ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.13
19:08
І історію і сучасність підганяють одне під одного.
Декому у Варшаві знову закортіло у Варшавський договір. А заодно й під московське сідло.
Гонор може перекладатися як «честь», «гідність». Але може також як «пиха» чи «чванство». Вибір за паньством.
2026.07.13
17:09
те "я" - останнє в зграї літер
на небо квоти обміліле дно
нанизуй музику на вітер
цей сніжно-білий сонм тремтливих нот
те "я" - у слові поминальнім
і глобус для фанатів крутизни
коли відходиш то принаймні
на небо квоти обміліле дно
нанизуй музику на вітер
цей сніжно-білий сонм тремтливих нот
те "я" - у слові поминальнім
і глобус для фанатів крутизни
коли відходиш то принаймні
2026.07.13
15:04
Дивлячись у вікна
Як дощить оцей
Дивлячись у вікна на, на
Так ніби навколо
Лиш тільки дощ, про все
Мов що знапастило мене, знаєш
Якби на мені от, ядро & цеп
Так! Ей! Знаєш, є думки
Як дощить оцей
Дивлячись у вікна на, на
Так ніби навколо
Лиш тільки дощ, про все
Мов що знапастило мене, знаєш
Якби на мені от, ядро & цеп
Так! Ей! Знаєш, є думки
2026.07.13
14:41
Таємний кут у скалках скла
Ховає в сон чужі страхи.
Тут все разом - зола й смола
І день і ніч, вовки й птахи.
Добро і зло - чужі світи!
Таємний кут між маяття.
Спочинь і ти на самоті,
Ховає в сон чужі страхи.
Тут все разом - зола й смола
І день і ніч, вовки й птахи.
Добро і зло - чужі світи!
Таємний кут між маяття.
Спочинь і ти на самоті,
2026.07.13
14:28
Скинувши зажуру із чола,
Дочекавшись слушної нагоди,
Врешті-решт зустрілись, узяла
Трохи коньячку і бутербродів.
Як давно не бачились. З-під вій
Очі ніжні, мов черемха біла.
Бачиш, як завчасно, любий мій,
Дочекавшись слушної нагоди,
Врешті-решт зустрілись, узяла
Трохи коньячку і бутербродів.
Як давно не бачились. З-під вій
Очі ніжні, мов черемха біла.
Бачиш, як завчасно, любий мій,
2026.07.13
14:04
Як у коханні щось не йдеться,
Почуй його в гебрайській мові,
Відчуєш силу, бо ж на кохам
Вкраїнське слово озоветься.
А як в наснагу сила виросте,
То й до кохання шлях вкоротиться,
І ти зневіри так уникнеш,
Що не одного з глузду зводила.
Почуй його в гебрайській мові,
Відчуєш силу, бо ж на кохам
Вкраїнське слово озоветься.
А як в наснагу сила виросте,
То й до кохання шлях вкоротиться,
І ти зневіри так уникнеш,
Що не одного з глузду зводила.
2026.07.13
13:35
Мороз тривожний покриває розум,
Зігравши в лісі тужну "Лакримозу".
Він відчуває, ніби звір, загрозу
З минулого сумного паровоза.
Думки укрились льодом, наче плесо,
На втіху і розраду злого плебсу.
На нім впаде невинна поетеса
Зігравши в лісі тужну "Лакримозу".
Він відчуває, ніби звір, загрозу
З минулого сумного паровоза.
Думки укрились льодом, наче плесо,
На втіху і розраду злого плебсу.
На нім впаде невинна поетеса
2026.07.13
11:10
сів і віршик написав
чом би і не віршик
утомившись від вистав
їй же бо незгірших
потуравши тим і тим
лагідним і щирим
сяйнооким і сліпим
у бедламі віри
чом би і не віршик
утомившись від вистав
їй же бо незгірших
потуравши тим і тим
лагідним і щирим
сяйнооким і сліпим
у бедламі віри
2026.07.13
10:45
СПАЛАХ ТРЕТІЙ. СВІТЛО І ТІНІ СЕКЕШФЕГЕРВАРА
Розспівний шепіт Бояна завис у густому від видінь минулого повітрі на півслові… Його долоні, що гріли ступні Анастасії, злегка здригнулися. Він підвів голову, подивився на вузьке вікно-бійницю вгорі тьмяної ке
2026.07.13
09:31
Таксопарку міського шофер
Пішоходом працює тепер.
Залишкове пальне
Він продасть і гульне,
Як і всякий місцевий шофер.
А товариш його на «Рено»
Перевозить усяке майно
Пішоходом працює тепер.
Залишкове пальне
Він продасть і гульне,
Як і всякий місцевий шофер.
А товариш його на «Рено»
Перевозить усяке майно
2026.07.13
06:49
Прибите хвилями до берега,
Лежить загублене весло
І все вслухається у шерехи,
Яким утратило число.
Але не чутно веслувальника
Гребків вздовж берега давно, -
Отож у руки віршувальника
Потрапить зрештою воно...
Лежить загублене весло
І все вслухається у шерехи,
Яким утратило число.
Але не чутно веслувальника
Гребків вздовж берега давно, -
Отож у руки віршувальника
Потрапить зрештою воно...
2026.07.12
21:59
Заплющив очі. Темрява сліпа
Минуле та майбутнє застелила.
Посеред ночі витончене "па"
Виконує нічне ясне світило.
Слова юрби, солоні, мов ропа,
Окупували правду, цвіллю вкрили.
Наївне серце сольно виступа
Минуле та майбутнє застелила.
Посеред ночі витончене "па"
Виконує нічне ясне світило.
Слова юрби, солоні, мов ропа,
Окупували правду, цвіллю вкрили.
Наївне серце сольно виступа
2026.07.12
19:49
Очі срібні дзеркал,
Вкриті ковдрою ноги,
Світ здивованих…спів,
Відчайдушне тепер,
Чи до сну берегам
В журавлях одноногих,
У тонкому відлунні
Вкриті ковдрою ноги,
Світ здивованих…спів,
Відчайдушне тепер,
Чи до сну берегам
В журавлях одноногих,
У тонкому відлунні
2026.07.12
15:11
Могутнє царство Лідія лежить,
Малоазійські обійма простори
Від Чорного по Середземне море.
На сході Галіс стрімко з гір біжить.
Нема царя могутніше, ніж Крез,
Нема царя багатшого за нього.
Йому, напевно помагають боги.
А у царя найбільший інтерес
Малоазійські обійма простори
Від Чорного по Середземне море.
На сході Галіс стрімко з гір біжить.
Нема царя могутніше, ніж Крез,
Нема царя багатшого за нього.
Йому, напевно помагають боги.
А у царя найбільший інтерес
2026.07.12
13:42
Насувається сніг всеохопний,
Він тотальний, могутній, німий.
То нахабний, як збуджений гопник,
То пестливий, сумний, осяйний.
Насувається сніг так епічно,
Наче думи, поеми зими.
Насувається катастрофічно,
Він тотальний, могутній, німий.
То нахабний, як збуджений гопник,
То пестливий, сумний, осяйний.
Насувається сніг так епічно,
Наче думи, поеми зими.
Насувається катастрофічно,
2026.07.12
12:08
Душа віршами з тіла проривається -
душі дарма, що тілові болить,
що кожна кракелюрочка і зсадина
за тим віршем зривається...ще мить
і ти - не ти, а вже розхвилля видиху,
кометний хвіст, що розпилив себе
у чорний простір - у порожність витихлу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...душі дарма, що тілові болить,
що кожна кракелюрочка і зсадина
за тим віршем зривається...ще мить
і ти - не ти, а вже розхвилля видиху,
кометний хвіст, що розпилив себе
у чорний простір - у порожність витихлу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Пиріжкарня Асорті (2020) /
Проза
Про історію в перекладах
Досить складним видався переклад, бо текст був, а з консультантів – лише скупі дані в Інтернеті, підкріплені ексклюзивом давніх свідчень.
І ми вже знаємо, що плем'я було маловідомим, і якщо траплявся на узбережжі хто-небудь з нього, то це було не щодня. Останні (ключове і трагічне слово – прим. авт.) з його представників полюбляли тодішній алкоголь, і припливали по нього не з горіхами, рибою та овочами, а з амфорами та джбанами. Розрахунковою монетою були пограбування. Атлантичне узбережжя Піренеїв було привабливим і для таких візитерів.
Існують сміливі припущення, що це плем’я володіло морською мовою з домішками іспанської, і мало таку самоназву як Марітіми, такі от "морські готи" скелястих бухт Бійскайської затоки. Були чутки і про їхню генетичну приналежність до гілки вестготів. Дослідники свідчень ділились кожний своїм, і виникала цілісна картина, зіткана навіть і на деяких протиріччях, потім узгоджених з даними бібліотечної секції археологічного музею.
Довго існувало те плем'я, а могло би і довше за умови дозволу на шлюбні стосунки з бережанами або береговиками, якщо так більш зрозуміло, того узбережжя. Берегині теж стали би у пригоді, бо деякий досвід змішування етносу був, однак діти перебували не на острівній території, а це все одно, що бозна-де. Та хто їх коли шукав? А діти-островитяни від береговиків у породіль суворо вилучалися, як вважає з півдесятка свідків, зокрема один з них¹.
З його записів і витікає те, що марітіми, як їх теж почало іменувати місцеве населення, яке проживало вздовж затоки, уникали контактів з жінками узбережжя, вважаючи це не лише тілесною вадою, але й духовним розладом.
Є і такі дані, що діти, народжені внаслідок таємних зачать, не відчували дихання моря навіть і тоді, коли хвилі бились об їхнє житло. Або просто їх не боялись. От більше ніхто з батьків-островитян своїх піренейських дітей не бачив, та й зачинав у насильницький спосіб. Чи цікавили їх нащадки? Ніхто згодом не бачив і насильників. Можливо, висушені на сонці черепи на кілках огорож були їхніми. Про них буде нижче.
Як свідчать записи у денниках іншого² свідка, він було надибав одного юнака, якого називали напівкровним. Його не допускали до човнів, і він жив на узгір'ї вище за всіх – там, де не відчувається сили припливу. Самі ж марітіми казали, що він "сухий усередині, наче покинута мушля". Прекрасна древня метафора. Це було доволі культурне плем'я.
Перешкоджали етнічному змішуванню саме жреці. Вони мали власні "вуха" та "очі" таємної касти свого теологічного відомства, як писав у денниках один з тих давніх свідків². Порушники карались, а насильники отримували смертні вироки. Схоже, що можна здогадатись про те, кому належали черепні коробки, про які казав наступний свідок³.
Плем'я потихеньку і вимирало – як у природний, так і в цей спосіб. Були відомості і про народження психічно нездорових дітей. Замкнене коло родинних зв'язків – воно могло мати принципове значення.
"Кров їхня тяжіє до солі, і не терпить прісного. Тому й союз їх із берегинями нетривкий: або хвиля забирає жінку, або чоловік утрачає себе". Таке повідав ще один серйозний дослідник⁴.
Це його і слова про жреців. "Вони тримаються свого роду з такою впертістю, що відкидають навіть законний шлюб, якщо він веде до змішання. І в тому, як здається, криється їхня кара: бо не множачись, вони зменшуються".
Рибальство, окультні практики з передбаченнями припливів, багатих урожаїв горіхів і городини були основним заняттям племені островиків. Їх можна називати і так. Як не дивно, племена знали і про ймовірний кінець світу за календарем Anno Mundi – уже в ті давні часи тодішнього 6606-тього року. Для нас це – рік 1098-тий за візантійською системою літосчислення часів перших Хрестових походів, коли інтерес до апокаліптичних прогнозів був на рівні високих показників.
Останні представники племені, можна сказати, племінники та співплемінники, були безжально вирізані, скоріше за все, піратами. Чоловіки у нетверезому стані не змогли дати гідної відсічі. Про їхню пристрасть було вище. Іронія долі полягала в тому, що своєї загибелі не передбачили. Вони більше знали про можливий майбутній Армагедон.
Ця трагедія розігралась наче перед очима ще одного дослідника, фізика-оптика за фахом⁵, професора технічних наук, не дуже схильного до розмов, на його погляд, з дилетантами.
Території залишились безлюдними, а зараз використовуються за сучасним цільовим призначенням. Варто лише побачити тамтешні аквапарки та всілякі каруселі.
Ex scriptis Maritimorum (corr.?), anno VI DCL VI ab or. mundi
(Зі сказань Марітімів, року 6606 від початку світу).
_______________
1. Северин із Лапурду
(Severinus Lapurdensis, кінець XI ст.)
2. Гійом Д’Аркашон
(Guillaume d’Arcachon, умовно XII ст.)
3. Брат Аделар із Пуатьє
(Frater Adelardus Pictaviensis, поч. XII ст.)
4. Ісідор Малий (псевдонім?)
(Isidorus Minor, датування сумнівне)
5. Мартін із Толоси
(Martinus Tolosanus, пізній переписувач)
04.26
Контекст : https://maysterni.com/publication.php?id=180831
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про історію в перекладах
Немає нічого вічного
Приписується носіям здорового глузду
Досить складним видався переклад, бо текст був, а з консультантів – лише скупі дані в Інтернеті, підкріплені ексклюзивом давніх свідчень.
І ми вже знаємо, що плем'я було маловідомим, і якщо траплявся на узбережжі хто-небудь з нього, то це було не щодня. Останні (ключове і трагічне слово – прим. авт.) з його представників полюбляли тодішній алкоголь, і припливали по нього не з горіхами, рибою та овочами, а з амфорами та джбанами. Розрахунковою монетою були пограбування. Атлантичне узбережжя Піренеїв було привабливим і для таких візитерів.
Існують сміливі припущення, що це плем’я володіло морською мовою з домішками іспанської, і мало таку самоназву як Марітіми, такі от "морські готи" скелястих бухт Бійскайської затоки. Були чутки і про їхню генетичну приналежність до гілки вестготів. Дослідники свідчень ділились кожний своїм, і виникала цілісна картина, зіткана навіть і на деяких протиріччях, потім узгоджених з даними бібліотечної секції археологічного музею.
Довго існувало те плем'я, а могло би і довше за умови дозволу на шлюбні стосунки з бережанами або береговиками, якщо так більш зрозуміло, того узбережжя. Берегині теж стали би у пригоді, бо деякий досвід змішування етносу був, однак діти перебували не на острівній території, а це все одно, що бозна-де. Та хто їх коли шукав? А діти-островитяни від береговиків у породіль суворо вилучалися, як вважає з півдесятка свідків, зокрема один з них¹.
З його записів і витікає те, що марітіми, як їх теж почало іменувати місцеве населення, яке проживало вздовж затоки, уникали контактів з жінками узбережжя, вважаючи це не лише тілесною вадою, але й духовним розладом.
Є і такі дані, що діти, народжені внаслідок таємних зачать, не відчували дихання моря навіть і тоді, коли хвилі бились об їхнє житло. Або просто їх не боялись. От більше ніхто з батьків-островитян своїх піренейських дітей не бачив, та й зачинав у насильницький спосіб. Чи цікавили їх нащадки? Ніхто згодом не бачив і насильників. Можливо, висушені на сонці черепи на кілках огорож були їхніми. Про них буде нижче.
Як свідчать записи у денниках іншого² свідка, він було надибав одного юнака, якого називали напівкровним. Його не допускали до човнів, і він жив на узгір'ї вище за всіх – там, де не відчувається сили припливу. Самі ж марітіми казали, що він "сухий усередині, наче покинута мушля". Прекрасна древня метафора. Це було доволі культурне плем'я.
Перешкоджали етнічному змішуванню саме жреці. Вони мали власні "вуха" та "очі" таємної касти свого теологічного відомства, як писав у денниках один з тих давніх свідків². Порушники карались, а насильники отримували смертні вироки. Схоже, що можна здогадатись про те, кому належали черепні коробки, про які казав наступний свідок³.
Плем'я потихеньку і вимирало – як у природний, так і в цей спосіб. Були відомості і про народження психічно нездорових дітей. Замкнене коло родинних зв'язків – воно могло мати принципове значення.
"Кров їхня тяжіє до солі, і не терпить прісного. Тому й союз їх із берегинями нетривкий: або хвиля забирає жінку, або чоловік утрачає себе". Таке повідав ще один серйозний дослідник⁴.
Це його і слова про жреців. "Вони тримаються свого роду з такою впертістю, що відкидають навіть законний шлюб, якщо він веде до змішання. І в тому, як здається, криється їхня кара: бо не множачись, вони зменшуються".
Рибальство, окультні практики з передбаченнями припливів, багатих урожаїв горіхів і городини були основним заняттям племені островиків. Їх можна називати і так. Як не дивно, племена знали і про ймовірний кінець світу за календарем Anno Mundi – уже в ті давні часи тодішнього 6606-тього року. Для нас це – рік 1098-тий за візантійською системою літосчислення часів перших Хрестових походів, коли інтерес до апокаліптичних прогнозів був на рівні високих показників.
Останні представники племені, можна сказати, племінники та співплемінники, були безжально вирізані, скоріше за все, піратами. Чоловіки у нетверезому стані не змогли дати гідної відсічі. Про їхню пристрасть було вище. Іронія долі полягала в тому, що своєї загибелі не передбачили. Вони більше знали про можливий майбутній Армагедон.
Ця трагедія розігралась наче перед очима ще одного дослідника, фізика-оптика за фахом⁵, професора технічних наук, не дуже схильного до розмов, на його погляд, з дилетантами.
Території залишились безлюдними, а зараз використовуються за сучасним цільовим призначенням. Варто лише побачити тамтешні аквапарки та всілякі каруселі.
Ex scriptis Maritimorum (corr.?), anno VI DCL VI ab or. mundi
(Зі сказань Марітімів, року 6606 від початку світу).
_______________
1. Северин із Лапурду
(Severinus Lapurdensis, кінець XI ст.)
2. Гійом Д’Аркашон
(Guillaume d’Arcachon, умовно XII ст.)
3. Брат Аделар із Пуатьє
(Frater Adelardus Pictaviensis, поч. XII ст.)
4. Ісідор Малий (псевдонім?)
(Isidorus Minor, датування сумнівне)
5. Мартін із Толоси
(Martinus Tolosanus, пізній переписувач)
04.26
Perit totum quat ubi fu,
Cetus subtér, elefant tré.
Fier scourge de fúoc et nu
En man de Demon et de Ré.
Consumit rest de la possé,
En l’altur celest de l’azur,
Bellum de mund exort sedé,
Con finit de gran pavorur.
сам переклад:
Страхів останній кодекс
Загине все, що де було,
Підземний кит і три слони.
Стрімке вогненне помело –
В руках чортів і Сатани.
Дотліють залишки майна,
І в позахмарній вишині
Вселенська визріє війна,
І з нею наслідки страшні.
Контекст : https://maysterni.com/publication.php?id=180831
| Найвища оцінка | С М | 6 | Любитель поезії / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Редакція Майстерень | 5.5 | Любитель поезії / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1669 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1669 seconds