Коли ми вже вмремо, то було б добре бути
Похованими на Веселому цвинтарі в Сепинцях.

На твоєму гробі напишуть – мрійник, який здійснив
Всі свої мрії і нікого не слухав, що щось неможливо.
Будзиган, емігрант, відомий гуляка і пияк,
Який за Vana Tallin їхав прямо до Таллінну.

На моєму гробі напишуть – мрійниця, яка здійснила
Всі свої мрії і нікого не слухала, що щось неможливо.
Вміла любити і любила жити, їсти, пити вино, молитися.
М’який Брі де Мо купувала на схід від Парижу
(що там кілька годин в літаку!).

Наші хрести най пов’яжуть тим рушником,
Що колись в’язали нам руки на весіллі.
Мережаний пташками і шитий квітками.
Пам’ятаєш той шарварок на березі озера?
Ми там обіцяли бути разом до надгробного каменю.

Місто – лінива кошара, сповільнений рух, тільки спокій і тиша
На вулицях мокрих, бруківка відблискує світлом фар і одиноких
Ввімкнених світильників в вікнах. Хтось ще не спить, може гортає
Останній популярний часопис або дивиться випуск опівнічних
Новин, може кохається в запрілій постелі чи одиноко на кухні
П’є чай, лимонад, горілку, терпкі аперитиви заїдає оливками.

Ми неспішно. Ми як місто. Ми – ліниві, ми – спокій і тиша.
Я, з-під прикритих повік, дивлюсь як ти кермуєш чорним авто.
Я люблю тебе. Твої руки, твою жорстку щетину, після поцілунків
З тобою моє лице червоніє і пече. Та це все пусте. Я люблю тебе.
Ти не дзвониш подовгу, не пишеш жодних любовних листів.
Ми не зустрілись перед останнім від’їздом до цього повернення.

Та це все пусте. Я люблю тебе. Ти написав лише сухе повідомлення
В той момент, коли літак вже здіймався в небо. Довгі тижні –
Від тебе жодних вісток. Тільки скупі сповіщення… він перетнув
Надважку межу своїх можливостей по краю прірви дійшов
До вершини І фото з синьо-жовтим прапором на даху світу
Я не можу дихати поки немає новин про твоє здіймання до неба

Знову отримала листівку із чужоземними штемпелями
І чорнило з написаних слів розмалювало мій день в синю барву
Очікувань. Я відпускаю тебе до подвигів, жодних посягань на твоє
Серце, поки там живе вона – Мати Всесвіту. Надто могутня і гарна
Ця суперниця, що я готова програти на кілька місяців. Та ти покинеш
Цю коханку, тільки торкнешся гострого вивершення її холодного тіла.

Ти зупиняєш авто і дивишся спершу поперед себе мабуть пригадуєш
Відблиски сонця на її вигинах та простягаєш руку і гладиш моє волосся
Ти повернувся і я не можу натішитись що ти любив її так сильно
Що вона віддалась тобі і підкорилась в глухій пристрасті своєї величі
Я люблю тебе ти повернувся до мене і все інше пусте бо ти повернувся
Твоя рука на моєму тілі ти цілуєш мене її нема більш між нами
14.03.2013

Крізь мене розмашистими мазками лілово і помаранчево
Світять кошлаті і теплі іриси, в них – сонце, літо, вітер.
І зараз – залишки холодних осінніх днів закручують вихор
Печалі, тремтливого болю і страху самотності.
А я, одинока, на своєму ліжку-острові серед темної кімнати
Насичуюсь гомоном твоїх мальованих квітів.
І гріє мене ця кольорова дійсність олійних фарб,
Створена твоїми руками, твоєю пристрастю, твоєю любов’ю.

І крізь полотна ступаю в інший світ невідомий,
Блукаю у свіжім розквітлім бузковім саду і хмари тривожаться
Весняними зливами, осені немає за вікном, коли твої змальовані
Хвилі мінливого життя розбурхують море довкола мого ложа.
І чую запах квітів, і вже вони проростають з картин у стіни,
Підлогу, прориваються крізь дах – і квітнуть.
Хоч скоро зима.
14.11.2012

Холодними осінніми ранками смажитиму тобі яйця,
Варитиму каву в кавоварці, яку вислала цьоця з Риму.
А тоді розливатиму її у чорні горнятка, привезені з Гавареччини –
Місця, де світ живе собі окремо, серед густого лісу, без асфальтованих
Доріг. Де світ крутиться довкола гончарного кругу і маршрутки,
Котра приїжджає двічі на тиждень.
І люди живуть там по-іншому, може так, як ми би хотіли –
Без міщанських тривог, без гонору смердючого міста.

А тоді – буду пекти пляцки, з яблуками, абрикосами, сиром,
Гречкою і цибулею, картоплею, вишнями…
Перекладатиму ледь теплі свіжі коржі сметаною, домашнім
Кремом – все як казали Дарія Цвек і Ольга Франко.
І наш дім – який б він не був, квартира на Сихові,
Чи фортеця під Львовом,
Завжди пахнутиме свіжим печивом і моєю любов’ю.

Буду твоєю вірною товаришкою в дні найгірших незгод,
Буду твоїм прапором, який треба здобути трофеєм -
Як на теренових іграх в юності.
Буду втікати від тебе, прослизькувати між пальцями,
Позуватиму гола художникам, буду музою для програмістів
(вони вигадуватимуть нові мови програмування чи щось таке)
Я ніколи не буду стовідсотково твоя, а ти навзаєм – мій.
Життя вдвох, ти і я – must do для нас в цьому житті.

І в ліжку відкриватиму світ поміж ніг, нічний марафон
Неземних насолод, відвертих мінетів, тремких поцілунків.
І сотні твоїх породистих предків
Членом свого найкращого з нащадків – братимуть мене
В безмежній любові і пристрасті.
28.10.2012

Жизель – біла моя пташко

В чорноті незримого Всесвіту,

З прозорого виткана, павутинням і бризками.

Чи мало тобі було сцени в Станіславові?

Оплесків, півтемряви залу і вдячної публіки?

Ти втиснулась у піт і тісняву автобуса,

А потім губилась

Між містами і чужими торканнями.



Жизель – тремтлива моя дівчинко,

Для чого тоді було

Тулитись в кабінетах чиновників?

Щоб все-таки я - тебе загортала

В чорний поліетилен савану.



Жизель – моя сполохана крихітко,

Чи ж тепер не лякає тебе політ

Над синьою глибиною,

За океан?

Там розгорнуть твоє полотняне тіло

І ти будеш окрасою

Великого залу, з модерною люстрою.

3.04.2012

Я – не жінка,

Я – твій хрест.

Мене в глухій покорі пристрасті,

Нестимеш в пригоршнях,

Як сонця блиск,

Як неповторну літню зливу.

Мій котику сіренький, мій котику….

Я – не жінка.

Я – мінлива мить.

Мене прикутий солоду кайданами,

Торкатимеш устами,

Як діамантів присмерки,

Як чудо, що не знав ще світ.

Мій котику сіренький, мій котику….

5.06.08
малюнок - "Інтрига" Войтович