дозволь мені сісти навпроти темряви, навпроти твоїх заплутаних думок
навпроти таємничих струн, які весь час співають одне й те саме
все життя співають одне й те саме
а я втомилась слухати
я хочу позбутись цих звукових тенетів
і забути..назавжди

дозволь мені сісти навпроти тебе, дозволь подивитись в твої очі
які весь час так безжалісно брехали і рвали струни
від чого та мелодія ставала ще нестерпнішою

хотілось торкатись клавіш фортепіано і грати партії в чотири руки
щоб тільки не чути
не чути твоєї арфи, янголе..

дозволь мені сісти навпроти моєї жалюгідної тіні
дозволь мені раз і назавжди позбутись її
дозволь мені раз і назавжди позбутись ТЕБЕ
ні? чому?
я не люблю більше ані її, ані тебе

хоч так не було завжди
так не було, поки ти не став моєю шкідливою звичкою
поки не почав впускати в мої жили повітря, а на моїх легенях вишивати квіти
боляче
було боляче і я плакала
я вила
кричала
била тебе руками і кусала за твоє цукрове плече
відкушувала шматочок і забувала про біль
забувала про світ

зараз все змінилось
я вирішила скоріше жити світом, ніж жити тобою

дозволь мені ще посидіти
сім хвилин і я піду
сім хвилин і в моїй пам'яті не залишиться від тебе жодної краплі
в моїх легенях не залишиться жодної ниточки
зникнуть всі думки, всі недоказані речі, весь зміст мене

обережно зітру всі непотрібні слова зі своїх уст
видеру з себе всі сили, разом з корнем і прокручу це все повз мясорубку
так я позбудусь зайвого
так я позбудусь тебе
назавжди

вийду повз відчинений люк і піду з твоєї мрії по райдузі
втомлена, але щаслива
щаслива і зовсім не закохана

©2009