Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Володимир Кравченко (1940)
Все життя я боровся зі злом, в зв'язку з чим не вистачило часу, щоб творити добро...




Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Чому це плаче небо
    Чому це плаче небо,
    то помирає літо...
  •   До осені
    Осінній дощ, немов свинець,
    шмагає листя пожовтіле.
  •   Цвіт померзлий на черешні
    Холоди. Цілує вітер
    цвіт померзлий на черешні,
  •   Я чую співоче відлуння
    Я чую співоче відлуння дівоче,
    струнке милозвучне в щедрівці у пісні,
  •   Щось зів'яло у оселі
    Тінь образлива у фразі,
    в помаранчевім тумані,
  •   Прийде час
    Не питай, бо холодно ще досить,
    не спіши, хай серце відпочине,
  •   Волошками вишите літо
    Волошками вишите літо,
    стежини вузькі у житі,
  •   Залишайся самим собою
    Якщо Бог не легку дав долю,
    щоб з тобою твій рок не скоїв,
  •   Голуба краплинонька
    Голуба краплинонька кольнула
    по долоні й ніжно обпекла,
  •   Про що ти мрієш
    Світить сонце, та вже не гріє,
    стали довші осінні ночі,
  •   Суєт і дум осінній листопад
    Життя подешевіло. І на ринку
    вже вища вартість килима. А там
  •   Затоплене село
    Скувало льодом, снігом замело,
    Заполонило душу холодами,
  •   Парадокси
    Я думав,що правда цей світ підкорила,
    Життя відрубало - СИЛА.
  •   Ти мовчиш.
    Ти мовчиш,ти як завжди мовчиш,
    А в мовчанні і туга,і сум,
  •   * * *
    Лечу крізь хмари штормові,
    Кидає, крутить турбулентність

  • Огляди

    1. Чому це плаче небо
      Чому це плаче небо,
      то помирає літо...
      Сумні осінні квіти
      не кличуть вже до себе.
      Лиш інколи шокують
      цим розмаїттям чарів.
      Блукає мокра пара,
      і відгуків не чує
      далеких теплих звуків,
      їм байдуже до того.
      Промоклі сині ноги,
      холодні мокрі руки,
      і губи щось шепочуть,
      і голови так близько,
      пливуть осінні муки...
      Воркує щось дівчисько,
      а вітер лихоманить
      пожовклий лист. Відверто
      сміється сумно з жертви
      осіннього кохання,
      що світить сивоцвіттям,
      із сил своїх останніх
      хворіє у бажанні
      затриматись у літі.
      Це благо, чи це кара
      в потугах запізнілих,
      а небо сіє сірим
      на дивовижну пару.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. До осені
      Осінній дощ, немов свинець,
      шмагає листя пожовтіле.
      Чиєсь кохання недозріле
      чекає вироку сердець.
      І мокне, мокне під дощем
      чи то в сльозах, чи краплях неба...
      Ні болю, ні жалю до себе,
      лише якийсь зловтішний щем
      у днині цій-без почуття,
      як і в душі колись єдиній,
      тепер дощем по половині
      розділеній на два життя.
      Осінній дощ, осінній плач,
      лунає з жовтого похмілля
      і шепіт, наче в божевіллі,
      -ти не гони мене, пробач,
      осінній дощ, осінній плач...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Цвіт померзлий на черешні
      Холоди. Цілує вітер
      цвіт померзлий на черешні,
      залягла і причаїлась
      спантеличена трава,
      як зігрітись, щоб зустріти
      в повну силу день прийдешній,
      бо ця хуга в душу в'їлась,
      і ніяк не розтава.

      Думи падають за обрій
      сподівань, надій пекучих
      у чеканні світлодива,
      у бажанні розбудить
      цю дрімаючу жадобу,
      що ніяк теплом не влучить
      цю весну швидку й мінливу-
      найдивнішу солод-мить.

      Та минає трепет мрії,
      розчиняється в скупому
      в цім байдужім розмаїтті,
      і щеза мов цвітопад
      на черешні приболілій
      біля батьківського дому,
      залишаючи в цім світі
      весь трагізм земних принад.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Я чую співоче відлуння
      Я чую співоче відлуння дівоче,
      струнке милозвучне в щедрівці у пісні,
      у кожному слові, у мові-пророче
      веселе, сумне,жартівливе,колюче,
      велике і горде, мов лорди
      серед мішанини оголених звуків,
      оголених тіл, що трясуться у муках,
      щоб вичавить звуки стандартні і сірі,
      мов днина, мов сіра осіння хмарина
      слизьким зморосить, і зникає за мить.
      А слово співуче-дзвінке, милозвучне,
      мов промінь крізь хмари,
      народного витвору чари,
      хвилює довкілля широке і вільне
      у русі, в мелодії, в мові співзвучне,
      ліричне і влучне, живе і велике
      на сірому тлі того, що пищить і волає і імлі
      оголеним словом,оголеним звуком,
      оголеним чимось, що заламує руки
      чи з радості,а чи з розпуки,
      й волає мелодію бідну і голу,
      вважаючи соло зірковим.
      Я чую співоче відлуння дівоче,
      струнке милозвучне в мелодії, в слові,
      у мові, на крилах пісенних,
      створивши клавіри лунає велично,
      піднявшись над сірим.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Щось зів'яло у оселі
      Тінь образлива у фразі,
      в помаранчевім тумані,
      закид жовчний та поспішний
      спалахнув лише на мить,
      а образа прикро вразить,
      і довіра вже на грані,
      і любов, мов сніг торішній,
      потемніє та й збіжить.
      Потім скнієш, ждеш розради,
      і шукаєш, в чім провина,
      нелад в серці, осуд коле,
      і разюча самота...
      Посіріє світ принадний
      у примарнім часоплині,
      і в душі віддасться болем
      бо таки когось дістав.
      І не вернеться вже слово,
      те, що вразило мов жало,
      спокій прийде і присяде
      десь у темному кутку.
      Залунає знову мова,
      та в оселі щось зів'яло,
      залишилось безпорадним
      в ту хвилиноньку гірку.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Прийде час
      Не питай, бо холодно ще досить,
      не спіши, хай серце відпочине,
      прийде час, душа сама попросить,
      прийде мить, душа сама полине.

      По стежках задуми та спокути,
      без вагань у почуттів полоні,
      бо захоче лиш тебе відчути,
      і завмерти у твоїх долонях.

      Тане сніг весняним водограєм,
      оголяє руна проліскові,
      просинайсь, і серце покохає,
      посміхнись і поклонись любові.

      Розчеши свої пахучі коси,
      і розкрийсь весні у цю хвилину,
      прийде час, душа сама попросить,
      прийде мить, душа сама полине...



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Волошками вишите літо
      Волошками вишите літо,
      стежини вузькі у житі,
      де краще ще є на світі,
      що можна ще більш любити.

      Чим ці неповторні світанки
      у пахощах квіт ранкових,
      хатинку в вінку садковім
      і мамину колисанку.

      Гніздечко, що ластівка звила
      на щастя у дні погожі,
      що ще так зігріти може,
      як гріє Вкраїна мила.

      1999






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    8. Залишайся самим собою
      Якщо Бог не легку дав долю,
      щоб з тобою твій рок не скоїв,
      попри тугу, сльоту, неволю,
      залишайся самим собою.

      Не сахайсь у імлі розпуки,
      і якщо вже зійшовсь в двобої,
      взявши меч свій двосічний в руки
      залишайся самим собою.

      І нехай той не лад та відчай
      зникне й нидіє поза грою,
      поборись, і в змаганні вічнім
      залишайся самим собою.

      Чи спокуса торкне неспинна,
      радість, біль, самота ізгоя,
      до останньої до хвилини
      залишайся самим собою.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    9. Голуба краплинонька
      Голуба краплинонька кольнула
      по долоні й ніжно обпекла,
      голуба красуня промайнула,
      на таємні думи обрекла.

      В голубий світанок поманила,
      рокувала лиш чарівні сни,
      простягнула голубу стеблину,
      попросила,-тільки не зрони.-

      І з тих пір живу життям казковим,
      все спішу кудись і все біжу,
      і блакитну гілочку бузкову
      в голубій шкатулці бережу.

      З хвилюванням,з думами сумними
      згадую краплиноньку роси,
      що скотилась хвилями м'якими
      прямо в долю з русої коси.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    1. Про що ти мрієш
      Світить сонце, та вже не гріє,
      стали довші осінні ночі,
      я не знаю, про що ти мрієш,
      я не знаю, чого ти хочеш.

      Тихий сум жовтим листом сіє,
      це мовчання таке пророче,
      я не знаю, про що ти мрієш,
      я не знаю, чого ти хочеш.

      Біль у серці, та що подієш,
      чи омана, чи хто наврочив,
      я не знаю, про що ти мрієш,
      я не знаю, чого ти хочеш.

      Щось не так. і тому не смію
      подивитись коханій в очі,
      запитати, про що ти мрієш,
      і дізнатись чого ти хочеш.

      Лине час, та жива надія,
      а душа знов і знов шепоче,
      я не знаю, про що ти мрієш,
      я не знаю, чого ти хочеш.
      2000



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Суєт і дум осінній листопад
      Життя подешевіло. І на ринку
      вже вища вартість килима. А там
      сновидою снує людський талан,
      не маючи ні сну, ані спочинку.
      Лиш тополиний пух німих підписок
      несе задуму непорозумінь,
      а в пустозвонні чорних піднебінь
      розмив сльоти і самоцвіту присок.
      Оце і все. Лише зворот до згуби
      від цих лихучих закидів та дій,
      та щось шепоче в вухо,-ти радій,
      іди в весну, цілуй гарячі губи,
      забудь про смуток, сполохи, спочинок,
      іди в весну, втопись в її росі,
      віддай життя коханню і красі,
      якщо не все, то хоч його відтинок.
      І спалахнуть в душі рясні стожари
      лише на мить,і понесе назад
      суєт і дум осінній листопад
      в цей світ тужний, у світ покори й кари.
      1999



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Затоплене село
      Скувало льодом, снігом замело,
      Заполонило душу холодами,
      А десь під льодом полягло село
      невинна жертва "мудрої програми".

      Жило собі в садковій глибині,
      в цвітінні квітів, в ніжнім ароматі,
      та наступили раптом дні сумні,
      задумавсь батько, заридала мати.

      Пішла вода, погнала на горби
      сто тисяч душ, лишивши кладовища,
      брели з торбами скривджені раби,
      бо вже нема принижених ще нижче.

      Брели й молились, знищені до тла
      загарбником глухим і осоружним,
      а біля втопленого рідного села
      собаки вили сумно і натужно.

      Гудів Дніпро, запряжений в каскад
      гребель крутих та водоводів дула,
      а там на дні вже задихався сад
      і вулиці зникали під намулом.

      В своїм подвір'ї дід старий Іван
      заснув довічним сном біля калини,
      немов крутий бувалий капітан,
      що корабель в час судний не покинув.

      Зітха ріка-повинна без вини,
      вже береги обнесло осокою,
      літа минули, залишились сни,
      та сум гіркий, оселе, за тобою.

      НЕ НИЩ ГНІЗДО ЛЕЛЕЧИНЕ, ОБЛИШ,
      БО НЕ ПОМІТИШ, ЯК І САМ ЗГОРИШ...



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Парадокси
      Я думав,що правда цей світ підкорила,
      Життя відрубало - СИЛА.

      Я вирішив-чесність дасть змогу пробитись,
      Життя підказало - ХИТРІСТЬ.

      Вважав,що не спинить ніщо геніальність,
      Життя показало - ЗАЗДРІСТЬ.

      Я думав,що куля для серця завада,
      Життя проскрипіло - ЗРАДА.

      Що ж творить людину,чи розум,чи гідність,
      Життя шепотіло - БІДНІСТЬ.

      То в чім тоді сила,в багатстві чи владі,
      Життя відрубало - в ПРАВДІ.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Ти мовчиш.
      Ти мовчиш,ти як завжди мовчиш,
      А в мовчанні і туга,і сум,
      За вікном прес розбурханих тиш,
      І тривоги пульсуючий струм.
      Ти печаль цю на двох розділи,
      Я знайомий з цим болем давно,
      Звук її наче шелест золи...
      Помолись,подивись у вікно.
      Я навчу тебе,як відвести
      Ці тривоги,віддам оберіг,
      Ти повір,я зумію знайти
      Ту єдину в сплетінні доріг,
      Той єдиний незримий нам шлях,
      Що веде до блакитних струмків,
      Почекай,ще зоря не зійшла,
      І прислухайсь до віщих цих слів.
      Дощ мине,обрій синім майне
      Серед сірих розчулених хмар,
      Подивись-крізь небесний синець
      Пробивається промінь,мов жар,
      Проганяючи тишу душі
      Через бурю натомлених дум,
      Тільки ти ,як і завжди мовчиш,
      А в мовчанні і туга,і сум...
      1995



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. * * *
      Лечу крізь хмари штормові,
      Кидає, крутить турбулентність
      життєвих збурень і сентенцій
      у обважнілій голові.
      Агов Земля, я втратив курс
      в хаосі цім падінь і злетів,
      прошу, дай пеленг-нині, де ти,
      чи може світ перевернувсь.
      І я учасовій петлі
      ув'язнений, гримлю кістками
      між хмарами і між зірками
      в цім велетенському котлі.
      То де ж цю душу приземлить,
      як уповільнити падіння,
      навряд чи зможе ніч осіння
      щось підказать в критичну мить.
      Куди мене ця мить несе,
      куди я падаю, плането,
      прошу, дай пеленг, нині де ти,
      мовчанка й небо... Ось і все.
      2010



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --