
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
перетворюючись на кашу.
У скількох людей
мозок стає схожим на кашу
ще за життя!
У скількох людей
слова нагадують кашу.
Жодної конкретики,
Потрібні мужність й хист, щоб відросли.
В той час тримати пошматовані вітрила
І відданість досягненню мети.
Серед поетів -- наче мрець,
Мене укрила, мов песець,
Сумна могила.
Зів'яли квіти запашні,
І не прийде ридать, о ні
Байдужа мила.
Ніхто не заперечує дебати,
але не ради рейтингів і місць,
а певно, ради істини і правди.
Поета можна й горщиком назвати,
аби лише не ставили у піч
і я ще не збираюсь помирати
від скромності. Моє у повний зріст
Померкне поволі на димній межі.
І постане народ із розшарпаним серцем
В надії на диво бодай хоч одне...
Під місячним сяйвом врочисто стане,
Готовий на свято й на пострах готовий.
І вийдуть тоді невідь звідки юнак
Макітра лиса сяє, наче сонце.
Один малює в стилі рококо,
А інший - майстер людяних емоцій.
А я ж бо - куртуазний маньєрист,
Сатирою обквецяний по вуха.
Ховаюсь за Пегасів куций хвіст,
Небо не виню в своїй печалі.
До весни лишився тільки крок,
голубіють пролісками далі,
розсипають сяйво промінців
на бліде обличчя хмарочосів.
А перлини на моїй щоці —
над дахами оживають лелеки-крани…
Напевно, це вже кінець війні,
адже місто моє заліковує рани.
2025 рік
Еней був парубок моторний...
Але – не згірш і Одіссей.
Тож, доки мелють наші жорна,
продовжмо звичай славний сей!
Розділ перший(День 1-й. Ітака)
Іще не радує нікого,
Адже місцями посиніла
Під гнітом холоду тривкого.
Хоч вгамувалися завії
І вже мороз не дуже лютий, –
Ріка понуро ціпеніє,
В льоди нетанучі закута.
подай мені грішному one more love
подальше недуги bonjour tristesse
ворожий погляд собачий ґвалт
стрінь мене боже в склепіннях слізних
як иншого будь-кого би стрів
у жили вливши схизми klein bissel
харизми дрібку & нав
Казав: «Навіщо додавати смутку тим,
Кому іще далеко так до вирію,
Відкіль вертаються лиш спомином гірким?»
Не був святим, та й не надміру грішним.
Не зносив сліз, порожніх слів невтішних.
Просив, щоб не поклали у
як сивими думками.
Вона стала
літописцем доби.
Гора стільки побачила
своїми незрушними очима!
Час відбивався в ній,
як у плесі вічності.
Три роки ворог рідний край мордує.
А вітер долі то в наш бік подує,
То в бік москальський. Нестійка вона.
Хоч ворог сили стільки літ збирав
Та нас здолати він ніяк не годен.
Але і зупинити його годі.
Він сотні тисяч
недопитий біль — відвар міцний.
У кривому люстрі лиса жінка
відшукала кучер золотий.
Полиновим зіллям пахне хата —
трав'янисті зорі на столі.
Зашарілася дивакувата,
Ліхтарі ворожать мовчки.
І сніжинками – зірками
Морозець плете віночки.
Заховалось небо в тишу.
Світло - сива даль снігами.
Нічка сріблом вірші пише,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Гомерова Одіссея, напівгекзаметром на ясну́ мову перелицьована
Еней був парубок моторний... Але – не згірш і Одіссей. Тож, доки мелють наші жорна, продовжмо звичай славний сей! |
Розділ перший
Серденько, Музо Зеве́сівно!
Може, розкажеш народу –
стисло, але ж і піднесено –
ту давньогрецьку пригоду?
Тільки, звиняй, не гекзаметром...
(Втім, не вбачаю провини:
з нього – лягли б усі замертво!
Досить його половини.)
Й певен, що втішимось добре ми
оповіддю отією,
я́к Одіссей, мов пороблений,
пестив свою одіссею...
Зевс – невдоволений зранку, ба! –
скликав богів на Олімпі
(це в них така собі Банкова);
кожний, природно, при німбі.
Й каже: «Вибішують виборці, –
на̀с винуватять при скруті.
Нащо тепер діатриби¹ ці?
Ми ж – їхній вибір, по суті!..»
Зевсу Афіна підтакнула:
«Хай би їм всім діарея!
Блазень у них – за оракула...
Шко́да лише Одіссея.
Він не барився з офірами, –
швидш будь-якого полтавця!
Маєм подбати прещиро ми,
щоби додому дістався».
Й тут же в той дім і полинула
(тобто, на острів Ітаку),
де «удову» різні ци́мбали
сватали вже усіляко.
Й там, обернувшись купчиною,
випити сіла під дахом
із Одіссея хлопчиною, –
юним іще Телемахом.
Й каже: «Твій батько – не в Гадячі,
шаста – не по̀ Конотопу...
Прийде! А ти тут від сватачів
матір боронь, Пенелопу!»
Ну, Телемах йде на дворище,
де женихи гостювали,
й каже: «Чи довго ваш хор іще
їстиме хліб мій, гевали?
Вранці щоб ви забиралися!
Я̀ відтепер за державця,
й зайва тут ваша навала вся!»
Вийшов, і спати поклався.
Розділ другий
Еос² перста́ми рожевими
небо мазнула по краю –
глядь, Телемах під деревами
збори ахейців збирає.
Й каже, із плачем та зло́бою:
«Вщент женихи об’їдають,
нашим вином та худобою
пельки свої набивають!..»
Скочив зі стрічними пенями
пан Антіной Евпитенко,
й каже: «Пардон, але вчені ми!
Зло тут – вдови побрехеньки!
Бо в Пенелопи Іка́р’ївни
хитрість – як тої Солохи:
всім усміхалася на́рівні...
Тільки дурила нас трохи!
“Маю, – казала, – я виткати
саван для свекра, Лаерта;
часу недовгі тут витрати,
днями він має померти.
Ви ж – почекайте, будь ласочка!..”
Й ро́ків зо три вона ткала,
бо – уявіть! – наша ясочка
тканку вночі розпуска̀ла!
О̀т що: нехай вона вибере
мужа собі дуже скоро,
бо доведем вас до сидора!..»
Тим і скінчилися збори.
Знову Афіна приплентала, –
є в неї маска і друга:
перетворилась на Ментора,
що Одіссею – за друга.
Й каже тоді Телемахові:
«Знаєш, де Пілос та Спарта?
Сплавай, таємно від матері,
там розпитатись про тата».
Потім – де й взялися сили ті? –
трансформувалась утретє:
став Телема̀х з неї, вилитий,
як на шкільному портреті!
Хутко добігла до гавані,
зафрахтувала суденце;
мов та Коза, на галявині
ячне вхопила зеренце;
ще Телемаха покликала,
Ментора вигляд прийнявши –
й врешті знялися із при́кола
(«у́зо»³ хильнувши, як завше).
Розділ третій
Вранці дістались до Пілоса
наші мандрі́вні герої;
там гекатомба⁴ чинилася,
й стейків напхались обоє.
Й потім із видом безхитрісним
хлопець наш Нестору каже:
«Син Одіссеїв я; вѝ із ним
разом були у вояжі.
Всі вже давно повернулися,
тільки татусь неспромога.
Де йому що забагнулося?
Щось, може, знаєш про нього?
Може, він йшов до Одеси, ба,
й вийшов ураз до Херсона?..
Чѝ вже судьба Одіссеєва –
це піклування Харона⁵?»
Той відповів Телемахові:
«В нас, переможників Трої,
плани були не однакові,
різне робили герої:
хтось – на бенкет мав снагу іще;
я й Одіссей – ми додому...
Й раптом – він збочив на гульбище,
й більш не стрічались потому».
Сонце тим часом сховалося,
й спати кладуть Телемаха;
й тітка Афіна забралася,
враз обернувшись на птаха...
Зранку – походу продовження:
рушив наш хлопець до Спарти;
сина свого в супроводження
Нестор надав замість карти.
(В сина були певні труднощі,
бо Пісістрат його звали;
й ні, це не вуличні грубощі, –
батько нарік так удало...)
Сіли в підводу, поїхали;
стали у Ферах поспати,
й там скуштували з горіхами
справжніх «маслин Каламати»⁶.
Ще одна днина із конями
(добре, що це не у січні) –
так і дійшли до Лаконії⁷
(будемо тут лаконічні).
Розділ четвертий
В Спарті (точніш, у присілочку)
наші бурла́ки завзяті
встигли якраз на весіллячко
у Менелаєвій хаті:
той свого сина одружував,
й бігали слуги полка́ми,
всіх частували послужливо
(«як і завжди, шашликами»)...
Тільки-но Еос осяяна
вийшла на світ з емпіреїв,
йде Телемах до хазяїна
й каже: «Я син Одіссеїв!
З Трої вже всі повернулися,
тільки татусь неспромога.
Де йому що забагнулося?
Щось, може, знаєш про нього?»
«Слухай же, хлопче, я́к сталося... –
це Менелай йому каже. –
З Трої несло нас до Фароса,
й там ми застрягли на пляжі.
Так би й сиділи в гадючнику;
та нереїдочка мила
взяти Протея⁸ в заручники
я́кось мене научила.
Й той розповів, серед іншого,
що Одіссей наш, гульвіса,
рветься з полону розкішного
від німфоманки Каліпсо».
Поки ведуться ці бесіди
в дусі братерства й співпраці,
маємо при́тьмом окреслити
настрій і стан на Ітаці.
Там женихи Пенелопині,
ці кавалери-невдахи,
пінились всі як пороблені,
взнавши про рейд Телемаха.
Й мовлять: «Цей хлопець пронозливий
робиться надто вже борзим!
Нащо від нього нам позови?
Хай не вертається зовсім!
Вісь його руху – зюйд-о́стова
(ми ж і самі – адмірали);
пройде повз Астера-острова...»
Й засідку там влаштували.
Розділ п’ятий
Тільки-но Еос до снідання
вилізла з ліжка з Тітоном⁹,
в офісі Зевс на засідання
скликав усіх телефоном;
й німфі на острів Огігію
позов пішов від Афіни:
щоб Одіссея – мов дзиґою
вислала вмент до родини!
Добре... Як Еос, ще заспана,
вийшла ізнову із хати –
взявсь Одіссей вищеназваний
пліт сам собі будувати:
дбав, щоб з укладистим трюмом був,
з довгим стерном, із планширом...
(Й радіорубку задумував,
та не зійшовся з Ефіром¹⁰).
Втім, не бува без недоліків...
Вклався в півтижня, їй-богу!
Німфа йому ще смаколиків
купу зібрала в дорогу.
Еос повстала чаруюча –
й курсом він рушив на неї,
ніччю – за Возом¹¹ слідкуючи:
бути мав зліва від реї.
Й десь так на день вісімнадцятий
в око він впав Посейдону;
став той грімницею ба́цати –
й пліт розтрощив без пардону!
І Одіссей потерпаючий
гинув три дні на колоді,
зле Айвазовського лаючи
(хоч – той не винен, і годі!).
Врешті до острова Схерія
виплив, геть голий та босий,
і в холодку криптомерії
ліг та й заснув. Ну і досить.
Розділ шостий
Послані здавна на Схерію,
так і жили́ там феаки;
зайд всіх – здавали у мерію
(а москаляк – на гілляки).
Тож-бо Афіна (вся в імпорті!)
знову урвала сієсту,
щоб Одіссея підтримати
в дальшім проходженні квесту:
доньці місцевого вла́даря
в сон додала каламути –
й там, уві сні, їй порадила
пранку велику утнути.
І Навсікая під’юджена
заметушилася зранку:
взявши челядниць півдюжини,
возом гайнула на пранку.
Пральня стояла на березі,
де Одіссей опинився;
й діви були у істериці,
лѐдь він із хащі з’явився.
Й лиш Навсікая, сміливиця
(як те і личить блондинці),
пильно на голого дивиться:
є̀ щось у цьому чужинці!..
Тут він, ще й лесткою діючи,
каже їй: «Звідки ця врода?
Ніби – Бески́дів синіючих
чистая бистрая во́да!»
Тож Навсікая соколичку
тицьнула випрану чисто
модну зелену футболочку,
й каже: «Біжи ген до міста;
й там, у палаці, що в затінку
(тобто, батьків моїх домі),
ти розшукай мою матінку,
щоб попрохати про поміч».
Розділ сьомий
Й знову – під маскою дівчини –
встряла Афіна, як фея:
повз гаражі, непомічено
в двір провела Одіссея.
Й ніби туманом обкутала
(цѐ вже – привіт маскхалату);
тож, як прозоре опудало,
він просочився у хату...
Ґа́зда – возивсь із діжницею.
Кажучи чемно і з тактом –
був Алкіной винопивцею
(а не якимсь алконавтом!).
Жінка його – біля вогнища,
крутячи пряжу, сиділа;
й кілька якихось небог іще
терлися поруч без діла.
І Одіссей, ставши ви́димим,
жваво завів, попри втому:
«Все прогуляв з нереїдами...
Дайте на потяг додому!»
Пані Арета уражена:
я̀к це проліз він до хати?
Втім, бути ґречною бажано...
Й гостя прийшлось частувати.
Потім, природно, спиталися:
«Хто ви та звідки, мосьпане?»
Щѐ він хильнув, роззухвалився –
й виклав, сливе без омани:
«З учти плили ми, не рискали,
зовсім, повірте, не п’яні.
Раптом у бік – ніби блискавка!
Зевс розтрощив наш титанік.
Всі потонули супутники,
я – вісім діб на колоді...
В мозку – суцільні вже сутінки...
Й раптом відчув, що на броді.
Тут і пішла свистопляска вся:
німфа сім ро́ків тримала!
Ледве її я скараскався...
Й путь ще лишилась чима́ла...»
«Добре, – сказав Алкіной йому, –
зро̀бим доставку до хати!
Й навіть чимось ще озброїмо...»
З тим і лягли усі спати.
Розділ восьмий
Ледве прокинувшись, сла́вайсу,
вже Алкіной на кебеті
має... Ні, зовсім не каверзу!
Він – цінувальник бенкетів.
Та̀к що – феаки притопали,
з’їли дванадцять баранів,
вісім свиней іще злопали,
ну, й двох биків-ветеранів...
Потім змагались у здравицях,
в бігові та навкулачки
(до Одіссея у вправах цих
їм – як до Києва рачки).
Правда, мажор, син хазяїнів,
до Одіссея чіплявся
(звісно, пізніш – у розкаянні
через TikTok вибачався).
Потім гомера тамтешнього –
тобто, сліпця Демодока –
вперли на сцену, сердешного;
ось його пісня висока:
«Ось, православні, вам хрест,
що не збрешу на аби-то...
Жив на Олімпі Гефест
й жінка його, Афродіта.
Я́кось – вона невпопад
вскочила в гречку з Аресом;
тільки от – Геліос, гад,
спостерігав за процесом.
Взяв – і Гефесту доніс;
той приладнав мідну сітку,
і – просто в ліжку (от біс!)
з бевзем спіймав Афродітку!
Взнавши про цей адюльтер,
ржуть олімпійці, – невміч їм...
Сміх цей (кажу як гомер)
люди зовуть гомеричним».
Потім, як всі повечеряли
та ухопили напої,
взявсь Демодок за бестселери, –
саги про битву при Трої.
Й наш Одіссей геть потьмарився,
ледь не вмивався сльозами:
друзів згадав, й божі кари всі,
й смерті у Трої тій са́мій...
Тож Алкіной і запитує:
«Втратив ти щось тогодення?
Ранений, мо’, тою битвою?
Ну-бо, розкрий вже імення!»
Розділ дев’ятий
– Добре, усе вам повідаю...
Слухайте ж, добрі феаки:
в мандри я гнаний планидою;
звусь Одіссеєм з Ітаки.
Ставсь після Трої конфуз таки:
винесло нас до киконів, –
тих, що троянцям союзники...
От вам і жарт Посейдонів!
Ми їм притьмо́м напаскудили;
втім, і вони насідали, –
суден чимало збезлюдили...
В смутку ми рушили далі.
Нас до Єгипту закинуло;
встріли нас та̀м лотофаги, –
ті, що пригощують інколи
лотосом задля наснаги.
Двоє із нас пригостилися –
й потім себѐ не згадали!
Ми їх в’язати втомилися...
В смутку ми рушили далі.
Потім – пристали до острова,
кіз вполювали, нівроку.
Й ще суходіл якийсь осторонь
видний був через протоку.
Взяв я кількох із супутників,
перепливли. Там – печера.
Ждем хазяїв, бо вже сутінки,
й може, нам вийде вечеря...
Ну, й він прийшов – злющий велетень,
ще й одноокий – зі стадом;
вхід затулив хутко скелею –
й нас розглядає злорадо!
Я йому – чемно: «Добри́вечір!»
Дѐ там... Як звір незборимий,
вихопив двох із нас, знівечив –
та і пожер їх сирими!
Й ліг та заснув, відморожений...
Божечки, що ж нам робити?!
Вбити вві сні – так не зможемо
вихід із гроту відкрити...
Щѐ двоє зранку загинуло;
й потім зі стадом він вийшов,
знов здоровенною брилою
вихід на світ заложивши.
Й тут нам – циклопова палиця
впала у вічі раптово;
з нею весь день колупалися
і нагострили чудово.
Ввечері – двох парубчат іще
зжер він, та й ліг на перину;
й тут ми йому гострим ратищем
вибили око єдине!
Як же він вив!.. Але вдосвіта
треба ж овець випускати;
от він почав їх термосити
й нас там на дотик шукати.
Тільки – дарма: під тваринами
всі ми себе підв’язали;
так із лабет його зринули,
ще і овець тих забрали.
Й чули услід: «Начувайтеся!
Звідси йдете із прокльоном!
І відтепер розбирайтеся
з батьком моїм, Посейдоном!»
Ми до своїх повернулися,
в жаху від втрат, у печалі...
Обрію Еос торкнулася –
спритно ми рушили далі.
Розділ десятий
– Потім був острів Ео́лія,
жив там Еол біля брами
(в нього здаве́н – монополія
на керування вітрами).
Й дуже здалася могуть його:
в міх в моїм трюмі занадив
він всі вітри, крім попутного,
щоб не було з них завади.
Й скоро – Ітаку вже бачили...
Тільки окремі дебіли
щось про скарби намая́чили –
й зопалу міх той відкрили!
Й буйні вітри – аж загецали,
вкоїли нам халі-галі!
Зрештою вщухли... А дѐ це ми?..
В смутку ми плентали далі.
До лестригонів дісталися,
гнані нези́чливим богом;
в бухту всі су́дна ввіпхалися,
я ж – кинув якір за рогом.
Й пізно, на жаль, ми розвідали,
що хазяї – людожери!
Раптом напавши, заки́дали
брилами наші галери.
Всіх зачепила потала ця,
хлопці як стій пропада́ли,
й тільки мої врятувалися...
В смутку ми рушили далі.
Гнав Посейдон нас неприязно,
й далі був острів Ее́я,
де проживала безвиїзно
Кірка (ну, тобто, Цирцея).
Вислав я взвод: «Не на вештання,
а на розвідини, вчули?!.»
...Взводний вернувсь – каже, мешканка
всіх на свиней обернула!
Кинувсь до них на підмогу я
(я, коли треба – не проти);
стрінув Гермеса¹² дорогою,
й той мені дав антидоти.
Впхавсь до Цирцеї я тілечко –
каже: «Сідай їсти-пити...»
Сів; та мене своїм зіллячком
не спромоглась отруїти!
Тут вона, звісно, лякається, –
може, мольфар я з морфлоту...
«Що тобі треба?» – питається.
Я їй: «Звільня̀й моїх, тьотю!..»
Словом, чаклунка любісінько
чари з команди прибрала,
й нас цілий рік ще смачнісінько
кожного дня частувала...
Врешті, збагнувши, що в стресі я,
каже мені: «Ти без ляку
руш у Аїд, і в Тіресія
випитай курс на Ітаку».
Розділ одинадцятий
– Ми й попливли – аж до берега
рі́чки, що звуть Океаном,
в царство, де скніти без шеляга
душам надмір окаянним...
Ві́втар офірою сповнили,
й ду́ші збиратися стали;
правда, кровиці жертовної
зразу ми їм не давали.
Врешті – Тіресія длявого
вийшла душа на спіткання;
клюкнула пійла кривавого –
і почала прорікання:
«Мучать жону твою сватачі;
маєш їх вигнати з хати,
і – навмання, не вгаваючи
йти із веслом мандрувати;
я́к про весло хтось питатиме:
“Що̀ це, знаряд з бадмінтону?” –
тут же курчат з поросятами
в жертву насмаж Посейдону».
Що за дурня́ із дурницею?!
Геть я нічого не втямив...
Потім – вгощав я кровицею
душу покійної мами;
потім до крові дорвалися
різні жінки́ знамениті
(мусить же їхня навала вся
в блогах про щось гомоніти)...
Бачив іще на тім світі я
те, про що пишуть аннали:
скутого велетня Тітія
хижі шуліки клювали;
нидів Тантал в центрі озера,
спрагою мучачись, грішний;
брилу Сізіф без бульдозера
вгору тягнув безуспішно...
Бачив героїв із розвідки
(ні, не Аякса й Ахілла¹³), –
всі як один мали посвідки,
що волонтерять щосили...
Острів там був (може, й Хортиця),
де промовляв хтось до пастви:
«Скелю лупайте!..» – «Не хочеться,
краще – ці молоти вкрасти...»
Словом, предосить страхо́вини
мало те царство суворе...
Вражені й трохи знервовані,
виплили знову ми в море.
Розділ дванадцятий
– Список завад, нам призначених,
чув я іще від Цирцеї
(дещо корисне, як бачимо,
є і в жіночій рацеї).
Спершу – я мусив не лобуром
острів сирен проминути:
стати цих мавок фоловером –
краще ковтнути отрути!..
Та̀к що – я воском розтопленим
вуха заткнув нашій шоблі,
ну, а мене – наче гобліна
хлопці припнули до щогли.
Тут почалася трансляція...
Що вам сказати? Блискуче!
Вдячний своїй мотузяці я,
що не дістався тим чучам...
Потім стрімчак був зі Скіллою,
чудиськом шестиголовим, –
поруч Харібди, що з силою
нурту крутила нервово.
Рухатись по́між ми мали би...
Виру злякались; і Скілла,
стягши шістьох з нас із палуби,
їх у шість пельок і з’їла...
Потім був острів, де Геліос
здавна тримав своє стадо.
«Тут на нічліг не постелимось!» –
хлопцям сказав я нерадо.
«Ну, хоч на ніч, геть без кухаря!» –
й скот не чіпати божились...
Вранці же – море розбурхалось...
Мі̀сяць ми там пронуди́лись!
Вже і припаси кінчалися...
Поряд – коров’яче стадо...
Бачу, ви вжѐ здогадалися:
стало зі стада – асадо¹⁴!
Геліос викотив жа́лобу,
й тільки ми вийшли у море –
вдарила блискавка в палубу, –
фі́рмові Зевса доко́ри...
Всі потонули супутники,
я – вісім діб на колоді...
В мозку – суцільні вже сутінки...
Й раптом відчув, що на броді.
Стався останній із казусів, –
в німфи Каліпсо сім ро́ків...
Втім, це я вчора розказував.
Отже, скінчив я, нівроку.
Розділ тринадцятий
Зранку – як в турі в Туреччині,
знову всі пруть до їдальні...
Й тільки, нарешті, увечері
заходи стались прощальні:
вельми змістовні орації,
вручення пам’ятних грамот,
дуже потужні овації, –
просто глобальний, ба, саміт!
Вибрали яхту розгонисту
для Одіссея феаки;
й він, угодований повністю,
спав усю путь до Ітаки.
Там його винесли сплячого,
ще і поклали при цьому
в затінку смокви завбачливо;
й потім пустились додому.
Й вже коли бачили Схерію,
бог Посейдон з розвороту
яхту зробив раптом скелею:
годі возити босоту!..
Еос, явившись на обрії,
вигнала сон з Одіссея,
й він заволав: «Люди добрії!
Що це за закуток? Дѐ я?»
При́тьмом до нього під фікуса
звідкись підходить Афіна
й каже: «Не дуже присікуйся,
це ж бо твоя батьківщина...
Хата твоя – окупована
вже роки три женихами;
кажуть: “Це доля удовина!” –
й дім об’їдають ці хами!
От і міркуй, я́к закли́кати
йолопів цих до порядку!
Ну, і згадай свої викрути,
в розвідку збі́гай спочатку...»
І з педантичністю вченого
маску створила герою –
лисого злидня нужденного
в лахах немодного крою.
Розділ чотирнадцятий
Після розмови з Палладою
перший візит Одіссея
(згідно з її же порадою) –
до свинопаса Евмея.
Той – був гостинним хазяїном,
й за́йду почав пригощати
салом, товстенько накраяним,
й потім – насмажив купати.
Потім вони, мов підхльоснуті,
тріскали в смальці печінку,
а Одіссей на всі розпити –
ох і брехав! ох і дзвінко!..
Двох поросят заколов іще
щедрий Евмей до обіду,
скаржачись: «Кепське становище
пало на панську садибу!
Стрів Одіссей, видно, содуху,
і женихи його жінки
з мене щодня задля подвигу
тягнуть ковба́си та шинки...»
Гість набурмосивсь, як Дракула,
й каже: «За вістю спецкора,
пан ваш – гайнув до оракула,
отже, вже явиться скоро».
Та свинопас, геть засмучений,
каже: «Не вірю в цю плітку!»
А Одіссей – як покручений:
«Хочеш – заб’ємся на свитку!..»
Втім, звечоріло за лясами;
окіст вони полигали
та, закусивши ковбасами,
спати в кошу́ полягали.
Розділ п’ятнадцятий
Мудра Афіна удосвіта
в Спарту примчалася в милі, –
там Телемах, геть без досвіду,
так і гуляв на весіллі.
Й каже хлопчині по-дружньому:
«Час повертатись! Здається,
раднику дуже потужному
матір твоя дістається!
Засідка, правда, на Астері...
Ну, обминеш, то такеє...
Й потім – біжи не до матері,
а на подвір’я Евмея».
І Телемах, їй повіривши,
в путь зазбирався завзято;
швидко відкланявсь – і вирушив,
й навіть забрав Пісістрата.
Знову на возі трусилися,
знов ночували у Ферах;
дотеліпавшись до Пілоса,
зразу гайнули на берег.
Тут попрощалися братчики, –
човен чекав Телемаха;
й раптом, звідкіль – не побачити,
суне якийсь бідолаха.
Й каже: «Дозвольте назватися:
Теоклімен з Арголіди;
мушу деінде сховатися
з ласки моєї планиди.
Я – ворожбит, маю практику;
днями провидів я щиру
смерть одному маразматику –
він, такий цинік: “Не вірю!”
Ну, я і вбив цього скептика!
От, від погоні тікаю...
Чи дозволяє вам етика
допомогти самураю?»
«Справжній віщун?.. Радо просимо!» –
й курс на Ітаку узяли...
Еос прокинулась росяна –
видно вже рідні причали.
І Телемах, геть без приладів,
пришвартувавсь без порушень;
в місто команду всю вирядив,
сам же – побіг до свинюшень.
Розділ шістнадцятий
Дядько Евмей метикований
поравсь при вогнищі зранку:
рульки свинячі тушковані
він готував до сніданку.
Глядь – Телемах за штахетами!
Радий Евмей до нестями,
поворожив над котлетами –
й снідати сів із гостя́ми.
Й потім – його Одіссеєнко
до Пенелопи відправив
з вістю, що син її, серденько,
вдало веде свої справи...
А Одіссей – шмиг у кущики:
він там угледів Афіну,
котра надумала злущити
з нього фальшиву личину.
Ледь він вернувся до вогнища,
хлопець – такий: що за дядько?..
А Одіссей: «Я не бог іще,
я, Телемаху, твій батько!»
В парубка – балухи вирлами:
«Здрастуй, мій батечку милий!»
(Юний він був, тож довірливий –
як у бразильському «милі»...)
Сіли, поплакали, випили,
з’їли Евмеєву шинку...
«– Із женихами-задрипами
треба кінчати нам, синку!»
«– Їх нам удвох не подужати!
Їх же - сто восьмеро, ніби...»
«– Певен, спрацюєш потужно ти!
Зранку вертайсь до садиби».
Глядь – йде Евмей із відрядження,
й знову став дід з Одіссея...
Ввечері – вирізка смажена
й сон в курені у Евмея.
Розділ сімнадцятий
Легкість – у Еос в характері;
тільки зійшла, невагома, –
вбіг Телемашко до матері
з вигуком: «Мамо, я вдома!»
Ще й притягнув (не без галасу)
Теоклімена-провидця,
й той – провістив: «Присягаюся:
батько ваш – днями примчиться!..»
«Що ж, непогана політика! –
каже тоді Пенелопа. –
Дозвіл даю, як родителька,
в дім завести цього хлопа».
Дещо пізніше, над полудень,
до женихів у їдальню
вбогий явився просто́людин,
позу прийнявши благальну.
Й добре отак загримований,
став Одіссей у камратів
кусні книшів та воловини
як подаяння збирати.
Й тут Антіной, свинська ратиця,
каже: «Женіть цю істоту!
Досить дарма нажиратися,
йде хай шукає роботу!»
Взяв табурета – і з дикістю
ним Одіссея як хрясне!
Той же – зі Штірліца стійкістю
сів на порозі, нещасний...
А Пенелопа – зі злобою
з-поза фіранки дивилась,
як її стада худобою
кляті нахаби давились.
І жебрачину мандрі́вного
слугам сказала позвати, –
може, чогось позитивного
зможе він їй розказати.
Той же, суціль в засекреченні,
їй передав (замість квітів),
що завітає увечері,
так, щоб ніхто не помітив.
Розділ вісімнадцятий
Раптом – до залу бенкетного
вперся місцевий старцюга
й став Одіссея славетного
гнати з порога, хамлюга!
Каже: «Це місце – намолене,
“даху” за нього башляю!
Щоб не прийшлось тобі солоно –
здрисни ізвідси, вахлаю!»
Наш Одіссей – дядько ввічливий,
можна сказати, люб’язний:
хама побив добрози́чливо –
й зовні поклав, біля лазні.
А женихи – п’яні гицелі! –
втішившись боєм гротескним,
глек «метакси́»¹₅ йому тицьнули
(ну, не «мартель», якщо чесно)...
А в Пенелопи турбація –
збитки, худоби пропажа;
й тут – їй сяйнула мудрація!
Вийшла до залу, і каже:
«От же ж раніш були лицарі!
Не домагались кори́сті,
а подарунки обіцяні
дурно давали невісті...»
І женихи – усі повністю –
вклавши зусилля геройські,
їй натягали коштовностей
(в крайньому разі – «swarovski»).
А Пенелопа, кмітливиця,
скарб віднесла до госпо́ди, –
в спальні, сказала, роздивиться,
в кого дорожчі клейноди...
В залі ж, почавши нудитися,
чорт Еврімах Полібенко
став з Одіссея глумитися, –
видно, набрався паленки.
Ще і жбурнув табуреткою;
правда, врази́в Амфінома,
й той – його кляв за абеткою,
типу, «не всі в тебе вдома!..»
Тут Телемах уже втрутився,
всіх розігнав по хатинах...
(Бачите, людоньки: скрута вся –
через жінок безневинних!)
Розділ дев’ятнадцятий
Ледь усі сватачі ахові
вимелись врешті з палати,
батько велів Телемахові
зброю зі стін познімати.
Вдвох вони все це озброєння
винесли, й десь заховали;
і Одіссей заспокоєно
знов повернувся до зали.
Встигла туди вже притьопати
й чемна сама господиня,
тож почала вона розпити:
«Чим ти потішиш, гречине?»
Сів той подалі від факела
й каже: «За вістю спецкора,
муж твій – гайнув до оракула,
отже, вже явиться скоро».
Та Пенелопа засмучена
каже: «Не вірю в цю плітку...»
А Одіссей хитрокручений:
«Та не пізніш, ніж улітку!»
Каже тоді бідна страдниця:
«Був мені сон дивнуватий:
ніби – я про́ста гусятниця,
й стала гусей годувати;
раптом орел непомічений
всіх гусаків убиває...»
Шельма їй: «Це тобі свідчення:
сватачів – муж твій звітає!»
«Йой, до ладу́ була б страта ця!..
Добре, іди до спочивку.
З ложем твоїм розібратися –
зараз пришлю покоївку».
Й треба ж, – припхалась не гаючись
са́ме стара Евріклея, –
нянька, потроху вгасаюча,
ще малюка Одіссея!
Гість роздягнувсь – і зчинилася
сцена з індійської драми, –
бабця ураз осінилася:
«Боже, це то̀й самий шрамик!
Хибні всі інші критерії!
Ти – Одіссей, наш хазяїн!..
Невже остання це серія,
час розкриття усіх таїн?»
Та Одіссей попрохав її:
«Не видавай мою злуду!
Задля кінцівки цікавої –
Штірліцом трохи побуду».
Розділ двадцятий
Еос на небі з’явилася –
під куховарки бурчання:
«Я вже з цих учт показилася!
Хай би сьогодні – остання...
Зевсе, верховний нагля́дачу!
Хай цей розгул припиниться,
й колом у горлі всім сватачам
стане моя паляниця!..»
Вже готувалася трапеза,
й старший пастух, грек Філетій,
гнав буйволицю до камбуза, –
ту, що з’їдять на бенкеті.
Втім, Одіссея помітивши,
чемно вклонився старце́ві, –
думав чутки найновітніші
виміняти на місцеві.
Й каже: «Нема вже сподіванки, –
згинув наш пан за морями,
а женихи його вдівоньки
тлять його стадо без тями...»
А Одіссей: «Та однаково!
Попри пригоди злиго́дні –
пан ваш, по слову оракула,
буде отут... вже сьогодні!»
Знову бенкет у вояччини;
п’ють донжуани брутальні,
а Одіссею призначили
місце – де вхід до вбиральні.
Ктісіп, поміщик із Самоса,
кинув зі сміхом у нього
(сп’яну, напевне, нестямився)
цілу коров’ячу ногу.
Теоклімен зразу втрутився,
й каже: «Віщую, задьори:
в саван мерця загорнутися
прийдеться вам усім скоро!»
Та претенденти – по-щирому
всі як один проказали:
«Ми в забобони не віримо!» –
й вигнали дядю із зали.
Розділ двадцять перший
Учта тяглася – як гумова,
з хати не йшли женишеньки,
тож Пенелопа придумала
бахурам конкурс новенький.
Лук Одіссея в палату їм
винесла, й мовила строго:
«Хто із вас краще стрілятиме,
заміж і вийду за того».
Ті – зі смішка́ми веселими
кинулись чергу займати:
зараз вільгельмами-телями
виступлять всі кандидати!
Ті̀льки от – що за притичина:
всі ці хвальки-баламути,
снайпери поспіль досвідчені –
лук не змогли натягнути...
Ну, і пішло просторікання
(чи, як то кажуть, відмазки):
«– Таж тятива – вся посмикана...»
«– Й певне, прострочене “каско”¹⁶...»
Й поки крутило кебети їм,
зве Одіссей шкодочинний
добрих Евмея з Філетієм
на конспірацію в сіни.
Й каже: «Мій вигляд – це хімія,
я вам скажу по-просто́му:
я – Одіссей! Легітимний я!
Я переконаний в цьому!»
Й ті йому мовлять (по-грецькому):
«Файно! Тобі ми покірні!» –
бо як у «милі» турецькому
друзі були легковірні.
Враз і завдання отримали:
ззовні всі двері замкнути,
щоб женихи мали стимули
спо́вна кіно це відбути...
А Одіссей – овоч виспілий:
в залу ввірвавшися, з маху
лук свій схопив – та і вистрелив!
Ще й підморгнув Телемаху.
Розділ двадцять другий
Знов Одіссей приціляється...
Що це? Убив Антіноя?!
Гості – до зброї... Не мається!
Заськи, посхована зброя!
«Я – Одіссей, й тут – за власника!
Годі харчі мої гризти!..»
І завищали напасники:
«Ёпта, так вы же – нацисты!»
Потім: «Дамо́ компенсацію!
Скрапленим газом, чи стадом...
Й може, в науці співпрацею...»
«Ні!» – була відповідь гадам.
Й став Телемах не вагаючись
в ше́рег один з Одіссеєм,
й поряд – служити бажаючі,
вірні Філетій з Евмеєм.
Й так, вчотирьох на позиції
(рівно як три мушкетери),
вбили сто-вісімку гицелів,
ласих на шлюбні афери!
А в козопаса Мелантія,
ницого колаборанта,
хвіст відсікли для гарантії
(більш не було варіанта).
Тут Евріклея приплентала:
ю́рму рабинь вона гнала –
тих, що «амур» з інтервентами
при окупації мали.
Отже, мерців остобісілих
ба́хурки витягли з хати;
й потім – дівок цих повісили
(маю, пардон, це сказати)...
Виліз (ховавсь бо за плінтусом)
Фемій-кобзар із молінням:
«Я ж їм співав тут під примусом;
ганьте, то хоч не поліном!»
А Одіссей йому: «Бовдуре,
не переймайсь, трубадуре!
Ці̀нять розумні воло́дарі
вас, діячів, бля, культури...»
Розділ двадцять третій
Добрій хазяйці – все ж бажано
знати про справи родинні,
тож Евріклея – відряджена
у мезонін господині.
Злізши туди, вона мовила:
«Пані! Повір, це не одур...
Із жебрака-одоробала –
став Одіссей, наш господар!»
«– Ма́буть, стара, ти сказилася!
Чи – десь хильнула хмільного?»
«– Ні, я гаразд роздивилася:
шрамик примітний у нього!»
Тож Пенелопа спустилася,
й так Одіссею сказала:
«Бачу, мармиза зносилася...
Втім, ще не зовсім зів’яла!
Хай же до зали нам винесуть
ложе подружнє зі спальні,
й ми пригадаєм без примусу
наші забави вінчальні!»
Він же – їй каже захоплено:
«Сонечко, це неможливо!
Ложе було мною зроблене
з гі́лки живої оливи;
й потім – навкруг був споруджений
дім наш, з підмурка до стрішки;
та̀к що – з моменту одруження
схо̀ди ведуть в наше ліжко».
Тут вона взнала пройдисвіта –
і потягнула на сходи:
треба, мовляв, їм осмислити
двадцятирічні знегоди...
Розділ двадцять четвертий
Як над ланами родимими
Еос повстала, відверта,
наш Одіссей з побратимами
рушив до батька, Лаерта.
Той – жив за містом, на хуторі;
вже він возивсь біля хати,
й спало синку-шалапутові
трохи потролити тата:
«Діду, ділись-но наукою:
острів цей – дійсно Ітака?
Я Одіссея розшукую, –
звісний колись був рубака!..»
«– Він же гайнув на баталію,
й от – двадцять ро́ків немає...
Він мені син, і в печалі я:
чи дочекаюсь, не знаю...»
Соромно стало дитяточку,
й каже він: «Каюся щиро!
Я – Одіссей! Здрастуй, батечку!..»
Той: «Доведи, бо не вірю!»
«– Спогади, звісно, послаблені...
Втім, пам’ятаю усе я:
це ж бо мої̀ оці яблуні!»
«– О! Впізнаю Одіссея!..»
Місто тим часом дізналося
про різанину в садибі,
й родичі вбитих зібралися
на жакерію¹⁷, простибі.
І в Одіссеєву армію
Долій вступив (без повістки!),
та заклопотана кармою
буйних синів його шістка...
І почалося мочилово;
шльопнув Лаерт вже Евпита,
лідера бунту невмілого:
годі «майдан» тут ліпити!
Й раптом – Афіна з’явилася
та загорлала: «Перерва!..
В Зевса я ради добилася,
я́к зберегти з вами нерви».
Й далі продовжила стишено:
– Любі дорослі та діти!
Ось вам Зеве́сове рішення:
мир на Землі встановити.
(2024)
Зміст
Розділ I. | День 1-й. Ітака |
Розділ II. | День 2-й. Від’їзд Телемаха |
Розділ III. | Дні 3-й, 4-й та 5-й. Телемах у Пілосі |
Розділ IV. | Вечір 5-го дня і день 6-й. Телемах у Спарті |
Розділ V. | Дні з 7-го по 31-й. Одіссей на плоті |
Розділ VI. | День 32-й. На Схерії |
Розділ VII. | Вечір 32-го дня. В гостях у Алкіноя |
Розділ VIII. | День 33-й. Перебування у феаків |
Розділ IX. | Розповідь Одіссея: Кикони. Лотофаги. Циклоп |
Розділ X. | Продовження розповіді: Еол. Лестригони. Цирцея |
Розділ XI. | Все ще розповідь Одіссея: Аїд |
Розділ XII. | Закінчення розповіді: Сирени. Скілла і Харібда |
Розділ XIII. | День 34-й і ранок 35-го. Прибуття на Ітаку |
Розділ XIV. | День 35-й. Одіссей у Евмея |
Розділ XV. | Дні 35-й, 36-й і ранок 37-го. Повернення Телемаха |
Розділ XVI. | День 37-й. Одіссей і Телемах у Евмея |
Розділ XVII. | День 38-й. На бенкеті женихів |
Розділ XVIII. | День 38-й пополудні. Продовження бенкету |
Розділ XIX. | Вечір 38-го дня. Ще не Пенелопа, зате – Евріклея |
Розділ XX. | День 39-й. Останній бенкет |
Розділ XXI. | День 39-й далі. Вправи з луком |
Розділ XXII. | День 39-й ще далі. Вбивство женихів |
Розділ XXIII. | Вечір 39-го дня. Пенелопа признає́ Одіссея |
Розділ XXIV. | День 40-й. Встановлення миру |
1 Діатри́ба – гнівна звинувачувальна промова.
2 Е́ос – у давньогрецькій міфології богиня світанку.
3 У́зо – грецька анісова горілка.
4 Гекато́мба – жертвопринесення богам зі ста биків.
5 Харо́н – у давньогрецькій міфології супровідник померлих у загробне царство.
6 «Маслини Калама́ти» – відома торгова назва оливок, які первісно вирощувалися на околицях міста Каламата, що стоїть на місці давньогрецького міста Фери.
7 Лако́нія – історична область, столицею якої була Спарта. Мешканцям приписується небагатослівність у розмові, тобто «лаконічність».
8 Проте́й – морське божество з острова Фарос, мав дар віщування.
9 Тіто́н – у давньогрецькій міфології коханий богині Еос.
10 Ефі́р (Етер) – один із богів давньогрецької міфології.
11 Віз – комплекс із семи найяскравіших зірок у сузір'ї Велика Ведмедиця.
12 Герме́с – у давньогрецькій міфології бог-покровитель мандрівників, посланець інших богів.
13 Ая́кс Теламонід, Ахілл (Ахіллес) – соратники Одіссея; загинули під час Троянської війни.
14 Аса́до – страва (аргентинського походження), смажена яловичина на рожні чи грилі.
15 «Метакса́» – грецька марка виноградного бренді.
16 Ка́ско – обов’язкове страхування (зазвичай, транспортного засобу).
17 Жакері́я – антифеодальне селянське повстання.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)