Це була розтривожена ніч..
Дорогою котилась целофанова душа пакета.
В неї вселялись кішка, птах, силуети знайомих облич..
І під ними поволі котилась планета.

Ангел сидів на підвіконні,
Крилами відігрівав морозні узори.
Ми з ним трохи вірили в забобони,
Переселення душ і людське горе.

Він спокійно хилив свічку.
Гарячі краплі стікали,
зависали в повітрі подібно пилу.
Малював парафіном небо
І щоразу здригався, під дзвін мого антивіру.

Це була розтривожена ніч,
Дорогою котилась целофанова душа пакета.
В неї вселялись кішка, птах, силуети знайомих облич..
І під ними поволі котилась планета..



2011р

там холодно надворі
холод - анестезія
рви себе, рви жили і сни хворих
випадкові називай слова
випадкові дозволяй дії

дорахуй до сіми і біжи
викидай з рукавичок руки
хай тепло зігріває інших
полонених квартирної скуки

Там холодно. виходь надвір
потріскують поштові скрині
порожні поштові скрині
всі листи на імейлі.
випадково згубили папір


2011р

З приходом холодів
Він твердо, накрепко застиг
На цих тротуарах.
Його ноги,
Дома
Незрушно примерзли до землі.
В пів-кроку він від них,
Вони від нього.
Може трохи далі.

А може всі оці мости,
ліхтарі, зупинки, школи,
кафешки з вайфаєм
Отак от взяти, прийти
І напоїти теплим чаєм.
...
І відігріти..

Але нічого спільного
- може минулого.
Рідного
- може хоч знайомого.
Ніщо не пов’язує. Ніщо попереду.
Просто замерзли поряд - спина до спИни.
В ніч з вівторка на середу,
В ніч із зими на зиму.



2010р

Все заважало їй спати.

В під’їзді постійно спіткались

За ящики з пивними пляшками,

Їй нікуди було тікати.

Вона затуляла руками

То очі, то вуха,

і постійно плутала -

То вимикала світло, то вмикала.

А ще ця зірка, вкутана

В якісь вигадані тумани,

Торкалась землі приємно.

Їй заважали капаючі крани,

Вона не знала напевно

Як бути з цими подушками

- на них, чи під них лягати.

Повітря і так було мало.

Вона забувала вдихати..

По втомленим поштовхам серця

Думки і іржаві втрати.

І скрегіт нагадував тиші

Якісь істеричні мати..




2010р

Мінливо, мінливо, мінливо...

Я безперечно буду твоїм джином.

Надією -

Першою і останньою,

Казкою наяву,

Поцілунком раннім,

Магією від-часу.




Заздрістю

Білою, чорною

- для інших.

Я безперечно виповнюю

Бажання

Твої найбільші.




Мінливо, мінливо, мінливо...

"Ніколи не кажи ніколи",

а "назавжди" казати можна.

"Ти мій назавжди"

- бажання.

Ми, до речі, познайомились там,

Де додати тільки:

"Ніколи не кажи ніколи"




Бажання нагадує спокій,

А спокій нагадує миті,

Коли твоя голова на моєму плечі

І пасми волосся дощиком завиті.

І навколо

Зовсім нічого.

Зовсім нічого не відбувається.




А дощик і далі тихенько грається

З нашими душами,

З твоїми пасмами,

Густими, хвилястими.

Мінливо стає, мінливо.



2010р

Небо губить зірки.

Влучають прямо в стовпи.

Трохи іскрять дроти.

І струм іде далі..




Напругою буденних вечорів

Повз жовті газетні сторінки.

Від домів - до домів,

Розігріваючи спіралі.




Зірки врізаються

В мої вікна

Сповзають вниз,

Залишають смуги.

Збираю їх,

Саджаю в клітку.

В звичайну клітку,

Де жили папуги.




Несу на озеро,

Викидаю в воду.

Витрушую з клітки

Містичну коду.




Чути сплески,

Чути як тонуть,

скипаються..

Прислухайся,

Майбутнє

Збувається.



2010р

До когось поспішав дощ.

Спіткаючись за мокрі підвіконня,

За жадібно-хвилюючі долоні

І байдужі парасолі.

Тікаючи від хмар, від долі.

По забитим ринвам

Подорожнім пилом,

Листям, сторінками

Подарованих книжок.

На бездушних вуличках

В нескінченних сутичках

Бий свої краплини

об стоптаний пісок.

Загуби у поспіхах,

Загуби ще досвітла,

Полонену відчаєм,

Душу свою. Немов

Щось минуле й пройдене.

Не найдеш ніколи вже,

Не знайде ніколи вже.

Як я не знайшов.


2010р

Телефонна кабінка

Напіввідкрита.

Відділення пошти

Напівзабуте.

Із неї слова

Ледве чути.

Із неї правда

Ледве вкрита.




"Все буде добре із цим,

Все добре"

Звуків кілька,

Фраз кілька..

Я уявляю тільки

Як вони

Пробиваються під наше небо,

Ледве чіпляючи наші речі.

Як рослини ростуть крізь бетон і щебінь,

А бетон і щебінь - і є наші речі.




Вслухатись у них,

Присідати коло них,

Як мати,

біля дитини, що плаче.

Слова.. Слова ще дещо значать.

Просто для когось значать..



2010р

Як буває збирають квіти

У книжках у серветках,

Ввіковічені зору.

Лиш трохи, незначно

Потьмянівший колір.

І щирий тандем з ПВА.




І нове життя

із новим змістом,

із новим листом.

фейк безпорадного мистецтва,

2D почуття у світі сурраунду.




Так збираю свої думки.

щоб дожили

чи до зими,

чи до завтра.

а їх розвіває вітер

безнадійно,

безрезонно,

безперестанно.



2010р

А будні минали поряд.

І було їх стільки приблизно,

Скільки раз сонце ставало

З минулого жовтня.

Скільки хмар пропалила наскрізно

Теплим дотиком

Сліпа безодня.




У десять раз більше

ніж банок з вишневим варенням,

Вдвічі менше дірок

В мішені.

Дещо менше ніж час,

Який ну просто ніде взяти, ніде вкрасти.

І остогидлий м’ятний смак

зубної пасти.




А що їм за ціна?

Якби б ми вірили в любов..

А так...

Тим часом

Приборкувач зміїв

Видував із дудки

Пісню про лестощі

Й холоднокровні мрії.




По ту сторону керма,

Від водія,

Дрімав фургон

Під тоннами зерна.




Поїзди шукали дорогу,

Блукаючи,

Здавалось,

По колу.

Як караван за міражем -

День-за-днем.




Ти впізнавав у дзеркалі

Когось,

А дзеркало брехало

тим часом.



2010р

Я виставив музу за двері.

У цій війні із прозою,

Між почуттям і розумом...

Я виставив музу за двері.




І колупає нігтиком бетон між цеглинками,

Проситься словами-несловами,

До вікон тулиться щоками...

І колупає нігтиком бетон між цеглинками.




Я виставив музу за двері.

У цій війні із прозою...

Не брився, не чекав.




Чоловічий розум.



2010р

На щастя перебивши ще вчора

Весь посуд у домі і трохи фарфору




Сьогодні по гострим уламкам

Через всю квартиру, як пішка у дамки




Критично шукаючи в собі

До того не відомі




Здібності йога -

Марно шукаючи.




Босоніж ідеш до виходу,

Повітрям подихати




На скривавлені ноги

біля порогу




З заміннику китайські туфлі. З сумом

З різким запахом клею і гуми




І якось в них так липко-липко...

А болю нема



2010р

Сердито бухкотів закипаючий чайник,

Фортеця готувалась до бою,

На стінах проступала смола.

Цікаво, хто пам’ятатиме довше кров?

вони, чи вона?

фортеця, чи люди?

Набравши повні груди

повітря, пилу,

пропущених дзвінків,

подиву, захвату,

знову повітря,

знову пилу.

П’ятирічний хлопчик жбурляє щосили

Камінь вгору.

А камінь належить

чи скелі, чи землі,

чи морю,

чи, власне, хлопчику.

Але не небу.

Скільки руху!

Що незмінно біжить до крапки.

Після якої

і фортеця ковтає століття мовчання,

і потребуючий термінового втручання

закипаючий чайник.


2010р