ІІ

Нас зустрів оркестровий піднесений туш…
У вагоні було лише декілька душ
Нас вони оточили й по колу – чимдуж –
Почали свій примружений допит
«Із Сосюрою ясно» – сказав хтось – «а ти
Як потрапив сюди, і якої мети
Ти шукаєш у пеклі, який твій мотив –
Що за клопіт?»

Я не знав що сказати й затнувся. Тоді
Сам Сосюра прокашлявся й мовив: «Хотів
Я одразу сказати вам – що за мотив –
То не знаю ні я ні цей хлопець.
Ця бодяга найбільше подібна на тріп
Але чий – невідомо. Хтось зопалу влип
В цю історію. Косо закинувся – глип –
Й повна жопа…»

Я додав: «Ця історія й досі мені
Не розкрилась, шановні. А ви хто? Як сніг
Серед літа, ще може – як раків пісні
мені марева всі ці сердиті.
Хто ви всі? Що тут робите й диво яке
Вас об'єднує? Я ж — віртуальний макет
Одного юнака, він, здається, поет.
Ну а ви хто?»

Я казав й роззирався на кожного з них.
Дивна публіка. Очі палали у всіх
Потойбічним вогнем. Хтось сміявся, мов псих.
Хтось же – плакав. Хтось – індиферентний.
Тільки я закінчив говорити – й вони
Нібу з цепу зірвалися, ніби дзвонив
У набат хтось – вищАти ураз почали
Мов пацєта.

«Ми поети, мислителі, слава чия
Досягає глибин і висот – і сія
Ув усюдах, і світло її – то маяк
Для усіх хто мандрує із сущих.
Хто мандрує не з місця до місця – а так
Ніби риба у морі – самі в собі, знак
Ми їм радо даємо – і діяти як
Знають душі.»

І.

На деревах скипав неозбираний шиз
Володимир Сосюра – померлий колись –
Проводжав мене в Пекло, бо він – атеїст,
А у Пеклі це річ пересічна.
Скоро мовиться казка, не скоро текло
Те що дійсністю, в принципі, теж не було:
Просто – тріп. Наче зириш крізь димчате скло
В сіру вічність

Кольори – ніби стирені кимсь із «Мерця»
Джима Джармуша; глибшало все до кінця
Цього тріпу: і образи, й дії, й оця
Навіжена сюжетна атака.
Володимир Сосюра всміхнувсь попервах
Підморгнув: «Чим закинувсь, пацанчик? У снах
Не побачиш такого. Притримай свій страх:
Зир у знаки!»

Вхід до Пекла – звичайна печера метро
Бомж з гітаркою – ніби апостол Петро
Без ключів але з диким бажанням «на трьох»
І монетками в крихітних ночвах
«Нам сюди» — Володимир Сосюра прорік
І хутенько крізь двері всередину зник
Я ж вчитатись у напис на камені зміг:
«Львівська площа»

За дверима застиг пригальмований час
З пасажирів нікого не було крім нас
Триголовий собака в віконницях кас
Шість очей на нас втупив – і смерклось –
В голові ніби хтось пригасив нічника…
«Тут так всюди. – Сосюра промовив. – звикай,
А тим часом – давай на платформу – чекать
Потяг в Пекло!…

Тільки дещо в шановних жетонниць візьму…»
І до каси поважно підплив – простягнув
В отвір крайній правицю. Собака лизнув –
Розпізнав язиком його душу.
В інший отвір Сосюра лівицю запхав
Різко сіпнувсь – побіг – я за ним – наздогнав
Ми влетіли в вагон: і секундою за –
Потяг рушив