-От не люблю страшенно свого пажа!Він завжди човгає перед тим як зайти у кімнату,а ще співає про якусь Катюшу.Та як розкриє глотку,то звідти натхнення так і тхне!Не люблю!
-Моя королево,що сьогодні вам подавати на вечерю?
-Милий мій,мені б хотілось присмоктати трішки маку!
-Якмй мак,ви зовсім збожеволіли,королево!Ви як завжди несете нісенітниці.Бідна наша королево!Треба посилати робітників за соком конюшини абищо.
-Не хочу,не хочу,не хочу!Коли той зеленошкірий обірвав мої крила,то я змушена сидіти і спостерігати,як та велика смуга від червоно-жовтого кружальця бажає протикнути моє черево,відділити жовте від чорного.А я б так і розчленилась у поїданні світлом,воз'єдналась би з його метою.Ба ні!Тільки манить,як лотос.Рушай!-кричить.А я бачу ноги-ноги,руки-руки,а крила-крила?Не..не...не...не бачу?
-Заспокойтесь!Ви отримаєте свій мак!
Два охоронці кружляли над здоровенною безкрилою королевою,а вона реготала щосили.
-Я у мами попрохала не..не...не передавати мені корону,плакала на колінах,як до Бога руки простягала.Ех!Співай свою "Каюшу", паже!
Слуга починає горланити свою пісню.Час від часу слина летить королеві в лице.Вона хотіла було піти в танок, але забула, що немає крил,тому просто почала реготати.
Цю жевріючу ідилію порушила поява захеканого слуги ,який ще не залетівши,вигукнув:Біда!
-Не хочу,не хочу,не хочу!
-На нас наступає плем'я червонолико-тритілих!
-У нас є крила,а значить ми переможемо!-вигукнула королева і знову почала реготати.
-Нам треба збирати військо!-сказав щайно прибувший озброєний полководець.
-А як же моє кружальце?Не...не...не.. не побачу?А зеленошкірі вже вимерли,а ми їх продовжуємо!Один на одного,бити,вбивати,різати - королева знову зареготалась.
- Ми повинні самі розібратись з червоноликими,бо наша королева давно вже не при розумі.
-Збирай усіх по домівках.
Озброєний полководець разом з двома слугами вилетіли з кімнати королеви.
-Ти знову маниш мене,лико божественне!Руки мені дасиш?А літати ,як буде ,миле моє?Ноги дасиш?А літати буду,серденько?Не...не..не..не літатиму?Не хочу,не хочу,не хочу!Геть свою зелену фарбу!Я не..не..не...
Сонце стало зеленим,як поцвіла каша.Вулик почорнів від скупчення розлючених мурах.Три червонолико-тритілих розтягували здоровенну бджолу.

Сьогодні Станіславу захотілось поговорити з дверима.Оріховського вважали неперевершеним оратором і прозивали українським Демосфеном.

- Чому цей тупий непотріб прозвали дверима?Якась просторікувата недотяпа вивела етимологію з дерева?

Оріховський приблизився до дверей і стукнув по них кулаком.

- Де тут дерево?Недовго думаючи,він кинувся до свого портфеля і вийняв звідти ліхтаря.

-Де тут дерево?-повторюючи раз за разом він світив ліхтарем на двері.

-Нещасний шматок поліна,тебе прибили до цих завіс,як Христа ржавими цвяхами умертвили на Голгофі.

-Ха,ха,ха!Він воскрес,а тебе вбили дурно,як людину вбили,ненавмисно.

Філософ ,історик,публіцист старий Оріховський стояв і плакав,схопившись за двері.
Закінчивши Краківський,Віденьский,Вітенберзький,Пауданський,Болонський університети він стояв і плакав біля дверей.

Хвилини жалості перебила рішучість і переконання,які били в лоб,в дитяче тім'я.Він узяв сокиру і відбив двері від завіс, а потім з гордістю пихнув їх вперед і кринув : Нехай воскреснуть!

Павільйон повністю просяк палітрою пародії.Пай патріотизму, пай патрулю,пай письменництва, пай перукарів...Пай плаксивих персон.Пай паєм.Піонер пластику показує перед персоналом.Персонал плітки про політику повів...Положення поетів помочі потребує.Пай паєм.
Позиція піонера поступово працювати почала.Парламент портативно і пародисто піонера привітав.Піонер-поет присвяту промовив:"Поліно-пай паєм перукара,проте палітру пародії прогнала."