Мости-перевесла, човни в осоці,
Тріпоче серденько, як птаха в руці,
Полоще вербиця зелене гілля,
Чиєсь невимовне шепоче ім’я.

Поділ підкасало, - забродить дівча,
І лащиться хвиля, йому докуча,
І небо бездонне лягає на плечі.
Вечір.






м. Біла Церква

Здобута сило, -- ворожбо моя,
Впокориш небо, вибілене сумом!..
       Ген козаченьки табором стоять,
       Щоб не впізнали, -
              по брови хустину насуну...

       Чи я-бо не гарна була молодиця?
       Одного не вміла -- кохала надміру...
       Та вдачу не зміниш собі, мов спідницю.
       Як і не скристалиш надщерблену віру.

       Щоб вволю надихатись -- поля не досить,
       Уразитися -- вистача й бадилини...

              Усі нерозраджені, скривджені осені
       Тепер відквитаєш в урочу хвилину.

Пора!
   Гей, вітре,
Буреломом зла
Помчи мені над станом, над козачим!.. -
                            ба, ні...
                     Ой ні!!! -
       Ле-ге-се-нько... погладь
Той буйний чуб...
       Та щоб ніхто не бачив...

Арфи серця нестерпний струм,
Одинокій бриніть струні,
Обірвав ти непевну гру,
Не зронив і «прощай» мені...

На червневу мою красу,
Буревію-борвію, вій,
У розлуки – жорстока суть,
І чарунок у неї свій.

Не шовками-намистами
Упокориш гарячу кров,
І таночок вогнистий мій
Кращих-вибраних поборов.

Зорі краяли рам’я віт,
Бурштинова жада* густа,
Поцілунки що маків цвіт
Обсипали пругкі вуста.

Не люби, а кохайся більш,
І бажати чого іще?
... А крізь душу ростуть, як вірш,
Дві волошки одних очей...


Мaренґо (merengue, ісп.) - популярний жагучий латино-американський танець
*жада - гаряче бажання, жага

Тиша. Влягається вечір,
Небо торкнулося поля,
Захід малиновий гречно
Цноти окреслив тополі.

Рідне до скону. Колишнє...
В завтра нема вороття.
Вітер задуму колише,
Наче дитя.

Останні гладіолуси зарошені
Палахкотять розчахнуто-червоно,
Ми на осінній карнавал запрошені,
Про це вітри безперестанно дзвонять
І морозець, бува, -
              Та не ховай лиця,
Бо сонце не збирається міліти, -
Дрібні люстерка ним переливаються
В тонкій мережці бабиного літа.


4.11.2012.

Заметіль плете тенета
      - З Новим роком, гарних свят!
Лунко дзінькає монета
В задубілий автомат.

Та гуде твого мовчання
Перепнута тятива... –
Холод відчаєм одчайним
Стерплу душу накрива,

      - Що ж, здоровий будь, добраніч! –
Не запнутися, сказать.
І сніжинку філігранну
Палить на щоці сльоза.

Проминеться, промине, та –
чи для мене, а...
Зима.
Тиша. Ніч. Гудки. Монета –
В задубілий автомат...


1992. 2012

Мені здається: живу на міні, -
Зачаєній, приіржавілій,
Притишеній і нечутній.
Ходжу по ній, - грюкаючи і
Навшпиньки,
Трепетним серцем її відчуваю,
Дослухаюся...
І не знаю
Як наведено вибух:
На кількість років?
На кілька кроків?..

1986

Свідомості півпричинність,
Надії, тривоги і страх,–
Як добре, що все закінчилось,
               не збувшись у кольорах.

– Потискую мужню руку, –
І гордо хитнувся іти,
Я з вуст не зронила і звуку,
              не схлюпнула темноти.

...I душу несла із бою,
Як вистраждану корогву...
Не дам зневажати любові,
              бо нею лише живу.




27 вересня 1992

Електрички рвуть на шматки
Пам’ять
Мчать стриножено
І мости
Палять

Світу білий кінь
Став
Дибом
Із-під ніг небеса
Вибив

Пощо келих
Обом
Тріснутий
Лунко бризнула тінь
Трісками

Не стели мою ніч
Дорогою
Не гукай мене
Пересторогою

У бурління ріки
Кинуся
Оживу на камінні
Зранена

Не дивися правдиво
З примусу
Не вигоюй
Хиткою
Зрадою

Рожевий перстеник, прозора сльоза,
За край переллє,
А несила сказать,
Гранені
Відбитки
Незбутих
Надій,
Несправджені мрії, круги по воді,

І відкружеляє банальне чому
Відчуження невиліковну чуму
Коріння її у глибінь- глибині
Від зойків одчайних доноситься ні-і...

Не пробуй топтать обереги святі
Тремтливі пестливі єдині, оті.

...Рятуючи серед пітьми у вогні,
півонно Поезія сходить в мені...

Уже магнолії
       готові зацвісти,
А тут снігами
       замело світи,
А тут зненацька
       впали холоди.
               Льоди, льоди...

Ой бризни, сонечко,
       у березневий день,
Замерзлий заєнько
       аж вухами пряде,
Підходять соками
       обвітрені сади.
               Прийди, прийди...



17 березня 2007

проміння сіється привітно
в твоє подвір“я,
мій рідний

даруєш перстень
самоцвітний,
мій світку

і голуби чи обереги
заобрій
мережать

нечисте вигорить, загине,
я - Берегиня...




21 серпня 2007

ні рядочка
ні слівця, -
нічого
олівця
віночка
рейво чорне

чом не
стане
дюни
епопеї
день у
день
останній
день
помпеї

дань
а чи
незвіданість
одна є
i тебе
щоденно
розпинає

Не стямилися,
як то з нами сталось,
чого сплели ми руки
і коли

сміявся березень
невпенено і тало,
i льодяні дощі
зі стріх лили,

шугали авта
по крутій дорозі,
рудого диму
кільчились клуби,

а щастя тихо
при твоїм порозі
цвіло собі
барвінком голубим

В сріблошатті замріялись пишні дерева,
Празниково убраний, запрошує ліс.
Досі в мріях твоїх я - твоя королева,
А дороги дзвенять у сніги, під укіс.

А дороги викрешують іскри у часі,
Хижі версти, підземки, летючі таксі,
Віддзеркалюють люстра неждані гримаси,
Б“ють на дрізки чуття,
       та не всі,
              та не всі.

Ні про що ти здаля нарікаєш чи просиш,
Хіба юності май не забудеш ніяк.

Над завії життя мені тихо і просто
Почуття твого чистого сяє маяк...





24 грудня 2004

Гудуть вітри, скрутилась зимно
Діткливим равликом душа.
Їй мариться -
Багаттям димним
Вона у небо поспіша,

Де так привільно, синьо- синьо,
Розмаї фарби і чуттів,
Сміється райдуга стосильна
І в"ються стяжки золоті,

Ясні веселики курличуть,
Щебечуть білими крильми, -
До них підносяться обличчя,
Бліді-стражденні од зими.

...Озвися, весно, я благаю,
Зламай важкі замки мої,
Візьми у проліски до гаю,
У вечорові солов'ї,

Вгорни у забуття черемхи, -
хай біла воля дасть ростки!

      Борись, козачко-доле, ремствуй,
Не вір в невільничі казки...



1 квітня 2003

Жовтогарячі мальви
Посходили між снігів,
У скреготінні гальмів
І скреготанні зубів.
І обнялися мальви,
Зростили оранжевий сад,
До сонця, свободи й слави,
І більше ніколи - назад!
А скільки добра і сміху
Набрався зігрітий майдан,
Що вже тої вольниці втіху
Нікому би не оддав!
Чоломкалися, співали,
Вінчалися молоді,
Оранжево всі братались -
У радості і в біді.

       До того свого Майдану
       Вкраїна ішла віки...
       Раділи князі преславні,
       Гетьманство і козаки,
       Цвіли прапори, клейноди -
       Так! Україні - так!
       І щулився од негоди,
       І недруг її закляк.
       Бо як не бреши народу,
       Він повінню все зірве
       За волю і за свободу!
       Так!
              Україна живе!

       Гей, обнялися мальви,
       Зростили оранжевий сад.
       До сонця, свободи й слави,
       І більше ніколи -
              назад!..



2004

Мов їжачок, десь покотилась музика
Твого хлоп“ячого кохання
І ця усмішка не остання
І вітер передасть вітання

Туман серпневий сливи трусить в кошики
Хтось понесе їх, без обману
А хтось візьме,
        а потім гляне -
Шматки серпневого туману...




1990

Попрані речі - мов стрічки весільні,
Тріпочуть-майорять на цілий двір.
Цвіте весна. Але вітри - осінні,
У їхнім дзвоні чується: не вір.

Навіщо осінь - нежадана, рання,
Чому дощі - в обличчя, навскоси?..

Душа спіткнулась у прозорогранні,
Десь на межі юродства і краси,-

І - досі там, здивована і боса,
В зіницях стигнуть відблиски руді.

            Смугляві юнки на весілля просять
Кленовий лист відносить по воді.


1991

Відлига, берУться снІжки,
І сніговичка зробили ми.
Горобчики гріють ніжки
Між спалахів горобинових.

А братик загруз по шубку
В заметові, і - не зрушить...
Шепоче про щось осудливо
Старезна скрипуча груша.



16 грудня 1990

Закурівся бузок біля кручі,
Ніч зайшлася плачем золотим,
Пахнуть яблуні густо-жагуче,
Біло котиться місячний дим.

Сумовито-протяжно за гаєм
Щось виводить баян голосне.
- Чи ти любиш, скажи, чи кохаєш? -
Може, всоте питаєш мене.

І чекаєш на відповідь ревно,
Яблуневу хитнувши фату.
Хата світить віконце даремно,
Видивляється у темноту...



1990

Віддзвеніло срібно-пурпурово
На межі образи і жалю;
І багрянцями цвіте Покрова
Над розгубленим: невже...
                       Люблю?..





Жовтень 1990

Старий ліхтар, будинок і ріка,
Жагуча липа. Тиша сторожка.
Вікно відкрите. Голубий Шопен.
Прозорі пальці...
                  Поїзд. Ніч. Купе.

Все в ненаситну темінь відліта.
Безсоння біле. Постать золота.
І скрик раптовий. І далека путь.
А десь ліхтар і смуток: не забудь.



Липень 1990

Вже набухають пуп“янки прозорі
У папороті в темній гущині,
Чистішають, вирізьблюються зорі, -
Купальська ніч
       засвічує пісні.

І твої очі - дві глибокі річки,
Язичницьке у них щось мерехтить...
Несе вінок у ніч
       долоньку свічки
І українську казку -
       у світи.


27 червня 1990

Геть - дрібне тупотіння й покору,
Вдар, зневажена душе, крильми,
Хоругви залежалі - угору,
І невіри павуття зніми,

Не здавайся в борні непосильній,
Доки б“єшся в мені - я жива!
            До останньої іскорки синьої,
До знекровленого “прощава...“



8 серпня 1990

Густіє сутінь,
       хризантемово рожевіє,
Запах бурштин, оправлений в срібло,
І старовинна лампа тихо жевріє,
І білий дім по вікна замело.

Пухова шаль накинута на плечі,
А на чоло, як світлая печать,
Упала дума.
               Доцвітає вечір.
І дорогі вуста про щось мовчать.



1990

Моє диво синьооке загубилось у світах
У його безпечний спокій жоден зойк не доліта

Не тривожить його спогад або тінь а чи вина

І мене жура обходить, - я успішна й не одна.
Та в юрбі, буває, блисне синій погляд як стріла...

Тільки б доленька колись нам
Ще зустрітися дала...


1990

Побачення
І спалахи -

Меткі
Пекучі
Блискавки...

В безодню духу
Падали
І воскресали
Близькістю.

...Відмарені,
Ввижалися
Тонкі пітні
Лопаточки.

О світе, -
Сліду,
Жалости!

Акорди-
Сни
Стаккатові*...


2012


*staccato - музичний термін, італ. Означає швидке уривисте виконання.

Над сонним ранком танула зоря,

Кудись текли шумливі автостради,

Хиталися рожеві олеандри,

І серця тихо билося звіря, -

Таке самотнє, кинуте, одне,

      Таке забуте у гулкому світі...

Далекі очі сходили привітні

І сонце, півпридумане й чудне.


Прийди сюди і забери мене!..



2007

Руки удаль струменять
Легітно
Очі несуть глибину
Всесвіту

Душі вбирають летку
Музику
         Тануть невимовлено
Слова...




1993. 2012

Рятуй, хоча б надії подих
Гойдни мені...
Судома душу терпко зводить
На бистрині

Спасти не хочеш чи не можеш, -
Ніхто не зна
Русалка я... чи ласка божа...
вина... весна...

А вир нуртується затято
Димить глибінь
І потопаю я безтямно,
Тону
В тобі





1992. 2012

Розцвітають вишні і магнолії,
Сонце обережно вигляда,
Залізничні вдаль несуться колії,
І - дзюрчить вода,
                     тече вода.


Ластівки шугають синьо мріями,
В молодих очах - веселки блиск,
Пахне вітер
         святом і повір"ями,
Затишком, утраченим колись...






29 березня 2002

Дощ. Рядки снуються мляво,
Мокро сніг вчорашній тане,
Шепче квітень шепеляво,
Що терпіти вже не стане,
Що зима його паплюжить
І закони-бо ламає, -
Попусти їй, то недужо
Порошитиме до маю,

Онде вишні розцвітають,
І нарциски лебедіють...

    Весно, я тебе вітаю,
І спасибі за надію,
За дрібнeнькі білі квіти,
За рясні великі мрії,

Зацвітай, весна привітна,
і твоя присутність гріє,
Вже сніжок смішний вчорашній
Скімлить, як щеня забуте,

Дощ черемхою і рястом
Проростає в дні майбутні.




2001

Вишневоцвіття пам"яті згойдну
Крилом надії.

...Вістка негостинна.

Прости, дитино, не мою вину,
Прости, дитино.

Веселкою невтримно полосну
Іміграційні больові кордони,
Передихну, вбираючи весну:
Святе сімейство. З квіткою Мадонна.

Залиже дощ гірку біду мою.
Я за кермом, нікому не примітна,
Солону каву, мій Вадиме, п”ю
І захлинаюсь, птаха перелітна.

Ще наше свято хлюпне за межу,
Сяйне лелітками у чисте небо,
І доцілую... І усе скажу!
Моє дитя...

Але... дожити треба.

7 липня 2009