Я довго шила свої крила. Прикрашала їх намистинками, перлинами, червоними напівпрозорими стрічками, і вони під моїми руками починали оживати. Крила вбирали тепло моїх долонь, і ставали не просто прикрасою для пальта, а особливим знаком, частиною тіла, від них йшов мій запах і, коли я пришила їх до кашеміру, вони були здатні підійняти мене до неба.
Був день усіх закоханих, коли я вперше вбралася у своє просте чорне пальто із крилами на спині, і саме в той день мене покинув коханий, і вже йдучи у ранні сутінки, промовив: «Ти вдягаєшся, наче у театрі. У повсякденному житті не буває такого одягу. Це ненормально. Ти ненормальна.»
Я любила брати з собою свій зелений зошит, в якому записані були простим олівцем мої вірші, і йшла на міст. Той самий, що над метро «Дружби народів». Я довго стояла і дивилася вниз, на безперервний потік машин, до півночі їх ставало менше, і коли проїжджали вже поодинокі авто, я діставала зошита і читала вголос, курила і читала, курила і читала. Інколи я брала з собою ще пляшку вина. Інколи випивала її вже вдома.
Я не боялася злих людей серед ночі на мосту, бо мала крила і горе.
Моє горе полягало не в тому, що мене образили, а в тому, що я це допустила. Я не розгледіла людину із гнилою серцевиною, як він не розгледів у моїх крилах дещо більше, ніж самовираження, тканину, купку перлинок і стрічок.
Через місяць я зустріла знайомого моєї подруги, коли йшла разом з нею за вином. Вона не хотіла вина, але їй було мене шкода, і ми пішли удвох серед ночі до супермаркету. Мені самій було себе шкода, а від вина ставало веселіше.
Знайомий моєї подруги мені сподобався – шкіряна куртка, трохи неголений і чарівна посмішка. Він трохи провів нас до зупинки, де мав сісти на автобус. Тут ми і попрощалися.
Коли я розвернулася, щоб іти геть, він побачив мої крила.
Нашому синові вже півтора роки.


Рік написання - 2008. Останній рядок - 2011 ))))

Я голка. Я не маю очей. Я просто лежу, а час повільно плине час за межами мойого маленького світу – щілини між плінтусами, в яку я закотилася. Або закотилося. Бо в мене немає статі. І плоті в мене теж немає. А от у нього є – і стать, і плоть.
Я поводилося дуже погано. Я вкололо свого господаря. Мій господар – мій Бог. Вколоти Господаря – теж саме, що й вірити, начебто Бога не існує. А він є. Бог – це як господар. Він є у кожного – свій господар. А Господар – Бог.
А боги теж мають ґудзики. Принаймні, мій точно має. Небагато, але все одно вони є. Отже, я вчинило страшну річ – відмовилося пришити того клятого ґудзика.
Але це не моя вина.
Я голка. Я це пам’ятаю.
Одного дня прийшла Вона. Я не знало, що це означає. Вона ходила по кімнаті, торкалася речей, які були власністю мого Господаря, сиділа на Його ліжку, пила з Його горнятка каву, посміхалася Йому.
Потім Він торкнувся Неї.
Я не маю плоті. Я не маю статі. Я можу тільки лежати і дивитися.
Він торкався Її. А Вона торкалася Його.
Я більше нічого не бачило, бо світло вимкнулося.
Я лише голка. У мене не може бути того, що буває у всіх людей. У людей бувають почуття, а у мене їх немає. Я завжди пам’ятало, що я голка, що я лише голка і нічого не більше, і, звісно, не менше.
Мій господар – мій бог. Але боги теж бувають різні. Є боги, народжені для того, щоби піклуватися і любити. А є боги іншого призначення. Якщо у бога може бути призначення. Але у кожного – і у речі, і у людини – є призначення. От, наприклад, у голки призначення – служити своєму господареві, зашивати дірки на його речах, пришивати ґудзики, виймати занози.
От якраз у мойого бога було інше призначення. Я не знаю яке. Але точно не піклуватися і не любити.
Мій бог точно нікого не любив. Він кожного ранку пив з горнатка каву, але розбийся горнятко – і він навіть не пошкодував би. Він кожного вечору приходив додому і багато разів курив, струшуючи порох у попільницю, але кожного разу, як вона наповнювалася, Він її просто кидав у смітник. До Нього кожного вечору приходила Вона, але я було впевнене, що колись настане той день, коли Вона зникне так само, як повна попільничка.
Але Вона приходила й приходила, посміхалася і брала Його за руки.
Вона приходила кожного вечору, і не було жодної ночі, щоб Вона не лягала разом із ним у ліжко, яке належало Йому.
Я ж лише голка, а насмілилося вколоти свого Бога.
Я лише голка. Лише голка з ниткою. Я лежу у щілині між плінтусами і вже не бачу Бога.
Може, його не існує?



29.12.2007