ІІ

Нас зустрів оркестровий піднесений туш…
У вагоні було лише декілька душ
Нас вони оточили й по колу – чимдуж –
Почали свій примружений допит
«Із Сосюрою ясно» – сказав хтось – «а ти
Як потрапив сюди, і якої мети
Ти шукаєш у пеклі, який твій мотив –
Що за клопіт?»

Я не знав що сказати й затнувся. Тоді
Сам Сосюра прокашлявся й мовив: «Хотів
Я одразу сказати вам – що за мотив –
То не знаю ні я ні цей хлопець.
Ця бодяга найбільше подібна на тріп
Але чий – невідомо. Хтось зопалу влип
В цю історію. Косо закинувся – глип –
Й повна жопа…»

Я додав: «Ця історія й досі мені
Не розкрилась, шановні. А ви хто? Як сніг
Серед літа, ще може – як раків пісні
мені марева всі ці сердиті.
Хто ви всі? Що тут робите й диво яке
Вас об'єднує? Я ж — віртуальний макет
Одного юнака, він, здається, поет.
Ну а ви хто?»

Я казав й роззирався на кожного з них.
Дивна публіка. Очі палали у всіх
Потойбічним вогнем. Хтось сміявся, мов псих.
Хтось же – плакав. Хтось – індиферентний.
Тільки я закінчив говорити – й вони
Нібу з цепу зірвалися, ніби дзвонив
У набат хтось – вищАти ураз почали
Мов пацєта.

«Ми поети, мислителі, слава чия
Досягає глибин і висот – і сія
Ув усюдах, і світло її – то маяк
Для усіх хто мандрує із сущих.
Хто мандрує не з місця до місця – а так
Ніби риба у морі – самі в собі, знак
Ми їм радо даємо – і діяти як
Знають душі.»