Пророцтво справдилось. Відтак
Погляньмо щиро правді в очі:
У вовчій зграї - свій вожак
І, хоч усьому є межа,
У ній закони діють вовчі.

Вовки обожнюють ягнят.
Їм, зазвичай, безмежно любі
Ті, що пасуться і мовчать
( Вовки - царі, тому й гарчать),
Усі безрогі та беззубі.

Вовки, агов! Униз хвости.
Не переконуйте щосили:
Їстівне - друзі і брати,
А неїстівне - вороги
( Даруйте, рима "підкусила").

Та люто шкіриться вовча,
Що згодом буде вовком вити.
О, так: ненавидіти вчать.
( О, як ненавидіти вчать!..)
А от любові не навчити.

2014

Зустрів учора старого друга -
Також поета.
Взяли по пиву, щоб знять напругу,
І сигарети.

А я вдарунок дістав із сумки
Іще тараню.
Здавалось, - мало... Було нам сумно,
Було нам ранньо.

Були ми ніжні, були невинні
(Ридай, козаче!)
І вже були ми від пива сині,
Немов апачі.

Ми обіймали стовпа з розгону
(Єсенін - клена).
Було нам жовто. Було червоно.
Було зелено.

А як співали недружним хором,
Згадай-но, Вова!..
Таке-то сталось під світлофором
У центрі Львова...

2009

Біла квітка. Прилелітка
Чорна муха. Подивуха:
- Чи красу цієї квітки
Чимось можна заплямуха?..

Білу квітку чорна муха
Чорним брудом обливуха...

Бджілка, джмелик і мурахи
Квітці личко умивахи,
Цілувахи ніжні щічки
Білосніжної сестрички.

Бідна муха, бідна муха -
Вся від злості побілуха.
Заздрять білому невдахи.
Краще їх не зустрічахи.

Є мораль у приповідки:
Не займайте, мухи, квітки.

Ти - пам'ятник собі?.. Таки
Герої прагнуть од і слави.
А як же муки, хрест важкий,
Вінок терновий, бій кривавий?

Нема часу на справи ці -
На голові блищить (корона).
(Як точно потрапляє в ціль
Найгірший ворог твій - ворона!..)

Ще й епітафію впоров
Шляхетний ум неандертальця:
" Поліг у битві за любов
Од ран страшних - порізав пальця".

2012

Дверима грюкати даремно,
Коли нема в будинку стін,
Коли з піску ілюзій він,
Дверима грюкати даремно.
Хоч мрійник і "будує" ревно,
Сердега, спати йде під тин.
Дверима грюкати даремно,
Коли нема в будинку стін.

2011

На "Майстернях" творча праця йде:
Тешуть, свердлять, ріжуть і.т.д.
Сірий Вова заклада басейн,
Таня Рибар випаса гусей,
Варить джеми, каву, чай Тичко,
Ваня Гентош цілиться в "очко",
Люба Бенедишин і Софі
Із граблями в трави йдуть сухі,
Редчиць І. рубає рубаї,
Тільки Чорногуз - король Луї :)) -
В праці не задіяний ніде.
Чорногуз танцює па-де-де.
Журналіст, поет і бандурист,
А тепер - затятий танцюрист.
Так його вхопила пристрасть ця,
Наче молодого баранця.
Бо, напевно, вирішив поет:
Танцювати - краща із дієт.
... Ноги вишивають па-де-де,
Голова од голоду гуде.
Лементує старша із Медуз:
-Де подівся красень-Чорногуз?
Перевівся!.. Жовте і худе,
Кістка випирає де-не-де,
Мов примара, берегом бреде,
Ще, гляди, у море упаде...

Не упав. Лиш вдарився (у блюз)
Велесоподібний Чорногуз.

Я - Чорногуз. Та хочу вити!..
Журба лягає на папір.
Ну не дає спокійно жити
Мені проклятий ювелір.

Очей своїх палкі смарагди
Ти до вітрини не звертай.
Всі ювеліри - просто гади!
А цей - "отпєтий нєгодяй" -

Тиця під ніс тобі рубіна.
Мені ти робиш впертий знак.
А в мене аж дрижать коліна,
І правий вже свербить кулак.

Шліфує він, той змій гримучий,
Сапфір, алмаз, гірський кришталь.
Давай, моя кохана, лучче
Читать "Як гартувалась сталь".

А як од сталі в'януть вуха,
То є "Гранатовий браслет".
... А що вона? Вона й не слуха,
Про що торочить їй поет...

Кажу: не ті у нас фінанси!
І бачу, як зникаєш ти.
Зате які пишу романси
На гордім ложі самоти.

Вже й за північ, а ген із клуні
Лине надто тривожний звук...
Вихідні Жан Рено і Клуні,
Поки в сіні сидить Павлюк, -

Жовточубий, голонасінний
(Очі блимають чи камін?)
Нумо, Музи, без голосіння:
Перша, друга...Came in! Came in!

Ігор знається на насінні,
Потрясає (віршами) дів.
Закінчилась пора косіння.
Почалася пора плодів:

У подолах несуть-доносять
Музи музиків звідусіль.
Урожайна вдалася осінь.
То коли там пора весіль?..

Весна нарешті!.. Галас. Квітнуть пні.
Працює сонце солодко і ревно.
І ти такий оновлений. Чи ні?..
І я така оновлена. Напевно...
Коханий мій, торішній сніг зійшов.
Струмки сурмлять. Виблискують калюжі.
Любов перетворилась в нелюбов.
Любов перетворилась у байдужість.

Гірка смакує, а солодка -ні.
Ще по одній - та й будемо брататись.
Незмінний принц на білому коні
Такий старий, що хочеться плюватись.
Лахміттям слів, уривками розмов
Прикриєм ню ( із огляду на гречність).
Любов перетворилась в нелюбов.
Любов перетворилась в недоречність.

Не опускай так низько голови.
Не розтікайся п'яною сльозою.
Іду, та день із запахом трави
На згадку залишаю із тобою.
Дивись угору: юні хмари, мов
Жоржини білі, кинуті на воду.
Любов перетворилась в нелюбов.
Любов перетворилась у свободу.

Перетворилась в не-лю-бов...

Не родить коло мене гречка клята!..
Неврожаї. Чи град її побив?
Дядьки сумують. Бігають дівчата, -
Шукають хоч одну з альтернатив.

Прийшла пора простим речам радіти:
Коптить сальце, горілочку гонить.
Гей, хлібороби, сійте гречку. Сійте.
А ми побачим, що у ній робить.

А буде гречка - вродить і капуста
(Щось і в капусті можна відшукать).
Стрибайте, хлопці! Бо якісь ви тлусті.
Один Василь продовжує стрибать.

І хай нам ставлять палиці в колеса,
Та витривалий наш поет-мужик.
...О, як свербить п'ята у Ахіллеса!..
У пародиста, зазвичай, - язик.

Задивилась. Закохалась. Вполювала. Притягла.
Відіпрала. Перешила. Наварила. Напекла.

Цілувала. Умовляла. Пригортала. Перейшла.
Обняла. Завоювала. "Пересмажила". Знайшла...

Знову - прала-мила-шила... Озирнулась. Утікай!
Зрозуміла. Наздогнала. Повернула (вигук "Ай!")

Відцвіла. Посумувала. Поридала. "Відійшла".
Не дзвонила. Не писала. Не летіла. Не прийшла...

... Озирнулась. Облизалась. Вполювала. Притягла
(див. спочатку: пригадала те, як дівкою була :))

Колись я мав собаку.
Я її любив.
Собака з'їла капці.
Я її любив.
Собака з'їла сало.
Я її любив.
Та все було їй мало.
Я її любив.

Собака з'їла шинку,
І нерви, і печінку,
Квартиру, мото, дачу
І джипа на додачу...

...Та якогось понеділка
Після всіх наруг
Я замисливсь: "А на дідька
Цей найкращий друг?
Я чого таку (ма)каку
Все життя терплю?!"
Здивувалася собака:
" Я ж тебе люблю"...

Предмет моєї заздрості - пташа
З великим жовтим дзьобом немовляти.
Ніхто його не вчить складать вірша
(Якщо точніш: ніхто не вчить співати).

Ніхто не каже, як бунтує грім
У небі, від безтями чорно-синім,
Як жовта гілка в докорі німім
Стуляє листя у мольбі осінній,

Яким життям весняний світ буя,
Як гнізд чернетки перекреслить летом...
Не зна цього ДОПОКИ ластів'я,
Як і не зна, народжений поетом.

... Щасливі птахи! Все у них ладком:
Несуться кури, плачуть гуси дикі,
Ширяє крук не білим голубком.
Бубнять індики, бо вони - індики.

Та "син людський" співає, як поїв...
Тому вважаю вічною проблему:
У наших товариствах солов'їв
Ще довго будуть квакати "не в тему".

Плету байки. Плету віночки з літер.
Слова мені - горіхова нуга.
А у житті -розпатлана, як вітер.
Якась така: ні баба, ні Яга.

Із губ не мед - слівце солоне лине
(Та промовчу, бо скажуть дами: "Фе!")
Я, радше, бузина, а не калина
Й ношу нееротичні галіфе.

Несе мене в політ мітла,- не крила
( Нездалі форми, гіркуватий зміст).
Була комета!.. Лиш перегоріла,
На згадку залишивши роги й хвіст.

Вперед, вперед! - не знаючи спокою,
Бо мертвий півень проса не клює.
Запам'ятайте: я - завжди з мітлою.
Полюбите, - любіть таку, як є.

Нібабські жарти - не в догоду Грею.
Вітрила - вірші... Що там говорить!
Щоб жінка залишалася зорею,
Спочатку треба небо сотворить.