Мадрид насувався й прослизав у очі. Зіниці збільшувалися ,а тоді шукали
поміж поличок ,серед людей і м’яса пояснення, чому

нам стало замало двадцять шостого листопада дві тисячі десятого року,
чому, не розрахувавши відстань, не розбивши її на кроки,

ми
прямували в один із тих загнузданих димом барів, де легше переноситься
зміна клімату.

Повільно розгойдували вервечку часу зім’ятого , нагнітаючи атмосферу

сімдесят п*ятого ,
двадцятого листопада, про що свідчить газета.

Якісь атрибути натякають на присутність тут фашистів і геїв.
Порозкидані буклети
й тіла.
І ми, наче колись спудеї ,
навчаємося ..
оминати
втрат.

При чому не факт ,
що хтось водночас не є тим та іншим: фашистом і геєм.
Є ще варіант, що нас запідозрять
одні - у фашизмі, а інші - в нетрадиційній сексуальній орієнтації.
Тут завжди так: усі всіх підозрюють, усі з усіма п’ють, усі з усіма сплять.
І ще один нефакт, що перші не сплять з останніми, але однозначно факт, що останні п’ють з першими.

Посилена конспірація.

Ми не ті і не інші, але з усіх сил вдаємо, що воно так і є, вдаємо, що ми бодай хтось.

Вулиця ще не засніжена, але вже була провокація і через кілька хвилин доведеться йти з Іспанії, аби шукати себе у цьому місті, яке не варто навіть тут називати.
Час іти до таксистів , до банкоматів.
Час
повертатися
у сьогоднішню дату.

Голос твій вбирає, мов губка, терпіння моє.
Замовчи.

Давай просто, аби піти,
когось покличемо, із багатьох тут відсутніх, але тих, що
імовірно існують.
Може тоді …

засну я,
не діждавши закриття експозиції нутрощів та корів. Прямо тут посеред
висяканого щойно Богом, прямо тут біля нутрощів, антибіотиків та в крові.

Давай домовимося так: я шукатиму сонце
в Інтернеті чи десь під газетами,
а ти поки перевір кишені .

Запевняю, воно там.

Як зробиш, то
розплутуватимеш чужі голоси, трансформуючи їх
у тишу. А в місті офруктизованому політикою,
певно, що Бога давно ніхто не просив , тому
він нас і залишив
на поталу:
короткометражок, Сальвадора та акцій протестів.


Вони йдуть , вигукуючи «революція».
А що воно таке?
На їхніх обличчях -
протиінфекційні маски – клята конспірація. Вони готові гавкати
по обіді, навіть не пообідавши ( чи не біда,люди?) ,
поки легені чиїсь не порвуться, а потім продовжать,
зрадівши секундному перепочинку..
Ти скажеш:
- Чуєш , я віднедавна боюся.
- Що вони далі вчинять?
Існувати тут……………………………… чи є шанс жити тут?
Скажеш і знову займеш свою халабуду,
винайняту квартиру десь на Мінській.
Поскавчиш - поговориш, собакою ще трохи
побудеш,
та

гавкіт той точно не пропишеться в небесно - фруктових вухах,
не вплине на великі вчинки.
Куди так прагне емігрувати громадянська думка.
Де ж наше сонце?
Шеренги , що рухаються не в унісон,
що пливуть не за течією, а в стічній канаві,
розливаються на асфальті штучні ідеї,
наче кольоровий лосьйон
для бриття нашої України – нені,
дідько,
тюбик з-під сонця
викинули.

Коричневий килим у винайнятій квартирі вкриває голу підлогу.
Чи вистачить сили ввімкнути французьке кіно
і заснути , розливши пляшку з вином ; заледве пересуваю ноги.
Трохи розпачу муркоче; нежить, по закутках тихий мінор
із стерео, за вікном вигинається дерево, наче насуплена кобра, гілка.

Шукає, де там твої очі, твоє печінка чи серце, де там твоя гомілка?
І тобі ж вже набридло все це. Бувай , до понеділка. Ще один день крізь
нас пронесеться, залишивши після себе лиш коричневі скельця.
Я була на Андріївському, йшла повз роки,
відчуваючи під ногами гостру бруківку, розмовляла з кимсь,
кидалася словами, купувала радянські листівки і чула твоє мовчання,
воно текло землею , вимиваючи пісок між камінням, одне твоє слово – веління,
одне моє слово - вагання.
Акорди твоїх пісень – це вкрадене і зачумлене часом музло,
а моїми внутрішніми трюмами
ходить капітан, ним зробились зло.
Відьма ,
я сплю біля театральних кас, на Андріївському узвозі, дивлюся вистави,
ніякі актори з вас,
бо зіграти мене не в змозі.
Коричневі окуляри , крізь скельця - «неочі», я ходитиму за вами
примарою, розплітатиму тихі ночі, я літатиму , розглядаючи силуети дівочі, чоловічі,
я застигатиму на чужих , незнайомих обличчях,
падатиму у думки, спростовуватиму факти, а якісь красиві жінки
бачитимуть мене в ілюстраціях

до світанків.


липень 2010

ось грачують таксисти. день повільно котиться зі сходинок.

ікони ідуть тротуаром, милуються смаглявими азіатами.

шепочуть до тихого голосу сутінок.

ти буваєш тут часто, майстерно виводиш
пензлем чужі почуття. і кожний мазок робить їх незабутими ,
схопленими і вплетеними у вінки безлічі вічностей,
кожен сам вирішує, яку вічність купувати.

усе – продається. відкриваєш каналізаційні люки часто насправді, рідко

подумки . і, як дівчата на Івана Купала, пускаєш свої вінки, топиш свої вічності.

найсолодші дні, які минають, найсолодші миті , які губляться.

понеділками це така замальовка, що можна дивитися під дозою Рамштайну , а неділями, коли вулицями гуляє більше людей , під завивання Дженіс.

сонячний Туніс криється віднедавна в тобі.

звуки трембіт. ти у білому. , ставиш діагнози перехожим,

вони уважно слухають і вдають , що розуміють.

ти продовжуєш, вони ще кивають , але вже не вдають нічого,

роздивляються будинки і лише на останніх словах твоїх

заплутаних речень кидають поглядом в твоє обличчя і так само кивають

як ти малюєш? так само. як я дивлюся внутрішнє кіно, коли сплю.

сон-це.



липень 2010

зона відчуження обмежується уявною лінією
що відділяє їх від світу
цих лицарів привокзальних площ
які попри холод та охоронців порядку
усе ж дотягнули до літа

вони пам’ятають дати навряд
та з п’яною вірністю
вимовляють усі імена
так наче клянуться щораз в повітря
не залишати своїх у походах
надопікає тільки одне -

зміряна алкогольними літрами
погана. чужа. погода


2010

кмин збуджує чужу пам’ять
треба
прийти до тями
вирвати з горла той день як ви востаннє купували
білоруський хліб
ділилися ним з чужими котами
латаючи на сонці німими очима
такі непропорційні зелені
плями
цілий рік хтось їх носив за плечима
у великій біло – блакитній сумці
ті яким завжди до дідька хотілося
відбиватися молотком
під чужі мотиви
то ж були твої однодумці
вони прямували напахнюкані в паб і
не ділилися більше з жодним котом
кісточками від французьких
солодких жаб


червень 2010