Холодний він, цей вуст рубін...

І цей смарагд очей прекрасних...

Вже краще смерть свою зустріти
На гордім ложі самоти

Ярослав Чорногуз

Я - Чорногуз. Та хочу вити!..
Журба лягає на папір.
Ну не дає спокійно жити
Мені проклятий ювелір.

Очей своїх палкі смарагди
Ти до вітрини не звертай.
Всі ювеліри - просто гади!
А цей - "отпєтий нєгодяй" -

Тиця під ніс тобі рубіна.
Мені ти робиш впертий знак.
А в мене аж дрижать коліна,
І правий вже свербить кулак.

Шліфує він, той змій гримучий,
Сапфір, алмаз, гірський кришталь.
Давай, моя кохана, лучче
Читать "Як гартувалась сталь".

А як од сталі в'януть вуха,
То є "Гранатовий браслет".
... А що вона? Вона й не слуха,
Про що торочить їй поет...

Кажу: не ті у нас фінанси!
І бачу, як зникаєш ти.
Зате які пишу романси
На гордім ложі самоти.

Оригінал

Ярослав Чорногуз, Романс

Не хочу я тебе любити,
Бо того ні, не варта ти,
Хай не дає спокійно жити
Пекуча туга самоти.

Твоя краса - коштовний камінь,
Чарівний він, привабний він,
Але торкнись його руками -
Холодний він, цей вуст рубін.

І цей смарагд очей прекрасний
Не зігріває, а вбива,
Вже скоро я умру, нещасний,
Розпука груди розбива.

Ні, не творіння ти господнє,
Ти є диявольська мана,
В лещата смерті взяв холодні
Мене підступний Сатана.

Не хочу я тебе любити,
Бо того ні, не варта ти,
Вже краще смерть свою зустріти
На гордім ложі самоти.