Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.18
13:24
Народжується ранок, як оргазм.
Народжується у вогні страждань.
І кожен промінь, наче богомаз,
У первісному вихорі жадань.
Проміння пронесеться крізь пітьму,
Немов крізь павутиння і полон,
Крізь пустку ошелешену й німу,
Народжується у вогні страждань.
І кожен промінь, наче богомаз,
У первісному вихорі жадань.
Проміння пронесеться крізь пітьму,
Немов крізь павутиння і полон,
Крізь пустку ошелешену й німу,
2026.03.18
13:14
Маки цвітом в полях облетіли,
Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.
По самотнім і голим алеям,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.
По самотнім і голим алеям,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
2026.03.18
09:47
Оперний співак зі світовим іменем. Володар унікального голосу - контртенору.
Соліст Паризької національної опери.
Перебуваючи за межами України, ніколи не припиняв переживати за її долю, завжди був у вирі подій.
Загинув у бою на Донбасі від кулі снайп
Соліст Паризької національної опери.
Перебуваючи за межами України, ніколи не припиняв переживати за її долю, завжди був у вирі подій.
Загинув у бою на Донбасі від кулі снайп
2026.03.18
06:36
Сірі котики вербові
І пухнасті, і м'які, -
І убрані празниково,
І завжди небоязкі
Ці сіренькі верхолази,
Ці пухнастики малі,
Що знов просяться до вази
На письмовому столі.
І пухнасті, і м'які, -
І убрані празниково,
І завжди небоязкі
Ці сіренькі верхолази,
Ці пухнастики малі,
Що знов просяться до вази
На письмовому столі.
2026.03.18
06:35
Не шукайте її в холодних реєстрах, у переліку дат чи в тесаному камені. Вона розчинилася в Рашківському тумані, там, де Дністер зупиняє свій біг, зачувши шерех княжих подолів.
Її могила – не пагорб із хрестом, а простір між козацьким степом і молдавськи
2026.03.17
22:01
За чуттями як-от бити фарфор
Або сміятися
Бий фарфор, сміючись
Бий фарфор, сміючись, сміючись
За чуттями, як-от падолист
Або усміхання
Падай листям усміхаючись
Або сміятися
Бий фарфор, сміючись
Бий фарфор, сміючись, сміючись
За чуттями, як-от падолист
Або усміхання
Падай листям усміхаючись
2026.03.17
19:35
…У скринях окованих, серед шовків і смирни, лежало в о н о – дарунок зі Сходу, важкий і сліпучий. Намисто султана, де кожен алмаз – як сльоза, і кожен рубін – наче крапля крові пекучої. Господар Васіле Лупул надів його доньці на шию в день шлюбу: «Носи, Р
2026.03.17
17:57
Ти вже шосте коло з легкістю долаєш,
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
2026.03.17
12:43
І
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
2026.03.17
12:22
…Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Руки мені розповідають про труд і людське горе. Я бачу творчі пальці — тремтячі й нервові. Руки жорстокі й хижацькі, руки працьовиті й ледарські, руки мужчини й жінки! Вас я л
2026.03.17
11:46
Ти дивишся у дзеркало
і не бачиш
свого відображення.
Ти розчинився у просторі,
ти злився
із безликістю кімнати.
Так дух розчиняється
у безмежних полях космосу,
і не бачиш
свого відображення.
Ти розчинився у просторі,
ти злився
із безликістю кімнати.
Так дух розчиняється
у безмежних полях космосу,
2026.03.17
09:33
«Ой, під горою, під Сучавою,
Там козак Тиміш лежить із славою.
Там не били в дзвони, там не грали сурми,
Тільки лиш Розанда мовить так над мурами...
– Ой, мій соколе, ясний муженьку,
чом не кличеш мене, мій под
2026.03.17
06:18
Весна навколо - і в душі весна
Відразу та охоче відродилась, -
Вона жива, як світу таїна,
І невблаганна, наче Божа милість.
То ледве чутна, ніби шелест крил,
То гомінка й весела, як цимбали, -
Від неї знову набираюсь сил,
Щоб старості пручатися над
Відразу та охоче відродилась, -
Вона жива, як світу таїна,
І невблаганна, наче Божа милість.
То ледве чутна, ніби шелест крил,
То гомінка й весела, як цимбали, -
Від неї знову набираюсь сил,
Щоб старості пручатися над
2026.03.17
01:48
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2026.03.17
00:30
Російсько українська війна – війна за виживання. Українців – як нації, московитів – як імперії.
Мало повернути державність, треба повернути ще й історію.
Моральні авторитети черпають своє натхнення із кримінального минулого.
Найліпше захищати інт
2026.03.16
23:37
– Ти знову дивишся на захід, Тимоше, – її голос був тихим, як шелест шовкової завіси. – Там, де небо стає червоним, наче розлите вино твого батька. Там Молдова... чи там війна?
Він не обернувся, але вона відчула, як напружилися його плечі під жупаном. Йо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.25
2026.02.11
2025.12.24
2025.11.29
2025.08.19
2025.08.04
2025.06.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Лазірко /
Інша поезія
снiдаю
додивляюся розлогий сон
як старезного друга
у домі для немічних
зголюю обережно час
що наростав щетиною
впускаю у домівку
протяг
мов пса від морозу
рятуючи
вітер сонячний
сповзає шторами
наче відталою координатою вітрил
на шляху бригантини
слово народилося
аби колись померти
у вогні
у блідій фарбі
на пожовклій сторінці
віддаючи останній
спалах тепла
тиша
така ж недопустима
як і недоступна
душа миті
яку проґавила радість
я виховую у собі
птаха
крила мої
важкі як дійсність
міцні
мов ознаки життя
проби
розмаху
і помаху
одночасні виплески
сміху з плачем
смішно оплакувати
відірваність від світу
несу зварити те
що ніколи не стане
на ноги
злетить
шкарлупа
як штукатурка
а розріз
розмалюється
кольорами
прапору Ватикану
заварюю
пустелю
яка обезводнила
листя м’яти
додаю до горняти
працю
померлих бджіл
чайна ложечка
вирує у суміші
пустелі
з колишньою принадою цвіту
смакую торішнє літо
з неопіреною осінню
вікно
ненажерливе на образи
спостерігаю за течією
одягу і взуття
у якому пропливає
золото
і сміття
сенс
і порожнеча
світло
і багаж тіней
мої чорти
діляться кпинами
мов останніми крихтами хліба
мої янголи
набирають до рота води
і обливаються нею
бракує
і крихт
і води
шукаю совісті
аби мати себе
не лише для себе
гойдаюся
мов цей вірш
на волосинці
терпіння
і розумію
що пора
відірватися
мов атом від атома
не руйнуючи настрій
не викорінюючи зиму
довгу
як повернення Христа
15 Січня, 2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
снiдаю
додивляюся розлогий соняк старезного друга
у домі для немічних
зголюю обережно час
що наростав щетиною
впускаю у домівку
протяг
мов пса від морозу
рятуючи
вітер сонячний
сповзає шторами
наче відталою координатою вітрил
на шляху бригантини
слово народилося
аби колись померти
у вогні
у блідій фарбі
на пожовклій сторінці
віддаючи останній
спалах тепла
тиша
така ж недопустима
як і недоступна
душа миті
яку проґавила радість
я виховую у собі
птаха
крила мої
важкі як дійсність
міцні
мов ознаки життя
проби
розмаху
і помаху
одночасні виплески
сміху з плачем
смішно оплакувати
відірваність від світу
несу зварити те
що ніколи не стане
на ноги
злетить
шкарлупа
як штукатурка
а розріз
розмалюється
кольорами
прапору Ватикану
заварюю
пустелю
яка обезводнила
листя м’яти
додаю до горняти
працю
померлих бджіл
чайна ложечка
вирує у суміші
пустелі
з колишньою принадою цвіту
смакую торішнє літо
з неопіреною осінню
вікно
ненажерливе на образи
спостерігаю за течією
одягу і взуття
у якому пропливає
золото
і сміття
сенс
і порожнеча
світло
і багаж тіней
мої чорти
діляться кпинами
мов останніми крихтами хліба
мої янголи
набирають до рота води
і обливаються нею
бракує
і крихт
і води
шукаю совісті
аби мати себе
не лише для себе
гойдаюся
мов цей вірш
на волосинці
терпіння
і розумію
що пора
відірватися
мов атом від атома
не руйнуючи настрій
не викорінюючи зиму
довгу
як повернення Христа
15 Січня, 2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
