на розгіллі
своєї долі
знайшов
загублену підкову
здавалось
ніби веселку спіймав у долоні…
і обпився
п’янкими медами надій
і молився
зорі на вечірнім небі
і ще не здогадувавсь
про утрати прийдешні…

2017

З оберемком зірок
на плечі,
осідлавши копицю,
сюркотав сон –
серпанком імли
умитий…
Звуки
пеленали
та виколисували
снопи…

Уві сні чи прокинувшись
спіймає у жменьку
ласкавий промінчик сонця
обережно навшпинячки
вийде з ним на двір

перед єдиним глядачем
вірним другом собакою
зробить зарядку
граційно відтворюючи
руxи бойового тейквандо

виxорцем на ровері
здолає кілька миль
і наповнить ущерть
животворною енергією кисню
все своє єство

відвезе на прудкому авто
діточок до школи
і на червоному світлофорі
встигне записати
вишукану строфу

зупинить на автобані
кілометрову вервечку
нетерплячиx машин
щоб замилуватися гусьми
гоноровими і гелготливими

за кермом-диригентом
заспіває народну пісню
ніби Маріччиним
зворушливим голосінням
що кличе Іванка

уклониться мольберту
рідному і близькому
та повідає лише йому
свою душевну таїну
сум'ятливо пензликом

а вночі у лунарному сяйві
угледить "найнебніше з див"
і напише неземного вірша
та тиxо на пальцяx
просочиться до спочивальні...

2013

Опісля шести уроків
провести факультатив
для обдарованих
і розповісти гімназистам
про тонкощі перекладу
з угорської та словацької,
згадавши Агатангела…

Рукокрилим волейболістом,
долаючи гравітацію,
злітати над сіткою
і вганяти м’яч
у репаний паркет,
буцімто колун
у колоду!

Дорогою до хати,
задумавшись, оминати
ковбані підступні
і спробувати
все ж відшукати
берег у Береговому,
що нижче рівня моря…

Поглядом беркута
полетіти за обрій
до вершин Карпат,
зустріти Музу
і відчути
її флюїдальні струми,
які подарують рими.

Уклякнувши,
написати вірша
на коробці сигарет,
а прокинувшись уночі, –
у гарячці,
нещадно правити
неслухняну строфу.

А ранком
просочитися до нету,
пожадливо обійнявши
мовчазну клаву,
ніби щупальцями кальмара
і чекати відгуків
незрадливих друзів…
Привіт, Полковнику!

2013

Сумління, муки
та сум'яття...
Усе, чого торкаєшся, -
болить.
Та за чепіги взявшись -
з дороги не звернуть...

2012

Насмілюсь
до клямки,
що обпікає,
доторкнутися.
І відчую
шаленим пульсом
у скронях
Твої кроки.
Це не сон...

2012

Твоїми
зоряними
золотими
снами
метеликом
у міжвіконні
тріпочу...

2012

Всього лиш ― присягнути імператору
й себе назвати юридично мертвим,
щоб пасти у двобої під ревище юрби...
І лиш ціною власного життя ураз
спинити зміг оту індустрію розваг
монах, якого звали Телемах...

2012

О Вершнику!
Всесильний, мужній
вітре світанковий,
дракони-змії-звабники
ниць упадуть без бою
у панцирях і латах,
здавшись твоїй волі...
Проснуся. Чути: виють
пси-вовки Святого Юра,
і кінь на верховині
вже збира небесну росу...
Добро і світло
подолають тьму,
бо ж хоч один Святий
посеред нас
іще десь топче ряст...

2012

Засне, відійде
карнавальний Хаос,
і переможе
Лад буденний,
як тільки
в богоявленській воді
скупають маски
всі Маланки й Василі...

2012

Клубок у горлі,
зашморгом стискає
і палають вени,
як бікфордів шнур.
Глянь на покуть -
хижо визирає
сіро-чорний щур.
Ще ж недавно діти
грались на долівці
запах материнки
стелю підпирав,
а тепер на шибці
метелика ніжки
кажан дожира.
Пусткою розчавлений,
сажею отруєний, -
ох, гірка ця
тризна!
Вікнами-хрестами
мареннями-снами
уже не відпустить
голос твій, дідизно...

2011 рік

Хто руйнував Її стіни затишку
і влаштовував допити вітрами?
Пошматував на клаптики
усмішку і веселий настрій
та розпалив ними багаття...
Гріючи руки,
продавав уроздріб вогонь
охочим на майдані.
А хижі дзьоби полум’я
довбали оголені й беззахисні ребра
зламаного внутрішнього годинника,
де ще відчутна Її аритмія...

2011 рік

Стулити фіранки
І двері засунути,
Втерти сльозу і знову
Тісто замішувати.

Димом розлуки
Вичахне безмовно
Репнутий коровай.
Ніхто не узнає…

2011

Удосвіта
Так і не заснувши
Довго хлюпати воду
На очі
Повні битого скла
Серпанком сльози
Умиті

Повторювати
Народжені вночі
Фрази-чуття
І взяти аркуш
А потім згадати
Що чорнило
Висохло геть…

Притулити
Холодну долоню
До зламаного ребра
І відчути
Шарпання
Ніби близьке
Іржання

Незвіданою дорогою
Триматись у сідлі
Та спіймати
Вухом коня
Промінчик сонця
Не спіткнися
Гривастий!

2011

На чохлі-гобелені
кольору бордо
переднього сидіння
авто
чиясь рука
талановито й ніжно
створила образ твій
мережкою
білястого шитва.
Вдивлятися
за обрій,
сотати
бентежну енергію
із вулика
вечірнього сонця
і в’їхати
на шаленій швидкості
у багряне та липке
його кружало,
ніби пірнути
у велетенську
краплину крові.
П’янка ілюзія
польоту...
А ти ж летіти
в небо
та видобувати
цілюще джерело,
ударом копита,-
ще не вмів.
Ти був незайманий...
Ні! Не потрібні
міфічні
Химери потворні
і Горгони-Медузи.
Ти чекав Музу.
І вона прийшла!
Демонічним,
незбагненним
танцем
у ритмі „Болеро”
увірвалась,
повінню затопила
усього,
а ще притулилась
до тебе
буцімто вогнем...
Боязко і сум’ятливо
Пегас обійняв Музу
павутиннячком
прозорих крил.
Може спробувати
злетіти?
Легко і високо.
Тільки б
не обпектися...

2010