(200?. зустріч з Денисом)


Птахи… Я завжди мріяла стати пташкою. Оттак просто літати собі в небесах…дивитися згори на світ. Мрії… А ще я мріяла стати водою. Коли на вікнах були грати, я мріяла стати водою.

Мій образ… Моє тіло…моє серце.

А він був тим, хто вміє читати думки. І завжди лежачи у своєму ліжку, у кімнаті з гратками на вікнах, у холодному тілі, я спілкувалася з ним. Він читав мої думки. Я завжди про нього думала. Завжди…
Потім, я писатиму йому листи, відправляючи їх в небо. Але він їх читатиме! Він знаходитиме їх в небі, і з любов’ю зберігатиме кожен лист. Так, я не чекаю на відповідь. Я навіть його не кохаю. Просто він той, хто вміє читати думки.
І хоч я його бачила лише в снах, я впевнена, що наяву він теж існує… Я зовсім скоро стану водою, звільнюся від граток на вікнах, і притечу до нього. Йому байдуже мій образ. Йому важлива я.

Мій образ…Моє тіло…моє серце.

Ми йдемо разом. Ми гуляємо по моїх снах. Всюди залізні квітки, що пахнуть наче троянди. Повсюди залізне небо, що виглядає як справжнє. Це моя клітка, з безліччю граток. І хоч я не стану водою… Але водою став він. Він проник в мою клітку. Так хочеться аби він залишився там назавжди…
І він залишиться. Його образ…в моєму серці. Тіло десь існуватиме окремо.



П.С. Він той хто вміє читати думки…



Гратки на вікнах,
Гратки на дверях.
Але ж я не стала водою…

Генечка Ворзельська

Я люблю своє життя. Я ненавиджу своє життя. Я люблю своє життя. Я ненавиджу своє життя. Люблю. Ненавиджу. Люблю. Ненавиджу. Люблю. Ненавиджу. Люблю ненавидіти. Ненавиджу любити. Ненавиджу ненавидіти. Люблю любити. Ти, сука, вивів мене з себе. Знищив! Добив ногами, останні, і такі чисті, промені кохання, які світило моє серце. ЯКИМИ ТИ ЗАСВІТИВ МЕНІ В МОЗОК, СВОЄЮ ПРИМІТИВНОЮ ДУМКОЮ ЩО ДО НАШИХ ВІДНОСИН!!!! Милий… Ти завжди був для мене милим. А тепер, ти, курва, для мене щось на кшталт хвороби, від якої лікуєшся, але отримуєш таку ейфорію від її наслідків і протікання, що хворієш нею спеціально ще і ще і ще і так до наступного зриву емоцій. А потім вони зриваються, врешті-решт я ж не робот, відбувається писання цих ідіотських текстів злості чи болю, і я можу мати хронічне захворювання… Чи могла б мати? Чи… ТАК-ОТ, БЛЯДЬ, В МЕНЕ ТІЛО ЗРОБИЛО ІМУНІТЕТ!!!!! ЧУЄШ, СУКА, ІМУНІТЕТ!!!! ІМУНІТЕТ ДО ТЕБЕ, ДО ТВОЇХ ПСИХІВ, ДО МОЇХ ПОЧУТТІВ, ДО НАШИХ КОЛИШНІХ ВІДНОСИН!!!! І саме цей монолог дебіла, я розміщу десь на просторах інету, і нехай всі чують, що мене вже все дістало!!!!

Частина 1

«я тебе не люблю. Я ніколи тебе не любив… це лиш тільки гормони горілка і кава»
Ні. Я тебе любила. Хоча й з самого початку «просто взяв що тоді опинилось мені під рукою. Випадкове весло і мій човен кудись понесло і за зіркою я загадав хай пливе тільки поруч з тобою» . але ж потім я в тебе закохалася… Причому закохалася з страшною силою. Я ніколи так, до цього, нікого не кохала. А ТИ РОЗУМІЄШ ЩО ТАКЕ МОЇ ПОЧУТТЯ? ЦЕ ВІДДАВАННЯ СЕБЕ ПОВНІСТЮ, ЦЕ «НА», А НЕ «ДАЙ»!!! ЦЕ БУЛО КОХАННЯ. І В ТЕБЕ БУЛО ТАК… Але що сталося? Чому, милий, чому? Якого дідька між нами хєрня різна твориться? Милий… МИЛИЙ!!!

Ти мене не чуєш…

Чи може я німа?

Але, чому, півхвилини тому, ми поглядом зізнавалися один одному в коханні… А тепер ти не чуєш моїх криків…

Кохання пройшло. Факт. Мені дуже боляче. Факт. Тобі… Я не знаю що з тобою. Кохання пройшло. Факт. Ми не разом. Фак.

Я йду. ти не зупиняєш мене. Грюкаєш дверима. ГРЮКАЙ, СУКА, СКІЛЬКИ ЗАВГОДНО!!!!! Я все рівно піду. Прийду до дому, напишу це, поплачу, ляжу спати, а зранку…

А зранку я прокинуся. З тобою чи без тебе – байдуже. Головне, що я прокинуся.
Ти егоїст. Я ЕГОЇСТКА. Але я прокинуся. Ти зрадієш.

Частина 2

Бережіть кохання. Бережіть себе. Не бійтеся помилятися.
Це все життєвий досвід. А він є лише гарним. А він потрібен як повітря.

…

Павук до склянки молока не падатиме.

(використано цитати Юрія Покальчука)

(2009p)