лист
Пальці тремтять над клавіатурою… просто тремтять
Ти сказав мені неправду… взяв і сказав так легко і невимушено… так ніби побажав чогось… сказав неправду…
Для чого мені то знати… Боже, для чого…
Цілу ніч…я бачу як твої руки сповзають від її шиї до її грудей… ти пестиш її, пестиш, так як колись пестив мене, вона розчиняється в твоїх руках, так як це робила я.... ти говориш їй яка вона особлива, едина, неповторна... І вона вірить, вірить так, як я...…
Цілуєш
Звідки ця картина перед очима, звідки?... закриваю очі і якась… чортівня пробую заснути… пробую… пробую… клятий сон
Для чого ти сказав мені неправду?
Ти забув, як сильно я тебе відчуваю… кожен твій подих… кожен… просто мовчу відчуваю і мовчу… бо надто вже кохаю… Камінь у формі серця... в коханого в грудя...
Тихо... Буде тихо зовсім скоро падати сніг... І буде так біло-біло... моя самотність розчиниться в кожній крижинці... стане нею... І буде падати сніг... Холодно
Я вчора купила тобі маленький будиночок, з такими акуратними віконцями, з таким красивим фасадом… В той будиночок можна ставити ароматичну свічечку і буде дуже красиво…, мало бути дуже красиво… але чомусь є ніяк… Ми мали холодними вечорами грітись від світла і тепла в тому будиночку, який створений лише для двох, для мене і для тебе, для Нас…
Я залишилась в тому середньовічному замку сама… тут химерно і холодно, літають кажани… вікна поросли мохом… риплять сходи по них ходить мій страх залишитись без тебе…
Але так воно і є…
Де ти???
Де?
А нема тебе, нема!!!!!!!!!!
Звідки той весь кошмар?
Про твою неправду я ж дізналась тільки зранку… бачив би ти мене, у мене руки тремтіли… голос тремтів…, але я так переконливо ставила запитання і , о Боже… я отримувала відповіді… зовсім інакші від того, що говорив мені ти…
Зараз ти маєш сказати яка я юна і малодосвідчена … ну кажи…
О, ти про це думав…
Не варто … тільки правда…, а так звісно ти це вигадав, щоб перевірити який в мене характер… перевірив…? мабуть надто сильно тебе кохаю… ти вибач мені звичайно за цей гріх… вигадав гру щоб подивитись, як я зреагую… відчуваю себе Іграшкою… подивився як я себе повела…
Ти ж боляче мені зробив… розумієш? своїми суто чоловічими мізгами… Ти мене розумієш… ? Ти просто зрозумій , отой гордий і безстрашний мужчина, ... ти ж бо саме такий... Я не знаю як з своїми дурними думками дожила до ранку… Так, зараз я знервована бо спала мало… майже мало, тобто хвилин з тридцять… ти ж ще один мужик, який переконав мене в грубошкірості і твердолобості тої частини людства, що так гордо називається ну… Тіпа «мужчини»
Не треба….
Просто не треба…
Як гарно ми побавились…
Забери свій будиночок, забери мій оберіг самотності, що мав бути нашим оберегом тепла і затишку ЗАБЕРИ…
Я визнаю те що ти зробив мені боляче… зрозумій тепер це і ти… може ще щось нове вигадаєш, Можу позичити фантазії, навіть подарувати коли дуже треба, бо маю в голові вже підбірку твоїх версій «на тему»…
Скажи правду…
І пам’ятай, що я тебе відчуваю… просто мовчу
Кохаю…
Не треба…
Холодно…
Боляче…
Так народжуються вірші, так помирає віра в прекрасне і саме прекрасне зрештою також від цього помирає.
Пальці тремтять над клавіатурою… натягнулась нитка, по якій я буду танцювати цілу вічність… нитка так схожа на лезо…
Не треба…
Холодно…
Брехня. Що ти? Тебе7 брехуном? Я? не називаю НІКОЛИ… це все такі банальні факти… створюючи гру попереджуй бодай про правила…
Не треба…
Холодно
Скажи правду!
Почнеться вечір почнеться як завжди... розмірене чаювання і кавування, посмішки, макіяж...відсутність неба... квітка без щастя, соте дно з напругою 220, потяги щастя, грішна Єва, останні ночі з яких стікає спілий сік, відсутність Нас, пальці, які доберуться врешті до струни, емоції якими я замандрувалась, смерть гордих... легка розмова про любов, порожність плящин... і місто таке все з бруківки кольору Вигнання... богато кольоровостей у розібраних LEGO і хмаринки в подертих сорочках, і ті вуста яких я ніколи не цілувала, ніч що ховає кохання дійсності... вода з крана... стиснутий в кулак світ, твоє незнання мене і величезний потенціал до впізнавання, і хворий світ, і навіть білий біль, причини білості якого я згодом поясню комусь, навіть остання петля мого життя, янгол, який прийме дотик смерті... і світ за яким божевілля і вулиця... по якій ти пройшовся транзитом... ніч що бере в обійми коли починається зимова депресія... а ще неодмінно кроки у цій тиші і моє голосне Здишу, благання щоб ти наснився...на дорогах, що не ведуть до дому....
ось він оберемок мого світу...
для чого мені неправда?
гра?
ти ж бо мужчина гордий і безстрашний... адресую тепер ці слова усім особям чоловічої статі... тим, що витирають ноги...
аплодисменти... Ти подивився який в мене характер...
Кохання воно не має якихось чітко означених форм і характерних ознак... воно божевільне і здатне на все... бо такою є його природа, я так хочу щоб ти зрозумів природу мого кохання, зміст мого життя для тебе і тобі..., а ти сказав неправду...
""
Коментарі (6)
Народний рейтинг
5.83 | Рейтинг "Майстерень"
-- | Самооцінка
-