Автори /
Марина Конопацька (1986)
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
*** ****
•
Порядок
•
********
•
*** ***
•
Шифры
•
*** ***
•
*** ***
•
Терпіння
•
*** ***
•
*** ***
•
Тобі...
•
Місто
•
Дощ і я
Переглянути всі твори з цієї сторінки
Нажмите на тормоз, удержите педали,
Проводите меня до границы печали.
Проводите меня до границы печали.
Всё на своих местах – по полочкам,
Только вот в голове не укладывается.
Только вот в голове не укладывается.
Відпускаю тебе я до осені,
Відпускаю тепер, на весні.
Відпускаю тепер, на весні.
Чи є в мене крила? – звісно нема.
Як краще сказати тобі.
Як краще сказати тобі.
Мне снится радуга по ночам,
На безоблачном небе,
На безоблачном небе,
Де ви, музи, нічного Провансу,
Де ви, сльози, брюссельських повій?
Де ви, сльози, брюссельських повій?
Я глупа и безмятежна,
По кускам, по деталям проглатываю.
По кускам, по деталям проглатываю.
Спокій був, тепер немає,
Хтось його весь вік втрачає,
Хтось його весь вік втрачає,
Я б сказала тобі: "вже досить!
Серед літа шукать весну".
Серед літа шукать весну".
Хтось вдає печаль, хтось радість,
Всі в житті смішні актори.
Всі в житті смішні актори.
У кого прощення просити, мамо?
Кому закричати: прости?!
Кому закричати: прости?!
Вчора дощ ішов в Брюсселі,
Я забула вдома плащ.
Я забула вдома плащ.
Я зв´язала руками вітер,
Напилася сповна дощу.
Напилася сповна дощу.