Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Оксанка Крьока (1994)




Огляди

  1. Від батька до сина
    Син поетичного закарпатця Василя Кузана говорить, що своїми літературними здібностями завдячує саме батькові. « Я не знаю, коли мій батько відпочиває: вдень він на роботі, а вночі , коли ніхто не заважає - займається саморозвитком.» - говорить Валентин. А що ж у своє виправдання скаже сам Василь Васильович?
    - Писати розпочав дуже давно – уже й сам не пам’ятаю коли – а з того, що пригадую є один вірш, який написав, бо сидів без діла на уроці хімії. То був опис історії «трагічного кохання» мого однокласника. Ну я, як молодий поет, «пустив» свій новий «шедевр» по класу «для відгуків та рецензій». Він, як на зло, потрапив до головного героя. А той чомусь нелюбив популярність, тому після уроків і намагався «вибити» з мене поетичне слово…Ось так і розпочалася моя перша творча криза…
    Потім були студенські вірші. Навіть маю таку сторінку в біографії, коли мало не кинув університет, бо хотів у Москву, в Літературний Інститут, щоб стати «справжнім поетом». Але, слава Богу, і ,дякуючи жінці, я цоьго не зробив, і тому - маю диплом математика.
    - А як ставиться Ваша родина до поезії вдома?
    - (усміхається) Ставиться дуже добре. Як Ви знаєте: я працюю у районному відділі культури, і з гордістю можу сказати, що одна із «штаб-квартир» цього відділу знаходиться у мене вдома. До речі: мій син Валік якраз видає дебютну книжку.
    - А як Ви відноситеся до Кузана-літератора.?Які з Ваших творів найуспішніші, найкращі?
    - Відношуся ,звичайно, позитивно. А свої твори оцінювати досить важко, бо подобаються всі. Кожен мій вірш – це частинка мене. Я переживаю його, виношую, а вже потім викладаю на папері. Можна сказати, що деякі поезії сприймаю зовсім не так, як читач.
    Василь Кузан є членом
    Національної спілки
    письменників України
    Близько 120 творів
    автора покладено на
    музику, а вірш «Поети вмирають часто» занесений до Золотого
    Фонду України.
    - А що Вас надихає на відображення світу в римах?
    - Ну… не завжди в римах. Маю збірку під символічною назвою «Верлібрідо», де зібрана неримована поезія. А взгалі: пишу під впливом якихось емоцій. Можна сказати: під музику рим і метафор висловлюю ще одне суб’єктивне бачення світу.
    - А як склалося в житті: можете назвати себе щасливою людиною?
    - Так. З упевненістю можу сказати, що я щасливий.
    - І що настільки щасливі, що вже нема до чого прагнути?
    - Ні. Людина – це така істота, яка завжди хоче мати більше. Я просто кажу, що у даний період життя цілком задоволений тим, що маю. А ще: я щасливий, бо завжди закоханий, а як сказав хтось із класиків: «Щасливий чоловік завжди повинен бути трішечки закоханим».
    - Вірите у кохання…
    - Так.
    - Чи у закоханість?
    - І в те, і в інше. Просто закоханість – це короткотривале почуття:побачив щось красиве(дівчину маю на увазі) – от і закохався. Дівчина зникла з поля зору – забув. А кохання – це не те…(задумався).
    - А що ж це?
    - … Та ні: мабуть те ж саме, просто надовго, і не забувається.

    2010р.



    Коментарі (8)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  2. Рошківська містика: спосіб самовираження, чи підсвідома імпровізація дитинства
    Останні десятиліття сферу новинок у літературі Закарпаття поповнює талановитий прозаїк, що живе у часи постмодернізму, але з особливим азартом доводить оточенню свою непричетність до даної течії літераторів, Михайло Рошко.
    Останнім письменницьким експериментом автора є містичні оповідання та містична повість «Ревнощі з того світу». Але чи справді рошківське новаторство у сфері «містика» лише вміння перенести читача у незвичне для української літератури середовище, репрезентувати нову тему? Чи, можливо, Михайло Михайлович вирішив матеріалізувати власні юнацькі захоплення письменниками-містиками, а талан у поєднанні з красою рідних Карпат замаскував так званий підсвідомий плагіат під рошківську манеру письма, і довів його до широкого загалу саме, як «ще одну новинку від Михайла Михайловича».
    А, може, Рошко просто захотів відчути себе чарівником, і, розпочавши «новий бізнес» із експериментів над власною персоною, вирішив здійснити одну зі своїх давно забутих мрій – стати казкарем. Але це новоспеченому чарівникові здалося занадто дитячою ідеєю(а, можливо, Рошко побоявся, що «переплюне» Андерсена) тому взявся за містику( дуже поважає Булгакова, і прагне написати щось подібне).
    Але хай би там що думав собі Рошко «до» – експеримент удався.



    Коментарі (6)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --