ти зроблений з цукру
тебе так солодко ковтати
тебе так ніжно огортати словами
вічними розмовами у вічні ночі
і плакати, що потяг цілує твої довгі вії, що він відвозить тебе кілометрами і тримає вічністю
і знову розмови, знову месиджі-голуби які роблять мене на відстань ближче
хоч не на довго

а там тебе лоскочуть вітрини великого міста, очі перехожих
а ти піддаєшся, але згодом піднімаєшся з колін і відчуваєш, що більше не боїшся висоти
а твої голуби продовжують пестити мою самотність і примушують відчути необхідність хоча б маленькій дозі твого цукру

і те втомне очікування припиняється одним дотиком губ
тепер мій організм хворіє цукровим діабетом сім днів, по сім годин
тільки завжди сім

тавтологія в діях, в думках, емоціях
все повторюється
я робитиму помилки доти, поки хмари на небі не напишуть "досить"
але зараз не про це..

було добре
і ми літали, ти грів мої руки, а я фотографувала твої очі
за тисячами кадрів прийшов кінець осені і все
знову рельси б'ють мене по хребту і роблять дихання важчим
дивно
мене ніхто не вчив прив'язуватись до людей, але це в мене виходить найкраще
хоч я завжди і була залежна від солодкого

це влаштовує і тебе, і мене
не влаштовує тільки третього

ви ділите мене мов бісектриса кути
а я роблю вибір
ображеними залишаються всі
добре, що образа вилітає повз ваші вуха
і її стрімка мелодія влітає в мене
ще глибше
гризе мене з середини, а сумління гризе сухі губи
і вже не сім хвилин, не сім днів, а ВІЧНО
а моя вічність не має кінця
як ця зима
кожного вечору прошу її піти, а вона підлизується до моєї відсутньої стійкості і ми засинаємо разом
а прокидаючись я відчуваю її смак на подушці

і розумію, що все порядком вірно, хоч я і не вклонилась перед твоїм червоним світлом, а зараз просто вклоняюсь спогадам. теплим і приємним, як та вечірня, літня набережна

© 26.02.10