Холодними осінніми ранками смажитиму тобі яйця,
Варитиму каву в кавоварці, яку вислала цьоця з Риму.
А тоді розливатиму її у чорні горнятка, привезені з Гавареччини –
Місця, де світ живе собі окремо, серед густого лісу, без асфальтованих
Доріг. Де світ крутиться довкола гончарного кругу і маршрутки,
Котра приїжджає двічі на тиждень.
І люди живуть там по-іншому, може так, як ми би хотіли –
Без міщанських тривог, без гонору смердючого міста.

А тоді – буду пекти пляцки, з яблуками, абрикосами, сиром,
Гречкою і цибулею, картоплею, вишнями…
Перекладатиму ледь теплі свіжі коржі сметаною, домашнім
Кремом – все як казали Дарія Цвек і Ольга Франко.
І наш дім – який б він не був, квартира на Сихові,
Чи фортеця під Львовом,
Завжди пахнутиме свіжим печивом і моєю любов’ю.

Буду твоєю вірною товаришкою в дні найгірших незгод,
Буду твоїм прапором, який треба здобути трофеєм -
Як на теренових іграх в юності.
Буду втікати від тебе, прослизькувати між пальцями,
Позуватиму гола художникам, буду музою для програмістів
(вони вигадуватимуть нові мови програмування чи щось таке)
Я ніколи не буду стовідсотково твоя, а ти навзаєм – мій.
Життя вдвох, ти і я – must do для нас в цьому житті.

І в ліжку відкриватиму світ поміж ніг, нічний марафон
Неземних насолод, відвертих мінетів, тремких поцілунків.
І сотні твоїх породистих предків
Членом свого найкращого з нащадків – братимуть мене
В безмежній любові і пристрасті.
28.10.2012