Сьогодні Станіславу захотілось поговорити з дверима.Оріховського вважали неперевершеним оратором і прозивали українським Демосфеном.

- Чому цей тупий непотріб прозвали дверима?Якась просторікувата недотяпа вивела етимологію з дерева?

Оріховський приблизився до дверей і стукнув по них кулаком.

- Де тут дерево?Недовго думаючи,він кинувся до свого портфеля і вийняв звідти ліхтаря.

-Де тут дерево?-повторюючи раз за разом він світив ліхтарем на двері.

-Нещасний шматок поліна,тебе прибили до цих завіс,як Христа ржавими цвяхами умертвили на Голгофі.

-Ха,ха,ха!Він воскрес,а тебе вбили дурно,як людину вбили,ненавмисно.

Філософ ,історик,публіцист старий Оріховський стояв і плакав,схопившись за двері.
Закінчивши Краківський,Віденьский,Вітенберзький,Пауданський,Болонський університети він стояв і плакав біля дверей.

Хвилини жалості перебила рішучість і переконання,які били в лоб,в дитяче тім'я.Він узяв сокиру і відбив двері від завіс, а потім з гордістю пихнув їх вперед і кринув : Нехай воскреснуть!