Ще не втопивсь у власній слині,
Харкаючи у води талі,
Чи в кубла вимерлі осині?
Глузд не розпався на деталі ..?
Героєм слова став ти нині –
Глумити звержених титанів:
Гітлер – мудак, і Муссоліні,
Таким же Мао був і Сталін...

При цьому забуваєш, певно,
Клубком згорнувшись в ембріоні,
Що вся історії поема
Рождалася під ними в стоні.
Ними рубцьована, шрамлена,
Нанизана по намистині
На їх розпечений дріт ремнів.
Від тебе – лиш жиріє й стине,

Та очі виряча шарами,
Дарма, що в черепі закуті...
Її краса саме у шрамах –
Фатальнім орхідей букеті
(Більше захоплює, ніж ранить,
Нагайка рвану плоть аскетів).
Без них була б вона жадана?
Засохла б в зародку, по суті...

По суті, люди – бляді й суки.
Не безпідставно припускаю:
Створили й Божого Ісуса
Лише для того, щоби хаять;
Шукають в тобі братські уза,
Щоби розважитись, як Каїн.
Та тільки полубогів гнусом
В мудацтво ти даремно пхаєш!