ти зроблений з цукру
тебе так солодко ковтати
тебе так ніжно огортати словами
вічними розмовами у вічні ночі
і плакати, що потяг цілує твої довгі вії, що він відвозить тебе кілометрами і тримає вічністю
і знову розмови, знову месиджі-голуби які роблять мене на відстань ближче
хоч не на довго

а там тебе лоскочуть вітрини великого міста, очі перехожих
а ти піддаєшся, але згодом піднімаєшся з колін і відчуваєш, що більше не боїшся висоти
а твої голуби продовжують пестити мою самотність і примушують відчути необхідність хоча б маленькій дозі твого цукру

і те втомне очікування припиняється одним дотиком губ
тепер мій організм хворіє цукровим діабетом сім днів, по сім годин
тільки завжди сім

тавтологія в діях, в думках, емоціях
все повторюється
я робитиму помилки доти, поки хмари на небі не напишуть "досить"
але зараз не про це..

було добре
і ми літали, ти грів мої руки, а я фотографувала твої очі
за тисячами кадрів прийшов кінець осені і все
знову рельси б'ють мене по хребту і роблять дихання важчим
дивно
мене ніхто не вчив прив'язуватись до людей, але це в мене виходить найкраще
хоч я завжди і була залежна від солодкого

це влаштовує і тебе, і мене
не влаштовує тільки третього

ви ділите мене мов бісектриса кути
а я роблю вибір
ображеними залишаються всі
добре, що образа вилітає повз ваші вуха
і її стрімка мелодія влітає в мене
ще глибше
гризе мене з середини, а сумління гризе сухі губи
і вже не сім хвилин, не сім днів, а ВІЧНО
а моя вічність не має кінця
як ця зима
кожного вечору прошу її піти, а вона підлизується до моєї відсутньої стійкості і ми засинаємо разом
а прокидаючись я відчуваю її смак на подушці

і розумію, що все порядком вірно, хоч я і не вклонилась перед твоїм червоним світлом, а зараз просто вклоняюсь спогадам. теплим і приємним, як та вечірня, літня набережна

© 26.02.10

просто є моменти про які не слід згадувати
ні, їх не варто викидувати зовсім,
а краще просто відкласти на потім і забути куди відклав

а ти шепочеш спогадами мені в душу
рвеш моє небо навпіл
і тішишся
тобі приємно
тобі подобається дивитись, як я ковтаю зірки з неба моїх очей

насправді не всі люди такі, якими ми їх вимальовуємо
і ти інший
щодня по склу моєї довіри б`ють дикі долоні твоєї зради

янголе, я благаю тебе..відступись
просто, як завжди, сховай свої очі за небесами і тихенько ненавидь мене
за існування
(бо кращого воно не заслуговує)

свідомість співає літерами
свідомість пише звуками
божеволіє
втрачає глузд
дуріє
психує
проводить гострим лезом по річкам
і вмирає

не вперше
не востаннє
просто вкотре

знову її пробуджує твій дзвінкий голос
пекучі дотики
вона відкриває свої очі після чергового куматозу і більше не чує, більше не відчуває
більше..не бачить..нічого
б`є себе в груди і кричить
кричу я

примаро, забудь
примаро, зітри ту райдугу яка веде до мене
примаро, йди
н е п о в е р т а й с я

©2009

йду по кроках сірих масс
хочу бути такою, як інші люди
адже, вони не мають своїх янголів і не мріють про них ночами, як мрію про Тебе я

а сьогодні відчула, що більше не можу не любити Тебе, мій маленький безкрилий янголе
я занадто довго дихала тобою раніше, а зараз вже занадто довго не дихаю. взагалі
ковтаю повітря жабрами, яких не маю. так само, як літаю крилами
але все-ж мене тримає щось і не дає впасти
а ти не торкаєшся мене, хоч я відчуваю твої дотики
кінчиками волосся
кожною клітиною
стравоходом

янголе, ти заполонив весь мiй простiр
але менi все-одно так само не вистачає тебе. чуєш?!


©00.10.09.

час стікає дощовими краплями по вікнам
залишаючи тоненькі, мокрі сліди
ніби кров на білій весільній сукні

а ти?
а ти мій маленький, безкрилий янголе?
дозволь мені навчитись читати твої думки

не бійся..я та сама..я не інша
я не стала на твоє лезо

тобі болить? не вірю
я давно не вірю жодній твоїй мелодії
а ти продовжуєш грати на рваних струнах своєї арфи

розбий її..розбий її на тисячі маленьких частинок тебе
розбий її так, як колись розбив моє серце

янголе..мій маленький та безкрилий
ти став занадто банальним..занадто мертвим

відкрий очі..прокинься зі сну
твої чорно-білі сни не йдуть тобі на користь

ти ніколи не вмів грати головної ролі
ти завжди стояв позад когось і колов ножем в спину
останнього разу ти зайшов занадто далеко
але мені боліло не сильно

а тепер..тепер подумай ще раз перед тим, як оголошувати мені війну
подумай, чи зможеш вбити мене вдруге

©2008

дозволь мені сісти навпроти темряви, навпроти твоїх заплутаних думок
навпроти таємничих струн, які весь час співають одне й те саме
все життя співають одне й те саме
а я втомилась слухати
я хочу позбутись цих звукових тенетів
і забути..назавжди

дозволь мені сісти навпроти тебе, дозволь подивитись в твої очі
які весь час так безжалісно брехали і рвали струни
від чого та мелодія ставала ще нестерпнішою

хотілось торкатись клавіш фортепіано і грати партії в чотири руки
щоб тільки не чути
не чути твоєї арфи, янголе..

дозволь мені сісти навпроти моєї жалюгідної тіні
дозволь мені раз і назавжди позбутись її
дозволь мені раз і назавжди позбутись ТЕБЕ
ні? чому?
я не люблю більше ані її, ані тебе

хоч так не було завжди
так не було, поки ти не став моєю шкідливою звичкою
поки не почав впускати в мої жили повітря, а на моїх легенях вишивати квіти
боляче
було боляче і я плакала
я вила
кричала
била тебе руками і кусала за твоє цукрове плече
відкушувала шматочок і забувала про біль
забувала про світ

зараз все змінилось
я вирішила скоріше жити світом, ніж жити тобою

дозволь мені ще посидіти
сім хвилин і я піду
сім хвилин і в моїй пам'яті не залишиться від тебе жодної краплі
в моїх легенях не залишиться жодної ниточки
зникнуть всі думки, всі недоказані речі, весь зміст мене

обережно зітру всі непотрібні слова зі своїх уст
видеру з себе всі сили, разом з корнем і прокручу це все повз мясорубку
так я позбудусь зайвого
так я позбудусь тебе
назавжди

вийду повз відчинений люк і піду з твоєї мрії по райдузі
втомлена, але щаслива
щаслива і зовсім не закохана

©2009