Коричневий килим у винайнятій квартирі вкриває голу підлогу.
Чи вистачить сили ввімкнути французьке кіно
і заснути , розливши пляшку з вином ; заледве пересуваю ноги.
Трохи розпачу муркоче; нежить, по закутках тихий мінор
із стерео, за вікном вигинається дерево, наче насуплена кобра, гілка.

Шукає, де там твої очі, твоє печінка чи серце, де там твоя гомілка?
І тобі ж вже набридло все це. Бувай , до понеділка. Ще один день крізь
нас пронесеться, залишивши після себе лиш коричневі скельця.
Я була на Андріївському, йшла повз роки,
відчуваючи під ногами гостру бруківку, розмовляла з кимсь,
кидалася словами, купувала радянські листівки і чула твоє мовчання,
воно текло землею , вимиваючи пісок між камінням, одне твоє слово – веління,
одне моє слово - вагання.
Акорди твоїх пісень – це вкрадене і зачумлене часом музло,
а моїми внутрішніми трюмами
ходить капітан, ним зробились зло.
Відьма ,
я сплю біля театральних кас, на Андріївському узвозі, дивлюся вистави,
ніякі актори з вас,
бо зіграти мене не в змозі.
Коричневі окуляри , крізь скельця - «неочі», я ходитиму за вами
примарою, розплітатиму тихі ночі, я літатиму , розглядаючи силуети дівочі, чоловічі,
я застигатиму на чужих , незнайомих обличчях,
падатиму у думки, спростовуватиму факти, а якісь красиві жінки
бачитимуть мене в ілюстраціях

до світанків.


липень 2010