І.

На деревах скипав неозбираний шиз
Володимир Сосюра – померлий колись –
Проводжав мене в Пекло, бо він – атеїст,
А у Пеклі це річ пересічна.
Скоро мовиться казка, не скоро текло
Те що дійсністю, в принципі, теж не було:
Просто – тріп. Наче зириш крізь димчате скло
В сіру вічність

Кольори – ніби стирені кимсь із «Мерця»
Джима Джармуша; глибшало все до кінця
Цього тріпу: і образи, й дії, й оця
Навіжена сюжетна атака.
Володимир Сосюра всміхнувсь попервах
Підморгнув: «Чим закинувсь, пацанчик? У снах
Не побачиш такого. Притримай свій страх:
Зир у знаки!»

Вхід до Пекла – звичайна печера метро
Бомж з гітаркою – ніби апостол Петро
Без ключів але з диким бажанням «на трьох»
І монетками в крихітних ночвах
«Нам сюди» — Володимир Сосюра прорік
І хутенько крізь двері всередину зник
Я ж вчитатись у напис на камені зміг:
«Львівська площа»

За дверима застиг пригальмований час
З пасажирів нікого не було крім нас
Триголовий собака в віконницях кас
Шість очей на нас втупив – і смерклось –
В голові ніби хтось пригасив нічника…
«Тут так всюди. – Сосюра промовив. – звикай,
А тим часом – давай на платформу – чекать
Потяг в Пекло!…

Тільки дещо в шановних жетонниць візьму…»
І до каси поважно підплив – простягнув
В отвір крайній правицю. Собака лизнув –
Розпізнав язиком його душу.
В інший отвір Сосюра лівицю запхав
Різко сіпнувсь – побіг – я за ним – наздогнав
Ми влетіли в вагон: і секундою за –
Потяг рушив