ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.04
16:29
Журлива осенi краса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
2026.11.04
16:16
Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
2026.11.04
14:37
Чи не була порожньою краса
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
2026.11.04
11:46
Скіфи, кімерійці, чорні маври,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
2026.11.04
11:26
Деякі автори такі кумедні
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
2026.11.04
09:26
У Львівській обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука, що на площі Ринок, відбулася презентація ювілейного перевидання книги «Марія з Магдали» – релігійної драми маловідомого польського поета й драматурга Антона Шандлєровського в українськом
2026.11.04
08:10
Листя, що впало на стежку, до сірого стовчене.
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
2026.11.04
07:19
Важка, велика та холодна
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
2026.11.03
23:42
ясно і зрозуміло що не спасуться всі-всі
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
2026.11.03
14:53
Нам обіцяли дати світло у четвер,
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
2026.11.03
13:42
Я іду і падаю у бруді,
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
2026.11.03
10:48
В пітьмі по припічку гасали
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
2026.11.03
10:35
Багряний жар листків опалих
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
2026.11.03
08:44
«ДАНТЕ: ОСТАННІЙ ПОГЛЯД РАВЕННИ»
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
2026.11.02
23:38
щодо творів отих неумисних
несумісних із логікою
непричетних до пошуків істин
чи здаються підробкою
бездоганність між іншим у світі
конкурентний протекціонізм
інсталяцій 3-d графіті
кю-ар-коди повсюди скрізь
несумісних із логікою
непричетних до пошуків істин
чи здаються підробкою
бездоганність між іншим у світі
конкурентний протекціонізм
інсталяцій 3-d графіті
кю-ар-коди повсюди скрізь
2026.11.02
22:38
У москалеві присутній синдром вищості, але відсутній синдром вартості.
Найбільша небезпека для цивілізації – дикуни, які вважають себе цивілізованими.
Дідька чортом не настрашиш, а путіна Трампом.
Основні функції диявола нині виконує путін.
Об
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Пиріжкарня Асорті (2020) /
Проза
Про історію в перекладах
Досить складним видався переклад, бо текст був, а з консультантів – лише скупі дані в Інтернеті, підкріплені ексклюзивом давніх свідчень.
І ми вже знаємо, що плем'я було маловідомим, і якщо траплявся на узбережжі хто-небудь з нього, то це було не щодня. Останні (ключове і трагічне слово – прим. авт.) з його представників полюбляли тодішній алкоголь, і припливали по нього не з горіхами, рибою та овочами, а з амфорами та джбанами. Розрахунковою монетою були пограбування. Атлантичне узбережжя Піренеїв було привабливим і для таких візитерів.
Існують сміливі припущення, що це плем’я володіло морською мовою з домішками іспанської, і мало таку самоназву як Марітіми, такі от "морські готи" скелястих бухт Бійскайської затоки. Були чутки і про їхню генетичну приналежність до гілки вестготів. Дослідники свідчень ділились кожний своїм, і виникала цілісна картина, зіткана навіть і на деяких протиріччях, потім узгоджених з даними бібліотечної секції археологічного музею.
Довго існувало те плем'я, а могло би і довше за умови дозволу на шлюбні стосунки з бережанами або береговиками, якщо так більш зрозуміло, того узбережжя. Берегині теж стали би у пригоді, бо деякий досвід змішування етносу був, однак діти перебували не на острівній території, а це все одно, що бозна-де. Та хто їх коли шукав? А діти-островитяни від береговиків у породіль суворо вилучалися, як вважає з півдесятка свідків, зокрема один з них¹.
З його записів і витікає те, що марітіми, як їх теж почало іменувати місцеве населення, яке проживало вздовж затоки, уникали контактів з жінками узбережжя, вважаючи це не лише тілесною вадою, але й духовним розладом.
Є і такі дані, що діти, народжені внаслідок таємних зачать, не відчували дихання моря навіть і тоді, коли хвилі бились об їхнє житло. Або просто їх не боялись. От більше ніхто з батьків-островитян своїх піренейських дітей не бачив, та й зачинав у насильницький спосіб. Чи цікавили їх нащадки? Ніхто згодом не бачив і насильників. Можливо, висушені на сонці черепи на кілках огорож були їхніми. Про них буде нижче.
Як свідчать записи у денниках іншого² свідка, він було надибав одного юнака, якого називали напівкровним. Його не допускали до човнів, і він жив на узгір'ї вище за всіх – там, де не відчувається сили припливу. Самі ж марітіми казали, що він "сухий усередині, наче покинута мушля". Прекрасна древня метафора. Це було доволі культурне плем'я.
Перешкоджали етнічному змішуванню саме жреці. Вони мали власні "вуха" та "очі" таємної касти свого теологічного відомства, як писав у денниках один з тих давніх свідків². Порушники карались, а насильники отримували смертні вироки. Схоже, що можна здогадатись про те, кому належали черепні коробки, про які казав наступний свідок³.
Плем'я потихеньку і вимирало – як у природний, так і в цей спосіб. Були відомості і про народження психічно нездорових дітей. Замкнене коло родинних зв'язків – воно могло мати принципове значення.
"Кров їхня тяжіє до солі, і не терпить прісного. Тому й союз їх із берегинями нетривкий: або хвиля забирає жінку, або чоловік утрачає себе". Таке повідав ще один серйозний дослідник⁴.
Це його і слова про жреців. "Вони тримаються свого роду з такою впертістю, що відкидають навіть законний шлюб, якщо він веде до змішання. І в тому, як здається, криється їхня кара: бо не множачись, вони зменшуються".
Рибальство, окультні практики з передбаченнями припливів, багатих урожаїв горіхів і городини були основним заняттям племені островиків. Їх можна називати і так. Як не дивно, племена знали і про ймовірний кінець світу за календарем Anno Mundi – уже в ті давні часи тодішнього 6606-тього року. Для нас це – рік 1098-тий за візантійською системою літосчислення часів перших Хрестових походів, коли інтерес до апокаліптичних прогнозів був на рівні високих показників.
Останні представники племені, можна сказати, племінники та співплемінники, були безжально вирізані, скоріше за все, піратами. Чоловіки у нетверезому стані не змогли дати гідної відсічі. Про їхню пристрасть було вище. Іронія долі полягала в тому, що своєї загибелі не передбачили. Вони більше знали про можливий майбутній Армагедон.
Ця трагедія розігралась наче перед очима ще одного дослідника, фізика-оптика за фахом⁵, професора технічних наук, не дуже схильного до розмов, на його погляд, з дилетантами.
Території залишились безлюдними, а зараз використовуються за сучасним цільовим призначенням. Варто лише побачити тамтешні аквапарки та всілякі каруселі.
Ex scriptis Maritimorum (corr.?), anno VI DCL VI ab or. mundi
(Зі сказань Марітімів, року 6606 від початку світу).
_______________
1. Северин із Лапурду
(Severinus Lapurdensis, кінець XI ст.)
2. Гійом Д’Аркашон
(Guillaume d’Arcachon, умовно XII ст.)
3. Брат Аделар із Пуатьє
(Frater Adelardus Pictaviensis, поч. XII ст.)
4. Ісідор Малий (псевдонім?)
(Isidorus Minor, датування сумнівне)
5. Мартін із Толоси
(Martinus Tolosanus, пізній переписувач)
04.26
Контекст : https://maysterni.com/publication.php?id=180831
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про історію в перекладах
Немає нічого вічного
Приписується носіям здорового глузду
Досить складним видався переклад, бо текст був, а з консультантів – лише скупі дані в Інтернеті, підкріплені ексклюзивом давніх свідчень.
І ми вже знаємо, що плем'я було маловідомим, і якщо траплявся на узбережжі хто-небудь з нього, то це було не щодня. Останні (ключове і трагічне слово – прим. авт.) з його представників полюбляли тодішній алкоголь, і припливали по нього не з горіхами, рибою та овочами, а з амфорами та джбанами. Розрахунковою монетою були пограбування. Атлантичне узбережжя Піренеїв було привабливим і для таких візитерів.
Існують сміливі припущення, що це плем’я володіло морською мовою з домішками іспанської, і мало таку самоназву як Марітіми, такі от "морські готи" скелястих бухт Бійскайської затоки. Були чутки і про їхню генетичну приналежність до гілки вестготів. Дослідники свідчень ділились кожний своїм, і виникала цілісна картина, зіткана навіть і на деяких протиріччях, потім узгоджених з даними бібліотечної секції археологічного музею.
Довго існувало те плем'я, а могло би і довше за умови дозволу на шлюбні стосунки з бережанами або береговиками, якщо так більш зрозуміло, того узбережжя. Берегині теж стали би у пригоді, бо деякий досвід змішування етносу був, однак діти перебували не на острівній території, а це все одно, що бозна-де. Та хто їх коли шукав? А діти-островитяни від береговиків у породіль суворо вилучалися, як вважає з півдесятка свідків, зокрема один з них¹.
З його записів і витікає те, що марітіми, як їх теж почало іменувати місцеве населення, яке проживало вздовж затоки, уникали контактів з жінками узбережжя, вважаючи це не лише тілесною вадою, але й духовним розладом.
Є і такі дані, що діти, народжені внаслідок таємних зачать, не відчували дихання моря навіть і тоді, коли хвилі бились об їхнє житло. Або просто їх не боялись. От більше ніхто з батьків-островитян своїх піренейських дітей не бачив, та й зачинав у насильницький спосіб. Чи цікавили їх нащадки? Ніхто згодом не бачив і насильників. Можливо, висушені на сонці черепи на кілках огорож були їхніми. Про них буде нижче.
Як свідчать записи у денниках іншого² свідка, він було надибав одного юнака, якого називали напівкровним. Його не допускали до човнів, і він жив на узгір'ї вище за всіх – там, де не відчувається сили припливу. Самі ж марітіми казали, що він "сухий усередині, наче покинута мушля". Прекрасна древня метафора. Це було доволі культурне плем'я.
Перешкоджали етнічному змішуванню саме жреці. Вони мали власні "вуха" та "очі" таємної касти свого теологічного відомства, як писав у денниках один з тих давніх свідків². Порушники карались, а насильники отримували смертні вироки. Схоже, що можна здогадатись про те, кому належали черепні коробки, про які казав наступний свідок³.
Плем'я потихеньку і вимирало – як у природний, так і в цей спосіб. Були відомості і про народження психічно нездорових дітей. Замкнене коло родинних зв'язків – воно могло мати принципове значення.
"Кров їхня тяжіє до солі, і не терпить прісного. Тому й союз їх із берегинями нетривкий: або хвиля забирає жінку, або чоловік утрачає себе". Таке повідав ще один серйозний дослідник⁴.
Це його і слова про жреців. "Вони тримаються свого роду з такою впертістю, що відкидають навіть законний шлюб, якщо він веде до змішання. І в тому, як здається, криється їхня кара: бо не множачись, вони зменшуються".
Рибальство, окультні практики з передбаченнями припливів, багатих урожаїв горіхів і городини були основним заняттям племені островиків. Їх можна називати і так. Як не дивно, племена знали і про ймовірний кінець світу за календарем Anno Mundi – уже в ті давні часи тодішнього 6606-тього року. Для нас це – рік 1098-тий за візантійською системою літосчислення часів перших Хрестових походів, коли інтерес до апокаліптичних прогнозів був на рівні високих показників.
Останні представники племені, можна сказати, племінники та співплемінники, були безжально вирізані, скоріше за все, піратами. Чоловіки у нетверезому стані не змогли дати гідної відсічі. Про їхню пристрасть було вище. Іронія долі полягала в тому, що своєї загибелі не передбачили. Вони більше знали про можливий майбутній Армагедон.
Ця трагедія розігралась наче перед очима ще одного дослідника, фізика-оптика за фахом⁵, професора технічних наук, не дуже схильного до розмов, на його погляд, з дилетантами.
Території залишились безлюдними, а зараз використовуються за сучасним цільовим призначенням. Варто лише побачити тамтешні аквапарки та всілякі каруселі.
Ex scriptis Maritimorum (corr.?), anno VI DCL VI ab or. mundi
(Зі сказань Марітімів, року 6606 від початку світу).
_______________
1. Северин із Лапурду
(Severinus Lapurdensis, кінець XI ст.)
2. Гійом Д’Аркашон
(Guillaume d’Arcachon, умовно XII ст.)
3. Брат Аделар із Пуатьє
(Frater Adelardus Pictaviensis, поч. XII ст.)
4. Ісідор Малий (псевдонім?)
(Isidorus Minor, датування сумнівне)
5. Мартін із Толоси
(Martinus Tolosanus, пізній переписувач)
04.26
Perit totum quat ubi fu,
Cetus subtér, elefant tré.
Fier scourge de fúoc et nu
En man de Demon et de Ré.
Consumit rest de la possé,
En l’altur celest de l’azur,
Bellum de mund exort sedé,
Con finit de gran pavorur.
сам переклад:
Страхів останній кодекс
Загине все, що де було,
Підземний кит і три слони.
Стрімке вогненне помело –
В руках чортів і Сатани.
Дотліють залишки майна,
І в позахмарній вишині
Вселенська визріє війна,
І з нею наслідки страшні.
Контекст : https://maysterni.com/publication.php?id=180831
| Найвища оцінка | С М | 6 | Любитель поезії / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Редакція Майстерень | 5.5 | Любитель поезії / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 1.5581 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 1.5581 seconds