Нажаль, не вмію малювати
Та твій я виведу портрет,
Бо так уміє тільки мати,
З любов'ю риси підбирати,
Їх викладати на "мольберт".

Глибокі карі-карі очі,
Русявого волосся пух,
Маленький носик в небо хоче
І ноженята скоро скочуть...
Синочок - мого роду дух!

Пухкенькі щічки, не рум'яні,
Високе видатне чоло.
Рідненький, милий і коханий,
З тобою, доки сили стане,
Я буду, що б там не було!

І губенята, наче квітка,
На ніжнім личку, мов в саду.
Синочку мій, немов лебідка,
Крізь "води-перепони", швидко
До тебе з усмішкою йду!

Для суму немає причини,
Скінчилось життя нудне.
І скоро вже двері відчинить
Щастя безмежне, ясне!
Для суму немає причини!

Дорога життєва вдаль манить,
Чарує розмаєм казок.
А подих весни дурманить,
Зриває з душі замок.
Дорога життєва вдаль манить!

А крила до неба підносять.
І де вони тільки взялись?
Вуста в Бога радості просять,
Надію здіймаючи ввись!
А крила до неба підносять.

9.05.2014р.

Погляд дивиться вдаль, ясний.
Ще хвилинку - дійдем весни,
Порадієм красі Земній
І почнемось в любові своїй!

І повіримо в чудеса,
Що дарує надія. Тісна
Для душі оболонка тіл
Та для неба немає крил.

Але прагне польоту душа
І зривається у небеса,
І летить на поривах вітрів
До своїх недосяжних снів.

Погляд дивиться вдаль, ясний -
Буде щастя і збудуться сни.
Бо з'явилися крила вмить -
Серце вірить і не болить!

2014 р., квітень

Шибки дзвенять і клекотить негода,
Вітер розлючений гойда дерев вершки,
У сутінки сховалася погода
І сонце спеленала у хмарки.

Добою міряють пролиті сльози неба,
Безперестанку шелест за вікном.
На вулицю не вийти без потреби.
Забутися вдається тільки сном!

Не радує ні тиша, ні надія,
Що скоро-скоро, ось вже все мине!
Дрібними краплями сум із небес міліє
І втягує в свій танець все земне.

Шибки дзвенять і шелестить негода, -
Так осінь захища свої права!
Зате, куди не глянь, - скрізь мир і згода!
Природа плаче, - значить ще жива!

Ти куди?
Не спіши, не лети в небеса!
Я для тебе завжди буду вічно кохана.
Подивися на світ, - в нім безмежна краса,
Що стоїть перед людством крізь віки і тумани!

Ти чому?
В тому суть, щоб лишатись в біді,
Коли разом вже бути ні волі, ні сили!
Не лети в небса, - ти потрібен землі,
А вона не попросить, - гордовито-красива!

Ти навіщо?
Забудь! Що було - те було
Безкінечно зі світом навкруг сонця вертишся...
Ти - лиш мить разом з ним!
Відійшло-відгуло!
Не лети! Зупинись! І залишся! Залишся!

Лине думка аж за небокрай.
Моє серце зранене не край!
Мою душу, зболену, полиш!
Не тривож словами тільки лиш!
Не любов здіймає висоту:
Маю в думці істину просту!
Ти для мене був останній шанс
Та я втратила тебе, нажаль, на раз!
А навколо порожнеча й тьма нічна,
Я одна, знедолена й одна!
Звинувачувати в тім нема кого,
Бо сама обрала шлях – пройду його!
Лине думка аж за небокрай!
Почуттів моїх ти не чіпай!
І не стукай, в душу не дивись
Я любила, але те було колись

Українська земля благодатна
Простила чорноземи степами,
Засипає житами-хлібами,
Безкорисна, на злобу не здатна,
Українська земля благодатна!
Годувальниця і берегиня,
Своїм донькам синам, ніби мати,
Її треба любить-шанувати,
Вона щедра і безневинна,
Годувальниця і берегиня!
Українська земля благодатна.
Поклоніться до неї низенько,
Її подих відчуйте близенько,
Про врожаї почуйте достатні.
Українська земля благодатна!

КОСТЯ
Нам казали: «Гроза!» Нам казали, що Зевс спочиває,
Чингачгук знервований люльку поспішливо курить.
Але ж ні! Він багато хорошого в серці тримає.
Він господар на славу і життя безкінечно це любить.
Тож, нехай у майбутньому будуть відкриті дороги
Та крокується легко до цілі без болю й тривоги!
ЛЮДМИЛА
У розумних очах віддзеркалює світлі думки
І надії свої покладає на силу знання.
Людям мила вона, бо Людмила її нарекли
І роками із гідністю носить почесне звання!
Кожен вчинок її – ніби приклад для інших, як слід.
У розумних очах хай лиш щастя іскриться відсвіт!
МАРІЯ
Якщо піти шукати в світ жіночність,
То не далеко треба буде йти.
Ви зазирніть у карі її очі,
Усмішкою зігрійтесь доброти!
Відповідальність, розум, гідний спокій…
Така вона, журлива й чарівна!
Хай мрії сповняться твої широкі
І доля щастям щедриться до дна!
МАРІЙКА
Тендітна й ніжна та з гарячим серцем,
Душею щедрою і голосом дзвінким,
Вкраїнка щира, як-то кажуть: «З перцем!»
Нехай твій світ завжди буде таким!
Нехай тобі щастить й надалі в долі,
Нехай не буде на шляху стіни.
Іди сміливо, набирайся волі
Та вір у щастя! Цілі досягни!
АНДРІЙ
Впевнений, спокійний і надійний,
Недаремно названий Андрієм.
Недаремно дев’ять років посміхався
І сумлінно в межах сил своїх навчався.
Гідно курс шкільних наук пройшов.
Ми бажаємо, щоб ти себе знайшов!
САШКО
Слів потік… У словах і ділах. Слів потік…
Він словами і грає, і б’ється, і в добрій розмові живе.
Безкінечним потоком його мова звичайно пливе,
Він хороший товариш і учень, що вчитися звик!
Не страшиться обставин, не спиниться серед дороги,
Тож, нехай тебе, Сашо, оминуть всі життєві тривоги!
МАРИНА
Завжди у курсі справ у вирі діла,
Управна, віддана, смілива і уміла.
Стильна й розумна, впевнена й завзята,
Відкрита й щира, в істині затята.
Бажаємо тобі Маринко, щастя без незгод,
Знайти в житті свій шлях без перешкод!
МАЙЯ
Творчий розум прихований у спокій буденних турбот,
У очах заховалась цікавість та посміх застиглий!
Хай життя твоє буде наповнене виром цікавих пригод,
А твоя добра мрія здійсниться й майбутнє відкриє!
ОКСАНА
Тихий вечір лягає на втомлену землю суцільним покровом,
Аромати навколо чарують і в поле зовуть.
Твоїм голосом-співом милуються знову і знову
Солов’ї у гаю, так закохані в ніжну весну.
Хай продовжить життя всім живим твій заманливий спів,
А щасливі хвилини несуть в радість прийдешніх днів!
КОЛЯ
І тиша, і гамір, і щирість
Поєднані разом в одне, -
Микола у світ протиріч
На раз кого схоче введе.
Навчитися йти до мети,
Крізь всі негаразди життя
Найперше важливе завдання,
Яке ти введеш в майбуття!
СЕРГІЙ
Складно, поличками все розкладе, структурує,
Розкриє таємні обставини, пояснить, спростить,
Сергій, ніби тихо й спокійно у класі сидить,
Але все він бачить, усе розуміє і чує.
Тож, хай ці уміння, життя на частки розібрати,
Тобі принесе доленосне: «Ким схочеш – тим стати!»

01.06.2012Р.

Лине думка аж за небокрай.
Моє серце зранене не край!
Мою душу, зболену, полиш!
Не тривож словами тільки лиш!
Не любов здіймає висоту:
Маю в думці істину просту!
Ти для мене був останній шанс
Та я втратила тебе, нажаль, на раз!
А навколо порожнеча й тьма нічна,
Я одна, знедолена й одна!
Звинувачувати в тім нема кого,
Бо сама обрала шлях – пройду його!
Лине думка аж за небокрай!
Почуттів моїх ти не чіпай!
І не стукай, в душу не дивись
Я любила, але те було колись!

травень, 2012

Цей вірш не про мене –
Мені не присвятять віршів!
Немає для мене
Безпечних думок про любов.
Немає для мене
Ліричних віршованих слів!
А доля моя
Прихована в побуті знов.

Цей вірш не про мене,
Чому ж тоді рветься душа?
У обрій шалений
Злітає за помислом мрії.
Я вірю у правду
Важкого простого життя,
Але я помру,
Якщо в мене забрати надію!

Цей біль не для мене,
Не можна одній пережити
Цей біль. Не для мене
Його все життя пронести.
Цей вірш не про мене,
Хоча я умію любити
Та вірити в щастя.
І всім, хто теж вірить: «Щасти!»

20.05.2012р.

Ти палиш душу до забуття,
Я ждати мушу – таке життя!
Я вірить маю, що будеш ти!
Пам’ять стирає твої листи.
Тривожиш серце, моя любов!
Із болем в герці скипає кров.
Втрачає віра останній шанс.
Була довіра – сплила ураз!
А понад степом вітрів кужіль,
За мрії летом зникає ціль!
Блакитне небо зове увись, -
Рватись потреба була колись!
Ти палиш душу, проте дарма!
Я жити мушу, в болі одна.
Леліять маю своє життя.
І прагнуть раю, до забуття!!!

Березень, 2012р.

Українська земля благодатна
Простила чорноземи степами,
Засипає житами-хлібами,
Безкорисна, на злобу не здатна,
Українська земля благодатна!
Годувальниця і берегиня,
Своїм донькам синам, ніби мати,
Її треба любить-шанувати,
Вона щедра і безневинна,
Годувальниця і берегиня!
Українська земля благодатна.
Поклоніться до неї низенько,
Її подих відчуйте близенько,
Про врожаї почуйте достатні.
Українська земля благодатна!

18.03.2012р.

Іде Вкраїною весна –
Пора чудес, пора чекання,
Безсонних ночей і зітхання,
Любові вірності добра!
Іде Вкраїною весна!

Зі стріхи крапає вода.
Не стримати тепла. По світу
Витають аромати квіту…
Відходить горе і біда
Не залишає і сліда!
Зі стріхи крапає вода.

Не зупинить шалений біг
Снігів, під сонечком відталих,
Розшаленілих, заблукалих,
Веселих, гомінких, стрімких.
Їх час в весняних водах збіг!
Не зупинить шалений біг.

Іде Вкраїною весна!
Її приходу всі чекають,
Бо в ній початок мрій вбачають.
І тим жаданіша вона,
Шалена, радісна, земна…
Іде Вкраїною весна.

06.03.2012р.

На світі жить – широким степом йти!
Життєвий шлях – найдовший шлях у світі!
Його так важко правильний знайти
І важко гідно це життя прожити!

У вир життєвий вплутана душа –
Не розірвати ниток доленосних.
Та степом йти в широке майбуття
Та, власна, доля кожного запросить!

На світі жити – рухатись вперед,
Долати перешкоди, заборони.
Топтати ряст життєвий – ніби степ
До себе умістити на долоні!

На світі жить – широким степом йти,
Якому ні кінця нема, ні краю.
Важливо стежку правильну знайти!
І провести, того, хто ще життя не знає!

01.02.2012 р.

Не спиняйся в напівдорозі,
Не лишай тих, хто вірить у тебе!
Нехай тіло лежить в знемозі,
Свою душу пусти до неба!

Йди вперед до зірок, крізь терни
І зневірі не піддавайся,
Ти потрібний – будь в тому певний!
Не сумуй і життям не грайся!

Не спиняйся, а прагни жити,
Подолати напасті всюди
І усе в цім житті зробити,
Щоб щасливими стали люди!

01.02.2012р.

Не спиняйся в напівдорозі,
Не лишай тих, хто вірить у тебе!
Нехай тіло лежить в знемозі,
Свою душу пусти до неба!

Йди вперед до зірок, крізь терни
І зневірі не піддавайся,
Ти потрібний – будь в тому певний!
Не сумуй і життям не грайся!

Не спиняйся, а прагни жити,
Подолати напасті всюди
І усе в цім житті зробити,
Щоб щасливими стали люди!

Ниточку життя доленька взяла,
Не знала до пуття та вперед вела!
Ниточкою слід на дорозі ліг
Та звернувся світ, у безодню збіг!
І дорога та повернула вниз.
Ниточко життя, не звертайсь, спинись!
Але долі гук – сила понад все
І манливий звук вже вперед несе!
Доленька моя, згуба і жура.
Але хочу я щастя і добра.
А тому вона кинула на мить
Поетичний дар і наснаги жить;
Дружби чарівний безкінечний плин,
Розуміння тих, не одна із ким!
Доленька моя – світло у житті!
Дуже винна я , ти мене прости!
Ти пробач мені сльози і хулу
Та прийми тепер вдячність і хвалу!
І не рви нитки, Доленько, життя,
Нехай буде так, як судилося!
Ти візьми собі радощі мої
Лиш залиш мені дружбу на Землі.
Нехай йде все так, як воно вже йде,
Дай лиш вірний знак – чуєш ти мене!
Поклянись, прошу, що не відбереш
Молодість мою і перо моє!!!
Я тобі до ніг болі покладу,
Забирай і їх – я не пропаду!
Якщо друг такий буде назавжди, -
Холод не страшний і не злі світи!
Воленько моя – сила чарівна,
Доленько моя – сила неземна,
Дай мені ковток розумінь його
І не рви ниток дружби! В ній добро!!!!

Білого-білого снігу,
Ясного-ясного неба
Вдалого-вдалого бігу
Щастя й удачі як треба!
Вірної-вірної долі,
Теплого-теплого дому
Палкої-палкої любові
І негараздів нікому!
Світлого-світлого щастя,
Прямої дороги життя
Нехай оминають напасті
І все свої має місця!!!

01.01.2012р.

З Новим роком, зі святом казковим
Хай дарує Новий чудеса,
Хай життя не печалить ніколи
І чарує навколо краса
Хай виповнюють чаші кохання,
Почуттів і людського добра
Ваші славні думки й намагання,
Ваші добрі на світі діла!
І нехай не зникають безслідно
Імена тих на світі людей,
Що служили так віддано й плідно
Щодо втілення добрих ідей!!!

20.12.2011р.

Посміхніться і вам неодмінно всміхнеться життя!
Я не прагну здійснити усі ваші віддані мрії,
Я лиш хочу щоб ви для себе усе ж зрозуміли
Всю суть таємничу свого не просто буття!
Посміхніться і вам, неодмінно всміхнеться життя!!!

Не журіться, бо лише журбою нещастя живе!
Чіпляється ніг, не пускає ступати вперед,
Посміхніться журі і на світло ідіть попри все.
Лиш упевнених в успіх ніяка напасть не бере.
Не журіться, бо лише журбою нещастя живе!!!

Не баріться в дорозі до ваших таємних бажань.
Не так вони довго живуть поміж наших думок,
Так швидко вдягає життя заборони замок
На кращі надії, пориви летких сподівань.
Не баріться в дорозі до ваших таємних бажань.

Посміхніться! Усмішка продовжить життя,
Внесе в його хід добра і надії краплину,
Закрутить у вир безкінечного ходу неспинний
І враз проведе на світлі стежки майбуття.
Посміхніться, хай ваша усмішка продовжить життя!!!

19.12.2011Р.

Заквітчана яскравим світлом зір,
Застелена сукном самої ночі,
Завірена безмежністю надій,
Залюблена… Пізнати лиш не схоче!

Зажурена сльоза скотилась з вій,
Заплакана, йде впевнено життям,
Затуркана злетіла в небо мрій,
Залюблена… Та не лишилась там!

Закутана у полотно зневіри,
Засмучена утраченим давно,
Заплутана у перехрестях віри,
Залюблена… Все якось не воно!

Завірена! Та це лише слова.
Хоча любов’ю лиш душа жива!

09.12.2011р.

Живи сьогодні, як у день останній!
Осінню тугу скинь мерщій з плеча,
Рости добро і висівай кохання,
Привносячи достаток у життя!
Твори сьогодні, може це ввостаннє!!!

Живи сьогодні, як у день останній
Повір у мрію – в ній жива душа!
І подаруй найближчим сподівання,
Нехай щаслива мить їх не лиша.
Бо це життя не тільки лиш страждання!!!

Живи сьогодні, як у день останній!
Гори вогнем безмежної надії,
Зігрій її теплом чужі чекання
І збережи в зимові вітровії…
Хай стане твоє слово життєдайним!!!

26.11.2011р.

Зоветься Батьківщиною земля,
Де народився, де минула юність,
Де серед рос живе душа твоя,
Куди завжди приємно поверутись.
Зоветься Україною земля,
Відкраяний самого серця шмат,
Де колисає пісня солов’я
І надихає ароматом сад.
Зоветься українцями народ,
Якого силу волі не зламати,
Що зміг успішно вже багато перешкод
До щастя і свободи подолати.
Зоветься українською душа,
Що і живе і любить, як востаннє.
Її ніколи віра не лиша
Й підтримують надію сподівання!!!

І знов очей бездонна голубінь
У себе кличе, утопивши сходу.
Таких очей ще не бувало зроду, -
Не так яскріла піднебесна синь!
І знову дум, не пройдена гряда.
Здавалося б, куди поділись сили,
А потім де узятися зуміли,
Коли неждано підійшла вода!
І віддзеркалилась у них життєва суть,
Замайоріла листом пожовтілим.
А сині очі кажуть:? «Не забудь!
Минулі дні, яких зібрать не вміли!»
І бачать сині очі крізь віки,
Обрамлені у темно-сині вії.
Вони ввійшли у душі, у казки,
Символізують потаємні мрії.
А безголосі губи лиш у снах
Про їх підступну синь до нас шепочуть.
Ми їх не чуємо і бачимо в очах
Свого майбУття синьооку постать!

жовтень, 2011р.

Жовтий лист засипає дороги,
Стелить килим на землю сумну.
Йде осіння пора в природу
І займає в ній нішу свою.
І життя, і любов, і довіра
Жовтим листом під ноги лягає
І стежками незвіданих звірів
У майбутнє життя пробігає.
Осінь сиве волосся малює,
Павутиною крони вкриває,
Осінь віддано й щиро сумує
За минулим, якого немає!
Вже відкриті у зиму ворота.
Зігрівають думки про тепло.
Йде осіння пора і щороку
Стука голим гіллям у вікно!

жовтень, 2011р.

Злітають стривожені думи увись,
Змикаються губи, мов з болю плетЕня.
Іще ти прийдеш, іще будеш колись,
Але чи те матиме зміст вже для мене!
І згадки вертають у світлі часи,
Де віра у правду твою незбагненну
Змогла загасити невдачі… Казки
Про щасливе майбутнє складав ти для мене.
І сам в них повірити щиро хотів,
І сили свої у мені начерпавши,
За тими казками услід полетів…
А я вже не можу піднятись, упавши
З висот своїх щирих до тебе чуттів,
Свого не уміння без тебе прожити.
Та ти ще покличеш мене з висоти,
Але мої крила забрав собі вітер!
І я не злечу. А ти повернеш,
Покинеш висоти, до мене полинеш.
Та не обіцятиму я тобі все ж,
Що зможу пробачити – я лиш людина!
1.09.2011р.

Заглядає місяць у вікно,
Падають на віки сновидіння,
Ніч лягає зоряним панно,
Прикриває сковане сумління.
Під її покровом, як в кіно,
Оживають втрачені надії.
Ходить вулицями вистраждане зло
В пошуках загубленої мрії.
Засинає втомлена земля,
Засинають згублені думки.
Ніч, мов казка, вічна і жива
Знов проводить в загадкові сни.

04.09.2011Р.

Що таке ВСЕ, якщо тиша займає луги,
Розливається степом і собою його покрива?
ВСЕ – це нічого, шепочуть дуби навкруги
І в такт їм кивають кущі та зітхає трава.

Що таке ВСЕ, у оточенні болю сліпого в душі?
І крихти почуттів розлітаються бризками в світ.
ВСЕ – це задарма утрачені, пройдені дні
І незірваний ніжності, знову зів’ялений цвіт!

Іде вперед задимлена тривога,
Веде підозру вправно за собою
І відкриває для самотності дорогу,
Протоптану сміливою ногою.

А почуття завіреного щастя
Летким стає і з кожним кроком тане.
Душа благає ніжного участя
Та сили попросить його не стане!

Беззвучно губи в небо загукають,
Погляд стьмяніє, зазирнувши в правду…
Таке не всі в житті переживають.
Та як такому тоді дати раду?

липень, 2011 р.

Сполошилися думки, розлетілися,
За віршовані рядки зачепилися,
Розметалися в листі, розгубилися
І болючими словами заіскрилися.

Серце з болю, ніби в клітці, знов забилося,
Від розпуки все навколо зупинилося.
І здивована душа відчинилася
Та зневагою і розпачем покрилася.

Сполошилися думки, їх не стримати
І добро в пустій душі вже не втримати!

липень, 2011 р.

Спека… Сонце нещадне, байдуже, сліпуче!
Спека… Гострі проміння їдкі і колючі.
Літо засушену землю на крихти ламає.
Літо… Заспрагла природа в’яне-вмирає.

Знову, небо ясне, прозоре, високе,
Знову, падає в озеро небо глибоке.
Стала, погода жарка і нема тому краю!
Стала, іще недосяжніша східня до раю!

червень, 2011 р.

Я вийду у поле - на сонечко гляну.
"О, де ти є, доле!" На очі постану...
Зірву я ромашку - гадати почну.
Кохати не тяжко! Згадаю весну...
"Чому ти минуло, негадане щастя?"
Забула, що булО, я мабуть, відчасти,
Але у душі несила змиритись!
Було ти чи ні? Ще раз подивитись,
Ще раз обійняти, сказати хоч слово...
Та треба мовчати. Життя, як полова:
Розвіялось вітром - нічого не стало,
Зароблене потом весна відібрала;
Нажите за роки - усе розгубила
І все не ті кроки в бездолля на крилах!
Я вийду у поле, ромашку зірву...
Нема тебе, доле! Та я й не зову.
Гадай не гадай, як судилося буде,
Кохай не кохай - воно не прибуде!!!

Дуже-дуже натомилася,
В небо синє подивилася,
Душу сонечку відкрила
І навіки скам’яніла.

Довго-довго все чекала,
Всім усмішку дарувала,
Але тіло скам’яніле
Оживити не зуміла.

Сила силою озветься,
Кара карою вернеться,
Біль – не ознака прощення…
А людське життя священне?

2011 р.

Колись… Тиша, щебет пташок,
На душі благодать і тепло, колись!
Віра, надія, любов,
Серце в груди защемлене знов, колись.
Стогін, мрії вночі
Та притишені схлипи й плачі, колись.
А тепер – дух ще є,
Духу хочеться вирватись ввись,
Але шанс був такий лиш колись!
2011 р.

Обережно, пішоходе! Не барись!
Вліво-вправо дуже пильно подивись,
Підійди до край дороги і постій, –
Що там робиться на ній зрозумій!
Обережно, пішоходе, пильним будь!
Водіїв багато вирушило в путь.
А тому щоб вберегтися від біди,
Не скакай ти по шляху туди-сюди.
Обережно пішоходе! І не грай,
Бо життя у нас одне, запам’ятай!
Берегти його завжди – клопіт твій,
Тож, подумай, а тоді уже дій!!!

Прислухайся! Природа щось шепоче:
Шумінням вітру в верховіттях сосн,
Листочком, що злетіти хоче
Та падає під ноги серед рос.
Прислухайся! Впусти добро у душу,
Беззахисне круг себе захисти,
Промов: «Я врятувати мушу
Земну красу, від смерті вберегти!»

Моя рідна земля!
Обшарпана й бідна.
Як люблю тебе я,
Ти на світі одна,
І водночас багата
Скарбами незвіданими,
І водночас і грішна й свята!

Гаряче літо, щедрий липень,
Безкрайній простір ситих нив,
Давно повідцвітали липи,
Зовуть багаті врожаї.
Сумують скошені поля,
А соняшник до сонця лине,
Палка, натомлена земля
Чекає з нетерпінням зиму.
Весь дивний світ бажа дощу
І осліпляє кольорами,
Не може витримать вогню
І закривається тінями.
Гаряче літо, щедрий липень.
Життя неспинно йде вперед,
Минають дні, минає літо
Лине, спішить, біжить, усе.
2009 р.

Не возвратить, а просто вспоминать,
Не подсладить, а горечь поглощать,
Не разлюбить, а снова ждать и ждать
И так и жить, такой земной вот ад!
Надеяться, но зная, всё-равно
Не смениться, не повернётся вновь,
Не станется, а побежит вперёд,
Останется только душевный лёд.
И не собрать осколки от судьбы,
И не соврать самой себе, увы!
И не решать. А по теченью плыть,
Брызги метать, существовать – не жить.
Это судьба, это жестокий рок,
Это она, еще один порог,
Чтоб не была жизнь словно сладкий мёд.
И чья вина? Она свое возьмёт!

2007 г.

Останній день жаркого літа
Втопа у буйстві диких снів,
Сніп із цьогорічного жита
Стоїть на покуті з віків.
І пахне в хаті свіжим хлібом,
І диха в душу благодать,
Надходить осінь, сипле світом
Надію: жити й процвітать!

2008 р.

Не можна повернути, що було,
Не склеїти розірвані нитки,
Комусь, можливо, сльози помогли,
А хтось, можливо, прожива як в сні.
Не можна загубити біль в літах,
Він не покине, як не намагайся
І бути вільним і не сподівайся
Немає в болю пропусків простих.
Не можна пам'ять стерти, як графіт,
І образ повертається щоднини,
Трішки розмитий, застарілий нині,
Але такий коханий, дорогий.

Батьківщиною пахне осінь,
В золотисто-багряне вбрана,
То міленьким дощем моросить,
То теплом зігріває прямо.
І любові у ній без міри,
І щедротами сипле всюди,
І дарує надію, і віру,
В те що жити ще далі будем.
Диха палко засіяна нива,
Зеленіє кущистим злаком, -
Осінь впевнено йде у зиму,
Разом з нами, в життя-достаток.
І не страшно й не гірко з нею,
Забувається побут, нещастя…
Пахне осінь Вкраїнським степом
І бездонним майбутнім щастям.

В твоїх руках – маленька іскра,
Яку так легко загасить –
Душа дитяча, світла й чиста;
Зумій пізнать, зумій навчить,
Зумій не втратити за ходом
Буденних клопітливих днів.
І розпалити з іскри згодом
Безмежне вогнище надій.
Не тільки в тому, щоб віддати
Свої знання навчання суть.
Бездонне серце треба мати,
Щоб вчителем від Бога буть!

Як дивно іноді в житті складається людське буття,
Що вчора і не снилось, ні – сьогодні душу окриля,
Що вчора мрією було – сьогодні побут застилає,
Ще вчора викликало сміх – сьогодні душу витягає!
Я все не можу зрозуміть, чого від мене доля хоче?
Карати треба так уміть, не просто голову морочить!

Надоедать тебе не стану, ты знаешь сам о том прекрасно,
Но ревновать не перестану, тебя люблю – что тут не ясно?
Ну где ты в миг, когда мне плохо, кого шутя приобнимаешь,
Соблазнов в жизни нашей много, я думаю ты понимаешь?
Пошли мне весточку какую, иль просто передай привет,
Или уже пошли в слепую, если любви на сердце нет!

2009 г.

Спалює душу на попіл тривога за долю твою,
Скільки минуло вже років – ти все не скинеш броню.
Рвешся незмінно до бою, хочеш комусь довести...
Лише однією розмовою важко чогось досягти!
Краще так швидко не стане. Треба змінить все навкруг,
Лише тоді перестане над нами змикатися круг.
Хочеться вірити в краще, тільки мабуть дарма,
Бо все що було в свій час наше, того сьогодні нема.
Знову ти мітингуєш, кидаєш молодь на плаху,
Тільки вмовлянь не чуєш стати спокійною, мамо!
Ти не подумай рідна, тебе я люблю більш за все,
Тільки чи ти цього гідна, щоб помирали за тебе?
Тільки цього ти не ціниш, топчеш пожертви і сили,
Хочеш підвищити ціну для душ, що тебе любили.
Ні, ти жорстока, Вкраїно, ні, ти холодна й німа,
Ти не жалієш й дитину, - вона, себто, робить сама!
Боже ж ти мій, Україно, рідна моя сторона,
Вірна тобі до загину, кращої в світі нема.
Тільки чому, дорогая, спалюєш ти почуття,
Не остепенишся, такая доля мабуть твоя:
Жертвувать весь свій вік дітьми, душі складати до ніг –
Рідна моя Україна - непевний душі оберіг.
2003 р.

Не забувайте, друзі, ви мене!
А я повік, мабуть, вас не забуду,
Хоч і настало в нас життя таке,
Що всі константи поламали люди...
Не забувайте, друзі, ви мене!
Нехай погана память у людини,
Вона не може все запам’ятати,
У пам’яті хай друзі не загинуть,
Нехай живуть, аж поки віку стане!
Хоч і погана пам’ять у людини!
Ми стільки років будем разом йти!
Що доля там для нас приготувала?
Нехай в майбутньому розійдуться шляхи,
Я хочу, щоб мене ви пам’ятали!
Бо ж стільки років будем разом йти!
Тож пам’ятайте, забувать не смійте,
Мене і інших, з ким життя звело,
З ким ще чотири роки будем вчитись,
Хто другом був, а хто товаришем...
Ви пам’ятайте, забувать не смійте!
2003 р.

Ми частинки своєї землі,
Ми для неї живемо на світі
І для нас голосні солов’ї
Сповіщають про сонячне літо!
Ми цю землю повинні любить,
Шанувати традиції давні,
Пам’ятати коріння і жить
Для нащадків, як пращури славні!
Без історії гине життя,
І того, хто не зна Батьківщини
Не сприйме і саме майбуття,
Бо людина – частинка країни!

Тяжко Україні умиватись слізьми,
Упиватись горем, не радіть весні.
Закінчились муки через речі грізні,
А на їхнє місце прийшли ще одні.
Сумно й неможливо втратити, забути,
Виправити те, що зроблене до тебе.
Важко інший досвід серед бід набути
І відкрити знову українське небо!
Тяжко Україні, тяжко українцям
Жити в цьому світі, жити-виживать.
Але може зміниться доля вже нарешті
І не будем більше часто так страждать!
А Природа-мати все ж бере своєї
І бере за душу прийдешня весна.
І тривожать думи про життя, про неї…
Україно, серце! Ти все ж не одна!
2010 р.

Холод – нормальний стан,
Холод – затягує рани,
Холод – болить спина,
Холод – самотні стани.
Знову на серці біль,
Знову фізичні муки,
Знову малюнок зі слів,
Знову кохання звуки.
Чом-би все не забуть,
Чом-би з душі не стрети,
Чом-би в снігу не буть,
Чом-би тепер не вмерти?
Ниє запалений нерв,
Тягнуть стиснуті нирки,
Холод – навік тепер,
Тільки крижальця-бірки.
Тільки товар-ціна,
Тільки чуття замерзлі
І що з того, що спина,
Якщо все життя у смерті.
2005 р.

16. Я знедолено, щиро, безнадійно і вірно,
Віддано, вічно, шалено кохаю.
Ти для мене єдиний, але в виборі вільний,
Я тебе відпустить не змогла б, але й не тримаю!
Пропливають хвилини, крізь тебе і мене,
Минають години, дні пролітають,
Я завжди повертаюся в думках до тебе,
“А тобі як без мене? – безголосо питаю.
- Як тобі милий друже, де життя процвітає,
Де туманить кострище і зове за собою,
Де травнево у травах молодість промишляє
І чарує, дурманить, огорта пеленою?”
Твої клятви-слова і діла не сумісні,
Ти сказав: “Зможу я всі сприйняти удари!”,
Але бачу – тобі так зі мною, як в клітці.
Це мені за безумство належна покара!
Я сприйму її гідно, не заплачу, не здамся,
Я у долю у нашу повірила щиро.
Та чи будеш зі мною і ти як востаннє,
Чи поможеш мені щастя вибороть в миру?
Ти коханий, єдиний, ти мій без останку,
Хай у тебе в душі, навіть, сумнів вселила,
Нехай я надоїла і завів ти коханку,
Я люблю тебе в цім моя слабкість і сила!
2007 р.

Затримай дух і серце відпусти,
І не шукай правдивості і щастя,
Бо все, чим можеш вільно жити ти
Зруйнують, розграбують злі напасті.
Душі не відкривай, не продавай, -
Вона єдине праведне багатство,
Але і щирості життєвої надбай,
Щоб звинуватить не могли тебе в недбальстві.

Відгомоніло – залишило втому,
Чом не зотліло на видноколі,
Чом не спеклося на вражому сонці,
Відгомоніло – світло в віконці.
Відгомоніло, перепеклося,
Стало сміливе, глянуло в очі,
Перетерпіло дикі напасті
І відлетіло в пошуках щастя.
Відгомоніло і не зосталось,
Вітер сміливо коси гойдає,
Не повернеться – дуже далеко,
Не озирнеться – втрачати нелегко.

2009 р.

У рідній стороні на чотирьох стовпах
Висіли долі знаки миготливі,
Чи був той знак моїм, чи взятий невпопад,
А жить доводиться хотіла-не хотіла.
І хтозна чи то знак, чи може так велось,
Ніхто про те тепер не скаже,
Але моя любов до рідного всього
Горить вогнем, не дивлячись на враже.
І що б то не було, який химерний світ,
Як може доля закрутити,
І не знайти на запитання це отвіт,
Чому на світі треба жити?

Безмежний світ і дивних дум плетінь
Стикаються у роковім польоті,
Кидаючи на землю дивну тінь,
І розлітаються, скорившись висоті.
І падають один під ноги нам,
А інші, розбиваючись на друзки,
Лишаються таємними. Щоб там,
У безвісті знайти нові шляхи.
Сповзаючись із атомів і пилу,
Вони нову формують сітку думи,
Нові вирощують широкі крила
Й злітають в небо в пошуках безумних.
І знов вмирають, знов летять у прірву,
В безвиході, в зневірі, в безнадії,
Лишаючи лиш смужку посірілу
Та недосяжні і далекі мрії.

Ти не бачиш, не чуєш, не кидаєш слів і думок,
Не віриш у правду і брехні лихі не збираєш.
Та дуже відважне і віддане серце ти маєш.
Хоча й не повторюєш щирих народних казок.
Ти дуже… сміливий, безстрашний, неначе герой кінофільму,
Я кожного разу тебе намагаюсь дістати.
Та мабуть твій фільм пропустив, те що міг ти б кохати,
Тому залишається нам лиш промовчати спільно.
Що я у твоєму житті, як в бурхливому морі,
Паперовий кораблик, який ти не зможеш згадати,
Образливо дуже і важко цю правду прийняти,
Але, слава Богу, - тебе я зустріла у горі!

Наче промінь сонця, українська доля,
То яскраво світить, то погасне вмить.
Поза море – слава, в поле – вольна воля,
А душа бездонна щулиться й болить.
Наче вітер сильний, українська правда,
Верховіття брехень хилить до землі.
У руках нечистих безтурботна влада,
Кожен тягне воза, щоб було собі.
Наче ніч бездонна українські люди
І життя запекле виклика на бій…
Що то вони роблять, що то воно буде?
Витримати все це простолюд зумій!!!

От знову кидаєте ви простих людей собі під ноги,
Щоб досягти собі мети, відбити праведні дороги.
Ви знову прагнете погнать людей на вибори, проте
Не хочете самі пізнать єдине правило просте:
Що наживаючись ділитись прийнято в усьому світі,
Й не варто скоса так дивитись на інших. Ніде правди діти
Вони такі ж і того ж прагнуть. Не можна всіх убити враз.
Чого ми так тоді досягнем? Для виборів невдалий час!!!

А може не варто палити мости,
А може ми схочемо ще повернутись
До місця старого, щоб знову забутись
І подих в знемозі перевести?
А може над нами згустилися хмари,
Щоб ще раз детально усе перевірить,
Щоб ще раз у дружбу і вірність повірить,
А ми у запалі усе розтоптали?
А може не варто палити мости,
Але я ніколи цього не скажу
І болю свого теж не покажу,
А як буде далі – те вирішиш ти!
2009 р.

Україною, Україною стелиться туман,
Понад балками і яругами, як міраж, обман,
Поза горами і долинами розстелив килим
І не видно, лиш, чути «Кугирли!» - журавлиний клин.
І суха земля стала вогкою, диха степ теплом,
Україною, Україною осінь покотом.
2007 р.

Ти до мене прийдеш через дні, помилки і печалі,
У знемозі простягнеш жадані знедолені руки,
Кинеш душу до ніг і розкажеш про всі свої жалі,
І захочеш в мені втихомирити, стишити муки.
Ти попросиш мене не кидати тебе, не згубити
І забути усе, що було, з ким було, де і як,
Проте знаєш, мабуть, я не зможу усе те простити,
Ти до мене прийдеш, але вже обиратиму я!
2009 р.

Це ріки крові, це землі печаль
За те, що робиш на землі немає кари
І все здається буде так і далі
Та фатум накладе свою печать.
Життя іде, чи встигнеш щось зробити,
Чи зогрішить, чи стать іще святішим?
Себе надією і мріями ми тішим,
Але насправді треба ще пожити.
В житті немає гірших або кращих
Ти подивись колись у небо синє-синє,
Що робиш ти на цій землі, дитино?
Мабуть, що просто коротаєш вік.
2006 р.

В її краплині криється життя
Вона багата і водночас бідна.
Ну що там є - є тільки лиш вода,
Ну що там є - вода, Вода-царівна.
В її краплині світиться весь світ,
Усе життя проблискує у ньому.
Твоє життя – її життя відсвіт
І ти повинен лиш радіти цьому.
На неї моляться, присвячують їй оди
У ній вбачають щось незвичне, понадземне
З неї знущаються і топлять у відходах -
Вбивають душу всіх істот наземних.
Ти збережи життя її краплини
Й воно тобі сторицею вернеться,
Ти захисти її від рук своїх, людино!
І цілий світ до тебе знов вернеться.
2006 р.

Зажурилась Україна, гірко зажурилась,
Утомилася дівчина, жити утомилась,
Упилась життям проклятим, упилась навіки,
Залишила батька й матір – вкоротила віку.
У весняний день Вкраїна радіє, квітує,
Плаче батько, плаче матір – дівчина не чує!
Лежить собі у земельці, землею покрита,
У тісную домовину навіки забита.
Все не може Україна знайти свою долю,
Все шукає і бореться за народу волю,
І за цею боротьбою пропуска ганебне
Життя рідного народу у болоті й пеплі.
Пропускає Україна, заганя в могилу,
Безневинних, обділених зводить до загину.
А тих, а тих хто ледачий, хто живе з другого
Вшановує і вітає, як рідного свого.
Утомилась Україна достойними дітьми,
Наплодила паразитів, нема куди діти.
Не повернеш ту дівчину, що пішла у землю.
Скільки їх таких невинних згине ще даремно?
2007 р.

Куди біжиш, куди минаєш вік?
Чому життя таким нелегким стало,
А що то щастя, серце не пізнало,
Підтримуючи навкруги шалений біг.
В нестримному потоці дум і слів,
Людей, що в гущині з’являються й зникають,
Не вірять, не надіються, не знають,
Не відчувають ходу диких днів
Куди біжиш? Зроби на мить зупинку
І спробуй обернутися в добро,
Бо лиш від прикладу хорошого твого
Залежить доля мами і дитинки.
2009 р.

Стежечка мережана, зелена
Тягнеться у степ в килимі трав.
Українська весняна дилема –
Щоби кожен правду свою мав.
Пташечки співають голосисто,
Набухають бруньки на гілках.
Наші депутати праві й чисті,
Їхня правда у народних голосах.
Сонечко яскраво й ніжно світить,
Україною весна іде у повний хід.
Ми постійно щось доводим світу,
Залишаючи ледь-ледь помітний слід.
У природі зрушення і злети,
І нове приходить з кожним днем.
А в політиці морози і замети,
Мильні бульбашки. Так довго проживем?

Відкриває дорогу в життя
Ця посада, така не проста,
Ця робота, така нелегка
Зберігає людське майбуття.
І запалює в серці вогонь
Через болі, невдачі і втому,
Відкриваючи душу бездонну,
Даючи їй безмежне тепло.
Й не здолати бажання віддать,
Передати, навчить, зберегти,
Простелити під ноги світи
І самому ще більше пізнать!

Стугонить під ногами земля,
Стугонить, наче зранений звір.
Тут лишилась душа моя,
Моя молодість, воля і біль!
Тут під чергу зневірених куль,
Через трупи знайомих-близьких
Я і сам диким звіром був,
Проклинаючи всіх святих!
Я і сам убивав, стріляв,
І розтерзаний на шматки,
Залишився як мертвий-живий
Непосильний тягар нести!
Стугонить під ногами земля,
Пам’ять знову назад вертає
У квітучий незламний край,
Що у єдності всіх здолає!!!
2009 р.

Ти хочеш знати, друже, це життя?
Не загубитися в його шаленім леті,
Не відійти відразу в забуття
І пізнавати не падіння, - тільки злети?!
Тоді тобі порада є одна,
Універсальна і проста як світ:
Найкращий вчитель – це земля свята,
А ти у неї в боржниках навік!!!
2009 р.

Куди не кинеш оком тут – степи,
Вітри колишуть збіжжя величаво,
Співають пташки і розносять славу
Про щедрість української землі!
Куди не підеш тут – добро і лад,
І у господі кожній мир та спокій.
Цей світ такий безмежний і широкий
Та кожен вносить свій у нього вклад!
Оця земля, оці поля і стави,
Ці люди, що збираються гуртом,
Що можуть жити і рішати все разом
На звання «українці» мають право!
Богданівська сільрада – це одна
Велика, з 11 сіл, родина.
Тут кожна ушанована людина,
Тут все разом, тут горе – не біда!
Приходьте, заїжджайте, не миніть,
Щедротами й гостинністю простими
Поласуйте. І вільними, святими,
Безмежними степами походіть!
2008 р.

Школа – майстерня, школа святиня,
До зірок, крізь терни, проводить людину,
Формує характер і волю, і силу
Навчає обрати гідну стежину!
Вчитель – це майстер, вчитель чаклує!
Вчитель на пальцях людину будує.
Вчить він і вчиться, досвід складає,
Серце бездонне частинками крає!
Учень – це глина, учень – це губка,
Майбутня ЛЮДИНА – країни майбутнє!
І як його вчитель і школа навчать,
Так буде свої він шляхи прокладать!
2008 р.

У зіницях – неба голубінь,
На чолі – важезних дум плетінь,
На вустах – невисохла печаль,
На обличчі ненависть і жаль!
Так іде по рідній стороні,
На незгасле світло у вікні,
Щоб згасити мрії і життя,
Відпустити душу в забуття!
Так іде і з кожним кроком біль
Викликає у простій душі земній,
За собою смерті килими
Вистилає рідними людьми.
Й порятунку-помічі – нема,
І попереду – не світло, тільки тьма.
До кінця не кожен доживе,
А кінець той невідомо де,
А кінець той, хтозна ще який:
Чи щасливий, чи сякий-такий!
І чи можна переживши все
Полюбити знов в житті живе,
І чи можна вірити в добро,
Після пережитого всього?
По Вкраїні йшов не один рік
І згинався український чоловік,
Своїх рідних і близьких він хоронив,
З кладовищ збирав врожай, як з нив.
Змучившись від голоду й незгод
Свій свого з’їдав в нестямі мій народ.
Свій свого давив і убивав,
Потім хоронив і поминав.
І в жагу кошмарів і думок
Божеволів… і таке було!
А тепер, на відстані, крізь роки
Ми повинні пам’ятати всі ті кроки,
Всі помилки і невдачі врахувати,
Щоб такому на заваді навік стати,
Щоб ніколи це не повторилось!
Все зробімо для цього! ПОМОЛІМОСЬ!!!

2008 р.

Вкрита снігом Україна сердиться, бушує,
Вітер в стріхах завиває, сам себе не чує.
Понад степом буря свище, стугонить лісами,
Йде зима широким кроком долами й горами.
Покриває мокрим снігом щедро все навколо,
Убирає рідну землю в чисто біле коло.
І ховаються з негоди люди та тварини,
І з тривогою та сумом рухаються в зиму!
Хтозна жити чи померти краще цьому світу,
Ні в суспільстві, ні в погоді не видно просвіту.
Морить холодом, вітрами дивна пора року…
Крок назад, щоб у майбутнє зробить пару кроків?
Крок вперед, якийсь непевний, наче зі знемоги!
В різні боки розійшлися праведні дороги.
Яку вибереш – та й буде все життя твоєю.
Та в руках у тебе доля України всеї!
То ж не схиб, не помилися, бо назад не вернеш,
Не для себе – для народу долю перевернеш!
Шумить вітер, в Україні зима почалася…
По землі по моїй рідній доля пронеслася!
2008 р.

У нашім світі бути жінкою – це хрест,
Важкий, але усе ж для нас осяжний,
З одного боку даний нам з небес,
А з іншого – за гріх розплата тяжкий!
У нашім світі жінка – це душа,
Це пісня, воля, радість почуття.
Але водночас, подих притиша,
Вона несе в собі нове життя.
Вона свобідна, вольна і раба,
Вона свята і грішна воднораз,
Вона недоля, фатум і судьба,
Вона і Божа й бісова душа!
У нашім світі жінка – берегиня,
І руйнівниця меж, законів, правил!
В усьому винна, тому безневинна,
Священна-прощена, свята-лукава.
У нашім світі бути жінкою – це хрест,
Хрест непосильний, але нам по силі.
І лише жінка може його нести
Так, начебто сама того хотіла!
2008 р.

Пада під ноги лист, осінь завершує хіт.
Знову розходиться міст, знову не той був хід.
Крок за кроком не ті, знов все не те й не так.
Спокою б трішки душі, волю б зібрати в кулак.
Душу б з’єднати б знов, серце закрити навік,
Забути слово «любов», чуття заморозити всі,
Сум подолати і біль, в зиму відкрити шлях,
Але після смаком сіль минулого злого життя!
І не забути того, що вже минуло-було,
Та вернути його – я б не хотіла цього!
Пада останній лист із шелестом тихим до ніг,
Знову розходиться міст надій-сподівань моїх!
2007 р.

В тобі душа, любов, тепло, моральні цінності людські –
Такі далекі і близькі!
В тобі незримий дух і сил, невичерпна життєва міць
Знайомих й незнайомих лиць.
В тобі начало всіх начал, приховане і невідоме
Й до болю у душі знайоме!
В тобі єдинство трьох святинь, отримана як дар від Бога
Незмінно праведна дорога!
2007 р.

Люблю тебе, мій рідний край:
Шматочок неба за вікном,
Блакитно-жовтий виднокрай
І лісосмуги за селом.
Люблю тебе, моя Земля,
Палка, натомлена, багата,
Відкрита, щедра і стійка,
Родюча, лагідна, завзята.
Люблю тебе понад усе,
Єдина славна Україно!
Хай тобі доля принесе
Щасливі довгі, світлі днини!
2007 р.

Немає долі – є перо,
Не вмієш жити – добре пишеш,
Чомусь так склалося воно
І що тут зробиш, що подієш?
Немає волі є папір,
Душа померла – слово вічне,
Почуй, побач, прости повір,
Не опирайся – це без змісту!
Немає сил – є почуття
І насолода в них тонути!
Таке воно просте життя:
З’явитись й вмерти, щоб відчути!

2007 р.

Іде хаос по рідній стороні і розсипає ненависть степами,
Згинає націю до самої землі, залякує майбутніми роками,
Іде хаос і хилимося ми, звільняючи дорогу злу і лиху.
Перевертаються в гробах своїх діди і в’януть кетяги калини тихо.
Пролита кров, безглузді смерті, біль – це все за те, щоб отаке було,
Щоб Україну роздирали навпіл, щоб за ідею ішло місто на село?
Пролита кров і трупи пращурів, що бастіони можна будувати
Утоптані у бруд священних берегів і чистими їх просто не підняти!
Іде хаос, втопає Україна в полеміці розіграних розмов,
Попереду майбутнє Батьківщини, а ми по колу ходим знов і знов!

2008 р.

Не вій вітер, не грій сонце, всі потуги марні
По степах, по українських йдуть вояки славні.
Йдуть безстрашно понад Дніпром, впевнені, сміливі,
Попід ними коні скачуть, сильні, норовливі.
У руках мечі свободи, захисту і права,
Для вкраїнського народу – це єдина справа.
Захистити вже померлих та тих, що невинні,
Бо сучасні люди щедрі та живучі сильно,
Бо сучасні люди вміють добре рахувати
І практично нема чого і їх захищати.
Підриваються і мерзнуть, гинуть у завалах…
Поминать свічками душі – то велика справа.
Оголошувать про злочин, бути об’єктивним,
Це нелегко, коли в Раду не пускають пильні.
Це нелегко простих людей за носа водити
Щоб вони могли в політиці усе пропустити.
Не вій вітре, не гни лози і ти не побореш,
Як судилося прожити те не переробиш.
Як судилось Україні раю не пізнати,
То ти хоч плач, хоч танцюй, а щастя не мати.

2009 р.

В холодном поту и с грузом на плечах,
В бездонную ночь на звездных огнях,
Застегнута в шаль, и с голой главою
Сквозь соль и позор проходит печаль.
Она поднимает буран за собою,
Сжигает мосты и рушит дома,
Берет она приступом, измором, боем
И добрые й злые людские сердца.
Она засевает плодородную ниву,
Где всходы становятся горькими муками,
Она не приносит надежды счастливым,
А дарит несносную боязнь разлуки им.
Печаль не жалеет, не знает покоя
И все подливает в огонь капли масла,
Печаль измеряется только душою
И только душа навсегда в ее власти!

2007 г.

Любовний трикутник – буває й таке,
Трикутник-безкутник, ланцюг круговерту,
Де люблять і вірять та брешуть відверто
І просто не знаєш, коли це мине.
Один – смолоскип, запалює душу,
Жагу викликає і серце ятрить,
Але це життя крізь нього летить,
Він звик жити вільно й нічого не мусить.
Один, наче промінь, теплом зігріває,
Але у душі не може пригрітись,
Він просто дарує, бажає любитись,
Та певно у ньому чогось та немає.
А третій, як третій, звичайний такий,
В душі викликає точкові заряди,
Щось хоче, щось може – тим він і радий,
Щось має, щось ні – легкий і простий.
Життя круговерть, неспинна, незмінна,
Хтось має усе, хтось останнє втрачає
І як обирати – ніхто те незнає,
Як доля розсудить, воно не відмінне.

2008 р.