В наших желаниях все запутанно
Ты рад жизни, а я к заутренней
Спешу по лужам, сломя голову,
Замаливать грехи своего голубя.
В наших жизнях все устроено.
Живем не живем, а так войнами
Прожигаем закаты с рассветами
И засыпаем со своими секретами.
В наших страхах все яснее ясного.
Не волнуйся - я ведь напраслину
Возводить не умею намеренно
И боюсь уходить преждевременно.
В наших днях уже все прожито.
Только вечером каждым множится
По росинке, по капле патока
Как былые надежды пагубна…

На разных берегах листа
На двух концах загаданного слова
Солдаты с холостыми без поста
Без страха оказаться вновь без крова

Закутавшись в дорожные плащи
Мы прячемся в плену чужих желаний
И здесь уже нас больше не ищи
Нет больше ни даров не состраданий

Мне так хотелось верить в чудеса
Нам так хотелось просто верить в Бога
С надеждой закрывали вновь глаза
Но нету больше Бога у порога

И не поможет нервный перекур
Не скажет правду крепкий-крепкий кофе
Закончился наш эротичный тур
И мне не нужен больше профи

На разных берегах листа
Похоронили мы свои надежды
Строка для откликов увы пуста
Мы не смогли мы грешные невежды

Мы живем в ожидании вести
И укутавшись в дым сигарет
Привыкая к грубеющей лести
Пропиваем полуденный свет.

Мы расходимся с колющим снегом
Засыпаем солью следы,
Забываем друг друга с успехом,
Переходим с похмельем на «ты».

А потом просыпаемся … снова.
За окном - утомленный пейзаж
На часах половина второго
У двери устарелый багаж.

И уйти вроде надо, но жалко.
Вроде нужно проститься - но нет.
Только в сердце застрявшее жалко,
А в ушах все гремит менуэт.

На плите подгорает надежда
Все, прощай вот теперь ухожу.
Истрепалась ночная одежда
Я сниму ее и отложу.

И не надо кричать мне вдогонку
«Голышом ни к чему уходить!»
Доверяя - разбили солонку
Все закончилось, нечем тут крыть …

Ця ніч, цей мокрий сніг, як сльози
Ці зорі… ні не зорі – ліхтарі
Старі, мабуть дитячі ще погрози
Заховані в куточку у дворі

Ця ніч. Холодне світло. Пам’ятаєш?
На склі віконному льодинки – самота
Вже ні вогню ні пристрасті ти не шукаєш….
І не пізнаєш. Залишилась пустота

Ця ніч. І зім’яті фіранки пустотливо
Ховають силуети у вікні
За ними ми щезаємо, як зливи
Самотні, згублені та злі

Ця ніч…

Моє щастя близько,
Десь на відстані руки
Кам’яного обеліску
Що знайти ми не змогли.

Моя доля – ніжна казка,
Не повірить, хто не знав.
Моя посмішка – підказка
Без натяжок та підстав.

Моя мрія – тепле море,
Запах кави, тихий день,
В білих шапках сиві гори
І ледь чутний шум пісень.

Моє горе – твоя тиша,
Сіре небо, лід із хмар
І невидимий хтось пише
Наш портрет для різних пар.

Витираємо пилюку, вишитим рушником,
Не гарно, але зручно.
І мріємо розповідати унукам
Про те, що включно
Зі мною, з тобою і рештою, співали
Опівночі, біля струмка
Під стареньку гітару і пляшку текіли.
Пісня була холодна і глевка...
Чому? Не знаю, так сталось раптово
Ніч, зорі, струмок – романтика
Проте не цікаво – не ново
Мабуть покалічила образ дидактика
Хоч знаємо “Їм і не снилось...”
Ніч, зорі, струмок, руки, губи, пляшка
Все вийшло майже так, як хотілось
І та невгамовна пташка...
Що з ритму збивала. Хотілося вбити
Ще плакати, цілувати, сміятись ...померти
Хоч щось, щось не те зробити
Взяти гумку і все, геть усе стерти (...)

Давай замовимо картину
Одну на двох, такий собі тотем
Хай маляр намалює там людину,
Що просто думає. Ніяких зайвих тем.

Хай за людиною тихенько плаче небо,
Легкими цівками біжить собі вода
Передаючи невгамовно естафету
Кудись туди де вже мене нема.

Нехай собі там квітне гладіолус
Самотній, ніжний, пелюстки – лазур,
На підвіконні одинокий глобус
Де ми с тобою обирали літній тур…

І хай не буде сонця – я так хочу,
І хай на башті буде рівно сім
В передчутті хвилюючої ночі
Кохання, сліз і стихлих голосів

Твои дожди, каких-то пару слов
Косыми строчками ложатся на асфальт
В них тайна жизни, и каков улов,
И что писал, в последней книжке, Оскар Уайльд.
Улыбка в них, о те твои дожди…
Твой дерзкий взгляд, средь вечной дремоты,
И наши полуночные вожди,
Еще немного я и очень много ты.
В них запах чая с медом и лимон
Уютный плед, пустой чердак, и пыль,
И затянувшийся на триста лет ремонт,
И наша общая непрожитая быль.
Твои дожди. Каких-то пару слов.
В них целый мир, свернувшийся в комок
Секреты недоумерших богов
И то, что ты сказать мне в слух не смог.

Мої втомлені очі
Закрила, замкнула
Потихенько, легенько
Навшпиньки, ледь чутно
(хто тобі сказав, що це я?)
Пішла геть, і забула
Поцілувати
У лоба
У шию і нижче
Що ти, ні, що я так люблю
І обличчя
У зморшках звабливих
Після сну
Так замало, замало …
І забагато вогню
У долонях, гарячих спітнілих
Твої мрії
І кава гаряча й солодка
Духмяна,
Як зрада?
Моя вигадка, ніч, підвіконня
Реклама?
Йогурт, мюслі, знежирена казка
Обезводнена мрія
Занедбані рухи
І погляди
Ритми, рими
Немає…
Заснула.

Не під музику, чуєш під шепіт
Погляд, доторк краплинки дощу
Припини, прошу я тебе, лемент
Я тебе все одно відпущу.
Припини, на хвилинку, зітхати.
Ти герой, хоч ліричний, проте
Лиш тобі те дозволено знати
Коли море насправді живе.
І про що проспівають на ранок
Дві синиці у мене за склом,
І що варить собі на сніданок
Мій старий буркотун «Управдом».
І про те, про що плачу таємно,
І про що я відкрито сміюсь.
Ти один без мабуть і напевно
Кому просто беру й віддаюсь.

Умолкли трели, дни давно минули
Пустой диван… теперь он как алтарь
Над ним, на нем отбушевали бури
Нас освещал тогда лишь уличный фонарь
Венил покрылся пылью. Ностальгия.
Звезда в окне – знакомый образ стар
Кровь запеклась, где раньше были крылья
И слышится Иисус, ну тот, что Супер стар

Твої погляди, мої рухи
Наші думки, псевдо спільні надії
Дві дурні, чи божевільні мухи
Що вляпались у солодкі мрії
Тепер вовтузимось у варенні
Тікаємо від ягід – щоб не розчавили
Нас дістають думки буденні
Ти любиш з лимоном, а я трохи ванілі…

Я не те, що тобі потрібно.
Я іграшка, чи тренажер.
Розділена за раз на дрібно
І зліплена з чужих химер.
Я не така, що сниться ніжно
І не така що ти хотів,
Я просто ненадовго свіжа
Без замаскованих кутів.
Я не достатньо балаклива.
Примхлива, вдумлива та зла.
Я не така як я хотіла,
Я не така, я не вона.
Я не малюнок і не казка
- Закаламучена вода,
Я вчасно видана підказка.
Ти поряд є, та я одна.

У мене на підвіконні залишки у склянці «Секс на пляжі»
Гламурна ознака одноразового кохання, горілка, лікер і соки…
Розкидані по підлозі залишки пристрасті, наче шматки пряжі
З неї могли б змотати мотузку, щоб піднятись на вежу високу
А ми її спалили до тла, на сухому спирті, не вагаючись
І зігрілись на цьому вогні, на пів години, а потім озноб
Розійшлись під ранок, втираючи піт та від людей ховаючись
Мабуть, вже майже забули, що було тоді… а міг би бути урок
………………………
На майбутнє, але розійшлися у різні сторони не чекаючи милості

Залпом, не думая и залпом
До дна, не оставляя ни глотка
Не веря, не доверяя знакам
Напиться и отсчитать два шага
Упереться лбом о стекло
В надежде, что от жара растает
Забывая все былое добро
Что в свободный полет не пускает
За стеклом как витраж тротуар
Словно небо лоскутным узором
И струится колоннами пар
Поднимаясь прозрачным укором
На прощанье сказать не пришлось
На последок напиться не сбылось
Но забит уже на крепко гвоздь
Все, что было теперь только – снилось…

Два глотка залпом и никакой изжоги,
А ожоги лечатся энурезом
Тут уже не нужно подмоги,
Было сердце и нет? Заменят протезом.

Хочется жить слаще?
Вперед на кухню за сахарницей.
Могла бы быть в тысячу раз краше,
Но слыла развратницей.

Надоели шаблоны, все чуда ждешь?
Я тоже ждала, до полуночи
Потом пришла и избила дрожь
До чуда на полпути

Можно, конечно, исправить все
Писали мы ведь не набело
Есть в запасе гусиное перо
Что б контракт подписать намертво

Можно еще забыть… и все.
Одиночество тоже приемлемо
Не делить на твое и мое.
Кто запретил уходить безвременно?

Даже если ушла в магазин за кефиром,
Или за чаем скучающим томно
И возвратилась холодным эфиром
Переключающим DVD на порно

Маленький демон в моих волосах
Он злой и коварный, но милый
Он знает все о блеске в глазах
И владеет не дюжей силой

Мой маленький демон, мой добрый шептун
Сидит он над правым ухом
Он знает тайны молоденьких лун
И вяжет слова мягким пухом

Мой маленький демон – смешной и жестокий
Мне выковал обруч из стали
Из камня вытесал песенки строки
Но нот не нашли, хоть искали

Мой глупенький демон, влюбленный ревнивец
Плетет мне на утро косы
Не бог хоть колдун и немного провидец
Не любит пустые вопросы

Мой маленький демон, когда я уйду…
(На кухню за чашкой кофе)
Возьмет и утонет в зеленом пруду
Из тоски. Мой нежный пройдоха…

Гострий ніж... гостріше немає
По венам холодним, майже зітлілим
Останню партію в останні п’ять хвилин зіграєш
Програєш все до нитки – гравець неумілий
Гострий ніж, як наша пристрасть
Холодний, пекучий як останні обійми
Віддавати серце на чиюсь милість
І чекати прийде-не прийде…
Гострий ніж – на лезі отрута
Солона як сльози й солодка як чай
За мить довговічна … довічна спокута
Прийдеш не прийдеш, все рівно, прощай
Холодний ніж з блискучим лезом
По синім стрічкам, по рікам руки
Все було занадто. Занадто безмежно
А потім завили в утробі вовки

Він хотів бути схожим на Ісуса, дуже
Тому не мив голови і не брив бороду
Цілував всіх, навіть найгірший у губи
Сподіваючись, на решті, знайти свого Іуду
Ходив босим, здебільшого по дахам
Бо так, він вважав, значно ближче до Бога
Безіменним був – не вірив іменам
Його часто бачили серед міста голого
Збирав пляшки і дарував квіти бомжам
«Кожен має право на квітку зранку»
Лякав мене коли обіймав
Коли приймав за стару наркоманку
А вечорами вдягав піджак
І огидну сріблясту краватку
Йшов у єдиний в місті «спраіжній» паб
І розважав петеушних дівчаток
А зранку знову хотів… бути схожим на Ісуса
Чи Елвіса. Чим Король гірше за сина Бога?

Золото твого волосся згасло
Тихо. Дощ іде
Радше шарудіння пінопластом
Тиде? Тиде?
Попіл листів-серветок
Ніжний на доторк пух
Не варто нам більше таблеток …
Я і так наче дух
Діаманти твоїх усмішок розтали
То був лід
До останнього все віддала
І витерла піт
Ліжником замотала ноги
Сховалась в волоссі (дарма що згасло)
Досить оббивати пороги
Все вже було прекрасно
Заллю зеленкою серце
Щоб не боліло
Золото колись повернеться
А тіло зітліло …

Латати мозок грубими нитками
Обличчя німе
Не залишилось нічого ні тата ні мами
Вода з хлоркою. Чай
Гидкий цукор, скалічені очі
Гарячий лід
Ночі, ночі…ночі-ночі. НОЧІ!
Провалля
Напитися хочеш?
Латати мозок. Навіщо, нікчемо?
Видери очі. Забери їх.
Сховай до кишені
Закрий їх до скрині, розмалюй фарбами
Наприклад у сині
Збери мозок до купи.
Віником з асфальту. Вклади до голови
Латай грубими нитками
Зроби з мене ляльку
Запакуй у картон, засип пінопластом
І пошли до Африки
Латай мозок, не шкодуй шовку

С сороками щебетать на подоконнике ты любишь
Пить холодное молоко с галетным печеньем
Иногда выставлять из окна правдивый кукишь
И не любишь спорить об энергосбережении

Любоваться облаками пушистыми и плоскими
Считать количество дождевых капель на одной ладони
Убивать целые недели утехами плотскими
А потом отдыхать нежась на солнце в индейской колонии