Тягни себе руками за вуха,
За чуба сильніше тягни.
Коли заснув не пам’таєш –
Прокинувсь вертикально, туго?
І голова болить!? Пласка? Свять, свять!
То ти тягни... Вігнали
Міцно правда ж ..?
Ну ..? Здогадався вже ? Ти – цвях,
По самі груди у труні ...
Перепочинь, перезирнись з небіжчиком,
Підмитим і, як ти, по груди.
Пора тягнути знов – тягни!!!
Дограєшся – вженуть по лоб.
Не рви (скрипить тертя матерій)!
Не рви, кажу тобі, без паніки!
...
От маєш! Що тепер?! Слід слухати було!
...
Не витріщай на мене очі.
Досмикався: ти зовні – ноги там ...
А скільки крові! Відповзай!
Забризкаєш мерцю сорочку ...

З роками всі розтягуються діри,
Хоча ти ще при тілі
і досить юна пані,
Та й це ще може бути зрозумілим.
Але скажи чому у тебе
всі отвори анальні!?!

Це голова болить –
крові забагато
в скронях;
забагато її
в серці,
в судинах –
просвічується
ультрамарином...

Шпилькою
прокльовуй дірочки,
пунктиром
від ліктя
до зап’ястя ...
Ховаються ..?

Червону
пряди ниточку
в бинта марлю,
в бинта клітку,
в іней на повіках.
Тремти і дихай глибоко
під прошарком безодні
космосу.

Під чорним пухом
космосу
ти сатанинсько-білий,
неначе
перший
сніг...

Ще не втопивсь у власній слині,
Харкаючи у води талі,
Чи в кубла вимерлі осині?
Глузд не розпався на деталі ..?
Героєм слова став ти нині –
Глумити звержених титанів:
Гітлер – мудак, і Муссоліні,
Таким же Мао був і Сталін...

При цьому забуваєш, певно,
Клубком згорнувшись в ембріоні,
Що вся історії поема
Рождалася під ними в стоні.
Ними рубцьована, шрамлена,
Нанизана по намистині
На їх розпечений дріт ремнів.
Від тебе – лиш жиріє й стине,

Та очі виряча шарами,
Дарма, що в черепі закуті...
Її краса саме у шрамах –
Фатальнім орхідей букеті
(Більше захоплює, ніж ранить,
Нагайка рвану плоть аскетів).
Без них була б вона жадана?
Засохла б в зародку, по суті...

По суті, люди – бляді й суки.
Не безпідставно припускаю:
Створили й Божого Ісуса
Лише для того, щоби хаять;
Шукають в тобі братські уза,
Щоби розважитись, як Каїн.
Та тільки полубогів гнусом
В мудацтво ти даремно пхаєш!

Душа поета боїться світла –
Конвульсій червивих сонць –
Піну проміння вичерпую відрами,
А з нею і сенсу есенцію.

Вона нелогічна, адже безхребетна,
Без правди в устах та з іклами в слові
Націю вироджує, спустошує етнос –
Гордість народна, месія масований.

І, скажу я вам, любити поезію,
Як серцем в болота п’явок красти.
Смоктати губи, комодо полизані,
Щоб осідлати контрасти …

Методи? Будь-які виправдані –
Не дай тільки крові згорнутись;
Вночі з дерева кліщем випади,
Бо ж упирів від світла нудить.

Так от: в п..ду часник з його вітамінами;
Місяць хоч супутник, а то якась там зірка.
Не труїть мене кровозамінниками,
Я ще не раритет, але рідкість …

P.S.
І прошу не путати із комарами –
Їх вереском змітає вітер
І опікає вождь вольфрамовий –
Поезія ж не терпить світла!

Вже не свіжо рани плачуть,

часом заморожені, –
Чути чавкання собаче,

ритуальний спів труби;
Верещить чагарниками

запах переродження,
Голос диму, згарищ камінь

звірством рветься на диби.
Попіл чорним пухом крикне:

«Зуби, вирвіть гільзу серця,
Стесаний зіниці кремінь!»

Переродження собак
Кропить кров’ю щелеп плаху тих,

хто в свідомості пасеться.
Цінності?! А не пішли б ви нах..й ?!?!

Чим цінне старче м’ясо баб ?!

Брязкає затворна рама,

пуповини дзвін струни;
Схід сонця жахне перегаром –

плюне іскру в новий г‘ніт!
Це не вперше й не востаннє

смакую цвітом полуниць,
Що з, прищепленим стражданням,

проростають на труні ...
Кволий, білими руками,

змахую спустошення;
Кров, як лави теплий промінь,

в ргебні стегозавра як,
Захлисне судин руїни!

Вчора ще був скошеним,
Вже сьогодні ледь рум’яний,

та достигну завтра я!

Від нецке черепа до тазових лещат
______колючий дріт хребта
_________________________натянувши,
до нього прикрутивши два ручних ковша,
______захриплого легень метелика,
з загорнутою в крильця,
______________________суницею серця.
______Вдягнувши тісний ребер шолом,
під ним прилаштувавши шлунка баклажан
______і серпантин кишок,
_______________________печінку,
______________________________ нирки;
на гладь кісток
_____________сардельки м’язів нанизавши.
______Все обтягнувши шкіри ковроліном.
Пропелер язика і яблука очей
__________________________ вкрутивши;
______під черепицю скальпа
заховавши грецький горіх мозку,
______кровообігу завівши шестерні.
Я вже готовий був відкрити двері будня,
______але забув,
_______________забув,
____________________ забув,
__________________________забув!
Лишив стояти на столі
______Я попільничку з попелом душі...

______То що ж тепер?
____________Знов розбирати?..

Вчора тут був панорами затишок
і просто прекрасно - позавчора.
Тепер от повз пройшов –
все як завжди і особливого нічого:
щогли дерев,
землі порошок,
небо, просякнуте
вітром.

Краса,
як випивка, -
не помічаєш, якщо звикнути,
тож іноді
переставляй і вікна.

Свобода шкіриться, як череп,
Сіяє тьма з очних печер,
І між її трухлявих щелеп
Примар людських ріка тече.

Хто не жадав її кохати:
В безодню з нею – райський лет,
Злиття міжстегонь волохатих ?
Її ж усього то – скелет...
З косою, мабуть, бо за нею
Мільйони збочень і смертей;
Мільйони бачили знамення –
Зривались із нудьги петель.
Від шепоту німфетки стерви:
«Лети, Герой! За мене! В бій!»
За суку щастя було вмерти,
Ніж неприступність витерпіть ...
Гниють кістки батьків у шафі –
Сьогодні в неї норов шльондри,
Безвідсотковий дар держави
Всім індивідам ліберальним:
«У кожному існують зерна,
Їх треба виростить і жать...»
Та це примари ілюзорність –
Мрій обивательських іржа.

І так завжди: до Волі кожен
Кричить: „Візьми мене, твій весь я!”
Та й далі шкіриться вороже,
Мов: „ На свободі не живеться...”

І (сізіфів труд)

Ми бачили буття каліцтво,
Згортали кров у кровостоках;
Ми віддали свою жорстокість
За стадну самобутність людства.

Ми проростали з партизанів.
Серця, прочавлені крізь ребра,
Штовхали гаубиці в жерло
В війні за «все під небесами»

Сізіфом рвали струни м’язів –
Не злізла шкіра пружна страхом;
Дивились в очі миті страти –
Як залп нас по стіні розмазав.

Мур був дверима в інший світ ...
Й за нього ми з життям боролись?
Щоб честю пискнув бога кролик:
«Буремні, в спокої живіть!»

Пуста блакить очей озерна!
Холодний німб безплідності!
Без крил униз політ простий –
Ми повертаємось на землю!!!

ІІ (слава герострата)

Наша харизма – каліцтво.
Кров – на опалому листі.
Те, що сичить в наших венах –
Чорнило для откровення.

Наша мета не змінилась –
Знайомити з іншим світом;
Змієм пригрілась знань сила:
Змінилось освітлення світло!

Нам не потрібно держави,
Індивіда індичий статус ...
Там де честь, гордість лежали -
Горить героїзм Герострата!

Доля у нас приречена:
Наркомана, шльондри, бомжа.
Ми – еталон заперечення;
Нам не потрібно держав!

Ми – кулеметні набої!
Нащо тим велич крила,
Завжди хто створював попіл,
Слава про кого згнила?


Знайте: ми спалимо ваші храми!
Переріжемо ваших чад!
За рубці, що лишив нам рій ратиць,
Коли впали, вернувшись назад..

Бути надпродуктивним,
........працювати на благо суспільства;
в світовій павутині
........шкребти до копійки копійку
з восьми до шістнадцяти.

До дня, коли торішні
........на чубаті геніталії плавки
вдягти на два тижні,
........і смердіти горілим жиром
та паленим волоссям.

Невиспаний,
ще сонний стою,
цитую сни.
Та скоро заскриплю,
нутром заклацаю:
мільйонами замки
вмикають процедурами
накручувань кишок прямих
дня раціо…
Я чую за стіною
«дррин-дир-дир» -
сусід завівся;
шаткують тишу за вікном:
з 5-ти дирчать.
Вдививсь я в дзеркало
у юному ще віці –
Там жовтий апельсин
з дірою для
ключа.

«По батареях жил
........жагучу ураганну кров
вузлами тромбів зав’яжіть,
........легені корком правил закупорте.
Дурні, бо юні ще, як ВІЛ,
........Слід пластилінить з кроку в крок...
Під дахом черепних кабін
........нахабніє безсовісний супротив!» -

Так старість амплутована
........з сарказмом шамкотить.
Але
не наш таран спинить засовами
........воріт зі згнившими завісами –
шкребеться молодість в зап’ ясті,
........зайвих хвилин нема й п’ яти
на зважування результатів,
........на ігри бісером ...

На перше-ліпше зовні
........вилечу кулею відчаю –
темниці легень повні
........реву блискавок і грому;
Не поміркованість мені,
........рано душі ще проти тіла сівдчити.
Дай сперми лаву і зубів граніт,
........парабелумів вагони !!!

Павутиною нервів
........тремтить ще душа,
переконання – в резерві,
........принципи – малолітні повії.
Вам голови кліщ жирний –
........мені емоцій психо-шал.
Мені характер нашатирний!
........МЕНІ вас накип подихом розвіять!
...На те вона і молодість...

Скавчить серця щеня,
З грудей вилущене :
Тремтить –
```````````чахле і
```````````````````недоношене.

Загорнулось в шинель
І лице крижане
Лиже,
``````лащиться –
`````````````````просить прощення.

Як з кладовища прірви ока
Нагряне той, хто не дожив,
Та побіжать по кровостокам
З амфітеатрів тони ржи.

На мітингах, бунтах, протестах,
Зігрівшись вдосталь бурим жаром,
Всі, врешті, вибухнуть інцестом
Під нігтем неба людожера.

Тоді напруги зніму лати,
Бо це і буде наш фінал –
Найестетичнішим терактом
Віршів чорнило пролуна .

Малиновим розвіє пухом,
Заплівши пломені в косу;
Залиє димом очі Бога –
Кому страшний незрячий суд?


Набрид смак слів розхристаних –
Сховайсь в кишеню, сонця рик, –
Нам часу в вірші вбити істину
Доки горить Вітчизни Рим ...

Куди не встромиш фокус ока,
у кожній тріщині стіни,
Шмат шинки, мов картон розмоклий,
людиною набряк.

У кожній вибоїні пломба,
чужий ковтаючи інтим,
Живе свою останню спробу –
осмислений обряд.

Людятини шашлик, згноївши,
міняй на слимака желе:
Хто був ікаром, стане пішим, -
топтати ренесанс;

Хто в черепі надибав двері –
хрящі між пальчиків жере,
Хвостом мертвородящих еврік
підвісив себе сам.

Останній раз на задніх лапах
планету зірвемо з різьби.
Вже носяться останні лахи,
а губи в молоці...

Захекане сансари жерло
тому, хто карми не пропив,
А тим з-під шкіри лізуть крила,
у кого ніж в руці.