І знову відчай, біль і сльози:
Душа втомилась від страждань.
Нема тепла — одні морози,
Й печаль розбитих сподівань.

Навкруг життя вирує і біжить,
Щоразу щось нове стається -
У мене все без змін, мов мить
Спинилася і не поворухнеться.

Вже чаша переповнена сповна
Проблемами та безутішним горем.
А серце крається, душа стона
І ріки сліз стають бурхливим морем

Господь створив нас на цей світ,
Щоб ми жили, раділи, царювали
І дав один єдиний заповіт:
Гармонії струну щоб не урвали.

Тут все для нас: земля, повітря,
Птахи, тварини і жива вода.
Нам тільки треба щиро і привітно
Любити все — ось істина проста.

Тоді кожна комашка і кожен листочок
Усі сили, що мають, тобі віддадуть.
І галявина з трав, й невеликий гайочок
Це є рідний твій дім. Я прошу — не забуть!

Ти згадай як приємно тобі серед квітів,
На природі, у лузі, на річці, між трав
Ти ж у енергії крилате розмаїття
У мить ту неповторну закохавсь.

Бо ти відчув гармонію стихій
Серденько твоє тьохнуло інакше
І сотні повсякденних дій
Не зроблять твій настрій більш кращим.

Тут рідна стихія, домівка — це рай
Тут ти про все на світі забуваєш.
Думками линеш ген за небокрай,
А на душі ти святість відчуваєш.

2010 р.

Час зустрічей і час кохання -
Все має місце у твоїм житті,
Одвічні мрії й вічні сподівання,
Що завжди поряд: нині й в майбутті.

В житті повинні ми всього відчути:
Кохання, радість, сум і небуття.
Покинути когось, а чи самотнім бути,
Й ніщо не вдієш,бо таке життя.

Нічого ми не здатні спланувати,
Бо вже буде лиш так, як має бути.
І,все-таки, не можна лиш чекати,
А рухатись під ритм життя й відчути

Кожну годину і хвилину, мить -
Навіщо це дано тобі прожити?
Бо лиш оглянешся - життя вже
пробіжить
І починаєш ти за ним тужити.

Проблеми, щастя, сльози і любов,
Як хочеться це все нам повернути.
Та не судилось нам вернутись знов
Туди, де інші вже повинні бути...

2009 р.

Так хочу стати я на щабель вище
У чистоті думок і почуттів.
Не просто слухати як вітер в полі свище,
А відчувати, що сказати він хотів.

Я хочу розуміти Божий світ:
Рослиночку, комашку і травичку.
Здійснити хочу подумки політ
Політ по всесвіту, завідомо незвичний.

Я хочу вміти заглядати в глиб душі,
Людські серця навчитись розуміти.
Таке я хочу щось зробити на Землі,
Щоб люди всі могли цьому радіти.

Я хочу бути чиста, як кришталь
І стравжньою, як вранішня роса,
Щоб впевнено дивитись в синю даль,
Нести тепло і ласку в небеса!

Привезли їх сюди маленьких
Сказали :”Це буде Ваш дім.”
Та не знайти тут рідну неньку,
Хай як затишно буде в нім.

Ці діточки такі самотні
В кутку тихесенько стоять.
Чекають правди, волі, долі...
“Невже мене усиновлять?” -

Подумає про себе кожен,
Коли з дорослих хтось прийде.
А потім гірко плаче:”Боже,
Чому обрали не мене?

І чи прийде колисьза мною
Моя сім”я, мої батьки?”
І по щоці біжать рікою
Ущент розтоптані думки.

І мрії всі і сподівання,
Барвінком вкрите майбуття:
Бо ти один в своїх стражданнях.
Гірка це правда. Це — життя...

Роки ідуть, а туга не минає.
Час лічить рани, та душа стона,
Любов веде, та біль наздоганяє
Й подеколи її перемага.

Ти не суддя у цім лихім змаганні,
Не підійде і роль наглядача.
Ти в епіцентрі полум”я, в чеканні
Мов під сокирою у ката — палача.

Ти не журися тим, що це безвихідь,
Бо переможця обереш лиш сам.
Своїм бажанням ти відкриєш вихід
Радіти будуть, навіть, небеса!
2009 р

Надворі ніч — усім щось сниться,
Спокійно й затишно усім.
Однак мені чомусь не спиться,
Я непокоїлась, а втім,

Можливо кращої нагоди
Не буде у турботний час -
З душею досягнути згоди
І все обдумати ще раз.

Ця тиша, спокій, темнота
І ніжне листя шелестіння,
І місяць, зорі, самота -
Це все — Божественне творіння.

Сиджу і думаю, гадаю,
І пишу скромні я вірші.
Своє життя переглядаю,
І зазаираю в глиб душі.

Чудова ніч! І серцю мила!
Наснагу ти мені несеш
І я по-справжньому щаслива,
Коли на землю ти прийдеш.

О,Боже,як важко! О,Боже, як гірко!
Не в силах на плечах тягар цей нести.
Допоки так буде? Триватиме скільки?
За що, скажи доле, мене мучиш ти?

Так хочеться плакать сльозами гіркими
І тікати далеко від горя й біди.
Та куди я піду? Як мене полонили
Ріки відчаю, смутку, нещастя й журби.

Залишилась одна, я сама,як билина,
Та, що в полі так довго чекає росу.
І в безвиході гнеться, в безвиході гине,
Бо відчула на собі залізну косу.

І нема порятунку, бо хто допоможе?
Хто врятує дитину? Навколо — вогонь.
Я прошу і благаю, почуй мене Боже!
Подай трошки ласки зі своїх долонь!

Я так хочу жити і щастя так хочу!
Відчути кохання і сміх , і весну!
Я в молитві слова ці тихенько шепочу,
Свої мрії й надії до тебе несу.

О,Боже,я вірю — мені допоможеш,
Ти даш мені крила і силу міцну.
Розвіється смуток, що душу тривожить,
І спокій в душі я своїй віднайду!

Стоїш біля могили, тихо плачеш.
Могила ж це рідненької матусі,
Яку ти більш ніколи не побачиш.
Тут соловейко заспівав у лузі.

Згадала ти, як підросла, змужніла,
Хотіла починать нове життя.
Покинуть рідну хату захотіла,
Куди не буде більше вороття.

Матуся ж так благала: “Доню,
Не йди, не йди допоки ще жива”.
Зігріла руки ласкою долоней.
В очах нестримний біль, журба.

Єдина дитина її залишала,
Ішла в чужий далекий світ,
Нове життя почати поспішала,
Не слухавши матусин заповіт.

Пішла. Прибула у велике місто,
Знайшла притулок в пана і роботу.
Зустріла хлопця,пішла за невістку:
Життя чудове без журби й турботи...

Аж ось приходить звістка,ти читаєш:
“Матуся твоя важко захворіла
І лиш про тебе згадує, питає:
Побачити востаннє захотіла.”

Тоді згадала ти про неньку
І про село, в якім росла.
Біленьку хатоньку стареньку,
Що вже бур”яном поросла.

Ти швидко так туди помчала,
Адже картала ти себе за те,
Що про матусю лиш тепер згадала
Про добру душу,серце золоте.

Ти так її побачити хотіла
І стати на коліна, мовивши :”Пробач...”
...Однак перед тобою лиш могила,
А з твоїх уст луна один лиш плач.

Якщо тобі важко, чи просто сумуєш,
Вузькою стежиною в ліс поспішай.
Гармонію й спокій відразу відчуєш,
Так, ніби потрапив у казку, у рай.

Дерева-велетні не знати скільки літ
Красуються в високім небокраї.
А саджанці, мов юний дивоцвіт,
У зрості й силі їх наздоганяють.

Травичка в'ється під ногами,
Немов чарівний оксамит.
Біжить і полем, і ярами,
Спішить побачити весь світ.

Пеньок розлігся при дорозі,
Ось тут мурашник, ось — гриби.
Відвести погляду не в змозі?
Сядь на пеньочок, посиди,

Відчуй легенький подих вітру,
Послухай ніжний спів пташок...
Ти хочеш в цім житті радіти?
Прямуй чим швидше ти в лісок!

На білий світ ми народились, щоб радіти,
Для щастя Бог створив для нас усе.
Щоранку ми повинні говорити
Скільки добра у світ цей принесем.

Любов помножиться від цього у стократ,
Бо не страшні їй ворогів тенета.
Дорогоцінністю вже буде не карат,
А радістю наповнена планета.

Саме тоді зрадіє наш Господь,
Як зрозумієм ми його мотиви,
Коли в кожній душі, куди не приходь,
Засіяні добром побачить ниви.

Засвітяться серця тоді від щастя,
Здійсниться людства заповітна мрія
І стороною обійдуть нас всі напасті -
Рай на землі створити ми зумієм!

Чому туга сумна
Моє серце знайшла
І мені спричинила страждання?
Чого хоче вона -
Болю в серці княжна -
Зруйнувати мене до світання?

Це ж їй радість велика,
Коли в муках людина,
Коли стала самотня й чужа.
Тоді щастя велике
Відчуває безлика
ЇЇ злістю просякла душа.

І чи взмозі хто-небуть
Поборотися з нею
І здолати страждання й біду?
Щоб всі люди на світі
Були щастям налиті
І радіти своєму життю!

Прийшла весна і сонечко пригріло -
Так любо десь у лісі посидіти.
Пташки додому прилетіли
І весело почали гомоніти.

І потічок дзвінкий бурхливий,
І спів пташиний у гаю,
І погляд милого щасливий -
Мені так добре, я ніби в раю.

Душа й природа все розквітло,
Таку піднесеність і радість відчува.
І на душі так сонячно і світло -
Кохання в крові закипа.

Ми йдемо вдвох: щасливі, молоді,
Рука в руці і погляд очі в очі.
"Весна і молодість - то сестри золоті",-
Ліс-дідуган нам приязно шепоче.