Обережно! Двері зачиняються.
Так-так, саме зачиняються усі двері, усі вікна та усі інші метало пластикові конструкції. Зачиняються усі замки, і моцно набиваються герметичною ватою усі щілини… Я Вас не бачу, не чую… Вас нема і мене для Вас також нема…
Облиште мене…
Двері зачиняються…
Звуки… Дотики тиші до вух опадають на серце осіннім листям звуків. Насичуюсь цією осінню, впиваюсь нею, захоплююсь і врешті живу. Дощ мого болю смичком диригує по зачинених вікнах моєї душі. Ноти скрапують в калюжі мого настрою, а погляд залишається десь там… на одному з сузірь моєї відсутності. Я відчуваю як Ти говориш мені приємні слова, саме ті які мені зараз так потрібні… Я вигадала тебе тут що б провести з тобою діалог розповісти, як Ти мені потрібен, зрештою відчути Тебе на присутність
Телефонний дзвінок… Клята мобілка витягує, виймає мене своїми вібраціями з нашого діалогу… Але це телефонуєш Ти, мій містер «К». Розмовляю холодно і байдуже, згадую, що вийшла на цю темну і зимну вулицю за хлібом (подумки дякую, що подзвонив). Ти довго випитуєш чи біля мене хтось є, говориш, що відчуваєш присутність «когось». А таки любий мій у сю хвилину, що ти зворушив наш уявний діалог реальним біля мене таки були Вони…
Думки, страх, біль і моя власна незначущість. Мені щойно про них нагадали. Щойно мені в обличчя полетіли усі ворони слова «НІХТО». Тепер вони скльовують залишки мого оптимізму, моєї радості, моїх мрій, моїх сподівань… залишки мене. Я все чудово розумію.
Ніхто так ніхто, ради Бога
Обережно. Двері зачиняються!
І не треба пробувати до мене у гості , і не запрошу я Вас на уродини, іменини, Різдво, Пасху… Не запрошу, бо може в мене зачинені двері УСІ. І напрошуватись також не варто, принаймні з Вашого боку смішно… Ви навіть якщо і отримаєте ключі від усіх підземель, усіх брам, та усіх дверей… Та все одно Ви зроду сих замків не повідкриваєте, навіть не при відкриєте, навіть не знайдете отвору у який слід вставляти ключ, навіть не…
Облиште мене…
На балконі таки холодно, засинаю під сей холод, ховаюсь у сей холод. Тепер я холодна і ніхто, чуєш клятий світе,(!) НІХТО мене не зворушить, навіть цей хлопчик з ясними очима.
Мій кокон набуває вселенніших масштабів, розростається…
А таки клятий мобільний зв’язок… О ні, благословенний мобільний зв’язок. Це телефонуєш ТИ… Що тобі сказати, як збрехати, що у мене все чудово і я просто виморена і хочу спати. Ти у мене такий чутливий, ти все знаєш, ще до того як я роззявлю рота…
Знову холодно…
Хочу тобі подзвонити, розповісти про усі безмежності свого кохання, про те, що ти у мене найкращий, найпотрібніший… Як би ти тільки знав як подекуди хочеться просто відчувати себе потрібною, свого роду незайвою принаймні… Хочу пригорнутись до тебе і заховатись від них, від усіх.
Обережно! Двері зачиняються…
УСІ.
Простягаю до тебе руки… Відстань… Зустрінемось в сні, якщо звичайно зможу заснути
Я кохаю тебе… І це найкраще, що є в моєму житті…
ТИ і кохання до тебе!
Я не знаю звідкіля ти виник і чим се закінчиться, але мені достатньо того, що ти Є.
Дякую тобі за те, що ти Є! Я кохаю тебе, і живу тільки тому, що є Ти…
Облиште мене усі решта... Сіризна, увесь спектр сірога на форматі мого існування... Можливо я психічно хвора сьогодні... невиліковно, невідворотньо, неіснуюче, не тут...