Із Олександра Васильовича Некрасова *
Зміст
Глава перша
1.
Ну о̀т: поема – так поема;
не треба бовкати було!
¹
Сьогодні рими – не проблема.
А ямбів – шеляг за кіло.
2.
Тож приготуйте зайвий сандвич,
бо казка – з десятьох частин
²...
Героя звуть – Павло Іванич;
із роду Чичикових він.
3.
Його був батько – чесних пра́вил
³,
й шепнув, коли конав уже,
що марнотратство – це диявол,
а гріш всю гривню береже!
4.
Павлусь, як опинивсь у школі,
про капіта̀л кмітити став:
зарані куплені франзолі
з маржо́ю в класі продавав.
5.
(Проте, ніхто тут не напише,
що з бідних дер він зайвий гріш, –
отѝх він пас, хто багатіше;
та й більший, врешті, з них бариш).
6.
Хоч вправний був у різних трюках
і в спільних пустощах співбрат,
відмінний по усіх науках
отримав повний атестат.
7.
На службі – був завжди культурний,
привабливий з усіх сторін,
й дочка начальника... Недурно
просунувсь у кар’єрі він!
8.
Він хабарів не брав рішуче,
а через писарів геть-лиш;
такий став гарний та квітучий,
що хоч вінчай його скоріш!
9.
І враз – такѐ от інкогні́то –
припхав столичний ревізор;
й Павла́ Іванича аби-то
звільнили вщент на форс-мажор...
10.
Та Чичиков не падав духом;
от чесно: наш герой – герой!
Не вірте вуличним плетухам,
не здався він, як перетой...
11.
Він влаштувався на таможню;
й летіла слава до небес
про те, я́к він непереможно
казни варту́є інтерес.
12.
Недбалих митників зачистив,
щоб не дрімалось карасям,
й усіх притис контрабандистів...
А контрабанду – впорав сам.
13.
(Ну, зараз ви – як під диктовку:
мовляв, шахрай він, попервах!..
Та все ж дозвольте на відмовку
сказати дещо у дужках.
14.
Допоки цар – влада́р держави,
на що податки йдуть, ану? –
Не на усім кори́сні справи,
а на палаци та війну.
15.
Тож Чичиков був пра́вий, певне,
що потихеньку багатів;
і хоч він був у цьому ревний –
не розоряв сиріт-удів.)
16.
Та враз – поплічник, нестелепа,
зробив донос і тарарам...
І сам же вскочив у халепу!
Навіщо?!. Так:
cherchez la femme⁴.
17.
Одну молодку темноброву
не поділили молодці.
(Штабс-капітану Шамшарьову
вона дісталася вкінці).
18.
Отож, з такої завитушки
зубожів наш герой всерйоз...
Тут Олександр Сергіїч Пушкін
зазвав якраз його на штос.
19.
Бо перед цим – архієрею
програвся Пушкін назагал,
тож виставляв на кін ідею,
я́к попридбати капітал.
20.
А Чичиков: «Що ж, брате Пушкін
⁵,
іду ва-банк, як чесний пан!
От все, що є: лакей Петрушка
й при бричці кучер Селіфан».
21.
І на́те: виграв! Ну, канальє!
Лиш неазартним щастя, мо’...
Ідею, виграну в цій тальї
⁶,
ми зараз вам пояснимо́.
22.
Належить у «ревізькій казці»
лічити вмерлих як живих
(казна́ бо хоче – най їй трясця! –
подушну подать мати з них);
23.
так набери таких, де можна,
та й заклади́ їх у казну;
і наживеш цілком побожно
сотни́чку тисяч не одну.
Глава друга
1.
А що цей Чичиков за птиця?
Невже спадковий дворянин?
Хіба з ним чикатись годи́ться?
Й чи він насправді має чин?..
2.
А ось дивіться: він – чиновник
із шостим класом, так-так-так,
що по-піхотному – полковник,
а не якийсь тобі пішак!
3.
Йому в губернії Херсонській
дали би землю залюбки,
й сидів би, пив би чай цейлонський,
коли були би кріпаки...
4.
І о̀т він, запосівши бричку,
віта́ губернське місто N.;
за тиждень всім ввійшов у звичку,
бомонду став помітний член;
5.
в панів цікавився наділом,
і де до них в помістя путь;
вже Собакевич та Манилов
⁷
його до себе в гості звуть...
6.
(Питає дехто, чи відомо,
що́ їв герой наш, де́ він спав? –
Він у готелі жив міському,
й там готували кілька страв:
7.
листко́вий пиріжок незмінний,
з капустою сосиски, щі,
пулярку смажену у кмині...
Сідай, мосьпане, та трощи.)
8.
Ну що, в Маниловку? Поїдем!
Від мі́ста – верст п’ятнадцять, десь.
Вгощають, певне, там обідом,
і ко́ням є їство якесь...
* * *
9.
«Англійський парк» (ну, тобто – сині,
коли цвітуть, кущі бузку)
містив ставок у баговинні, –
пейзажну лірику таку.
10.
Альтанка поряд – напис ма́ла:
«Самотньої розду́ми Храм»;
й садиба, трохи занепала,
стояла на горі̀ отам.
11.
Манилов був уже на ґанку.
Який собою? - з тих натур,
що життєрадісні ізранку;
красунь білявий,
gueule d’amour⁸;
12.
до всіх – привітний, щиро чулий,
взірець увічливих манер;
поблажливий до осавули
(хоч був раніше офіцер);
13.
із кріпаками не сердитий
(було їх – більш двохсот дворів);
не тлустий, а, скоріше, ситий;
середніх літ, і не хворів;
14.
в трактирі – курочку замовить
та ростбіфу п’ять-шість скибок,
паштет печі́нковий фірмо́вий,
а з’їсть усього – лиш дрібок;
15.
принади шлюбу не підмокли,
і дітки мались, все як слід:
семи рочочків Фемістоклюс
та шестиліточок Алкід;
16.
дружина, Лізанька Іванна,
для нього грала залюбки
по вечорах на фортеп’яно,
а вдень – в’язала капшуки.
17.
Він був надмір солодкий трохи,
пойнятий надто млою мрій...
Та що́ розводити патьохи,
адже недолік це дрібний!
18.
І був обід. Сільський, по-свійськи:
телячі щі, із м’ясом кість,
до чаю бублики російські...
В курильню званий потім гість.
19.
Й там Чичиков (а в горлі дерло!)
сказав своєму
vis-à-vis⁹:
мовляв, панщан продайте вмерлих,
що в «казці» значаться живі...
20.
Закляк Манилов, як прибитий;
та був запевнений притьма́,
що все –
légal¹⁰, до того ж – мито
казна̀ на вигоду прийма́...
21.
Тоді Манилов (ні, рішуче,
з усіх він кращий, без балак!)
узявся оплатити купчу,
а мертвих – передав за так;
22.
та бути в місті обіцявся,
щоб все оформити як слід...
З ним довго Чичиков прощався –
і рушив далі в свій похід.
23.
Ну, а Манилова – з дивана
несла фантазія прудка...
що от якби Павло Іванич
вселивсь на тім кінці ставка,
24.
тоді би – ось таким манером
вони поставили би міст
з таким високим бельведером,
що б видно з нього купу міст;
25.
і цар, почувши я́кось далі
про їхнього братерства міць,
обом їм дав би по медалі;
і ще вагон таких дурниць.
Глава третя
1.
Трясеться бричка. Пан дрімає.
На ко́злах – кучер Селіфан.
Із конями розмову має,
бо добре випив у селян:
2.
«– Ти припиняй хитрити, брате! –
чубарого коня корить. –
Гнідий – везе, і Засідатель...
Не наживай собі страхіть!..»
3.
І в низці ячнищ та гречанищ
він пропустив, зверта̀ти де;
і – як завжди: коли застрянеш –
й пітьма стоїть, і дощ іде...
4.
Застала нічка їх у полі;
в дузі дзвіночок – дінь-дінь-дінь...
І лячно, лячно мимоволі
помі́ж незвіданих пустинь...
¹¹
5.
Та раптом – гавкіт десь близенько...
Ану, у бік той – риссю руш!
І от – знайшлось сільце маленьке,
десь та́к на вісімдесят душ.
6.
Садиба – ну, міським не рівня,
та в ній – хазяйка ділова;
зовуть – Настасія Петрівна,
Коробочка. В літах. Вдова.
7.
Вона сама вела хазяйство,
і хоч на хитрість не швидка,
не допускала, щоб гультяйство
з пуття збивало мужика;
8.
на продаж справно постачала
пташині пе́ра і пшоно,
коно́плі, мед, свиняче сало,
вершкове масло, толокно...
9.
Явилась ключниця Фетинья,
вселила гостя на нічліг;
той умостився на перині –
і захропів без задніх ніг...
10.
Як вранці вийшов гість до кави,
Коробочка накрила стіл
(такі етнографічні страви
не кожний знає москвофіл):
11.
коку́рки, пря́гли, скородумки,
коржі з вівся́ної муки,
маківники́, важкі для шлунка,
оладки, ша́ньги, пиріжки...
12.
Такі там пахощі гуляли!
І Чичиков зробив що міг:
млинців із маслом з’їв чимало,
ще й прісний з яйцями пиріг;
13.
віддав данину і настою...
Та не забув про інтерес.
Ніжніше варто б з удовою...
А втім – пощо тут
politesse¹²?
14.
Оскільки досвід мав зарані,
до справи він прямцем попер:
«– А за скількох померлих, пані,
ви подать платите тепер?»
15.
«– Осьмнадцять душ! Розор, по суті,
за кожного – по два рублі...»
«– А ви візьміть, мені їх збудьте».
«– Що-що? Це я́к же? З-під землі?!»
16.
«– Та ні, це ж тільки на папері!»
«– Боюся, що продешевлю...»
Й нарешті – впертій цій тетері
він дав за душу по рублю.
17.
(Та не в рублях насправді діло,
а от – такий її
caprice¹³,
що в «лохах» бути не хотіла, –
категорично, навідріз!..)
18.
Ну, під диктовку майстровито
реєстрик вмерлих він уклав
(«Петро Неуважай-корито»
його іменням здивував);
19.
та допоміг цидулку скласти
їй до знайомця із міських,
щоб той за неї в рамках трасту
міг діяти від сих до сих.
20.
І – далі в путь. Від міста вчора
гайнули верст на 60, –
чи, Селіфане, в тебе шори?!
Вертай давай уже назад!..
21.
А, та́к: дівчиська Пелагію
послали їм вказати шлях,
щоб знов міські ці грамотії
не заблукали у полях.
Глава четверта
1.
Трактир при стовповій дорозі –
не для столичних приверед,
що тільки устерс
¹⁴ їсти в змозі
(ковтнувши ліки наперед);
2.
отож-бо, для панів інакших –
середньої, мовляв, руки́ –
стоять, під зливами поблякши,
по наших трактах кабаки:
3.
оці – ватрушок півдесятка
беруть на станції одній,
на другій – дай їм поросятка
чи шинки кусень запашний,
4.
на третій – просять осетрини
або якої ковбаси,
а там – за стіл сідають чинно
(ба навіть і в скрутні́ часи),
5.
і от – стерляжа юшка всяка
шкварчить у них вже на зубах,
туди ж – із сомом кулеб’яка,
ну й, звісно, шкалик попервах...
6.
І Чичиков коривсь резонам:
трактир угледівши, приспів
і зі сметаною та хроном
поважно порося спожив.
7.
І тут ввірвався до трактиру
рум’яний, свіжий – грає кров! –
веселий і гучний надміру –
рокі́в зо тридцять п’ять – Ноздрьов.
8.
(З ним був і зять його Міжуєв, –
ну, тобто, чоловік сестри;
та що̀ язичити нам всує? –
зять ні при чім, за пругом гри.)
9.
З Ноздрьовим Чичиков знайомивсь,
кажись, на балі нашвидку...
чи на прийомі на якомусь...
і – та́к: в картко́вому кутку.
10.
Ну, о̀т: Ноздрьов. Удовий тато
двох непотрібних дитинчат;
гультяй, брехло, картяр завзятий,
у каверзах відомий хват, –
11.
йому подобалась планида
узяти десь-когось на дзюб:
пустити плітку про сусіда,
або зірвати навіть шлюб...
12.
«Ба, Чичиков!» – і галасливо
тягнути став до себе в дім;
і той, в надії на поживу,
не встояв, та й поїхав з ним.
13.
Ноздрьов же – вдома випив знову,
на «ти» зіскочив без підстав,
завів якусь непевну мову,
і довго хваставсь та брехав:
14.
про рідкісну собак породу,
про ярмарок, про ласий шмат,
почім придбав і де запро́дав,
який був зиск і розмір втрат;
15.
відвідав скільки сабантуїв
і спокусив скількох графинь;
який красунчик Поцілуєв
(штабс-ротмістр драгунський він);
16.
як нібито усіх рішуче
драгунів перепив таки;
і як Кувшинников, поручик,
вві сні нам’яв йому боки;
17.
й яка у нього, бач, натура, –
з міцного п’є лише
bonbon¹⁵,
«Clicquot»¹⁶ – не менш як «матрадура»
¹⁷,
та бургоньйон, як шампаньйон!..
18.
Показував потому псарню;
він був як батько всім цим псам
(й не будемо брехати марно –
любимий ними був і сам...)
19.
Затим обід був: дивнуватий,
сирий-горілий, як на сміх;
й вечеря – краще не казати;
і ніч – у ліжку, повнім бліх.
20.
До речі: Чичиков Ноздрьова
про вмерлих ввечері питав...
Ой, зайво! Та впустивши слово –
йому не знайдеш вже угав.
21.
Ноздрьов здійнявся водограєм,
завівся: «Виграй на парі!
не хочеш? ну, давай зміняєм!
чи хай це буде ставка в грі!»
22.
Коли ж відмову вчув – зі злості
поніс нечемні словеса,
і наказав: конячкам гостя
лиш сіно дати, без вівса...
23.
Уранці гість – шмиг до упряжки;
та знов Ноздрьов тут підвихляв:
мовляв – а розіграймо в шашки!
Нема ж там плутощів, мовляв.
24.
«Ну що ж, гаразд». – «Зроби-но милість!»
Вони зайшли у дім та дим –
і там за дошкою схилились,
як Бендер з Ласкером яким
¹⁸.
25.
«Давно не брав я в ру́ки шашки», –
й Чапаєв дамку гнав учвал...
¹⁹
(Та тю! Свистю, як після бражки...
Звичайно, Чичиков! Скандал...)
26.
«Вже звісно, я́к ви в шашках кволі», –
бурчав Ноздрьов собі під ніс,
і рукавом отак, поволі
вперед дві шашки переніс.
27.
«– Ах, так!» – сказав Павло Іванич,
стілець кормою відіпхнув,
і шашки з дошки – на добраніч! –
усі як шашкою змахнув!
28.
«– Ах, так! Так тѝ – пуста галушка! –
скричав Ноздрьов, – та ще й глевка!
Агов! Порфирій та Павлушка!
До мене! Бийте фітюка!»
29.
І відбулось би щось безславне;
на щастя Чичикова, тут
явивсь нараз місцевий справник:
хтось виклика́в Ноздрьова в суд.
30.
І Чичиков – аж подих стлумив,
у бричку плиг – і миттю щез...
Чубарий кінь тягнув і думав:
«Та згний, Ноздрьов, і твій овес!..»
Глава п’ята
1.
Як перепуття не плелися
(то вбік, то мало не назад),
доперли нашого Улісса
до Собакевича в оса́д.
2.
(В дорозі – він набрався вражень,
я́к труднощі долає русь,
коли зі стрічним екіпажем
з вини погонича зіткнувсь:
3.
зібрався люд – мовляв, подбаєм,
конячок миттю відпряжем! –
і без пуття Митяй з Миняєм
сідали верхи за гужем...
4.
І, як буває при інсайті,
герой наш зрозумів отут:
мовляв – я́к, друзі, не сідайте
²⁰,
вам не здолати жодних скрут.)
5.
Ну, о́т: Михайло Собакевич.
Він був із тих здоров’яків,
які ведмежу мають велич;
літами – сорок з чимсь років;
6.
він все в несхитному порядку
у власному селі тримав,
про кожну справу дбав споча̀тку,
і не було мізерних справ.
7.
Із мужиками – справедливий,
як це відомо всім довкіл;
мав, правда, ваду: був лайливий
і лихомовний, мов Зоїл
²¹.
8.
А втім, чи це недолік точно?
Без критики за всякий гріх
стають чиновники порочні,
а Собакевич знав їх всіх:
9.
«Пройдисвітів там цілий ворох,
як не масон, то сучий син;
з них кращий – той, що в прокурорах,
та,
entre nous²², свиня і він».
10.
Його дружина поважа́на,
особа вельми показна,
звалась Федулія Іванна;
у залу виплила вона
11.
і йти до столу проказала;
пани – по першій, все як слід,
тоді – грибочок, скибку сала,
і врешті сіли за обід.
12.
«Ах, серденько, – сказав хазяїн, –
які ж то добрі щі оці!»
І взяв до щів із розтягаєм –
не враз і втримаєш в руці –
13.
іще чималий кусень «няні»
(а це – баранячий рубець,
в якому каша є гречана
з додатком шква́рок та яєць);
14.
затим – баранячу лопатку
з лемішкою на молоці
змели до краю від початку
ці добросовісні їдці;
15.
потому – не бреши, що куці –
були ватрушки: кожна з них
не уміщалася на блюдці
(та це, скоріш, достойний штрих);
16.
затим – індик завбільш теляти,
набитий рисом та яйцем
й на іншу всячину багатий...
Й на цьому все, кінець кінцем.
17.
«Ну от, – сказав хазяїн, – славно!
А всі ці устриці
haut-goût²³
та ла́пки жаб’ячі нестравні –
у шлунку творять лиш нудьгу!»
²⁴
18.
У залі подали варення
(варена редька на меду);
тут гість пустивсь у теревені
й поніс геть-чисто лабуду:
19.
на чім поміщик багатіє
й живе із чого, і чому́,
коли продуктом володіє,
не треба мертвих душ йому
²⁵...
20.
Та Собакевич – та́кож дока;
він мовив, без гримас та драм:
«Вам треба мертвих душ? Нівроку,
добірніших я вам продам:
21.
Михеєв, віртуоз-каретник,
коляска кожна – як дормез,
а що пияк – це бре́хні шпетні,
в заметі спати ліг і змерз;
22.
Степан... та не Бандера, – Пробка!
Тесляр, й аршина три на зріст;
не допускався недоробки
і до тверезості мав хист;
23.
Макар Телятников, – добряга,
твереза вдача й гарний швець;
пічник Милушкін, – теж трудяга
й хмільного зовсім не питець...»
24.
І Чичиков, само собою,
від торгу трохи ошалів,
й за душу дав по два з копою,
й завдаток 25 рублів.
25.
Відносно купчої: уклали
у місті бути завтра вдвох...
І – в путь! Завад на ній чимало,
але дає і втіху Бог:
26.
від Собакевича узналось,
що поряд, кілька верст убік,
пан Плюшкін проявив недбалість
і звів маєток свій на пшик;
27.
і кріпаки сливе невмисно
(признатись, я й сам не рад,
та вже облишмо евфемізми)
його прозвали – «драний зад».
Глава шоста
1.
Жив-був на світі дідич Плюшкін,
що мав із тисячу панщан;
помістям правив самотужки
цей добрий та достойний пан.
2.
Він був розсудливого складу,
й недаром той чи той сусід
до нього їхав по пораду
(і залишався на обід).
3.
В помісті все жило: валяльні,
млини по берегах ріки,
цехи столярні, сукновальні,
майстерні, кузні, тартаки...
4.
Гостинна й лагідна хазяйка;
дві рози-доньки; вдалий син;
француженка (
un peu²⁶ всезнайка);
француз-учитель; пара псин...
5.
Та щастя – зрадить, як злодюжка,
його не втримати в руці:
хазяйка вмерла, й скоро Плюшкін
став скнарий, як усі вдівці;
6.
а там – і донька, Олександра,
з одним штаб-ротмістром втекла,
і батько замість реприманду
проклін услід шепнув зі зла.
7.
Француженку, причетну втечі,
з маєтку вигнали нараз;
син виріс, і збирати речі
настав для гувернера час.
8.
Та син подався в офіцери,
хоч Плюшкін-старший проти був;
у батька розігрались нерви,
прокляв нащадка і забув.
9.
А тут ще і дочку молодшу
пропасниця прибрала вмент, –
обтяжувала доля ношу...
Літа́ – зломили дух ущент.
10.
Сварлива стала мова в нього,
дрижала самохіть рука;
він став помисливий та вбогий –
на кшталт старого пацюка.
11.
Чекати став облуду й скруту
від кожного, з ким справу мав,
й закупники його продукту
поклали не вести з ним справ.
12.
А він, займаючи хороми,
зріза́в затрати на свічках,
листки паперу економив,
над купкою уламків чах –
13.
тоді як борошно в завалах
покам’яніло все давно;
в льохах копченя зогнивала;
стлівало зроблене сукно;
14.
в будинку сті́ни – всі у гнилі;
крізь дах лило на хатній скарб;
і ветхість двох церков ганьбили
вітці їх, Карп та Полікарп.
15.
Яко́сь-то в Оноре Бальзака
порвалася одна з попруг
(він мимо мчався, неборака,
із України в Петербург
²⁷);
16.
тож він до Плюшкіна в конфузі
заїхав... Цур йому та пек!
Як ніби з-під Москви французи,
втікав Бальзак, й бурчав: «Гобсек
²⁸...»
17.
І от сюди́, як на тачанці,
на бричці Чичиков примчав;
уздрів, які́ тут голодранці,
і наробив негайно справ:
18.
собі̀ забрати побожився
усіх 120 мертвих душ, –
адже пан Плюшкін сам жалівся,
мовляв, податки – геть сутуж!
19.
Тут Плюшкін – враз осяг науку:
всучив і збіглих цілий пук –
по 32 копійки штука,
аж майже 80 штук!
20.
Між них – Микита Волокита,
дворовий чоловік Попов,
Карякін, в рекрути забритий,
якийсь-то Абакум Фиров...
21.
Та годі в список оком лізти:
вже Плюшкін поспіхом черкнув
цидулку до знайомця в місті,
щоб той повіреним побув.
22.
Й
bon ton²⁹ згадавши, він велично
в кімнату вгощення припер:
засохлу паску тогорічну
і майже без комах лікер.
23.
Та Чичиков сказав: «Спасибі,
але недавно їв та пив!»
Відкланявсь. Вийшов із садиби –
й мерщій до міста покотив.
24.
А Плюшкін думав, як прагматик:
«Ото̀ цей Чичиков глупак!
Хоч сьомий вже живу десяток,
а рідко радувався так!»
Глава сьома
1.
Уранці, ледве вставши з ложа,
рахує Чичиков свій куш:
він став поважний власник, схоже,
чотирьохсот ревізьких душ!
2.
Мерщій, як слід їх записати
до всіх «казок», «реєстрів», «книг»!..
І до цивільної палати,
не снідавши, герой побіг.
3.
Іван Григорич, що з хандрою
боровсь у кріслі голови́,
став добрий приятель герою
ще в межах другої глави,
4.
тож, як начальницьке світило,
владнати справу дав наказ;
та й Собакевич і Манилов
уже явилися якраз;
5.
ах так, Коробочка і Плюшкін...
та ось – повірені обох;
а Трухачевський та Бігушкін
згодя́ться свідками, дасть Бог;
6.
був та́кож визваний із дому
поштмейстер, – йди й не супереч!
(він був на прізвисько відомий
«Іван Андрейч –
зі шпрехен дейч³⁰»);
7.
попав у свідки, попри норов,
і протопіп отець Кирил;
500 рублів казенних зборів
сплатив герой з останніх сил...
8.
Ну, Пал Іванич, Бог у поміч,
придбали тищ на сто панщан!
(А секретар Іван Антонич
запхав «спасибі» в свій гаман).
9.
Тепер – покупку покропити
було б не зле, інакше – пшик;
а в цьому (знають навіть діти)
поліцеймейстер – чарівник.
10.
І справді: Олексій Іванич
гукнув квартальних – і умент
дістали наші бонвівани
від ряду рибного презент:
11.
були там балики, севрюжки,
сири, білуга, осетри,
копчені язики, чечужки,
всі види чорної ікри...
12.
І кухня та́кож не відстала:
був із лососем розтягай,
та пряженців сортів чимало,
груздевий ку́рник, – налітай!
13.
З горілкою чарки злітали,
шипів шампанських вин набір;
пляшок із рейнським вдих бувалий,
угорського тугий напір...
14.
І Чичиков, увесь на зльоті
і задом спершись на буфет
³¹,
«Послання Вертера Шарлотті»
³²
читав прибулим на бенкет
15.
(те са́ме, що покійний Ленський
³³,
коли збирався на дуель,
переспівав на кшталт блазенський
в листі своїй
mademoiselle³⁴):
16.
«Зійду в таємну тінь гробниці,
на землю неживий впаду;
забуду всі бажання ниці,
підвладний грізному суду³⁵;
17.
поглине тиховодна Лета,
забуде світ мене; та все ж –
чи прийдеш ти у склеп поета
і ніжну там сльозу проллєш?..»³⁶
18.
Та годі, це занадто трошки,
належить пильнувати чин...
Adieu!³⁷ На прокурорських дрожках
у свій готель вернувся він;
19.
звелів: «Нехай до переклички
стають набуті кріпаки!» –
й заснув у одязі, – з незвички,
він вперше так набравсь таки!
Глава восьма
1.
Ех, Чичиков! Чухрав би далі,
у Псков, Рязань чи Кострому, –
так ні! Мабуть, губернські кралі
баньки замулили йому.
2.
Три дні пройшло – йому байдужки;
невже кортіло – на фінал
попа́сти, наче Попелюшка,
до губернатора на бал?..
3.
Уже́ він, наш «мільйонщик» мнимий,
отримав на своє ім’я –
як Пушкін! – лист від аноніма
³⁸:
«Ні, критися не в змозі я!
4.
Що́ це життя? скорбот оселя.
Що́ світ? відчужена юрма.
Давай утечемо в пустелю³⁹
від вавілонського ярма,
5.
в якому люди – в загороді,
в неволі прикрій душних міст
не знають неба й прохолоди,
втрачають до кохання хист!⁴⁰
6.
Мій друже! Пара горлиць вкаже
тобі, де́ мій холодний прах...» –
та інші там іще пасажі
в кучеристих таких віршах...
7.
Аж ось і бал! Букет сюрпризів,
парад матрон та примадонн;
грузинський князь Чіпхайхілідзев;
мазурки, вальси,
cotillon⁴¹;
8.
якийсь відряджений московський,
з пером на капелюшку хтось,
Беребендовський, Перхуновський –
усе знялось та понеслось!
9.
І раптом – вчувся сміх зловіщий
(й пахну́ло сіркою немов):
«А де ж херсонський наш поміщик?..» –
Еге ж, це, звісно, був Ноздрьов.
10.
«О, Чичиков! А скільки мертвих
уже придбав ти назагал?» –
Ноздрьову бракувало жертви,
щоб скоїти мерщій скандал.
11.
Він, звісно, вигнаний був швидко;
але ж і Чичиков – примовк,
махнув рукою на наїдки
й чкурнув у вбогий свій куток.
12.
Та до кінця іще не відав,
наскільки зле пішли діла́:
Коробочка – от непосида! –
в цей день у місто прибула;
13.
у протопопа, хлібосола,
приткнулась на короткий час
(в дому́ за церквою Миколи
на Недотичках, де попа́с) –
14.
і почала негайно звіди,
яка́ у мертвих душ ціна,
і, через дурість, як завсі́ди,
чи не огулилась вона.
* * *
15.
От протопопша – вранці-рано
в сусідню хату шмиг чимдуж, –
похвилювати Софь-Іванну
набувачем загробних душ;
16.
а та – мерщій до прокурорши
Анне́т Григорівни, куми:
бо звістка – викличе фурор ще,
скептичні потрясе уми!
17.
Дві подруги, за півгодини
в сюжет додавши гостроти,
роз’їхались, – скоріш новини
у місті всім розповісти́.
18.
І місто – мов смикнулось вдалеч,
аж вилізли на білий день
старий шкарбун Макдональд Карлич,
Сисой Пафнутич, сивий пень –
19.
як ніби на щерби́ з’їдання
із двохаршинних осетрів,
що куплені були зарані
у складку за 500 рублів...
20.
І кожний видатний філософ,
що з міста N. іще не втік,
які б ідеї не підносив –
постав на той чи інший бік:
21.
якщо одні – матер’ялісти –
шукали з мертвих бариші,
то інші, в кого ду́ші чисті, –
порив тут бачили душі́...
⁴²
22.
Звичайно, це – прекрасні дами,
загін вони передовий!
На сутність явищ тих же са́мих
у наших мрійниць – погляд свій:
23.
мовляв, ось хрест вам на іконку,
що Чичиков – це сам Сатир,
з ним губернаторова донька
втече, батькам наперекір;
24.
при сватанні за етикетом –
був даний матір’ю відказ,
адже раніше з цим брюнетом
і в неї був роман якраз;
25.
його дружинонька остання
листа прислала в краплях сліз,
і губернатор в цім питанні
тако́ж став проти навідріз;
26.
тоді, втягнувши в це Ноздрьова,
спокусник втечу і зладнав;
а мертві ду́ші... чесне слово,
absurde⁴³ для прикриття забав!..
27.
А інший табір, чоловічий,
вчував підкладку грошову...
Та тут ми, поплювавши тричі,
окрему почнемо главу.
Глава дев’ята
1.
Мужі губернського масштабу,
усі стривожені якісь,
немов до польового штабу,
до поліцмейстера зійшлись.
2.
Від стресу кожний аж холонув:
чи́м вѝйде нам цей пересу́д?
Семен Іванович (з масонів) –
і той, здається, трошки схуд...
3.
І що цей Чічіков за цяця? –
здійнявсь у них безладний хор. –
Гравер підробних облігацій?
Санкт-петербурзький ревізор?
4.
А що за мертвяки лукаві?
Міської медицини плід?
(Міський інспектор медуправи
чомусь примовк і дуже зблід).
5.
Чи оком кинемо в аннали:
з тієї бійки ці мерці,
де усть-сисольських змордували
сольвичегодські молодці?
6.
А скинулись по вісім соток,
і нате вам – «природна смерть»...
(Поліцеймейстер – от невротик! –
аж сів, побагровівши вщерть).
7.
Чи можна о̀сь чого згадати:
це мстить нам, лежачи в труні,
Дроб’яжкін, земський засідатель, –
за те, що списаний в чумні;
8.
адже насправді, попри звіти, –
цей повітовий донжуан
в сільці Вошива-чвань був битий;
та ким – не взнаєш у селян...
9.
Дебати – мало не до бійки!
І тут гукнув поштмейстер всім:
«Так він же – капітан Копійкин!..
Не чули?! Добре, розповім.
Повість про капітана Копійкина
10.
Вояк; в боях з Наполеоном
руки́ позбавивсь та ноги́;
він – до столиць, за пенсіоном;
там – генерали навкруги;
11.
один йому: чекай указу;
а наш: нема ж і на харчі!
а той: тримайсь, не все відразу!
а цей: не вийду, хоч кричи!
12.
А той: притримай голосисько,
начальник тут – іще не ти!..
Й нахабу – у місця́ прописки
звелів з конвоєм відвезти...
13.
Чиї тут витримають нерви?!
Від звабних Невського суєт,
де з фінтерлеями фензерви
та розсупе́ делікасет⁴⁴ –
14.
вклепатись у ліси рязанські,
де брак не те, що трюфелі́в,
а у кільці створінь поганських –
диви́, щоб сам не околів...
15.
І незабаром вздовж дороги
гуляла шайка поселян,
а верховодив – одноногий
та однорукий атаман».
16.
«Стривай, – поштмейстеру сказали, –
та це ж не Чичиков! Коли
він був недавно у воксалі
⁴⁵ –
при ньому члени всі булѝ!»
17.
І тут – хтось перший блиснув оком
(нема натхненню перепон):
«
En face⁴⁶ і та́к от, лівим боком,
цей Чичиков... Наполеон!»
18.
І, ніби в телевікторині,
всі завелись навперебій:
«Авжеж!» «А слух про факт кончини –
навмисно пущено пустий...»
19.
«В Росію з острова Єлени
проліз він мимо всіх застав...»
«Щоб скарб забрати величенний,
який колись-то заховав...»
20.
Й здавалося, пройшла нарада
доволі плідно у чинуш...
Та все ж – лишилася шарада:
причім тут притча мертвих душ?!
21.
У Собакевича спитали –
він мало їх не взяв на сміх:
мовляв, людей продав не хлялих
(він слову зрадити не міг).
22.
А що про це Манилов скаже?..
Манилов – ворог всіх обмов,
на бій іти в святому ражі
за Пал Іванича готов!
23.
Тоді звернулись до Ноздрьова...
І він – відкрив їм все довкіл!
Що Чичиков мав намір знову
померлих витягти з могил;
24.
що він – Суддя упущень прикрих
та Слідчий надважливих справ;
що губернаторшу він викрав;
що ніби сам допомагав...
25.
Коли ж дійшло до Бонапарта
у хмарах чарівної лжі –
від злив ноздрьовського азарту
втекли зажурені мужі.
26.
А прокурор – хоч пройда лютий,
але ж душевний чоловік –
узяв і вмер з цієї смути,
віддавши душу сам навік.
Глава десята
1.
Три дні чутки про мертві ду́ші
міське тривожили життя;
а той, що спокій всіх порушив, –
де са̀м призвідник сум’яття?
2.
А Пал Іванич після балу
злегенька, як на жарт, заслаб
⁴⁷;
аж ось,
enfin⁴⁸, застуда спала,
у гості можна йти хоча б.
3.
Та що за явище відразне,
де попередня благодать?
То всі були такі люб’язні,
а тут – приймати не велять...
4.
А ввечері – до нього в номер
упхавсь, все валячи навкруг,
натури щирої феномен –
Ноздрьов, – як найніжніший друг.
5.
Нови́ни всі – в однім абзаці:
«Учора ґиґнув прокурор;
що тѝ – підробник асигнацій,
всі знають, це вже не фурор;
6.
й чому запав ти так раптово
на губернаторську дочку?
Тікаєш з нею? Я готовий
надати поміч будь-яку...»
7.
Ось тут наш Чичиков і втямив:
пора лишати цей поріг
і мчати власними путями,
не стримуючи вільний біг!..
⁴⁹
8.
Ноздрьова – геть; лакей Петрушка –
давай збирати чемодан;
помити бричку-легковушку
був гнаний кучер Селіфан;
9.
на ранок куплені у лавці
в дорогу: смажене курча,
доречні скрізь варе́ні я́йця
і два гарячих калача;
10.
та тут, в руслі старої звички –
ах, Селіфан! такий кретин! –
прийшлось ладнати ко́зла брички,
та ще й кувати конячин;
11.
аж от – попхали, слава Богу,
уже на свіжих вухналях;
бідняги прокурора дроги
якраз їм перетнули шлях,
12.
і Чичиков згадав прикмету,
що стріти похорон – до втіх
(й додам від себе по секрету:
смерть прокурора – втіха всіх).
13.
І ось – дорога. Знов – на трійці,
і око тішать ве́рсти злі
⁵⁰;
шлагбауми, мости, путівці,
багаття, тліюче в імлі
⁵¹,
14.
обози, станції, трактири,
ходак у стертих личаках,
ридвани, ниви, села сірі,
і небокрай, і знову шлях...
15.
О Русь! Як бідно, незати́шно,
порожньо-рівно у тобі;
світання сиве
⁵², небо сніжне
і мокра ґава на вербі...
16.
Та мчиться трійка в даль безкраю
⁵³,
хоч кінь чубарий – все хитрить;
на ко́злах – не любитель чаю,
прихильник пінника сидить;
17.
сідок проігнорує натяк
і скине білий вінчик роз
⁵⁴,
а ду́ші – їдуть і не платять,
їх дуже тішить цей курйоз.
18.
Кури́ть дорога, зірка сяє,
гримлять мости... Куди ти мчиш?
Дай відповідь! Не відвічає.
Ну, й не потрібно нам, облиш.
(Січень – жовтень 2025)
Executed in 1.271 seconds