ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.20
13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
2026.09.20
12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2026.09.20
12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
2026.09.20
12:05
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
2026.09.20
10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ
Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви
2026.09.20
07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
2026.09.19
16:37
Ого... йой-йой...
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
2026.09.19
15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
2026.09.19
15:16
Поет стирався, ніби крейда,
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
2026.09.19
12:39
Сонце рудою хвостатою білкою
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
2026.09.19
09:33
У імлі протилежних сторін,
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
2026.09.19
06:51
Над мною схилившись, чекаєш звитяги
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Пиріжкарня Асорті (2020) /
Проза
Про історію в перекладах
Досить складним видався переклад, бо текст був, а з консультантів – лише скупі дані в Інтернеті, підкріплені ексклюзивом давніх свідчень.
І ми вже знаємо, що плем'я було маловідомим, і якщо траплявся на узбережжі хто-небудь з нього, то це було не щодня. Останні (ключове і трагічне слово – прим. авт.) з його представників полюбляли тодішній алкоголь, і припливали по нього не з горіхами, рибою та овочами, а з амфорами та джбанами. Розрахунковою монетою були пограбування. Атлантичне узбережжя Піренеїв було привабливим і для таких візитерів.
Існують сміливі припущення, що це плем’я володіло морською мовою з домішками іспанської, і мало таку самоназву як Марітіми, такі от "морські готи" скелястих бухт Бійскайської затоки. Були чутки і про їхню генетичну приналежність до гілки вестготів. Дослідники свідчень ділились кожний своїм, і виникала цілісна картина, зіткана навіть і на деяких протиріччях, потім узгоджених з даними бібліотечної секції археологічного музею.
Довго існувало те плем'я, а могло би і довше за умови дозволу на шлюбні стосунки з бережанами або береговиками, якщо так більш зрозуміло, того узбережжя. Берегині теж стали би у пригоді, бо деякий досвід змішування етносу був, однак діти перебували не на острівній території, а це все одно, що бозна-де. Та хто їх коли шукав? А діти-островитяни від береговиків у породіль суворо вилучалися, як вважає з півдесятка свідків, зокрема один з них¹.
З його записів і витікає те, що марітіми, як їх теж почало іменувати місцеве населення, яке проживало вздовж затоки, уникали контактів з жінками узбережжя, вважаючи це не лише тілесною вадою, але й духовним розладом.
Є і такі дані, що діти, народжені внаслідок таємних зачать, не відчували дихання моря навіть і тоді, коли хвилі бились об їхнє житло. Або просто їх не боялись. От більше ніхто з батьків-островитян своїх піренейських дітей не бачив, та й зачинав у насильницький спосіб. Чи цікавили їх нащадки? Ніхто згодом не бачив і насильників. Можливо, висушені на сонці черепи на кілках огорож були їхніми. Про них буде нижче.
Як свідчать записи у денниках іншого² свідка, він було надибав одного юнака, якого називали напівкровним. Його не допускали до човнів, і він жив на узгір'ї вище за всіх – там, де не відчувається сили припливу. Самі ж марітіми казали, що він "сухий усередині, наче покинута мушля". Прекрасна древня метафора. Це було доволі культурне плем'я.
Перешкоджали етнічному змішуванню саме жреці. Вони мали власні "вуха" та "очі" таємної касти свого теологічного відомства, як писав у денниках один з тих давніх свідків². Порушники карались, а насильники отримували смертні вироки. Схоже, що можна здогадатись про те, кому належали черепні коробки, про які казав наступний свідок³.
Плем'я потихеньку і вимирало – як у природний, так і в цей спосіб. Були відомості і про народження психічно нездорових дітей. Замкнене коло родинних зв'язків – воно могло мати принципове значення.
"Кров їхня тяжіє до солі, і не терпить прісного. Тому й союз їх із берегинями нетривкий: або хвиля забирає жінку, або чоловік утрачає себе". Таке повідав ще один серйозний дослідник⁴.
Це його і слова про жреців. "Вони тримаються свого роду з такою впертістю, що відкидають навіть законний шлюб, якщо він веде до змішання. І в тому, як здається, криється їхня кара: бо не множачись, вони зменшуються".
Рибальство, окультні практики з передбаченнями припливів, багатих урожаїв горіхів і городини були основним заняттям племені островиків. Їх можна називати і так. Як не дивно, племена знали і про ймовірний кінець світу за календарем Anno Mundi – уже в ті давні часи тодішнього 6606-тього року. Для нас це – рік 1098-тий за візантійською системою літосчислення часів перших Хрестових походів, коли інтерес до апокаліптичних прогнозів був на рівні високих показників.
Останні представники племені, можна сказати, племінники та співплемінники, були безжально вирізані, скоріше за все, піратами. Чоловіки у нетверезому стані не змогли дати гідної відсічі. Про їхню пристрасть було вище. Іронія долі полягала в тому, що своєї загибелі не передбачили. Вони більше знали про можливий майбутній Армагедон.
Ця трагедія розігралась наче перед очима ще одного дослідника, фізика-оптика за фахом⁵, професора технічних наук, не дуже схильного до розмов, на його погляд, з дилетантами.
Території залишились безлюдними, а зараз використовуються за сучасним цільовим призначенням. Варто лише побачити тамтешні аквапарки та всілякі каруселі.
Ex scriptis Maritimorum (corr.?), anno VI DCL VI ab or. mundi
(Зі сказань Марітімів, року 6606 від початку світу).
_______________
1. Северин із Лапурду
(Severinus Lapurdensis, кінець XI ст.)
2. Гійом Д’Аркашон
(Guillaume d’Arcachon, умовно XII ст.)
3. Брат Аделар із Пуатьє
(Frater Adelardus Pictaviensis, поч. XII ст.)
4. Ісідор Малий (псевдонім?)
(Isidorus Minor, датування сумнівне)
5. Мартін із Толоси
(Martinus Tolosanus, пізній переписувач)
04.26
Контекст : https://maysterni.com/publication.php?id=180831
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про історію в перекладах
Немає нічого вічного
Приписується носіям здорового глузду
Досить складним видався переклад, бо текст був, а з консультантів – лише скупі дані в Інтернеті, підкріплені ексклюзивом давніх свідчень.
І ми вже знаємо, що плем'я було маловідомим, і якщо траплявся на узбережжі хто-небудь з нього, то це було не щодня. Останні (ключове і трагічне слово – прим. авт.) з його представників полюбляли тодішній алкоголь, і припливали по нього не з горіхами, рибою та овочами, а з амфорами та джбанами. Розрахунковою монетою були пограбування. Атлантичне узбережжя Піренеїв було привабливим і для таких візитерів.
Існують сміливі припущення, що це плем’я володіло морською мовою з домішками іспанської, і мало таку самоназву як Марітіми, такі от "морські готи" скелястих бухт Бійскайської затоки. Були чутки і про їхню генетичну приналежність до гілки вестготів. Дослідники свідчень ділились кожний своїм, і виникала цілісна картина, зіткана навіть і на деяких протиріччях, потім узгоджених з даними бібліотечної секції археологічного музею.
Довго існувало те плем'я, а могло би і довше за умови дозволу на шлюбні стосунки з бережанами або береговиками, якщо так більш зрозуміло, того узбережжя. Берегині теж стали би у пригоді, бо деякий досвід змішування етносу був, однак діти перебували не на острівній території, а це все одно, що бозна-де. Та хто їх коли шукав? А діти-островитяни від береговиків у породіль суворо вилучалися, як вважає з півдесятка свідків, зокрема один з них¹.
З його записів і витікає те, що марітіми, як їх теж почало іменувати місцеве населення, яке проживало вздовж затоки, уникали контактів з жінками узбережжя, вважаючи це не лише тілесною вадою, але й духовним розладом.
Є і такі дані, що діти, народжені внаслідок таємних зачать, не відчували дихання моря навіть і тоді, коли хвилі бились об їхнє житло. Або просто їх не боялись. От більше ніхто з батьків-островитян своїх піренейських дітей не бачив, та й зачинав у насильницький спосіб. Чи цікавили їх нащадки? Ніхто згодом не бачив і насильників. Можливо, висушені на сонці черепи на кілках огорож були їхніми. Про них буде нижче.
Як свідчать записи у денниках іншого² свідка, він було надибав одного юнака, якого називали напівкровним. Його не допускали до човнів, і він жив на узгір'ї вище за всіх – там, де не відчувається сили припливу. Самі ж марітіми казали, що він "сухий усередині, наче покинута мушля". Прекрасна древня метафора. Це було доволі культурне плем'я.
Перешкоджали етнічному змішуванню саме жреці. Вони мали власні "вуха" та "очі" таємної касти свого теологічного відомства, як писав у денниках один з тих давніх свідків². Порушники карались, а насильники отримували смертні вироки. Схоже, що можна здогадатись про те, кому належали черепні коробки, про які казав наступний свідок³.
Плем'я потихеньку і вимирало – як у природний, так і в цей спосіб. Були відомості і про народження психічно нездорових дітей. Замкнене коло родинних зв'язків – воно могло мати принципове значення.
"Кров їхня тяжіє до солі, і не терпить прісного. Тому й союз їх із берегинями нетривкий: або хвиля забирає жінку, або чоловік утрачає себе". Таке повідав ще один серйозний дослідник⁴.
Це його і слова про жреців. "Вони тримаються свого роду з такою впертістю, що відкидають навіть законний шлюб, якщо він веде до змішання. І в тому, як здається, криється їхня кара: бо не множачись, вони зменшуються".
Рибальство, окультні практики з передбаченнями припливів, багатих урожаїв горіхів і городини були основним заняттям племені островиків. Їх можна називати і так. Як не дивно, племена знали і про ймовірний кінець світу за календарем Anno Mundi – уже в ті давні часи тодішнього 6606-тього року. Для нас це – рік 1098-тий за візантійською системою літосчислення часів перших Хрестових походів, коли інтерес до апокаліптичних прогнозів був на рівні високих показників.
Останні представники племені, можна сказати, племінники та співплемінники, були безжально вирізані, скоріше за все, піратами. Чоловіки у нетверезому стані не змогли дати гідної відсічі. Про їхню пристрасть було вище. Іронія долі полягала в тому, що своєї загибелі не передбачили. Вони більше знали про можливий майбутній Армагедон.
Ця трагедія розігралась наче перед очима ще одного дослідника, фізика-оптика за фахом⁵, професора технічних наук, не дуже схильного до розмов, на його погляд, з дилетантами.
Території залишились безлюдними, а зараз використовуються за сучасним цільовим призначенням. Варто лише побачити тамтешні аквапарки та всілякі каруселі.
Ex scriptis Maritimorum (corr.?), anno VI DCL VI ab or. mundi
(Зі сказань Марітімів, року 6606 від початку світу).
_______________
1. Северин із Лапурду
(Severinus Lapurdensis, кінець XI ст.)
2. Гійом Д’Аркашон
(Guillaume d’Arcachon, умовно XII ст.)
3. Брат Аделар із Пуатьє
(Frater Adelardus Pictaviensis, поч. XII ст.)
4. Ісідор Малий (псевдонім?)
(Isidorus Minor, датування сумнівне)
5. Мартін із Толоси
(Martinus Tolosanus, пізній переписувач)
04.26
Perit totum quat ubi fu,
Cetus subtér, elefant tré.
Fier scourge de fúoc et nu
En man de Demon et de Ré.
Consumit rest de la possé,
En l’altur celest de l’azur,
Bellum de mund exort sedé,
Con finit de gran pavorur.
сам переклад:
Страхів останній кодекс
Загине все, що де було,
Підземний кит і три слони.
Стрімке вогненне помело –
В руках чортів і Сатани.
Дотліють залишки майна,
І в позахмарній вишині
Вселенська визріє війна,
І з нею наслідки страшні.
Контекст : https://maysterni.com/publication.php?id=180831
| Найвища оцінка | С М | 6 | Любитель поезії / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Редакція Майстерень | 5.5 | Любитель поезії / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 2.7119 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 2.7119 seconds