЕРЕКЛАД

***
A YARN

I pull the sky by a white cloud
and a trickle of light
flows out between fingers
the white thread becomes gold
it sets out
for the horizon

o’er there beyond the skyline
You
observe
how
the white cloud
is melting and diminishing
suddenly it completely disappears

while traveling
the golden thread
begs Your heart
to let it in

I’ve no one to talk with
about my cagey yarn
except you

13 February 2012

TRANSLATION/ПЕРЕКЛАД

***
DO NOT FORGIVE ME

do not forgive me
the green eyes
(that's a grandma sin)

have no forgiveness for
too weak arms
(it isn’t too soon to rely on them)

have no forgiveness for
the silence
(as long as I’m silent)
and laughter
(when my tears are in it)

have no forgiveness for
the song o’er songs
not Christ crosses
sloppy thoughts
and the time
wasted
on the way led to You

just forgive me
my youth
(it will pass away)

6 February 2012

TRANSLATION/ПЕРЕКЛАД

***
IT IS APPROXIMATELY THERE…

it is approximately there
where God ran out of threads
where land is not sewn to the sky
and dangles
as a teddy bear’s torn paw,
another bit of someone else’s childhood

it is approximately there
where the Lord’s hand
doesn’t touch the shadow of a lonely tree
felled by human hands
just before the Holiday

this is something like
as if the sun knelt
and beseeched forgiveness
from you
and me
for
warming
our hearts
belatedly

6 February 2012

Нічні реалії
розтратили
свій їдкий
і палаючий-у-пеклі
час
на пошук відчуття
місця розщеплення
у ледве кровотворній
тиші.
Одушевлена шепотом,
утроба
трепетної луни
вже сповила собі
взірець зітхання
і була готова
заполонити
наступну хвилю
незайманого полум'я.
Іржавіючи у мертвому вітрі
і жабо-проковтнувшись,
джерело тепла –
пісня спарювання
випарувалась
не дочекавшись пари.
Затримавши
свою язично-вирішальну
перемогу
у животі,
переможець
підстрибнув раз
і порушив
безхвильовий спокій
його, зяючого у бік зірок,
водного даху.
Сплеск –
емоційний момент
для дзеркала,
де застряг місяць.
Але
жодних післяхвильових подряпин,
або плям
що надщербилися, засічок, і тріщин
виявлено не було.
Можливо луна поглинула
всі пошкодження
і висловила це
у сплеско-співзвучному зіставленні,
повільно виходячи
з власної повторності,
відпускаючи
краплю тіні,
аби знебарвити
у темряві
пару моленосних крил.

17 травня 2011

And in English:
---------------

Nocturnal realities
spent
their caustic
and burning in hell
time
on sensing
a cleavable spot
in slightly bleeding
silence.
The whisper-fertilized
ovum
of tremorous echo
had already delivered
an eidolon sigh
and was ready
to catch
another pristine flame.
Rusted in dead wind
and toad swallowed,
the source of the heat,
a check-for-mating song,
was interrupted by
a checkmate.
Treasuring
his tongue-decisive
victory
in his belly,
the winner
capered once
and disturbed
the waveless placidity
of his star-gaping
water-roof.
A splash,
an emotional moment
for the moon-stuck mirror,
yet
no after-wave scratches
or blemishes
with chips, nicks, and cracks
were found.
Perhaps the echo absorbed
all the damage
and expressed it
in a splashy-matching-sound way,
slowly stepping out
of its repetency,
releasing
a drop of shadow
to decolorize
in the darkness
a pair of moth wings.

May 17, 2011

твого болю гойдлива лодь
у морі незримої любові
виношує своє дзобасте скигління
витрушуючи хвилебій
дріботить у розбитому дзеркалі сонця
виринаючою з тепла долонь
солонкуватістю уст
небо боготочить
вогнебіситься
скрапує додолу
розгубленим чорнилом на папір
і застигає у закарлюччі
ніким ненадпитим
шумовинням промовності
скоро легені гавані спокою
вдихатимуть неквапливо
крислатий шлях судна
і незримість залюструє
розшиті язики всесвіту
коли пришвартована тінь
поглинатиме темінь
безсмакового забуття
але жодне місячне сяйво думок
не у стані утримати
новонародженого леготу
згадки про те
що доки пливеш
відтворюєш дотичну
між любов'ю і відчуттям світу
залишаючи за собою згоїну
перевістряного сонцем
серця
твого болю гойдливої лоді

8 Березня 2011

Сочаться краплі! блакитні залишають вени!
Краплини мого я! сочаться, ледве крап,
З мене відверто падають, капіж, вони спливають кров`ю
З тих ран, що нанесли аби з ув`язненого вирвати тебе,
З мого обличчя, із чола мого та уст,
З моїх грудей, з межі затаєння в собі, натискують вперед червоні
краплі, зізнання краплі,
Плямують сторінки, пісні плямують, що співаю я,
і кожне слово сказане моє, криваві краплі,
Нехай вони полум`янистий запал твій пізнають, нехай вони відблискують,
Насичуй їх собою весь осоромлений і мокрий,
Жеврійте над написаним моїм і що писатиму, криваві краплі,
Нехай усе уздріється у світлі вашому, зарум`янілі краплі.

4 Грудня 2009

Original:

Trickle Drops
by: Walt Whitman (1819-1892)

Trickle drops! my blue veins leaving!
O drops of me! trickle, slow drops,
Candid from me falling, drip, bleeding drops,
From wounds made to free you whence you were prison'd,
From my face, from my forehead and lips,
From my breast, from within where I was conceal'd, press forth red
drops, confession drops,
Stain every page, stain every song I sing, every word I say, bloody drops,
Let them know your scarlet heat, let them glisten,
Saturate them with yourself all ashamed and wet,
Glow upon all I have written or shall write, bleeding drops,
Let it all be seen in your light, blushing drops.