Спалює душу на попіл тривога за долю твою,
Скільки минуло вже років – ти все не скинеш броню.
Рвешся незмінно до бою, хочеш комусь довести...
Лише однією розмовою важко чогось досягти!
Краще так швидко не стане. Треба змінить все навкруг,
Лише тоді перестане над нами змикатися круг.
Хочеться вірити в краще, тільки мабуть дарма,
Бо все що було в свій час наше, того сьогодні нема.
Знову ти мітингуєш, кидаєш молодь на плаху,
Тільки вмовлянь не чуєш стати спокійною, мамо!
Ти не подумай рідна, тебе я люблю більш за все,
Тільки чи ти цього гідна, щоб помирали за тебе?
Тільки цього ти не ціниш, топчеш пожертви і сили,
Хочеш підвищити ціну для душ, що тебе любили.
Ні, ти жорстока, Вкраїно, ні, ти холодна й німа,
Ти не жалієш й дитину, - вона, себто, робить сама!
Боже ж ти мій, Україно, рідна моя сторона,
Вірна тобі до загину, кращої в світі нема.
Тільки чому, дорогая, спалюєш ти почуття,
Не остепенишся, такая доля мабуть твоя:
Жертвувать весь свій вік дітьми, душі складати до ніг –
Рідна моя Україна - непевний душі оберіг.
2003 р.